Рішення

від 13.10.2020 по справі 915/1028/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року Справа № 915/1028/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 18, ідентифікаційний код 30083966)

до відповідача: Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об`єднання «АлісокГрад» (54018, м. Миколаїв, пров. Південний, буд. 30, ідентифікаційний код 40857020)

про: стягнення 67431 грн. 21 коп.

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 09-01/1070 від 23.07.2020 (вх. № 9168/20 від 27.07.2020) до Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об`єднання «АлісокГрад» , в якій просить стягнути з останньої заборгованість за теплову енергію в сумі 67431,21 грн., а також 2102,00 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 03.08.2020 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання цієї ухвали; указану ухвалу отримано позивачем 10.08.2020, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення.

Від ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» 13.08.2020 надійшла заява від 11.08.2020 № 09-01/1152 на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.08.2020 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.

Так, ухвалою суду від 14.08.2020 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, оформлений у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Копія вказаної ухвали, яку направлено на адресу місцезнаходження відповідача, 18.09.2020 була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (штрихкодовий ідентифікатор 5400141288179).

Судом перевірено відомості щодо адреси місцезнаходження відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

За правилами п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З урахуванням наведеного слід вважати, що днем вручення відповідачу копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2020 є 18.09.2020. Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву, з урахуванням вихідних днів, мав тривати до 05.10.2020 включно.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва.

В опалювальному сезоні 2018-2019 років, а саме з 10.11.2018 року по 06.04.2019 року включно, позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень площею 458,4 кв.м за адресою: м. Миколаїв, пров. Південний, 30/5, які розташовані на цокольному поверсі та в підвалі багатоквартирного житлового будинку № 30 по пров. Південному в м. Миколаєві, що підтверджується нарядом на підключення будинку до централізованої системи опалення від 10.11.2018 (а.с. 46) та відомостями споживання теплової енергії в період з 10.11.2018 по 06.04.2019 (а.с. 41-45).

Позивач вказує, що між сторонами договір на постачання теплової енергії не укладався.

Вказані приміщення з 10.04.2017 Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради передані у безоплатне користування відповідачу за договором позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста №02/10.01.13/17 від 10.04.2017, відповідно до п.п. 3.5, 3.6 якого відповідач, як користувач, зобов`язаний укласти договори з відповідними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло , газ, енергопостачання) та здійснювати витрати, пов`язані з утриманням переданого в безоплатне користування майна . Протягом 15 робочих днів укласти з балансоутримувачем цього майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання цього майна та надання комунальних послуг. До того ж, п. 7.3 згаданого договору встановлено, що позичкодавець не несе відповідальності по зобов`язаннях користувача, які виникли на підставі п.п. 3.4, 3.5 .

Позивач розрахував (а.с.10), що відповідачем за період з 10.11.2018 по 06.04.2019 було спожито 41,782 Гкал теплової енергії на суму 67431,21 грн.

Обсяги спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії, позивачем визначались згідно даних засобів вимірювальної техніки загального будинкового вузла обліку теплової енергії з урахуванням питомої ваги максимального теплового навантаження кожного зі споживачів. Питома вага максимального навантаження на опалення приміщень відповідача площею 458,40 кв.м, яке розташоване на цокольному поверсі та підвалі житлового будинку, за розрахунком позивача складає 13,94%.

При обрахунку вартості спожитої без договору теплової енергії позивач керувався промисловими тарифами, зазначеними в постановах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 404 від 14.06.2018, №1723 від 10.12.2018; рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1053 від 05.11.2018 «Про початок опалювального періоду 2018-2019 років у житловому фонді та інших об`єктах м. Миколаєва» та № 271 від 05.04.2019 «Про закінчення опалювального сезону 2018-2019 років» (а.с. 37-40); нарядом на підключення будинку до централізованої системи опалення від 10.11.2018 (а.с. 46) та відомостями споживання теплової енергії в період з 10.11.2018 по 06.04.2019 (а.с. 41-45).

Надані позивачем докази підтверджують кількість та вартість спожитої відповідачем теплової енергії.

Крім того, позивачем було надіслано відповідачу вимоги № 331 від 27.08.2019 та №331-ю/1 від 27.08.2019, якими позивач просив відповідача терміново вжити заходів щодо погашення існуючої на той час заборгованості в розмірі 67431,21 грн., яка утворилася в період з 10.11.2018 року по 06.04.2019 року включно.

Однак доказів реагування на вказані вимоги та погашення вартості спожитої теплової енергії - матеріали справи не містять.

На дату подання позову, вартість спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, суд дійшов наступних висновків.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд згідно ч. 2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи право чином.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

У відповідності до статті 16 Закону України «Про теплопостачання» встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання відноситься до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у сфері теплопостачання.

За положеннями ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основними обов`язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити вартість спожитої теплової енергії, якщо вони фактично споживали її. Факт відсутності договору на постачання теплової енергії сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати вартості спожитої ним теплової енергії у повному обсязі.

У порушення зазначених норм законодавства відповідач в приміщеннях, які перебувають в його користуванні, споживав теплову енергію без укладання договору з позивачем.

Споживаючи без договору теплову енергію у вигляді централізованого опалення, відповідач без достатніх правових підстав набув майно позивача - теплову енергію.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Однак, теплова енергія - це вид товару, який має такі властивості, що призводять до неможливості повернути його в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено, що в разі неможливості повернути потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

При цьому, надані позивачем розрахунки містять площу орендованих відповідачем приміщень, дати початку і припинення опалювальних періодів у спірний період, а також розміри навантаження, тарифів та Гкал.

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що в період з 10.11.2018 року по 06.04.2019 року мало місце постачання позивачем у приміщення, якими відповідач безоплатно користувався на підставі договору № 02/10.01.13/17 від 10.04.2017, теплової енергії на загальну суму 67431,21 грн., споживання її останнім без укладення відповідного договору та відсутності оплати за спожиту теплову енергію з боку відповідача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 67431,21 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з 10.11.2018 року по 06.04.2019 року включно обґрунтовані, підтверджені наявними доказами, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об`єднання «АЛІСОКГРАД» (54018, м. Миколаїв, провул. Південний, буд.30; ідентифікаційний код 40857020) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд.18; ідентифікаційний код 30083966) 67431,21 грн. - основного боргу на р/р НОМЕР_1 в АТ «Державний Ощадний Банк України» , МФО 326461 та 2102,00 грн. - судового збору на р/р НОМЕР_2 в ПАТ «АБ Укргазбанк» , МФО 320478.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.10.2020 року.

Суддя В.С. Адаховська