Рішення

від 30.09.2020 по справі 914/545/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020 справа № 914/545/19

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Пришляк Ю.-М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут , м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна , м.Київ в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна у місті Львів, в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна у місті Львів-2, м.Львів

про стягнення 1 119 128,14 грн.

За участю представників:

від позивача: Борис В.Ю. - адвокат (довіреність №904-6042 від 13.12.2019 р.); Дятлов О.Л. адвокат (довіреність №904-6041 від 13.12.2019 р.);

від відповідача: Романюха Д.М. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1243 від 10.02.2004 р.; ордер серія ДП №1268/019 від 01.09.2020 р.); Римар С.Ю. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000921 від 27.03.2018 р.; ордер серія АА №1045201 від 01.09.2020 р.), Васіна Н.Д. - адвокат (довіреність № 9-20 від 09.01.2020р., посвідчення адвоката №6803/10 від 27.06.2018 р.).

Процес.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2019 р. у справі №914/545/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут задоволено повністю та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна , м.Київ в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна у місті Львів, в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна у місті Львів-2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут 1 119 128,14 грн. штрафу та 16 786,92 грн. витрат на оплату судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 р. в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна відмовлено, рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2019 р. залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2019 р. у справі № 914/545/19 задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2019 р. у справі №914/545/19 скасовано. Справу № 914/545/19 направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до приписів ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не надали відповіді на основне питання, яке мало бути вирішено під час розгляду цієї справи - чи є дострокове розірвання договору з ініціативи споживача, у зв`язку із заміною електропостачальника за обставин, встановлених судами випадком не передбаченим умовами договору та відповідно, підставою для нарахування штрафних санкцій згідно з пунктом 13.3 договору. Дійшовши висновку про те, що договір припинено шляхом його розірвання, суди також не спростували доводів відповідача про те, що як Правилами, так і договором передбачено його право на дострокове припинення договору у зв`язку зі зміною електропостачальника, а тому немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої у пункті 13.3 договору.

Ухвалою від 10.03.2020 р. справу прийнято до провадження, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2020 р. о 14:20 год.

Ухвалою від 01.04.2020 р. суд задовольнив клопотання представників сторін про відкладення підготовчого засідання. Відклав підготовче засідання без визначення дати. При прийнятті ухвали суд керувався постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року (з врахуванням змін та доповнень) Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, якою з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на усій території України введено карантин.

07.04.2020 р. до канцелярії суду від відповідача надійшла заява (вх.№15408/20) про відвід судді Сухович Ю.О. від розгляду справи №914/545/19.

Ухвалою від 09.04.2020 р. суд передав справу для вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу.

Ухвалою суду від 14.04.2020 року у задоволенні заяви про відвід судді Сухович Ю.О. відмовлено.

Ухвалою від 15.06.2020 р. суд постановив призначити підготовче судове засідання на 15.07.2020 р. о 12:00 год.

Судове засідання у даній справі, призначене на 15.07.2020 р. не відбулось, у зв`язку із проведенням санітарної дезинфекції приміщення суду в період з 14.07.2020 - 15.07.2020 р.

Ухвалою від 16.07.2020 р. суд постановив призначити підготовче судове засідання на 02.09.2020 р. об 11:00 год.

Ухвалою суду від 02.09.2020 р. суд закрив підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 30.09.2020 р.

22.09.2020 р. від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№27495/20 від 22.09.2020 р.) в яких наведено судову практику у аналогічних спорах.

29.09.2020 р. від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. №28210/20).

Представники позивача в судове засідання 30.09.2020 р. для розгляду справи по суті з`явилися, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судове засідання 30.09.2020 р. для розгляду справи по суті з`явилися. В судовому засіданні 30.09.2020 р. надали письмове пояснення в порядку ст.42 ГПК України (вх.№29888/20) та заяву про поворот виконання рішення. Проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні повністю та задовольнити заяву про поворот виконання рішення суду.

Відводів головуючому судді та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 30.09.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Відповідач на підставі заяви-приєднання від 19.12.2018 р. приєднався до публічного договору про постачання електричної енергії споживачу. Термін дії договору встановлено до 31.12.2019.

Відповідач 06.02.2019 р. повідомив позивача про зміну електропостачальника з 01.03.2019. Зміна відповідачем електропостачальника до закінчення строку дії договору тягне за собою дострокове розірвання такого договору з 01.03.2019.

Згідно з умовами пункту 13.3 договору, наслідком таких дій відповідача є нарахування позивачем штрафних санкцій у розмірі повної вартості договірних обсягів споживання електричної енергії на один розрахунковий період (штраф за дострокове розірвання договору).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не має права на дострокове розірвання договору, окрім випадку, передбаченого у пункті 13.2 договору. Проте змінивши електропостачальника з 01.03.2019, відповідач достроково розірвав договір з підстав, не передбачених договором, що відповідно до вимог пункту 13.3 договору та комерційної пропозиції № 5 (додаток № 2 до договору) є підставою для нарахування штрафу у сумі 1 119 128,14 грн.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що п.13.3 договору чітко передбачає штраф за дострокове припинення договору, що цілком відповідає пункту 13.3 примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, який затверджений постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р.

На думку позивача відповідач неправильно тлумачить положення ч.10 ст. 56 Закону України Про ринок електричної енергії . Правила, які забороняють вимагати сплати споживачем будь-яких санкцій у разі дострокового розірвання договору, стосуються лише випадків, коли постачання здійснюється постачальником універсальних послуг або ж постачальником останньої надії . Примірний договір про постачання електричної енергії споживачу не містить такого положення.

Пункт 6.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), від 14.03.2018 р. № 312, передбачає вірогідність установити в договорі відповідальність за дострокове розірвання договору у випадку, коли договір про постачання електричної енергії містить фіксований строк дії.

Більше того, абз. 10 ч. 7 ст.56 Закону України Про ринок електричної енергії передбачає, що у договорі про постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Аналогічні правила передбачено і в абз. 8 п.3.2.7 ПРРЕЕ.

Умови договору та комерційної пропозиції в частині застосування штрафу за дострокове розірвання договору внаслідок зміни споживачем електропостачальника не створює жодних обмежень права відповідача на зміну електропостачальника.

Позиція відповідача.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що в силу пунктів 3.2, 5.10, 6.1 договору він має право вільно обирати іншого постачальника електричної енергії, чим він і скористався, здійснивши в порядку, передбаченому п. 10.1 договору, зміну електропостачальника. Реалізація права не може мати наслідком застосування санкцій.

Зміна електропостачальника призводить до припинення дії договору на підставі п. 13.5 договору, а не до його дострокового розірвання, за що передбачено відповідальність п. 13.3 договору.

Відповідач вважає нікчемним пункт договору, яким передбачено відповідальність за дострокове припинення договору, в силу ч.10 ст. 56 Закону України Про ринок електричної енергії . Цією нормою встановлено недійсність положень договору, які накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який реалізовує своє право на зміну електропостачальника.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що повністю дотримався процедури зміни електропостачальника, оскільки повністю були виконані вимоги ПРРЕЕ, а договору укладеного між сторонами. Припинення дії договору відбулося внаслідок заміни електропостачальника на підставі п. 13.5 договору, отже позивач застосовує штраф саме за ці дії.

Пункт 6.1.3 ПРРЕЕ не містить умов, що відповідач має право змінити електропостачальника лише за 21 календарний день до закінчення строку дії попереднього договору.

Посилаючись на постанову Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №753/11000/14-ц, відповідач зазначає, що текст договору та комерційна пропозиція була підготовлена позивачем у справі, а тому відповідач вважає за доцільне застосувати до цієї справи принцип contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Обставини встановлені судом.

19.12.2018 р. ТОВ Метро Кеш енд Кері Україна підписало заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір). Згідно з положеннями заяви-приєднання відповідач приєднався до умов договору на умовах комерційної пропозиції постачальника № 5. Початок постачання - 01.01.2019 р.

З моменту акцептування цієї заяви-приєднання в порядку, установленому правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 р. (далі - Правила), споживач та постачальник набувають всіх прав та обов`язків за і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинним законодавством України.

ТОВ Метро Кеш енд Кері Україна подало ТОВ Львівенергозбут заявку про обсяги договірного споживання електричної енергії у 2019 році стосовно двох об`єктів: закладу торгівлі по вул. Городоцькій, 300, у м. Львові (дозволена до використання потужність 650 кВт); заклад торгівлі по вул. Джорджа Вашингтона, 8 у м. Львові (дозволена потужність 800 кВт).

Згідно з умовами п.1.1. договору цей документ є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електроенергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

У п. 1.3 договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, постачальник та споживач зобов`язуються керуватися чинним законодавством та Правилами.

Згідно п.2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачеві для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.13.1 договору цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання.

Згідно п.10.1 договору споживач має право в будь-який час змінити електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 календарний день до такої зміни, вказавши дату або строк, в які буде відбуватись така заміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

Відповідно до п.13.3 договору за умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору.

За змістом п.13.5 договору дія договору припиняється у випадку зміни електропостачальника.

Відповідно до комерційної пропозиції від 10.12.2018 р. № 5 договір діє з моменту набрання чинності до 31.12.2019 р. У разі дострокового розірвання договору з ініціативи споживача у випадках не передбачених умовами договору, постачальник нараховує штрафні санкції у розмірі повної вартості договірних обсягів споживання електричної енергії на один розрахунковий період.

06.02.2019 р. відповідач надіслав позивачеві лист № 9, в якому повідомив про укладення ТОВ Метро Кеш енд Кері Україна договору на постачання електричної енергії з Товариством з обмеженою відповідальністю Торгова електрична компанія , у якого відповідач мав намір купувати електроенергію з 01.03.2019 р.

Позивач надіслав відповідачеві лист від 15.02.2019 р. № 904-252, в якому повідомив про нарахування штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 1 119 128,14 грн і про необхідність сплати вказаної суми.

У відповідь на вказаний лист відповідач надіслав претензію від 19.02.2019 р. № 17, де зазначив, що нарахований штраф не може бути застосований, оскільки відповідач розірвав договір з підстави, передбаченої у договорі.

Позивач у відповідь на претензію надіслав відповідачеві лист від 26.02.2019 р. № 904-326, де зазначив, що нарахування штрафу є законним.

З огляду на вказане, керуючись положенням п.13.3, умовами комерційної пропозиції №5, ст.ст.218, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.611 ЦК України, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача штраф за дострокове розірвання договору в сумі 1 119 128,14 грн.

Висновки суду.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ч.ч. 1, 4, 7 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства.

Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Між сторонами з урахуванням ст.ст.633, 634, 641, 642 ЦК України укладено публічний договір приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії, шляхом приєднання споживача (відповідача) до умов цього договору на підставі заяви-приєднання відповідача до договору від 19.12.2018 р.

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. (далі по тексту - Правила) та є однаковими для усіх споживачів.

Відповідно до ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Закон України Про ринок електричної енергії визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з п. 1.1.1 Правил цей нормативно-правовий акт регулює взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

Відповідно до п. 3.1.8 Правил договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

За змістом статті 56 Закону України Про ринок електричної енергії постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.

Згідно ст.58 зазначеного Закону споживач має право змінювати електропостачальника на умовах, визначених цим Законом та правилами роздрібного ринку.

Відповідно до ст. 59 Закону України Про ринок електричної енергії зміна електропостачальника споживачем здійснюється на безоплатній основі у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку. Зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена у строк не більше трьох тижнів з дня повідомлення таким споживачем про намір змінити електропостачальника.

Споживач має право в установленому цими Правилами порядку на зміну електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) з новим електропостачальником (пункт 6.1.1 Правил).

За змістом п. 6.1.3 Правил зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена протягом періоду, що починається з дня повідомлення споживачем нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника, але у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення. Днем повідомлення споживачем про намір змінити електропостачальника вважається дата зафіксованого звернення споживача до нового електропостачальника щодо наміру укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу. Якщо споживач має чинний договір про постачання електричної енергії споживачу з фіксованим терміном (строком) дії, з метою уникнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору з боку попереднього електропостачальника споживач повинен повідомити нового електропостачальника про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору.

Датою початку процедури зміни електропостачальника вважається дата отримання всіх необхідних даних, передбачених пунктом 6.1.5 цієї глави (пункт 6.1.6 ПРРЕЕ).

Такі ж умови передбачені і в укладеному між сторонами договорі. , так, зокрема

Так, відповідно до п. 10.1 спірного договору споживач має право в будь-який час змінити електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 календарний день до такої зміни, вказавши дату або строк, в які буде відбуватись така заміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії). Дія договору припиняється у випадку зміни електропостачальника (п. 13.5 договору).

Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови (п. 13.2 договору).

За змістом пункту 13.3 договору за умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору.

Згідно з комерційною пропозицією від 10.12.2018 № 5 договір діє з моменту набранням чинності і до 31.12.2019 р. У разі дострокового розірвання договору з ініціативи споживача у випадках не передбачених умовами договору, постачальник нараховує штрафні санкції у розмірі повної вартості договірних обсягів споживання електричної енергії на один розрахунковий період.

Згідно зі статтею 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, у зазначеній нормі наведено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. № 916/1684/18).

Враховуючи положення ч.ч.1,2 ст.598 ЦК України, у зазначеній нормі наведено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Порядок зміни енергопостачальника за ініціативою споживача врегульовано розділом 6.1 Правил, згідно положень якого зміна постачальника електричної енергії без настання негативних наслідків для споживача можлива лише за умови повідомлення нового постачальника за 21 календарний день до дати закінчення терміни строку дії чинного договору. Процес зміни електропостачальника за ініціативою споживача здійснюється на безоплатній основі і повинен завершитись у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня повідомлення.

Тобто законодавцем визначено термін 21 календарний день, який є достатнім для суб`єктів ринку електричної енергії та учасників роздрібного ринку, які задіяні у цьому процесі для проведення процедури зміни електропостачальника і дотримання цього строку є необхідною умовою для уникнення споживача від негативних наслідків у вигляд сплати штрафу на користь попереднього електропостачальника.

06.02.2019 р. відповідач надіслав позивачеві лист № 9, в якому повідомив про укладення ТОВ Метро Кеш енд Кері Україна договору на постачання електричної енергії з Товариством з обмеженою відповідальністю Торгова електрична компанія , у якого відповідач мав намір купувати електроенергію з 01.03.2019 р.

Тобто, відповідач дотримався встановленого умовами договору та Правилами порядку зміни постачальника електричної енергії, отже негативні наслідки у вигляді сплати штрафу не можуть виникати.

Умовами договору, складовою якого є Правила та комерційна пропозиція, передбачено право споживача на вільний вибір електропостачальника. Штрафні санкції можуть бути застосовані лише у випадку порушення обов`язку, який є складовою цивільного правовідношення.

Враховуючи ту обставину, що відповідач діяв у межах, визначених як Правилами, так і Закону України Про ринок електричної енергії , відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій.

При цьому суд звертає увагу на те, що висновок про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій ґрунтується на відсутності протиправності дій споживача власне в контексті факту зміни електропостачальника (дострокового припинення договору), а не дотримання правил (процедури) такої зміни.

Комерційна пропозиція № 5 містить положення про відповідальність саме за факт розірвання договору, а не за порушення процедури зміни електропостачальника, що має результатом припинення дії договору.

Виконуючи вимоги ч.1 ст.316 ГПК України, суд зазначає, що дострокове розірвання договору з ініціативи споживача, у зв`язку із зміною електропостачальника не є випадком не передбаченим умовами договору та відповідно не є підставою для нарахування штрафних санкцій згідно з пунктом 13.3 договору.

Водночас суд вважає безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами справи доводи відповідача про нікчемність умови договору щодо відповідальності за дострокове припинення договору, відповідно до положень ч. 10 ст. 56 Закону України Про ринок електричної енергії . Можливість застосування штрафних санкцій за дострокове розірвання договору (укладеного на визначений строк) з ініціативи споживача внаслідок зміни електропостачальника не суперечить чинному законодавству, а тому відповідна умова договору не може вважатися нікчемною.

Крім того, слід зазначити що штрафні санкції за дострокове розірвання договору постачання електричної енергії у разі зміни постачальника не є тотожними платі (додатковим фінансовим зобов`язанням) за зміну постачальника. Додаткові фінансові зобов`язання, про які йдеться у ч. 10 ст. 56 Закону України Про ринок електричної енергії , не стосуються штрафних санкцій за недотримання умов договору, а лише вартості зміни постачальника , витрат, які могли би бути встановлені при такій зміні (можливі витрати з технічних причин чи інші витрати).

Як Директива 2009/72/ЄС, так і Закон України Про ринок електричної енергії передбачають відсутність плати за зміну електропостачальника поряд з можливістю застосування штрафних санкцій за дострокове розірвання договору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку що споживачем (відповідачем у справі) дотримано вимоги щодо своєчасного повідомлення про наміри змінити електропостачальника, що в силу вимог п. 6.1.3 Правил звільняє останнього від обов`язку сплатити штраф за дострокове розірвання договору на користь попереднього електропостачальника (позивача у справі). Відтак, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щодо повороту виконання рішення.

Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 333 ГПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він відмовляє в позові повністю.

Згідно ч.5 ст.333 ГПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Відповідачем 30.09.2020 р. на розгляд суду подано заяву про поворот виконання рішення суду.

11.11.2019 р. після набрання рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2019 р. законної сили та до його скасування постановою Верховного Суду, ТОВ Метро Кеш Енд Кері Україна сплатило на користь ТОВ Львівенергозбут грошові кошти, стягнуті судовим рішенням, що підтверджується платіжними дорученнями №4300008054 від 11.11.2019 р. на суму 1 119 128,14 грн. (штраф) та №4300008053 від 11.11.2019 р. на суму 16 786,92 грн. (судовий збір).

Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст. 333 ГПК України, оскільки відповідач виконав рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2019р., таке рішення в подальшому скасоване, при новому розгляді суд відмовляє в позові повністю, заява відповідача про поворот виконання рішення підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у позові судовий збір сплачений за розгляд справи судом, залишається за позивачем.

При новому розгляді справи здійснюється також розподіл витрат сторони за подання апеляційної та касаційної скарг.

Так, відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 16 786,92 грн (платіжне доручення № 4300057493 від 19.07.2019 р.), за подання касаційної скарги 33 573,80 (квитанція № 1280310017 від 03.12.2019 р.), вказані витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 241, 333 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут (адреса: 79016, місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 1; ідентифікаційний код 42092130) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна (адреса: 02140, місто Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 43; ідентифікаційний код 32049199) 50 360,72 грн. витрат на оплату судового збору за перегляд рішення судами апеляційної та касаційної інстанції.

3. Задовольнити заяву відповідача про поворот виконання рішення.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут (адреса: 79016, місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 1; ідентифікаційний код 42092130) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Метро Кеш енд Кері Україна (адреса: 02140, місто Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 43; ідентифікаційний код 32049199) 1 119 128, 14 грн. штрафу та 16 786,92 грн. судового збору.

5. Накази видати згідно ст.327 ГПК України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua .

Повне рішення

складено 12.10.2020 року.

Суддя Ю.О. Сухович