Рішення

від 15.10.2020 по справі 910/5637/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.10.2020Справа № 910/5637/20

За позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Нова книга" доТовариства з обмеженою відповідальністю "АВС Прінт" простягнення 108533,00 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова книга" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Прінт" 108533,00 грн, з яких: 44911,46 грн основного боргу, 53752,67 грн 40% річних, 9868,74 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №4 від 12.01.2016 в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020, судом відкрито провадження у справі №910/5637/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не менше, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19); позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов, але не менше, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/5637/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04060, місто Київ, вул.Ольжича, будинок 29.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ", яким у Господарському процесуальному кодексі України розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105473388339 зазначена ухвала вручена відповідачу 04.05.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", за змістом якого процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Відтак, строк для подання відзиву на позов у даній справі сплив 07.08.2020.

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова книга" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВС Прінт" (покупець, відповідач) укладено договір №4 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити покупцю папір в асортименті, надалі - товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору. Асортимент, кількість, ціна кожної партії товару вказуються у рахунках-фактурах, що є невід`ємною частиною цього договору (п.п.1.1, 1.2).

Покупець оплачує товар шляхом перерахування повної вартості поставленого товару на поточний рахунок продавця протягом але не пізніше 30 календарних днів з моменту поставки такого товару. Розрахунок за отриманий товар здійснюється у безготівковому порядку на рахунок продавця, якщо інші умови та порядок розрахунків не вказані у рахунках-фактурах. Товар вважається оплаченим з дня надходження коштів на рахунок продавця. Оплату за товар, що буде поставлено та вже поставлений товар покупець зобов`язується проводити різними платіжними дорученнями з чітким зазначенням призначення платежу. Загальна сума договору складає загальну вартість всіх поставок товару, які будуть здійснені за договором згідно підписаних накладних. Ціна (вартість) товару у рахунках та накладних зазначається у національній валюті (п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.5 договору).

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 12.01.2017. У випадку, якщо у сторін на момент закінчення терміну дії договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання та незадоволені законні вимоги, дія договору продовжується до повного виконання таких зобов`язань (п.5.1 договору).

Відповідно до п.6.3 договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем товару за цим договором, а саме порушення строку, вказаного в п.4.1 цього договору, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 40% річних від простроченої суми.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 44911,46 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000166 від 01.03.2017 на суму 12764,47 грн, №РН-0000173 від 03.03.2017 на суму 6544,80 грн, №РН-0000186 від 10.03.2017 на суму 6496,81 грн, №РН-0000190 від 15.03.2017 на суму 12641,58 грн, №РН-0000206 від 20.03.2017 на суму 6463,80 грн. На оплату перелічених поставок товару позивачем були виписані відповідачу до сплати відповідні рахунки-фактури.

Як зазначив позивач у позовній заяві, оскільки відповідач при перерахуванні коштів за отриманий товар не вказував конкретні рахунки-фактури та видаткові накладні, то позивач зараховував зазначені кошти в рахунок оплати попередніх неоплачених поставок товару.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 108533,00 грн, з яких: 44911,46 грн основного боргу, 53752,67 грн 40% річних, 9868,74 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару за видатковими накладними №РН-0000166 від 01.03.2017 на суму 12764,47 грн, №РН-0000173 від 03.03.2017 на суму 6544,80 грн, №РН-0000186 від 10.03.2017 на суму 6496,81 грн, №РН-0000190 від 15.03.2017 на суму 12641,58 грн, №РН-0000206 від 20.03.2017 на суму 6463,80 грн, загальна вартість якого склала 44911,46 грн виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.1 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами не оплатив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Прінт" виникла заборгованість на суму 44911,46 грн. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 44911,46 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 40% річних за загальний період прострочення з 02.04.2017 по 11.04.2020 на суму 53752,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 9868,74 грн за загальний період прострочення з 02.04.2017 по 01.04.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем на виконання умов договору товару, у останнього виникло право на нарахування 40% річних у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України та п.6.3 договору та інфляційних втрат.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 40% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 40% річних в сумі 53752,67 грн та 9868,74 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова книга" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Прінт" про стягнення 108533,00 грн, з яких: 44911,46 грн основного боргу, 53752,67 грн 40% річних, 9868,74 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Прінт" (04060, місто Київ, вул.Ольжича, будинок 29, ідентифікаційний код 39383603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова книга" (79013, Львівська обл., місто Львів, вул.Вербицького, будинок 11, квартира 5, ідентифікаційний код 33073285) заборгованість у розмірі 44911 (сорок чотири тисячі дев`ятсот одинадцять) грн 46 коп., 53752 (п`ятдесят три тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн 67 коп 40% річних, 9868 (дев`ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 74 коп інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова