Рішення від 06.10.2020 по справі 914/1411/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2020 справа № 914/1411/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Мазуркевич М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ , Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України ГОТЕЛЬ ВЛАСТА , Львівська область, м.Львів;

про: стягнення боргу

ціна позову: 319655,84грн.

Представники:

Позивача: Павлічко О.О. - директор (паспорт серія НОМЕР_1 );

Відповідача: Сенишак В.І. - директор (паспорт серія НОМЕР_2 ).

ВСТАНОВИВ:

12.06.2020р. на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ від 05.06.2020р. №30 за позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України ГОТЕЛЬ ВЛАСТА про стягнення боргу; ціна позову : 319655,84грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленої теплової енергії за Договором про закупівлю ДК 021:2015:09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція від 14.11.2019р. №22/2019 .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.06.2020р. у даній справі постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 07.07.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.07.2020р. у даній справі судом постановлено заяву Державного підприємства Міністерства оборони України «ГОТЕЛЬ «ВЛАСТА» від 19.06.2020р. вих. №69 (вх. №1441/20 від 23.06.2020р.) про продовження строку розгляду справи відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.07.2020р. у даній справі суд постановив оголосити перерву в судовому засіданні до 15.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

З підстав проведення 15.07.2020р. санітарної дезінфекції приміщення суду судове засідання у даній справі, призначене на 15.07.2020р. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2020р. у даній справі суд постановив призначити підготовче судове засідання на 28.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 03.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.09.2020р. у даній справі суд постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ» від 05.06.2020р. №30 (вх. №1503) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ» п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві ідентифікаційного коду юридичної особи Відповідача та докази надіслання таких Відповідачеві.

04.09.2020р. на адресу суду за вх. №25943/20 від Позивача надійшло Клопотання від 04.09.2020р. б/н, у якому на виконання вимог ухвали суду від 03.09.2020р. у даній справі просить суд долучити до матеріалів справи докази зазначення у позовній заяві ідентифікаційного коду юридичної особи Відповідача та докази надіслання таких Відповідачеві, а саме Позовну заяву від 05.06.2020р. вих. №30, а також опис вкладення та квитанцію про направлення Відповідачеві копії такої позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2020р. у даній справі судом постановлено продовжити розгляд справи; призначити підготовче засідання на 16.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Судове засідання 16.09.2020р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2020р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; призначити підготовче судове засідання на 06.10.2020 р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2020р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 06.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Сторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги визнав, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів та відсутність необхідності подання відзиву на позовну заяву.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 261292,30грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором про закупівлю ДК 021:2015:09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція від 14.11.2019р. №22/2019, а також 54508,42грн. пені та 3865,12грн. трьох відсотків річних за порушення строку оплати поставленої за вказаним Договором теплової енергії.

В судовому засіданні з розгляду спору по суті 06.10.2020р. представник Позивача зазначив, що при обрахунку пені двічі застосував подвійний розмір подвійної облікової ставки Національного Банку України.

Також, в судовому засіданні представник Позивача зазначив, що станом на час проведення судового засідання основний борг Відповідача становить 174793,30грн., що підтверджується підписаним та скріпленим відбитками печаток Сторін Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019р. по 05.10.2020р.

Позиція Відповідача:

Представник Відповідача в судовому засіданні 07.07.2020р. позов в частині позовних вимог про стягнення 261292,30грн. суми основного боргу визнав, зазначив про відсутність необхідності подання відзиву на позовну заяву та про проведення між Сторонами переговорів з приводу врегулювання спору між Сторонами шляхом укладення мирової угоди. В судовому засіданні 15.07.2020р. представник Відповідача вказав на відсутність домовленості між Сторонами щодо укладення мирової угоди.

У поданому 13.07.2020р. за вх.№21735/20 Відзиві Відповідач з врахуванням скрутного матеріального стану та запровадження в Україні карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції, що негативно відобразилось на діяльності Відповідача, а також наявності інших судових рішень про стягнення з Відповідача боргів Відповідач визнає суму основного боргу в розмірі 261292,30грн. та зазначає, що ним з метою мирного врегулювання спору скеровувалась Позивачу для погодження мирова угода, однак її умови були відхилені Позивачем.

В судовому засіданні представник Відповідача зазначив, що станом на час проведення судового засідання основний борг Відповідача становить 174793,30грн., що підтверджується підписаним та скріпленим відбитками печаток Сторін Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019р. по 05.10.2020р.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

14.11.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ (надалі - Позивач, Виконавець) та Державним підприємством Міністерства оборони України Готель Власта (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір про закупівлю ДК 021:2015:09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція №22/2019 (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1. - 1.3. Договору) Виконавець зобов`язувався у 2019 році поставити Споживачеві - ДК 021:2015:09320000-8 Пара гаряча вода та пов`язана продукція (надалі - теплова енергія), на об`єкти Споживача вчасно та відповідної якості, а Споживач зобов`язувався своєчасно оплачувати Виконавцю за надану теплову енергію у строки та на умовах, передбачених Договором. Загальна сума Договору становить 916810грн. з урахуванням ПДВ. Орієнтовний обсяг закупівлі послуг становить 500,00ГКал. Для виконання Договору Виконавцем встановлено обладнання для виробництва теплової енергії з альтернативних видів палива (паливна гранула з деревини та лушпиння соняшника).

Відповідно до п.2.1 Договору теплова енергія, що постачається згідно Договору, повинна відповідати стандартам, встановленим для такого виду послуг.

Згідно з п.2.2. Договору теплова енергія поставляється постійно з урахуванням сезонності, своєчасно та в обсягах в залежності від потреби Споживача з урахуванням технічних можливостей та правил експлуатації котелень.

Пунктом 2.3. Договору Сторонами передбачено, що обсяг наданої теплової енергії розраховується на основі даних засобів обліку теплової енергії (лічильників), що встановлені в котельні. Межею продажу теплової енергії є сукупність точок теплової мережі, де встановлені теплові лічильники.

Ціни/тарифи на теплову енергію вказуються в Додатку №1 до Договору та визначаються сторонами на рівні 90 відсотків від середньозважених тарифів на теплову енергію, що встановлюються Держенергоефективності для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджетів на відповідний рік (п.3.1. Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору оплата вартості послуг теплопостачання здійснюється за розрахунковим періодом - календарний місяць.

Згідно п.4.2. Договору кількість теплової енергії, поставленої за розрахунковий період визначається на основі даних приладів обліку (лічильників) теплової енергії, встановлених в котельні.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що датою зняття показів приладів обліку (лічильників) теплової енергії є останній робочий день місяця.

Згідно пункту 4.4. Договору зняття показів приладів обліку (лічильників) здійснюється працівником Виконавця спільно із представником Споживача.

Вартість наданої теплової енергії визначається Виконавцем шляхом множення кількість наданої теплової енергії на діючу у відповідний період ціну теплової енергії (п.4.5. Договору).

Відповідно до п.4.6. Договору Споживач здійснює оплату за надану теплову енергію до 5 числа місяця наступного за звітним за фактично надану теплову енергію на підставі виставлених Виконавцем рахунків шляхом перерахування коштів Виконавцю на розрахунковий рахунок вказаний у цьому Договорі та відповідному виставленому рахунку. У випадку необхідності Виконавець на вимогу Споживача зобов`язаний разом з рахунком надати Споживачу акт надання послуг.

Згідно п.п.5.2.1., 5.2.3. Договору Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати Виконавцю за поставлену теплову енергію у встановлені в Договорі терміни; у разі несвоєчасного внесення плати за теплову енергію нести відповідальність, передбачену Договором та чинним законодавством України.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Сторони Договору несуть відповідальність за виконання своїх зобов`язань за Договором відповідно до чинного законодавства України та Договору.

Відповідно до п.6.3.1. Договору Споживач несе відповідальність за прострочення оплати за надану теплову енергію шляхом сплати Виконавцеві пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення незалежно від терміну прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його укладення та діє до 31.12.2019р. Дію Договору може бути продовжено на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в наступному бюджетному періоді, на суму коштів не більше 20 відсотків вартості Договору. Сторони домовились у відповідності до ч.3 ст.631 ЦК України, застосувати умови цього Договору до відносин, що виникли між Сторонами до моменту укладення Договору (п.7.1. Договору).

Додатком від 14.11.2019р. №1 до Договору Сторонами погоджено ціну/тариф в розмірі 1833,62грн. за 1 ГКал з урахуванням податку на додану вартість.

Вказаний Договір та Додаток №1 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що протягом листопада - грудня 2019р. Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано теплову енергію за Договором на суму 558392,30грн. з врахуванням податку на додану вартість.

Факт поставки теплової енергії за Договором Позивач підтверджує долученими до матеріалів справи копіями:

- Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.11.2019р. №168 на суму 162330,38грн. з врахуванням ПДВ;

- Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.12.2019р. 3209 на суму 396061,92грн. з врахуванням ПДВ.

Вказані Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

При цьому, Позивач зазначає про часткову оплату Відповідачем вартості поставленої за Договором теплової енергії в розмірі 297100грн.

З підстав наведеного Позивач підсумовує про наявність у Відповідача боргу перед Позивачем з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором в розмірі 261292,30грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 05.05.2020р. звертався до Відповідача із Претензією вимогою від 05.05.2020р. вих. №20/05-05 про сплату 268292,30грн. суми заборгованості за Договором до 20.05.2020р. Відповідачем вказану вимогу одержано 12.06.2020р., що підтверджується долученою Позивачем до матеріалів справи інформацією з сайту АТ Укрпошта Трекінг щодо пересилання рекомендованого поштового відправлення №7904102590335, проте залишено без відповіді та реагування, Докази повного чи часткового задоволення Претензії-вимоги в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 261292,30грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором, а також 54508,42грн. пені та 3865,12грн. 3% річних за період з 05.01.2020р. по 05.06.2020р. за порушення строку оплати поставленої за вказаним Договором теплової енергії.

Представник Відповідача в судовому засіданні 07.07.2020р. позов в частині позовних вимог про стягнення 261292,30грн. суми основного боргу визнав, зазначив про відсутність необхідності подання відзиву на позовну заяву та про проведення між Сторонами переговорів з приводу врегулювання спору між Сторонами шляхом укладення мирової угоди. В судовому засіданні 15.07.2020р. представник Відповідача вказав на відсутність домовленості між Сторонами щодо укладення мирової угоди.

У поданому 13.07.2020р. за вх. №21735/20 Відзиві Відповідач з врахуванням скрутного матеріального стану та запровадження в Україні карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції, що негативно відобразилось на діяльності Відповідача, а також наявності інших судових рішень про стягнення з Відповідача боргів Відповідач визнає суму основного боргу в розмірі 261292,30грн. та зазначає, що ним з метою мирного врегулювання спору скеровувалась Позивачу для погодження мирова угода, однак її умови були відхилені Позивачем.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів здачі-приймання робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

В судовому засіданні суд роз`яснив представникам Учасників справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

В судовому засіданні представник Позивача зазначив про часткове погашення Відповідачем після відкриття провадження у справі суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі в розмірі 86499грн., що відображено Сторонами у поданому суду Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019р. по 05.10.2020р. Сума основного боргу з врахуванням здійсненого Відповідачем впродовж розгляду справи судом її часткового погашення станом на час розгляду спору по суті становить 174793,30грн. та відображена Сторонами у згаданому Акті звірки взаєморозрахунків.

Представник Відповідача підтвердив наведені Позивачем доводи, зазначив, що впродовж розгляду справи судом ним здійснено погашення суми основного боргу в розмірі 86499грн., а сума не погашеного Відповідачем основного боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, станом на час розгляду спору по суті становить 174793,30грн.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 86499грн. суми основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору та підставність і обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 174793,30грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором.

При цьому суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а Учасниками справи не подані та не наведені докази в обґрунтування того, що визнання представником Відповідача позову в цій частині позовних вимог у даній справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, в тому числі держави.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 54508,42грн. пені за період з 05.01.2020р. по 05.06.2020р. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6.3.1. Договору Споживач несе відповідальність за прострочення оплати за надану теплову енергію шляхом сплати Виконавцеві пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення незалежно від терміну прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем її часткових оплат та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленої за Договором теплової енергії. Окрім того, Позивачем при здійсненні розрахунку суми пені помилково застосовано подвійний розмір подвійної облікової ставки НБУ. Відтак, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором теплової енергії за вказаний Позивачем період становить 26125,26грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 54508,42грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 26125,26грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3865,12грн. 3% річних за період з 05.01.2020р. по 05.06.2020р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем її часткових оплат та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленої за Договором теплової енергії. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором теплової енергії за вказаний Позивачем період становить 3746,13грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3865,12грн. трьох відсотків річних частково є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 3746,13грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені та 3% річних здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020 .

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, зокрема визнання Відповідачем до початку розгляду справи по суті позову в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором, здійснення Відповідачем часткових погашень суми основного боргу після відкриття провадження у справі в розмірі 86499грн., перевіривши розрахунок суми основного боргу, пені та трьох відсотків річних суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 204664,69грн. заборгованості, з яких: 174793,30грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором, 26125,26грн. пені та 3746,13грн. трьох відсотків річних; провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 86499грн. суми основного боргу закрити у зв`язку із відсутністю предмета спору. В решті в позові відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4795грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 05.06.2020р. №689 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4795грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №5 до позовної заяви.

Суд зазначає, що ціна позову становить 319665,84грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складає 4794,99грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.1, 5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні приписи закріплено в ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір .

З врахуванням викладених в мотивувальній частині рішення висновків суду щодо того, що документально та нормативно підтверджена сума заборгованості, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача становить 204664,69грн. і складається із 174793,30грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором, 26125,26грн. пені та 3746,13грн. трьох відсотків річних судом встановлено, що сума судового збору за такі позовні вимоги пропорційно до суми заявлених Позивачем у позовній заяві позовних вимог (ціни позову: 319665,84грн.) та розміру судового збору, належного до сплати за подання відповідної позовної заяви до господарського суду (4794,99грн.) складає 3069,71грн.

Сума судового збору за позовними вимогами про стягнення 86499грн. суми основного боргу, провадження за якими підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмета спору пропорційно до суми заявлених Позивачем у позовній заяві позовних вимог (ціни позову: 319665,84грн.) та розміру судового збору, належного до сплати за подання відповідної позовної заяви до господарського суду (4794,99грн.) становить 1297,49грн.

При цьому, суд зазначає, що сума судового збору за позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 174793,30грн. суми основного боргу пропорційно до суми заборгованості, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача (204664,69грн.) та суми судового збору, яка підлягає сплаті за позовні вимоги, які підлягають до задоволення (3069,71грн.), становить 2621,68грн.

Сума судового збору за позовними вимогами про стягнення пені та 3% річних в частині, що підлягає до задоволення (29871,42 (26125,26 + 3746,16) пропорційно до суми позовних вимог, які підлягають до задоволення (204664,69) та суми судового збору за такі позовні вимоги (3069,71) становить 448,03грн.

З врахуванням визнання Відповідачем позову в частині основного боргу до початку розгляду справи по суті стягненню з Відповідача на користь Позивача у відповідності до приписів ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір підлягає половина зазначеного судового збору в розмірі 1310,84грн. (2621,68грн. / 2), іншу половину Позивач має право повернути з Державного бюджету України з вказаних підстав.

З підстав наведеного, з врахуванням висновків суду щодо розміру позовних вимог, які підлягають до задоволення (204664,69грн.), суд зазначає, що стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає судовий збір в розмірі 3069,97грн. (1310,84грн. половини судового збору за позовними вимогами про стягнення 174793,30грн. суми основного боргу (2621,68грн. / 2) та 448,03грн. судового збору за задоволеними позовними вимогами про стягнення 26125,26грн. пені та 3746,16грн. трьох відсотків річних (3069,71 - 2621,68)).

При цьому, суд зазначає, що сума судового збору, який Позивач має право повернути з Державного бюджету України становить 2608,34грн. (0,01грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 1310,84грн. у зв`язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті; 1297,49грн. у зв`язку із закриттям провадження у справі).

З підстав відсутності клопотання Позивача, в порядку ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та у зв`язку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Решту частини сплаченого судового збору суд залишає за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України Готель Власта (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.30; ідентифікаційний код: 31362413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ (79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.72; ідентифікаційний код: 39674924) 204664,69грн. суми основного боргу, 26125,26грн. пені, 3746,16грн. трьох відсотків річних та 3069,97грн. судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України Готель Власта (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.30; ідентифікаційний код: 31362413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЬВІВ (79018, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.72; ідентифікаційний код: 39674924) 86499грн. основного боргу.

4. В решті в позові відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 16.10.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок