Рішення

від 16.10.2020 по справі 913/530/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року м.Харків Справа № 913/530/20

Провадження №7/913/530/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/530/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпронефть (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Мануїльського, буд. 41, ідентифікаційний код 42516923)

до відповідача Акціонерного товариства Лисичанськвугілля (93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1, ідентифікаційний код 32359108)

про стягнення заборгованості за договором №06-513 від 28.10.2019 року у розмірі 523 694,24 грн.

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпронефть звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Акціонерного товариства Лисичанськвугілля про стягнення заборгованості за договором №06-513 від 28.10.2019 року у розмірі 523 694,24 грн., в якому просить:

- стягнути з Акціонерного товариства Лисичанськвугілля на свою користь заборгованість у розмірі 523 694,24 грн., з яких: заборгованість за поставлену продукцію становить 472 042,08 грн.; три проценти річних - 10 875,73 грн.; інфляційні втрати - 5 652,42 грн. та неустойка - 34 124,01 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір №06-513 від 28.10.2019 року (далі - Договір) на підставі тендерних торгів, проведених через систему електронних закупівель, за яким він поставив відповідачу партію продукції - Бензину А-92-Євро 5-Е5 кількістю 20 520 л, загальною вартістю 472 042,08 грн., яка була прийнята відповідачем. Однак, в порушення своїх зобов`язань за договором відповідач не здійснив оплату за поставлену продукцію в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 472 042,08 грн.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт за договором, вважає, що в нього виникло право на стягнення на підставі п. 7.5 Договору неустойки у сумі 34 124,01 грн., а також у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України на стягнення трьох відсотків річних за весь час прострочення у розмірі 10 875,73 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 652,42 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості складає 522 694,24 грн., при цьому, позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути 523 694,24 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/530/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копії ухвали суду від 15.09.2020 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення на адреси сторін по справі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у строк, встановлений судом, не скористався, поважні причини неподання якого не повідомив, у зв`язку з чим на підставі приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, в силу приписів п. 4 Розділу Х Прикінцеві положення ГПК України (у чинній редакції) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Однак, жодних заяв від учасників справи про поновлення чи продовження процесуальних строків, встановлених законом та судом відповідно, суду не надходило.

При цьому, згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

28.10.2019 року між Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпронефть (постачальник за договором) та Акціонерним товариством Лисичанськвугілля (покупець за договором) укладено договір №06-513 на підставі тендерних торгів, проведених через систему електронних закупівель (далі - Договір), за яким постачальник зобов`язався поставити продукцію, а саме: код ДК 021:2015-09130000-9 - Нафта і дистиляти - Бензин А 92 - 62 400 л у власність покупця в асортименті, кількості, в терміни і за ціною узгодженими сторонами в цьому Договорі і відповідно Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язався прийняти поставлену в його власність продукцію і сплатити її вартість відповідно до умов цього Договору (п. 1.1. та п. 1.2. Договору).

Сторони узгодили, що обсяг продукції по Договору може бути зменшений у зв`язку із фактичним фінансуванням. Загальна вартість продукції по Договору становить 1 435 200,00 грн. у т.ч. ПДВ 239 200,00 грн. (п.п. 1.3., 1.4. Договору).

За умовами п.п. 2.1., 2.3. Договору постачання продукції здійснюється окремо узгодженими партіями на умовах СРТ м. Лисичанськ склад покупця (згідно правил Інкотермс - 2010). Постачання продукції здійснюється протягом 3-х календарних днів з моменту отримання заявки по електронній пошті або згідно оригіналу.

Пунктами 3.1. та 3.2. Договору передбачено, що покупець здійснює розрахунки з Постачальником у національній валюті України шляхом переказу їх на поточний рахунок Постачальника. Покупець здійснює оплату протягом 30-ти календарних днів з моменту постачання продукції.

В розділі 7 договору сторони узгодили умови відповідальності сторін. Так, в силу п. 7.5 Договору за порушення термінів оплати Покупець сплачує Постачальнику неустойку у розмірі однієї облікової ставки НБУ, діючої на момент невиконання обов`язків за кожний прострочений день від суми не здійсненої оплати.

В п. 9.1. Договору сторони визначили, що Договір діє з моменту його підписання до 31 грудня 2019 року, а в частині зобов`язань - до повного і належного їх виконання.

Даний договір містить підписи представників позивача та відповідача та відтиски печаток Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпронефть і Акціонерного товариства Лисичанськвугілля .

Також сторони підписали та скріпили печатками Специфікацію №1 до Договору №06-513 від 28.10.2019 року, в якій визначили найменування продукції, яка має бути поставлена, її кількість, ціну та загальну вартість такої продукції, а саме: Бензин А 92 - 62 400 л загальною вартістю 1 435 200,00 грн.

Відповідно до п. 2.6. кожна партія прийому-передачі товару оформлюється товаротранспортними накладними та сертифікатом якості. Дата товаротранспортної накладної вважається датою поставки партії товару.

Як зазначає позивач, свої зобов`язання за Договором №06-513 від 28.10.2019 року він виконав належним чином та поставив замовлену відповідачем партію продукції, а саме: Бензин А-92-Євро 5-Е5 кількістю 20 520 л, загальною вартістю 472 042,08 грн. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної № 9 від 31.10.2019 року, акту прийому-передачі № 9 від 31.10.2019 року та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Р9 від 31.10.2019 року, які засвідчені підписами уповноважених осіб сторін договору, та скріплені їх печатками.

Так, зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верховного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт поставки продукції у вказаному обсязі, суд вважає, що надані позивачем копії видаткової накладної, акту прийому-передачі та товарно-транспортної накладної є належними у розумінні приписів ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік документами, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та поставки відповідачу продукції.

Таким чином, датою отримання відповідачем партії продукції у власність є 31.10.2019 року та, зважаючи на встановлений Договором строк оплати продукції, а саме 30 календарних днів (п. 3.2. Договору), відповідач повинен був сплатити вартість отриманої партії продукції не пізніше 30.11.2019 року.

Однак, відповідач обов`язок щодо оплати партії продукції за Договором не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаною позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 472 042,08 грн.; трьох процентів річних в розмірі 10 875,73 грн.; інфляційних втрат в розмірі 5 652,42 грн. та неустойки в розмірі 34 124,01 грн.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне за своїм змістом положення викладене в ч. 1 ст. 265 ГК України.

До укладеного між сторонами договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Разом з тим, слід зауважити, що у відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Як було встановлено вище на виконання вимог даної норми між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та 28.10.2019 року укладено договір №06-513 на підставі тендерних торгів, проведених через систему електронних закупівель.

Також, слід зауважити, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Позаяк, в даному випадку і ця вимога була виконана, позивачем на виконання встановленого договором обов`язку було поставлено відповідачу партію продукції, а саме: Бензин А-92-Євро 5-Е5 кількістю 20 520 л на суму з ПДВ 472 042,08 грн., що підтверджується копіями видаткової накладної № 9 від 31.10.2019 року, акту прийому-передачі № 9 від 31.10.2019 року та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Р9 від 31.10.2019 року, підписаними сторонами без зауважень..

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами Договору Покупець здійснює оплату протягом 30-ти календарних днів з моменту постачання продукції.

Так, позивачем 31.10.2019 року партія продукції на загальну суму 472 042,08 грн. була поставлена відповідачу.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до чинного законодавства та умов договору і додатків до нього. У даному випадку, враховуючи умови договору відповідач був зобов`язаний оплатити поставлену йому позивачем партію продукції по видатковій накладній № 9 від 31.10.2019 року протягом 30 календарних днів з моменту постачання продукції, тобто суд констатує, що останнім днем оплати товару, з якого виходить і позивач, здійснюючи свої розрахунки, є 30.11.2019 року включно. Проте відповідач у вказаний строк оплату за поставлену партію продукції в повному обсязі не здійснив.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів на підтвердження сплати заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 472 042,08 грн. відповідачем суду не надано.

За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати у повному обсязі вартості поставленої партії продукції не виконав у встановлений договором строк, то він відповідно вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Так, з огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості поставленої партії продукції, вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу за договором є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за поставлену партію продукції у розмірі 472 042,08 грн.

З`ясувавши вищевикладені обставини справи, суд вважає доцільним перейти до з`ясування питання щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі п. 7.5. Договору неустойки у розмірі 34 124,01 грн., а також у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних за весь час прострочення у розмірі 10 875,73 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 652,42 грн. за відповідні періоди прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій визначених законом та встановлених договором і захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Частинами 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу приписів ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання та відповідно до п. 7.5. Договору покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі однієї облікової ставки НБУ, діючої на момент невиконання обов`язків за кожний прострочений день від суми не здійсненої оплати, то за своєю правовою природою та юридичним змістом позивач просить стягнути з відповідача неустойку у вигляді пені.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

У даній справі, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, нарахування штрафних санкцій починається з 01.12.2019 року.

При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Тобто, у даному випадку нарахування штрафних санкцій у вигляді пені має бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме: 31.05.2020 року.

Беручи до уваги факт порушення відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару за договором, позивач просить стягнути з нього неустойку в розмірі - 34 124,01 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В п. 7.5. Договору сторони визначили, що за порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі однієї облікової ставки НБУ, діючої на момент невиконання обов`язків за кожний прострочений день від суми не здійсненої оплати.

При цьому, договорі сторони не погодили умови нарахування штрафних санкцій у вигляді неустойки (пені) понад встановлений ч. 6 ст. 232 ГПК України строк.

Разом з тим, суд враховує, що статтею 3 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, судом враховано викладене у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений правовий висновок, відповідно до якого, з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Беручи до уваги викладене, судом було здійснено власні розрахунки пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у визначених позивачем межах, протягом яких, на його думку, мало місце невиконання основного зобов`язання, та з урахуванням вказаного ним розміру заборгованості протягом зазначених періодів прострочення.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 34 124,01 грн. за загальний період прострочення з 01.12.2019 по 07.09.2020 наступного змісту:

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 01.12.2019 по 12.12.2019 тривалістю 12 днів у розмірі однієї облікової ставки (15,50) сума пені складає - 2 405,47 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 13.12.2019 по 30.01.2020 тривалістю 49 днів у розмірі однієї облікової ставки (13,50) сума пені складає - 8 554,95 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 31.01.2020 по 12.03.2020 тривалістю 42 дні у розмірі однієї облікової ставки (11,00) сума пені складає - 5 958,56 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 13.03.2020 по 23.04.2020 тривалістю 42 дні у розмірі однієї облікової ставки (10,00) сума пені складає - 5 416,88 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 24.04.2020 по 11.06.2020 тривалістю 49 днів у розмірі однієї облікової ставки (8,00) сума пені складає - 5 055,75 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 12.06.2020 по 07.09.2020 тривалістю 87 дні у розмірі однієї облікової ставки (6,00) сума пені складає - 6 732,40 грн.

За розрахунками позивача загальна сума заборгованості за пенею за означений період склала 34 124,01 грн.

Разом з тим, суд здійснив власний розрахунок пені за відповідні періоди прострочення та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 34 109,70 грн. за період з 01.12.2019 року по 31.05.2020 року, з яких:

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 01.12.2019 по 12.12.2019 тривалістю 12 днів у розмірі однієї облікової ставки (15,50) сума пені складає - 2 405,47 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 13.12.2019 по 30.01.2020 тривалістю 49 днів у розмірі однієї облікової ставки (13,50) сума пені складає - 8 540,64 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 31.01.2020 по 12.03.2020 тривалістю 42 дні у розмірі однієї облікової ставки (11,00) сума пені складає - 5 958,56 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 13.03.2020 по 23.04.2020 тривалістю 42 дні у розмірі однієї облікової ставки (10,00) сума пені складає - 5 416,88 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 472 042,08 грн. за період простроченя з 24.04.2020 по 31.05.2020 тривалістю 38 днів у розмірі однієї облікової ставки (8,00) сума пені складає - 3920,79 грн.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість і законність стягнення з відповідача пені за вказані періоди прострочення, нараховані на відповідну суму заборгованості у розмірі 26 242,34 грн.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача у цій частині.

Крім того, позивачем заявлено вимогу і про стягнення з відповідача в силу приписів ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних у розмірі - 10 875,73 грн. та інфляційних втрат у розмірі - 5 652,42 грн. за відповідні періоди прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідачем несвоєчасно виконувались умови договору щодо оплати вартості поставленного товару, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача проценти річних та суму індексу інфляції від простроченої суми у встановленому законом розмірі.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 10 875,73 грн. за загальний період з 01.12.2019 по 07.09.2020 тривалістю 281 день.

А тому, враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування відсотків річних на суму основного боргу, суд вважає обґрунтованим і законним стягнення з відповідача процентів річних за вказаний період прострочення у розмірі 10 875,73 грн.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі - 5 652,42 грн. за відповідний період прострочення, суд бере до уваги наступне.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Разом з тим, при розрахунку інфляційних втрат судом враховується позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19, відповідно до якої задля правильності визначення величини приросту індекс споживчих цін має визначатися шляхом заокруглення до десяткового числа після коми. При цьому, вказано, що саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

За розрахунком позивача інфляційні втрати за період грудень 2019 року - липень 2020 року нараховані на основну суму заборгованості у розмірі 472 042,08 грн. склали - 5 652,42 грн.

При цьому, за розрахунками суду інфляційні втрати складають за означений період складають 5 664,50 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум інфляційних втрат та здійснивши його математичний перерахунок, беручи до уваги, що розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат не перевищує їх дійсний розмір, суд, керуючись принципом диспозитивності, вважає вимоги позивача законними та обґрунтованими, а тому приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5 652,42 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості складає 514 812,57 грн., з яких: заборгованість за поставлену продукцію становить 472 042,08 грн.; три відсотки річних - 10 875,73 грн.; інфляційні втрати - 5 652,42 грн. та неустойка - 26 242,34 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем було поставлено відповідачу партію продукції, однак останнім її вартість сплачена не була, що свідчить про невиконання відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства свого зобов`язання з оплати вартості продукції у поставленому обсязі, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті за поставлену продукцію у розмірі 472 042,08 грн.; трьох відсотків річних у розмірі 10 875,73 грн.; інфляційних втрат у розмірі 5 652,42 грн. та неустойки у розмірі 26 242,34 грн., що разом складає 514 812,57 грн.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпронефть до Акціонерного товариства Лисичанськвугілля про стягнення заборгованості за договором №06-513 від 28.10.2019 року у розмірі 523 694,24 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Лисичанськвугілля (93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1, ідентифікаційний код 32359108) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпронефть (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Мануїльського, буд. 41, ідентифікаційний код 42516923) вартість поставленої продукції за договором №06-513 від 28.10.2019 року в розмірі 514 812,57 грн., з яких: заборгованість по оплаті за поставлену продукцію у розмірі 472 042,08 грн.; три відсотки річних у розмірі 10 875,73 грн.; інфляційні втрати у розмірі 5 652,42 грн. та неустойка у розмірі 26 242,34 грн.; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 7 722,19 грн.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 16.10.2020 року.

Суддя О.В. Тацій