Рішення

від 05.10.2020 по справі 916/1658/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1658/20

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Кравець В.М.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Бондаревський О.М. /посвідчення/;

Від позивача: Мукомел І.О. за довіреністю;

Від відповідача: Бучацький В.В. на підставі ордеру;

Від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до фермерського господарства „Шевченко І.Є", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Мирнопільської сільської ради Арцизького району Одеської області, про визнання державного акту таким, що втратив чинність, скасування запису державного акту та зобов`язати повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі по тексту - ГУ Держгеокадастру в Одеській області) із позовною заявою до фермерського господарства „Шевченко І.Є» (далі по тексту - ФГ „Шевченко І.Є» ) про визнання державного акту №б/н від 14.01.1993р. на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 на підставі рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р., зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №59, таким, що втратив чинність; скасування запису №59 про реєстрацію державного акту №б/н від 14.01.1993р. на право постійного користування землею в книзі записів державних актів на право постійного користування землею; зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, площею 13,99 га, (кадастровий номер 5120483400:01:004:02667), яка знаходиться на території Мирнопільської сільської ради (за межами населеного пункту).

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурором було наголошено про припинення права постійного користування на земельну ділянку, яка була виділена ОСОБА_1 для створення фермерського господарства у зв`язку з його смертю. Наведене, за переконанням прокурора, свідчить про відсутність у ФГ „Шевченко І.Є» права постійного користування земельною ділянкою, яка належить до земель державної власності

Ухвалою суду від 12.08.2020р. до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Мирнопільську сільську раду Арцизького району Одеської області (далі по тексту - Мирнопільська сільська рада).

ГУ Держгеокадастру в Одеській області заявлені прокурором позовні вимоги були підтримані із посиланням на припинення права користування земельною ділянкою, що виникло у особи лише на підставі державного акта без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, у зв`язку зі смертю особи, якій належить таке право. При цьому, позивачем було наголошено, що право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

ФГ „Шевченко І.Є» заперечувало проти задоволення заявлених прокурором позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. При цьому, відповідачем із посиланням на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019р. по справі №615/2197/15-ц та у постанові від 23.06.2020р. по справі №922/989/18, було зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою у фермерського господарства не припиняється зі смертю особи, якій було надано земельну ділянку для створення фермерського господарства.

Мирнопільська сільська рада не скористалась наданим законом правом на участь свого представника у даному судовому процесі, письмових пояснень на подану прокурором позовну заяву від третьої особи до господарського суду також не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

На підставі рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р. ОСОБА_1 було вирішено надати у постійне користування земельну ділянку площею 14 га.

14.01.1993р. Арцизькою радою народних депутатів на підставі рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р. було видано ОСОБА_1 державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, площа якої складає 14 га та яка розташована на території Мирнопільської ради народних депутатів. Земельна ділянка надана ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №59.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.03.2018р. вбачається, що 03.12.2014р. до реєстру було внесено запис про створення ФГ „Шевченко І.Є» .

Відповідно до Статуту ФГ „Шевченко І.Є» , затвердженого рішенням засновників, яке оформлено протоколом №1 від 01.12.2014р., для ведення сільськогосподарського виробництва із земель запасу Мирнопільської сільської ради фермерському господарству згідно рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р. виділено земельну ділянку площею 14 га. Засновниками фермерського господарства є ОСОБА_1 , який одночасно є головою господарства, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З актового запису про смерть №126 від 07.03.2018р., складеного Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вбачається, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15.03.2018р. відбулись загальні збори засновників ФГ „Шевченко І.Є» , на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом №1-2018, про виведення зі складу засновників ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю, про обрання ОСОБА_2 головою господарства, про затвердження нової редакції статуту.

Відповідно до Статуту ФГ „Шевченко І.Є» , затвердженого рішенням засновників, яке оформлено протоколом №1-2018 від 15.03.2018р., для ведення сільськогосподарського виробництва із земель запасу Мирнопільської сільської ради фермерському господарству згідно рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р. виділено земельну ділянку площею 14 га. Засновниками фермерського господарства є ОСОБА_2 , який одночасно є головою господарства, та ОСОБА_3 .

Листом №02-13/143 від 14.04.2020р. Мирнопільською сільською радою у відповідь на запит прокурора було повідомлено, що оплата земельного податку на земельну ділянку, площею 14,00 га, яка належала ОСОБА_1 у сільську раду не надходить більше 5 років, дана земельна ділянка обробляється племінником померлого - ОСОБА_2 . Крім того, сільською радою повідомлено, що дана земельна ділянка надавалась із резервного фонду у постійне користування, розпорядником якої є ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ФГ „Шевченко І.Є» , прокурором було наголошено, що право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акта на право постійного користування, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належить таке право. Таким чином, з моменту смерті ОСОБА_1 та станом на момент звернення прокурора до суду ФГ „Шевченко І.Є» продовжує використовувати спірну земельну ділянку без належних на те підстав, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом заявлених прокурором в інтересах ГУ Держгеокадастру в Одеській області позовних вимог є вимоги до ФГ „Шевченко І.Є» про визнання державного акту таким, що втратив чинність, скасування запису державного акту та зобов`язати повернути земельну ділянку. При цьому, підставами для звернення прокурора до суду із даним позовом є припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю особи, якій така земельна ділянка надавалась для створення фермерського господарства.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. № 561-XII (в редакції, чинній на дату видачі державного акту №б/н від 14.01.1993р. на право постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. № 561-XII громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. № 561-XII право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Наведені положення чинного на момент видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 14.01.1993р. законодавства дозволяють суду дійти висновку, що земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не окремому громадянину України, а спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003р. № 973-IV (у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З огляду на викладене вище господарський суд доходить висновку, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як зазначалось вище по тексту рішення, положеннями Статуту ФГ „Шевченко І.Є» , затвердженого рішенням засновників, яке оформлено протоколом №1 від 01.12.2014р., передбачено, що для ведення сільськогосподарського виробництва із земель запасу Мирнопільської сільської ради фермерському господарству згідно рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р. виділено земельну ділянку площею 14 га, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування згідно державного акту про право постійного користування.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання, визначений статтею 55 Господарського кодексу України. Правова позиція суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020р. у справі № 320/5724/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020р. по справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. По тексту постанови Великою Палатою Верховного Суду звернута увага, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного слідує, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. Враховуючи, що правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, а одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи, господарський суд доходить висновку, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі № 922/989/18.

Підсумовуючи вище викладене, господарський суд доходить висновку про безпідставність доводів прокурора про припинення права постійного користування ФГ „Шевченко І.Є» на земельну ділянку у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , якому було видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, оскільки з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача. Будь-яких інших підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою фермерського господарська прокурором в процесі вирішення даного спору наведено не було. З викладених підстав господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених прокурором до ФГ „Шевченко І.Є» позовних вимог про визнання державного акту таким, що втратив чинність, скасування запису державного акту та зобов`язати повернути земельну ділянку.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до фермерського господарства „Шевченко І.Є» позовних вимог про визнання державного акту №б/н від 14.01.1993р. на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 на підставі рішення XIV сесії XXI скликання Арцизької районної ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 12.01.1993р., зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №59, таким, що втратив чинність; скасування запису №59 про реєстрацію державного акту №б/н від 14.01.1993р. на право постійного користування землею в книзі записів державних актів на право постійного користування землею; зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, площею 13,99 га, (кадастровий номер 5120483400:01:004:02667), яка знаходиться на території Мирнопільської сільської ради (за межами населеного пункту).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви розподіляються відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 15 жовтня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна