Постанова

від 08.10.2020 по справі 340/552/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 340/552/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року

у справі №340/552/20

за позовом Фізичної особи-підприємця, адвоката ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,-,-

ВСТАНОВИВ:

18.02.2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-204004-52 від 27.11.2019 на суму 10719,72 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженої вимоги, оскільки вважає, що є застрахованою особою, і єдиний внесок у спірний період нараховував та сплачував його роботодавець у розмірі не менше мінімального, що у свою чергу виключає у нього обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску ще і як особою, яка мала право провадити господарську діяльність, проте фактично її не здійснювала.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений повністю.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність нарахування податкової вимоги щодо сплати недоїмки зі страхових внесків, ураховуючи що підприємцями-роботодавцями, як податковими агентами по відношенню до позивача сплачувались відповідні суми єдиного внеску протягом періоду роботи позивача на цих підприємствах.

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскільки позивач був зареєстрованим як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості із ЄДР, то безумовним його обов`язком є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", незалежно від того чи здійснював він фактично підприємницьку діяльність чи ні.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи слідує, що з 06.04.2000 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець (номер запису у ЄДРПОУ: 24440170001023488). 17.12.2019 року до реєстру внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності.

Станом на 31.10.2019 по за позивачем обліковується недоїмка зі сплати ЄВФОП у розмірі 10719,72 грн. та на вказану суму недоїмки відповідачем сформовано оскаржену вимогу №Ф-204004-52 від 27.11.2019, яка і є предметом розгляду у вказаному спорі.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що з 2017 року позивач перебував у трудових відносинах (найманий працівник) з філією акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1 (код ЄДРПОУ 37506101) та з його заробітної плати сплачується усі податки і внески, які перевищують мінімальний розмір внеску, на підтвердження чого у матеріалах справи містяться відповідні докази.

Відповідач не заперечує, що роботодавцем позивача сплачується за позивача відповідні суми ЄСВ, проте контролюючий орган наполягає на тому, що такий обов`язок також повинен бути виконаний позивачем ще і як фізичною особою - підприємцем, оскільки на момент прийняття оскарженої вимоги, останній господарську діяльність у встановленому законом порядку не припинив.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги суд виходить із того, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, що зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписи вказаних норм виокремлюють від обов`язку сплати єдиного внеску лише тих фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Ті фізичні особи-підприємці, які не підпадають під вказаний перелік, є платниками ЄСВ.

При цьому, не залежно від того, чи отримано фізичною особою-підприємцем (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування) дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, останній зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування ЄСВ та її сума не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи-підприємця в трудових відносинах та наявності у нього права на провадження господарської діяльності, яку він фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано, а тому при збігу вказаних обставин може утворитися подвійна база ЄСВ, що у свою чергу може призвести до обов`язку з його подвійної спати (роботодавцем та працівником).

У межах спірних правовідносин, позивач є найманим працівником та протягом періоду перебування у трудових відносинах з філією акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1 (код ЄДРПОУ 37506101), останніми нараховувалась заробітна плата та сплачувались страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується роздруківкою відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.12-14).

Відповідач же наполягає на тому, що позивач був зобов`язаний самостійно нараховувати та сплатити відповідні суми внеску незалежно від фактичного отримання доходу від господарської діяльності, а також того, що такий обов`язок (зі сплати ЄСВ) був виконаний його роботодавцем.

Проте, колегія суддів знаходить необґрунтованими такі доводи відповідача, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичної особи-підприємця зазначає, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

А відтак, особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем колегією суддів не встановлено та відповідачем не надано.

Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Перебування ж особи на обліку у контролюючих органах на момент прийняття відповідачем оскарженої вимоги не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, здійснюється уповноваженим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачеві нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивача сплачувався його роботодавцями.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення, в частині задоволених позовних вимог, з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги відповідача, не вбачається.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі №340/552/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко