ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"08" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/484/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.
розглянувши справу №916/484/20
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" (65031, м.Одеса, провулок Іспанський, 2А, кв. 102; код ЄДРПОУ 38111466)
про стягнення 41458,37 грн.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" (65031, м. Одеса, провулок Іспанський, 2А, кв. 102; код ЄДРПОУ 38111466)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг"(01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера „Б"; код ЄДРПОУ 33880354)
про визнання недійсними окремих частин правочину
Представники:
від первісного позивача: Михайловський І.В., самопредставництво
від первісного відповідача: Север`янов Д.І., адвокат за довіреністю
Встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" про стягнення 41458,37 грн.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" направлено на стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", у зв`язку з невиконанням зобов`язань за умовами Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р., простроченої заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 34115,96грн., пені у розмірі 378,22 грн., проценти річних у розмірі 378,22 грн. та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна у розмірі 6585,97 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2020р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/484/20. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "23" березня 2020 р. о 11:30. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано учасників справи у засідання на 23.03.2020р. о 11:30. Повідомлено учасників справи про відсутність у суду технічної можливості забезпечення учасникам справи права брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
18.03.2020р. до канцелярії суду від представника первісного позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
23.03.2020р. до канцелярії суду від представника первісного відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.03.2020р. відкладено розгляд справи по суті на "22" квітня 2020 р. о 13:45. Викликано представників сторін у судове засідання для розгляду справи по суті на "22" квітня 2020 р. о 13:45.
21.04.2020р. до канцелярії суду від представника первісного відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.04.2020р. відкладено розгляд справи по суті на "18" травня 2020 р. о 09:50.
18.05.2020р. до господарського суду Одеської області від первісного відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.05.2020р. до канцелярії суду первісним позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи.
18.05.2020р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на "01" червня 2020 р. о 11:45.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2020р. повідомлено позивача по справі №916/484/20: Товариство з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" про судове засідання, яке відбудеться "01" червня 2020 р. о 11:45.
01.06.2020р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було надано пояснення на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс".
01.06.2020р. до господарського суду Одеської області Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" було подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсними окремих частин Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р. Позовні вимоги зустрічного позивача направлено на визнання недійсними окремих частин правочину - Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2020р. справу №916/484/20 розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначити на "24" червня 2020 р. о 14:40. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 24.06.2020р. о 14:40.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2020р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" вх. ГСОО №1588/20 від 01.06.2020р. до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/484/20. Підготовче засідання у справі призначено на "24" червня 2020 р. о 14:40. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" підготувати та надати до суду і одночасно надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" відзив на зустрічний позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду та із врахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020р. №540-ІХ. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 24.06.2020р. о 14:40.
22.06.2020р. зустрічним відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було подано відзив на зустрічну позовну заяву.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.08.2020р. закрито підготовче провадження у справі № 916/484/20. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "09" вересня 2020 р. о 11:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 09.09.2020р. о 11:00.
09.09.2020р. судом було оголошено перерву на стадії вступного слова первісного відповідача до 05.10.2020р. о 12:30.
05.10.2020р. судом оголошено перерву на стадії вступного слова зустрічного відповідача до 08.10.2020р. о 11:30.
У судовому засіданні 08.10.2020 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 13.10.2020р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", суд встановив.
24 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг " (до зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю „Віейбі лізинг" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" (Лізингоодержувач) було укладено Договір №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (надалі - Договір), відповідно до якого первісний позивач передає Лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в Специфікації до Договору лізингу, а Лізингоодержувач зобов`язується прийнята майно (предмет лізингу) та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені Договором лізингу.
Відповідно до п. 2.2. Загальних умов договору, усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та Загальних умов, а також інших положень цього Договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмету лізингу (з врахуванням корегування, вказаного в п. 2.5., 2.6. Загальних умов договору), винагороду (комісію Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7.-2.9., 3.5. Загальних умов (далі - винагорода). При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу.
Умовами п. 2.1.7. Загальних умов договору визначено, що число сплати - це число (порядковий номер у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1. Загальних умов договору.
Згідно до п. 2.1.7.1. Загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту, (Наприклад; Дата підписання Сторонами Акту - 25 липня 2015 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14 серпня 2015 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу), В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.
Відповідно до п. 2.4. Загальних умов, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню. Період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю, Перший період лізингу починається з дати підписання Акту. (п.2.1.8. Загальних умов договору).
Згідно до п.2.1.6. Загальних умов договору, акт - це акт приймання- передачі предмета лізингу в лізинг.
В обґрунтування первісного позову, Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг " було зазначено суду, що він належним чином виконав свої зобов`язання та передав в користування Лізингоодержувачу предмет лізингу на підставі підписаного 31.10.2019р. сторонами акту прийому-передачі майна.
З наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року вбачається, що Лізингодавцем було передано предмет лізингу, а саме: новий загальний легковий - загальний універсал - B Renault, моделі Kadjar, 2019 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , а Лзіингоодержувачем прийнято вищевказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг). (а.с. 40).
Графіком сплати лізингових платежів, що є Додатком до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року було визначено авансовий лізинговий платіж та сплату чергових лізингових платежів. (а.с. 30).
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, первісним позивачем було зазначено суду, що відповідно до п. 2.1.7.1 Загальних умов Договору лізингу, Лізингоодержувач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 20 числа кожного місяця (наприклад 20 листопада 2019р.; 20 грудня 2019р. і т.д.) в розмірі, визначеному в Графіку сплати лізингових платежів (додатку до Договору лізингу, тобто: періоди лізингу (№1 - 20.11.2019р., №2 - 20.12.2019р., №3 - 20.01.2020р., №4 - 20.02.2020р. і т.д.).
Як було пояснено Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг", всупереч прийнятих обов`язків, первісний відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" зобов`язання за укладеним Договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконував не в повному обсязі, внаслідок чого, з 20.01.2020р. по 20.02.2020 року за ним рахується непогашена заборгованість по черговим лізинговим платежам за періоди лізингу №3 та №4 в розмірі 34115,96 грн., а саме: з 20.01.2020р. (03 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 17493,27 грн., що була погашена залишком коштів первісного відповідача на суму 747,17 грн. (Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" авансувало 07.11.2019р. 36012,38 грн. коштів в рахунок оплати чергових лізингових платежів за рахунок яких було погашено заборгованість первісного відповідача першого та другого періодів лізингу 36012,38 грн. - 17740,99 грн. за період лізингу №1 - 17525,12 грн. за період лізингу №2 =747,17 грн.
Тобто, як було пояснено первісним позивачем, непогашена заборгованість відповідача за період лізингу №3 з 20.01.2020р. складає 16746,10 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було вказано суду, що з 20.02.2020р. (04 період лізингу) заборгованість збільшилась на 17369,86 грн.
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги первісний позивач посилався на положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та зазначав, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. А також вказував, що договір це узгоджена воля сторін, який згідно ст, 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 7.1.1. Загальних умов договору, за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України, припиняється черех дванадцять місяців, від дня, коли сплата мала відбутися.
З урахуванням наведеного, первісним позивачем було здійснено нарахування пені, розрахунок суми пені здійснювався за формулою: пеня = С х 2 УСД х Д:100, де С - сума заборгованості за період, 2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення.
Первісним позивачем було здійснено нарахування пені на суму боргу 6746,10 грн. за період з 20.01.2020р. по 30.01.2020р., сума пені становить 135,89 грн., на суму боргу 16746,10грн. за період з 31.01.2020р. по 21.02.2020р., сума пені становить 221,45 грн., на суму боргу 17369,86 грн. за період з 20.02.2020р. по 21.02.2020р., сума пені становить 20,88 грн.
Також, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, де визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого Індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом та на п. 2.7. Загальних умов договору, який передбачено, що у разі, якщо Лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст.625 ЦК України сторони погодили, що Лізингодавець має право нарахувати, а Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої суми заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісія) Лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв`язку з чим розмір винагороди (комісії) Лізизингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
З урахуванням наведеного, первісним позивачем було здійснено нарахування процентів річних, розрахунок суми процентів річних здійснювався за формулою: сума санкції = С х 2 УСД х Д:100, де С - сума заборгованості за період, 2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення.
Первісним позивачем було здійснено нарахування процентів річних на суму боргу 6746,10 грн. за період з 20.01.2020р. по 30.01.2020р., сума пені становить 135,89 грн., на суму боргу 16746,10 грн. за період з 31.01.2020р. по 21.02.2020р., сума пені становить 221,45 грн., на суму боргу 17369,86 грн. за період з 20.02.2020р. по 21.02.2020р., сума пені становить 20,88 грн.
Також, відповідно до п. 5.2.1. Загальних умов договору, Лізингодавець має право щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Лізингодавця пор стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі встановленою Додатком „Довідка" до Договору.
За поясненнями первісного позивача, первісний відповідач, порушуючи умови Договору лізингу, не здійснив таке інформування за 4 квартал 2019 року.
Умовами п. 7.1.3. Загальних умов договору, за ненадання при інспектуванні для огляду або при повернені (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої Лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пунктів 2.15, 2.16, 4.1.2., 4.1.7., 5.2., 10.2 Загальних умов - сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-яких випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмета лізингу) протягом строку дії Договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.
Пунктом 2.1.5 Загальних умов Договору визначено, що остаточна загальна вартість предмету лізингу - вартість предмета лізингу, вказані в Акті, або в останьому по даті акті коригування вартості предмета лізингу, направленому Лізиногодавцем Лізингоодержувачу.
Відповідно до Акту прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року вбачається, що вартість предмета лізингу на момент передачі становить - 658597,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Відповідно до розрахунку первісного позивача, штраф за неподання звітності за квартал складає 1% від вартості майна та становить грошову суму 6585,97 грн.
Також, первісним позивачем було зазначено суду, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було пред`явлено відповідачу претензію вих. № 262 від 31.10.2020р. з вимогою оплатити вказаний вище штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження предмету лізингу, натомість, за твердженнями первісного позивача, даний штраф сплачено не було.
Приймаючи до уваги вищезазначене, станом на 21.02.2020р. розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" за Договором лізингу складає: 34115,96 грн. - прострочена заборгованість за лізинговими платежами, 378,22 грн. - пеня, 378,22 грн. - проценти річних, 6585,97 грн. - штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, що разом становить - 41458,37 грн.
Надаючи відзив на позовну заяву, первісним відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" було зазначено суду наступне.
Первісний відповідач зазначає, що задля реалізації наміру придбання у власність легкового автомобілю він 24.10.2019р. уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю „Віейбі Лізинг" Договір №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу та відповідно до п. 4 Договору та п. 1.1. Загальних умов Договору (додаток до Договору) первісний позивач прийняв на себе зобов`язання набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу - легковий автомобіль RENAULT KADJAR, технічні характеристики (параметри) та загальна вартість якого були погоджені сторонами у додатку „Специфікація".
Первісний відповідач зазначає, що 31.10.2019р. первісний позивач (як лізингодавець) передав у фінансовий лізинг первісному відповідачу (як лізингоодержувачу) предмет лізингу, про що сторонами було складено відповідний Акт прийому-передачі предмету лізингу, в якому (,зокрема, зазначена (на виконання вимог пункту 4 Договору та п.п. 2.1.5 Загальних умов договору) остаточна загальна вартість Предмету лізингу - 658597,00 грн.
У той же час, як вказує первісний відповідач, у додатку до Договору - „Графік сплати лізингових платежів" - визначено загальний розмір (суму) лізингових платежів по Договору - 849761,00 грн., що складається з: 658597,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20%) - сума платежів, що відшкодовують (компенсують) частину вартості предмету лізингу; 191 164,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20%) - загальна сума (розмір) винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Первісним відповідачем було зазначено суду, що задля забезпечення придбання у власність предмету лізингу та на виконання умов Договору первісний відповідач перерахував (за період із 24.10.2019р. по 31.12.2019р.) на користь первісного позивача грошові кошти у сумі 499 102,94 грн.
Також, первісним відповідачем було зазначено суду, що у подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" (як лізингоодержувач) намагалось належним чином виконувати умови Договору (з метою придбання у власність предмету лізингу) та не здійснювало жодних дій, спрямованих на розірвання Договору (відмову від Договору). Зважаючи на тимчасове зупинення господарської діяльності (внаслідок сезонного характеру господарської діяльності) та (у подальшому) тимчасове обмеження можливості Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" розпоряджатися грошовими коштами, розміщеними на рахунках останнього (у межах процедури виконавчого провадження ВП №61065635), останній із цілком об`єктивних причин із січня місяця 2020 року був позбавлений можливості належним чином виконувати власні зобов`язання із сплати лізингових платежів по Договору - про що повідомив первісного позивача 24.01.2020р. та 11.02.2020р., намагаючись зберегти договірні відносини та розстрочити сплату лізингових платежів (здійснити реструктуризацію заборгованості).
Як пояснює Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", первісний позивач не погодив відповідачу питання реструктуризації заборгованості. При цьому, 04.02.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" фактично позбавило первісного відповідача можливості користуватися предметом лізингу (про що Сторонами складено відповідний акт прийому-передачі Предмету лізингу від 04.02.2020р.
Також було зазначено суду, що первісний позивач вже 04.02.2020р. фактично відмовився від Договору та припинив правовідносини за Договором, визначивши своє право на власний розсуд, без будь-яких обмежень із боку первісного відповідача розпоряджатися предметом лізингу, в т.ч. продати іншим особам за ціною, визначеною первісним позивачем самостійно (пункт 4 акту прийому-передачі від 04.02.2020 року).
Згодом, первісний відповідач отримав від первісного позивача повідомлення (вих. №437 від 21.02.2020 року), в якому первісний позивач повторно повідомив про свою відмову від Договору (розірвання Договору).
Первісним відповідачем було вказано суду, що кінцевою метою укладення та виконання сторонами умов Договору була саме зміна правового режиму та власника предмету лізингу. При цьому, майновий інтерес/мета (в частині укладення та виконання Договору) первісного відповідача (як лізингоодержувача) було отримання (придбання) у власність предмету лізингу, із забезпеченням можливості користуватися предметом лізингу протягом строку здійснення розрахунків за Договором. Із цим кореспондується майновий інтерес первісного поизвача (як лізингодавця) - фактичне отримання доходу, у т.ч. прибутку (комісії) від інвестування коштів на придбання предмету лізингу, із передачею останнього у користування та власність первісного відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" зазначало, що у лютому 2020р. правовідносини сторін за Договору припинилися, у зв`язку із відмовою первісного позивача від Договору. При цьому, вже 04.02.2020 року первісний позивач фактично відмовився від Договору та припинив правовідносини за Договором, визначивши своє право на власний розсуд, без будь-яких обмежень із боку первісного відповідача (як лізингоодержувача) розпоряджатися предметом лізингу, в т.ч. продати іншим особам за ціною, визначеною первісним позивачем самостійно (пункт 4 акту прийому-передачі від 04.02.2020 року).
Як стверджує первісний відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" фактично проігнорувало положення (умови), встановлені у п.п. 6.3. - 6.5.1., 6.6. та 6.10. Загальних умов договору, так само позбавивши первісного відповідача можливості сплатити викупний платіж та набути у власність предмет лізингу, або ж повернути (частково) грошові кошти, сплачені останнім на виконання умов Договору. При цьому, первісний відповідач не мав наміру припиняти договірні правовідносини із первісним позивачем та відмовлятися від набуття права власності на предмет лізингу. У той же час, у власності первісного позивача залишилися як предмет лізингу, так й сплачені відповідачем грошові кошти у сумі 499102,94 грн., серед яких - 448 215,89 грн., отримані первісним позивачем в якості компенсації (відшкодування) дійсної (остаточної загальної) вартості предмету лізингу (що залишився у власності первісного позивача). Отже первісний позивач, як власник предмету лізингу, має усі можливості передати предмет лізингу у платне користування будь-якій третій особі, або ж взагалі здійснити відчуження предмету лізингу (про що первісний позивач письмово повідомив первісного відповідача ще 04.02.2020р. у тексті Акту прийому-передачі предмету лізингу від 04.02.2020 року) та отримати відповідне грошове відшкодування (майновий зиск, прибуток) від такого відчуження.
Так, як вже зазначалося вище, первісний відповідач - ще до моменту отримання від первісного позивача предмету лізингу (31.10.2019 року) - сплатив на користь первісного позивача грошові кошти у сумі 463090,56 грн., у т.ч. 19757,91 грн. - в якості винагороди первісного позивача. Аналіз відповідних положень Договору, зокрема, п.п. 5.1. та 5.4. Договору, п.п. 2.1.8. та 2.2. Договору, також Графіку сплати лізингових платежів дозволяє дійти наступних висновків: визначений період лізингу фактично дорівнює календарному місяцю (зокрема, 1-ий період лізингу - листопад 2019 року, 2-ий період лізингу - грудень 2019 року, 3-тій період лізингу - січень 2020 року, 4-ий період лізингу - лютий 2020 року тощо); термін сплати лізингового платежу за кожним періодом лізингу можливо умовно визначити як 20-те число кожного календарного місяця, зокрема: 1-ий період лізингу (листопад місяць 2019 року) - 20.11.2019 року, 2-ий період лізингу (грудень місяць 2019 року) - 20.12.2019 р., 3-тій період лізингу (січень місяць 2020 року) - 20.01.2020 року, 4-ий період лізингу (лютий місяць 2020 року) - 20.02.2020 року тощо.
У той же час, як вже пояснював первісний відповідач, 04.02.2020 року (а фактично - навіть до цієї дати) - тобто на початку 4-го періоду лізингу та до настання терміну сплати лізингового платежу за 4-тий період лізингу - первісний позивач фактично позбавив первісного відповідача можливості користуватися предметом лізингу. При цьому (як це також зазналося вище) 04.02.2020 року первісний позивач в односторонньому порядку фактично припинив правовідносини за Договором, визначивши своє право на власний розсуд, без будь-яких обмежень із боку первісного відповідача (як лізингоодержувача) розпоряджатися предметом лізингу, в т.ч. продати іншим особам за ціною, визначеною позивачем самостійно (пункт 4 акту прийому-передачі від 04.02.2020 року). Отже, за посиланням первісного відповідача, враховуючи вказані вище обставини, норми чинного законодавства та умови Договору, первісний відповідач вважає безпідставними дії первісного позивача щодо нарахування лізингових платежів за 4-тий лізинговий період (лютий місяць 2020 року), незаконними та необґрунтованими вимоги первісного позивача в частині стягнення суми лізингового платежу (в цілому) за 4-тий лізинговий період (лютий місяць 2020 року) . Отже, вже 04.02.2020р. первісний позивач фактично повідомив первісного відповідача про свою відмову від Договору - що так само свідчить про необґрунтованість вимог первісного позивача про стягнення із первісного відповідача повної (включаючи усі складові) суми лізингового платежу за 4-тий період лізингу (лютий місяць 2020 року).
Крім того, первісним відповідачем було зазначено суду, що він вважає вимоги первісного відповідача (викладені у первісному позові) щодо стягнення штрафу у сумі 6585,97грн. незаконними та необґрунтованими (безпідставними).
Відповідно до наданих пояснень на відзив, Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було зазначено суду наступне.
Первісним позивачем було пояснено суду, первісний відповідач дійсно звертався до Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" з проханням про проведення реструктуризації, та первісним позивачем, для розгляду такої можливості, неодноразово запитувались документи необхідні для проведення реструктуризації заборгованості, які первісний відповідач в строк до 13.02.2020р. не надав.
Щодо дати розірвання Договору та підписання Акту приймання-передачі від 04.02.2020р. первісним позивачем були надані наступні пояснення суду.
Відповідно до умов Договору, а саме п. 5.4. передбачено, що у випадку порушення Лізингоодержувачем (якщо він за своїм статусом є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність або фізичною особою - підприємцем) обов`язків зі своєчасної та повної стати лізингових платежів (в разі, якщо строк прострочки перевищує 10 (десять) календарних днів) та/або якщо Лізингоодержувач своїми діями або бездіяльністю порушує умови Додатку „Страхування" Договору, Сторони дійшли згоди про те, що, коли Лізингоодержувач за своїм статусом є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність або фізичною особою-підприємцем, то в якості оперативно-господарських санкцій, згідно (але не виключно) статей 235-237 Господарського Кодексу України та коли Лізингоодержувач є фізичною особою, то в якості способів самозахисту прав та інтересів Лізингодавця відповідно до статті 19 Цивільного кодексу України, Лізингодавеиь має право тимчасово обмежити право Лізингоодержувача на користування та/або володіння Предметом лізингу шляхом: а) вилучення у Лізингоодержувача комплекту ключів від Предмета лізингу; реєстраційних документів на Предмет лізингу; державних реєстраційних номерів; окремих деталей Предмета лізингу; б) застосування технічних засобів, які унеможливлюють рух Предмета лізингу (в т.ч. але не обмежуючись: блокування технічними засобами, вилучення окремих деталей, складових Предмета лізингу тощо); в) застосування електронних засобів, які унеможливлюють рух Предмета лізингу (в т.ч. але не обмежуючись: системи моніторингу/контролю/слідкування на основі систем супутникової GPS навігації тощо); д передачу Предмета лізингу на зберігання іншим особам (з покладанням на Лізингоодержувача відповідних витрат); д) ключів від Предмета лізингу тощо.
У випадку прийняття Лізингодавцем рішення про застосування оперативно-господарських санкцій (до Лізингоодержувачів - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) та/або способів самозахисту (до Лізингоодержувачів - фізичних осіб), він надсилає Лізингоодержувачу відповідне повідомлення, в якому зазначається вид оперативно-господарських санкцій та/або спосіб самозахисту (в залежності від статусу Лізингоодержувача), що застосовуватиметься, строк та місце їх виконання в межах України. Протягом строку та в місці, які встановлені в повідомленні про застосування оперативно-господарських санкцій та/або способу самозахисту. Лізингоодержувач зобов`язаний здійснити дії відповідно до вимог, інструкцій, зазначених в цьому повідомлені.
За посиланням первісного позивача, саме зважаючи на той факт, що первісний відповідач порушив умови Договору, про що він у своєму відзиві не заперечує, а лише підтверджує таке порушення, і наголошує на тому, що його невиконання умов Договору було спричинене зупиненням господарської діяльності через порушення, відносно первісного відповідача, виконавчого провадження, доводить той факт, що первісний позивач змушений був використати своє право на застосування Оперативно - господарської санкції. При оформленні застосування оперативно - господарської санкції і було складено Акт приймання-передачі 04.02.2020р.
Окрім цього, первісним позивачем було звернуто увагу суду, на той факт, що умовами Договору, а саме п. 3.1.1., передбачено, право Лізингодавця на розірвання Договору в односторонньому порядку у разі прострочення сплати лізингового платежу більш ніж на 30 календарних дня, також норма кореспондується й в п. 2. ст. 7 Законі України „Про фінансовий лізинг". Але не зважаючи на той факт, що первісний відповідач на момент підписання Акту приймання - передачі мав заборгованість значно більше ніж передбачено п. 5.4. Договору та Законом України „Про фінансовий лізинг" (в період з 02.01.2020р. та до 21.02.2020р.), що свідчить про те, що первісний позивач до останньої можливості не розривав договір, а намагався врегулювати заборгованість та запитував документи для прийняття рішення щодо можливості реструктуризації заборгованості.
Щодо сплати первісним відповідачем за Договором, первісним позивачем було зазначено суду наступне. Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг" Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавпю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця. що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Відповідно до зазначеного Сторонам Договору було погоджено Графік сплати лізингових платежів, що є невід`ємною частиною договору та передбачає сплату первісним відповідачем лізингового платежу, який складається з платежу, який відшкодовує частини вартості предмета лізингу (без ПДВ) грн. та винагорода (комісія) Лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, грн.
Також первісним позивачем було зазначено суду, що п. 6.6.4. Договору передбачено, що вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання Договору не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених Договором. Сторони погодили, що у випадку односторонньої відмови Лізингодавця від цього Договору (розірвання Договору). Лізингоодержувач, на відповідну вимогу Лізингодавця. зобов`язаний буде протягом строку встановленому у повідомлені про відмову Лізингодавця від Договору (розірвання Договору) сплатити Лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізинговібплатежі, передбачені Договором, а також передбачені Договором та/або чинним законодавством України штрафні санкції. З моменту прийняття рішення про відмову від Договору (його розірвання) і вилучення Предмета лізингу та направлення відповідного повідомлення Лізингоодержувачу, право Лізингоодержувача набути право власності на Предмет лізингу на умовах цього Договору припиняється.
Також первісним позивачем зверталась увага суду та було зазначено, що нарахування лізингового платежу за даним Договором відповідно до його умов відбувалось 21 числа кожного місяця, а сплата Лізингоодержувачем повинна відбуватись не пізніше ніж в день нарахування, а у випадку якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий день, Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному дню. Зважаючи на той факт, що Сторонами під час укладених Договору було передбачено порядок дій у разі настання заборгованості Лізингоодержувача та зазначено, що у разі настання такої події Лізингодавець розриває договір саме направленням відповідного повідомлення, то такі дії Лізингодавця відповідають умовам як Законодавства так і Договору. Окрім вищезазначеного, позивачем було звернуто увагу на той факт, що сторонами погоджено, що лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором і, у сукупності, є платою за користування Предметом лізингу, це зазначено в останньому реченні п. 22 . Договору. А отже, жодної сплати, в т.ч. відсотків вартості Предмету лізингу Відповідачем не сплачено.
Щодо права первісного відповідача на дострокове отримання права власності на предмет лізингу шляхом сплати викупного платежу, первісним позивачем було зазначено суду, що відповідно до умов Договору, а саме п. 6.8. Лізингоодержувач має право достроково (з урахуванням п. 5.4. Договору), письмово повідомивши Лізингодавця не менш ніж за один місяць, викупити Предмет лізингу. При цьому Лізингодавець нараховує суму Викупного платежу на умовах пункту 6.4. Загальних умов, а Лізингоодержувач набуває право власності на Предмет лізингу на умовах статті 9 Загальних умов. Але жодного звернення від Відповідача, щодо такого викупу Позивач не отримував та Викупний платіж Лізингоодержувачу не нараховував, а тому і перехід права власності не відбувся та не міг відбутися за вище вказаними обставинами. Отже жодних прав первісного відповідача, щодо не переходу йому права власності не порушено, натомість первісний відповідач не виконав взяті на себе обов`язки та не сплатив кошти відповідно до умов договору.
Щодо зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" про визнання недійсними окремих частин правочину, судом встановлено наступне.
Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" направлено на визнати недійсними окремих частин правочину - Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р., зокрема зустрічний позивач просить суд визнати недійсним:
- останнє речення підпункту 2.2. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року) наступного змісту: „При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором, і, у сукупності, є платою за користування Предметом лізингу;
- визнати недійсним пункт 2.12. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024- 1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року);
- визнати недійсним пункт 6.7. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024- 1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року);
- визнати недійсним підпункт 7.1.3. пункту 7.1. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року).
В обґрунтування зустрічних позовних вимог (зустрічного позову) в частині визнання недійсним останнього речення пункту 2.2., пунктів 2.12. та 6.7. Загальних умов договору (Додаток до Договору), зустрічним позивачем було зазначено суду наступне.
Посилаючись на ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 174 ГК України, було зазначено суду, що правовідносини між сторонами виникли та ґрунтувалися на підставі Договору, що є договором фінансового лізингу.
Зустрічний позивач зазначає, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (ч. 1 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг"). Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ч. 1 ст. 292 ГК України).
Як пояснює зустрічний позивач, у той же час, фінансовий лізинг - це специфічний різновид правовідносин, головна мета виникнення та існування (реалізації) яких не зводиться виключно до користування річчю (що є предметом фінансового лізингу/предметом договору лізингу) на умовах найму (оренди). Зазначена обставини визначає так само специфічність правового регулювання зазначених правовідносин.
Відповідно до п. 10.10. Загальних умов договору, даний Договір є змішаним договором, в якому містяться положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (вчастині переходу права власності на Предмет лізингу або права вимоги по договору страхування).
Відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 року у справі №11/5005/2290/2012 (3-28гс13) договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв`язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору. Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Зустрічний позивач посилався на ч. 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
У свою чергу, договором купівлі-продажу є договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Згідно із ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а також (одночасно із товаром) усі приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 689 ЦК України).
Отже, за поясненнями зустрічного позивача, метою укладення договору купівлі-продажу (вчинення відповідного правочину) є настання певних правових наслідків, зокрема: зміна правового режиму та власника певного майна.
В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог було зазначено суду, що мету укладення та виконання договору фінансового лізингу необхідно визначати відповідно до вказаних вище норм чинного законодавства України та умов такого договору. Важаючи на вказані положення законодавства можливо дійти висновку, що кінцевою метою укладення та виконання сторонами умов Договору була саме зміна правового режиму та власника предмету лізингу. При цьому, майновий інтерес/мета (в частині укладення та виконання Договору) зустрічного позивача (як лізингоодержувача) було отримання (придбання) у власність предмету лізингу, із забезпеченням можливості користуватися предметом лізингу протягом строку здійснення розрахунків за Договором. Із цим кореспондується майновий інтерес зустрічного відповідача (як лізингодавця) - фактичне отримання доходу, у т.ч. прибутку (комісії) від інвестування коштів на придбання предмету лізингу, із передачею останнього у користування та власність зустрічного позивача.
Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", зазначений висновок, зокрема, підтверджується діями сторін Договору та умовами самого Договору: зустрічним позивачем було самостійно визначено та обрано як предмет лізингу (включаючи усі технічні та інші характеристики/параметри останнього), так й продавця (постачальника) предмету лізингу; зустрічним позивачем сплачено (протягом двох з погоджених 24-х періодів лізингу) грошові кошти у сумі 448215,89 грн. в якості компенсації (відшкодування) дійсної (остаточної загальної вартості) предмету лізингу, що складає більш ніж 68% від остаточної загальної вартості предмету лізингу.
Також зустрічний позивач посилався на ч. 1 ст. 628 ЦК України, ч. 1 ст. 181 ГК України, ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг"
Відповідно до п. 2.2. Загальних умов договору. усі платежі за Договором зустрічний позивач (як лізингоодержувач) зобов`язаний здійснювати у число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та Загальних умов, а також інших положень Договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зустрічного відповідача (як лізингодавця). При цьому, лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Предмету лізингу (з врахуванням корегування) та винагороду (комісію) Відповідачеві (як лізингодавцю) за отриманий у лізинг Предмет лізингу (із урахуванням корегування).
У додатку до Договору - „Графік сплати лізингових платежів" - визначено складові (співвідношення платежів по відшкодуванню вартості Предмету лізингу та винагороди/комісії лізингодавця у складі лізингових платежів), розмір та порядок (відповідно до узгодженої кількості періодів лізингу) сплати лізингових платежів по Договору (без визначення конкретних термінів або строків сплати).
В цьому контексті, на думку зустрічного позивача, зміст вказаного речення пункту 2.2. Загальних умов договору зводить зміст правовідносини сторін по Договору виключно до відносин найму (оренди) майна (транспортного засобу у даному випадку) та прирівнює лізингові платежі по Договору виключно до плати за користування майном (орендної плати) у сенсі відносин найму (оренди).
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
У той же час, як зазначає зустрічний позивач, ані вказані вище норми чинного законодавства (зокрема, ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг"), ані зазначені умови Договору (зокрема, п. 2.2. Загальних умов договору та „Графік сплати лізингових платежів") не дозволяють включати до складу лізингових платежів (що мають сплачуватися за договором фінансового лізингу) виключно плату за користування Предметом лізингу або ж взагалі визначати лізингові платежі виключно як плату за користування Предметом лізингу. На думку зустрічного позивача, зміст останнього речення пункту 2.2. Загальних умов договору суперечить правовій природі договору фінансового лізингу та змішаного договору (в цілому), не відповідає наведеним вище нормам чинного законодавства (зокрема, встановленим у ст.ст. 1 та 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", ст.ст. 626, 628 та 806 ЦК України), не узгоджується із іншими умовами Договору (зокрема, п.п. 1.1., 2.2. та 2.3. Загальних умов договору, „Графіком сплати лізингових платежів"), не відповідає внутрішній волі сторін Договору та, при цьому, ставить Позивача у нерівне (дискримінаційне) становище у зобов`язаннях (які на цей час зазнали відповідної трансформації).
На думку зустрічного позивача, порушенням принципів (засад) розумності, добросовісності та справедливості, а так само суттєвим порушенням балансу інтересів сторін (на користь виключно зустрічного відповідача) - що свою чергу прямо призводить до порушення прав та законних інтересів зустрічного позивача - є зміст останнього речення пункту 2.2. Загальних умов договору, з одного боку (як вже зазначалося вище) відповідно до пункту 4.2. Договору, п.п. 2.2. та 2.3. Загальних умов договору зустрічний позивач лише протягом 2-х (з 24-х погоджених) періодів лізингу відшкодував (компенсував) зустрічному відповідачу більш ніж 68% узгодженої вартості предмету лізингу (у т.ч. 443332,65 грн. - взагалі сплатив на користь зустрічного відповідача до моменту отримання предмету лізингу), а так само сплатив на користь зустрічного відповідача кошти у сумі 50139,88 грн. в якості винагороди (комісії) зустрічного відповідача, що складає більш ніж 26% від узгодженого сторонами розміру комісії/винагороди останнього (у т.ч. 19757,91 грн. - взагалі до моменту отримання предмету лізингу), з іншого боку усі сплачені зустрічним позивачем лізингові платежі прирівнюються виключно до плати за користування предметом лізингу. У той час, як Договір був укладений та виконувався із кінцевою метою - передачі предмету лізингу у власність зустрічного позивача, який не мав наміру укладати із зустрічним відповідачем звичайний договір найму (оренди) та користуватися предметом лізингу виключно на умовах найму (оренди), відшкодовуючи при цьому зустрічному відповідачу повну вартість предмету лізингу, а також не мав наміру (волі) погоджувати питання про віднесення лізингових платежів виключно до плати за користування предметом лізингу.
Таким чином, за твердженнями зустрічного позивача, зміст останнього речення пункту 2.2. Загальних умов договору суперечить встановленим чинним законодавством (зокрема, ч.1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, ч.1 та 3 ст. 62 ГК України) засадам (принципам) добросовісності, розумності та справедливості, рівності прав та обов`язків учасників господарських правовідносин.
Так, згідно із пунктом 2.12. Загальних умов договору: „Лізингоодерлсувач не може вимагати від Лізингодавця жодного відшкодування, затримання або зменшення суми платежів за договором у випадку перерви (в т.ч. пошкодження Предмета лізингу), незалежно від причин виникнення такої перерви". Відповідно ж до пункту 6.7. Загальних умов договору: „У випадку вилучення Предмету лізингу, припинення або розірвання Договору, з причин зазначених у даному Договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають".
В цьому контексті було зазначено зустрічним відповідачем, що з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини сторін за Договором (зокрема, ст.ст. 1, 2, 6, 10, 11 та 16 Закону України „Про фінансовий лізинг"), а так само з огляду на положення самого Договору - можливо дійти висновку, що виконання зустрічним позивачем його обов`язку із сплати лізингових платежів прямо кореспондувалося із виконанням зустрічним відповідачем його конкретного обов`язку щодо передачі предмета лізингу у володіння та користування зустрічного позивача, забезпечення зустрічному позивачу можливості належним чином користуватися предметом лізингу та отримати предмету лізингу у власність.
У той же час, зміст пункту 2.12. Загальних умов договору, як стверджує зустінчий позивач, фактично нівелює для зустрічного позивача можливість застосувати вказаний механізм захисту його прав та законних інтересів, покладаючи на зустрічного позивача обов`язок сплачувати лізингові платежі навіть за відсутності можливості користуватися предметом лізингу із незалежних від нього обставин (навіть за наявності порушень умов Договору із боку зустрічного відповідача, у т.ч. у разі прострочення зустрічного відповідача та/або вилучення предмету лізингу зустрічним відповідачем у незаконний та/або не передбачений умовами Договору спосіб).
Натомість, зміст пункту 6.7. Загальних умов договору фактично нівелює для зустрічного позивача можливість застосувати вказаний механізм захисту його прав та законних інтересів, позбавляючи останнього права вимагати повернення сплачених лізингових платежів за будь-яких обставин.
На думку зустрічного позивача, зміст пунктів 2.12. та 6.7. Загальних умов договору не відповідає наведеним вище нормам чинного законодавства (зокрема, встановленим у ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг , ст.ст. 538, 61 1, 612, 651, 653 та 762 ЦК України) та, при цьому, ставить зустрічного позивача у нерівне (дискримінаційне) становище у зобов`язаннях (які на цей час зазнали відповідної трансформації).
Крім того, зміст вказаних пунктів Загальних умов договору так само суперечить встановленим чинним законодавством (зокрема, ч.1 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України, ч.1 та 3 ст. 62 ГК України) засадам (принципам) добросовісності, розумності та справедливості, рівності прав та обов`язків учасників господарських правовідносин.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним підпункту 7.1.3. Загальних умов Договору, було зазначено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" зазначає, що первісний відповідач у первісному позові вимагає стягнення штрафу на підставі п.п. 7.1.3. Загальних умов договору - у зв`язку із нібито порушенням первісним відповідача вимог (умов) пункту 5.2. Загальних умов договору.
При цьому, за твердженням первісного позивача, первісним відповідачем було порушено саме вимоги, встановлені п.п. 5.2.1. Загальних умов договору - що, на думку первісного позивача, має бути підставою для стягнення договірної санкції (штрафу), що передбачена п.п. 7.1.3. Загальних умов договору.
Підпунктом 5.2.1. Загальних умов договору, встановлено обов`язок лізингоодержувача щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування Предмету лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком „Довідка" до Договору. У свою чергу, п.п. 7.1.3. Загальних умов договору передбачено, що у випадку порушення умов, зокрема, пункту 5.2. Загальних умов, сплачується договірна санкція (штраф) у розмірі 1% Остаточної загальної вартості Предмету лізингу.
Як пояснює зустрічний позивач, штраф за своєю правовою природою, є одночасно як заходом відповідальності (цивільно-правової відповідальності), так й засобом забезпечення виконання цивільних зобов`язань. Таким чином, зазначене положення ГК України визначає неустойку, штраф та пеню як різновиди штрафних санкцій, що можуть бути застосовані у господарських правовідносинах У той же час, оскільки ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України (п. 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 року). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме або нерухоме майно. При цьому, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір має бути встановлений договором або актом цивільного законодавства. У свою чергу, штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Отже, як стверджує зустрічний позивач, необхідною передумовою для застосування для застосування штрафу (як заходу відповідальності та/або засобу забезпечення зобов`язань) є не тільки сам факт порушення боржником певного зобов`язання, але й можливість здійснення певної числовій/кількісній оцінки невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (з метою визначення „суми" зобов`язання). Аналогічним чином не можуть бути піддані числовій/кількісній оцінці й зобов`язання, передбачені п.п. 2.15, 2.16., 4.1.2., 4.1.7, 5.2.2. та 10.2. Загальних умов договору У той же час, розмір договірної санкції, визначений підпунктом 7.1.3. Загальних умов договору не відповідає зазначеним вимогам, оскільки: цей розмір не встановлений у відсотковому відношенні до невиконаної частині зобов`язання або ж до суми зобов`язань, передбачених підпунктами 2.15, 2.16., 4.1.2., 4.1.7, 5.2. та/або 10.2.. Загальних умов договору (що, як вже зазначено вище, не підлягають числовій/кількісній оцінці, що взагалі унеможливлює визначення як такої суми цих зобов`язання); цей розмір не визначеній у певній грошовій сумі (не зважаючи на відповідну вказівку у спірному підпункті Загальних умов договору), яка (грошова ) за визначенням має відповідати конкретному числовому (вартісному) показнику; так само цей розмір не встановлений у будь-якому кратному розмірі до вартості товарів, робіт або послуг, у т.ч. й до вартості Предмету лізингу.
Враховуючи вищевикладене, зустрічний позивач вважає, зміст підпункту 7.1.3. Загальних умов договору суперечить вимогам, встановленим ч. 1 ст. 199 та ч. 4 ст. 231 ГК України, а також ст.ст. 549 та 551 ЦК України. За посиланням зустрічного позивача, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).
На думку зустрічного позивача, вказані вище спірні умови Договору мають бути визнані недійсними (відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України) у зв`язку із (недодержанням) порушенням вимог, встановлених ч. 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України. При цьому, Договір цілком міг бути укладений та виконаний (тобто вчинений як правочин) і без включення до нього вказаних спірних умов.
З урахування викладеного та зазначеного Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" просить суд задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.
Надаючи відзив на зустрічну позовну заяву, зустрічним відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було зазначено суду наступне.
Зустрічним позивачем було зазначено суду, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. За змістом ч.1 ст.203 ЦК України однією з умов дійсності правочину є відповідність його змісту актам цивільного законодавства.
Правовідносини між Сторонами по даній справі виникли з умов укладеного договору № 191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р.
Посилаючись на положення ч. 1 ст. 292 ГК України, ст.ст. 1,2 Закону України „Про фінансовий лізинг" , Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" було пояснено суду, що з умов укладеного між сторонами по справі Договору слідує, що
вказаний договір за своєю природою є договором фінансового (непрямого) лізингу. Отже, укладений між сторонами Договір за своїм суб`єктивним складом, предметом, терміном та іншими умовами (в т.ч. істотнім) повністю відповідає діючому законодавству, зокрема, ст.. ст,6, 626, 627, 806 ЦК України, Закону України „Про фінансовий лізинг", який є, в свою чергу, спеціальним законом.
Окрім цього, зверталась увагу суду на той факт, що в п. 2.2. Загальних умов Договору мова йде про те, що всі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в певну дату, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця, Сторони погодили, що саме включено в лізингові платежі за Договором :платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в пункті 2.5 Загальних умов) - в т.ч. ПДВ; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу (без ПДВ) з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7.-2.9., 3.5. Загальних умов, та погоджено Сторонами, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної піни передбаченої цим Договором, оскільки покупна ціна Договору визначена в пункті 6.4. Загальних умов Договору.
Окрім зазначеного вище, як пояснює зустрічний відповідач, сторонами передбачено порядок та строки проведення розрахунку викупного платежу, а саме: формула розрахунку викупного платежу передбачена п. 6.4. Загальних умов Договору. У разі бажання Лізингоодержувача здійснити викупний платіж (відповідні) до п. 6.8. Загальних умов Договору) останній зобов`язаний звернутися письмово до Лізингодавця не менш як за один місяць до дати викупу. Мінімальний строк для дострокового придбання (з дати передачі), визначений сторонами Договору в п. 5.4. Договору (що кореспондується з ч. 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг").
Також зустрічним позивач пояснювалось суду, що зважаючи на той факт, що Лізингоодержувач письмово не звертався щодо викупу предмету лізингу (це обов`язок передбачений п. 6.8. Загальних умов Договору), Лізингоодержувач мав прострочену заборгованість, а це позбавляє його права придбати у власність предмет лізингу за Договором згідно п. 6.6.4. Загальних умов Договору), не настав мінімально встановлений законодавством та Договором строк на придбання Лізингоодержувачем права власності на предмет лізингу - то проведення викупу даного предмету лізингу було б порушенням умов чинного законодавства, та не надавало змоги Лізингоодержувачу (відповідачу за первісним позовом та позивачу за зустрічним позовом) скористатись своїм правом викупу предмету лізингу за Договором та не було законних підстав для нарахування Лізингодавцем викупної ціни відповідно до умов п. 6.4. Загальних умов Договору.
З моменту передачі предмету лізингу в користування у відповідності до вимог ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг" та ч. 2 ст. 806 ЦК України застосовуються положення про найм (оренду). В ст. 1 Законі України „Про фінансовий лізинг" наводиться визначення фінансового лізингу - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати їх у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менгие одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Тобто, за своєю правовою та економічною природою, фінансовий лізинг є різновидом договору найму (оренди) - навіть параграф 6 „Лізинг" та ст. ст. 806-809 ЦК Укріїни, які регулюють відносини лізингу розміщений у главі 58 „Найм", а лізинговий платіж за своєю природою є платежем за найом (оренду) лізингового майна. Предмет лізингу передається лізингоодержувачу (орендарю) у користування на визначений термін та по закінченні строку лізингу або у деяких інших випадках підлягає поверненню лізингодавцю. Однак, так як лізингові платежі, це платежі за користування майном, то згідно вимог чинного законодавства є набутими на законних підставах та поверненню не підлягають. А в Графіку платежів, що є додатком до Договору виділяється стовпчик платежу, який відшкодовує (компенсує) вартість майна, лише для розуміння Лізингоодержувача на яку саме суму не нараховується ПДВ, а на яку нараховується.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Оскільки, відносини між сторонами виникли на підставі Договору фінансового лізингу та той факт, що договір не суперечить діючому законодавству, то сторони на праві власного волевиявлення мали право контролю, що й було зроблено сторонами. Зважаючи на те, що право передбачене Договором може бути порушене, то сторонами і було встановлено відповідальність за таке порушення, що до речі не суперечить жодним нормам законодавства України, та в позовній заяві не зазначено жодного конкретного порушення, щоб надавало змоги визнати даний пункт недійсним. Тому, на підставі зазначеного вшиє, сторонами, відповідно до умов законодавства було визначено штрафну санкцію, в розмірі у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язань, а саме 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу .
Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представників Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг " (до зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю „Віейбі лізинг", як Лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", як Лізингоодержувачем, виникли на підставі уцклваденого між ними 24 жовтня 2019р. Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено в Законі України „Про фінансовий лізинг" .
Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 1 Закону).
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
Лізингоодержувач зобовязаний, зокрема, прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; своєчасно сплачувати лізингові платежі (п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 11 Закону).
Цивільним законодавством встановлено, що в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України ). Лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках (п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 10 Закону).
Як вже було з`ясовано судом, умовами п. 2.1.7. Загальних умов договору визначено, що число сплати - це число (порядковий номер у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1. Загальних умов договору. Згідно до п. 2.1.7.1. Загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту, (Наприклад; Дата підписання Сторонами Акту - 25 липня 2015 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14 серпня 2015 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу), В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.
Відповідно до п. 2.4. Загальних умов договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню. Період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю, Перший період лізингу починається з дати підписання Акту. (п.2.1.8. Загальних умов договору). Згідно до п.2.1.6. Загальних умов договору, акт - це акт приймання- передачі предмета лізингу в лізинг.
З наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року судом встановлено, що Лізингодавцем було передано предмет лізингу, а саме: новий загальний легковий - загальний універсал - B Renault, моделі Kadjar, 2019 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , а Лзіингоодержувачем прийнято вищевказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг). (а.с. 40). Графіком сплати лізингових платежів, що є Додатком до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року було визначено авансовий лізинговий платіж та сплату чергових лізингових платежів. (а.с. 30).
Приймаючи до уваги встановлені обставини судом, а також враховуючи умови та положення Загальних умов договору, суд зазначає, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання, яке визначене п. 2.1.7.1 Загальних умов Договору лізингу, щодо обов`язку лізингоодержувача здійснювати відповідні чергові лізингові платежі, які було узгоджено сторонами у Графіку сплати лізингових платежів, який є додаткам до укладеного між сторонами договору
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" (Лізингоодержувач) прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року щодо своєчасно та в повному обсязі сплати лізингових платежів за період січень 2020р. та лютий 2020р., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 34115,96 грн. як простроченої заборгованості за лізинговими платежами - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
За положеннями ч.1 ст.199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Відповідно до п. 7.1.1. Загальних умов договору, за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України, припиняється черех дванадцять місяців, від дня, коли сплата мала відбутися.
У зв`язку з неналежним виконання з боку первісного відповідача прийнятих на себе договірних зобов`язань, первісним позивачем, керуючись п. 7.1.1. Загальних умов договору було здійснено нарахування пені, нарахуванням пені було проведено за період з 20.01.2020р. по 30.01.2020р. та за період з 31.01.2020р. по 21.02.2020р. на суму боргу 16746,10 грн. та за період з 20.02.2020р. по 21.02.2020р. на суму боргу 17369,86 грн., за розрахунком позивача борг зі сплати пені становить 378,22 грн.
Також судом прийнято до уваги пояснення позивача, відповідно до яких було зазначено суду, що ним у розрахунковій таблиці, що наведена позивачем у позовній заяві, помилково було не вірно зазначено суму боргу за період з 20.01.2020р. по 30.01.2020р. - 6746,10 грн., замість належної 16746,10 грн., однак, саме нарахування пені здійснювалось на вірну суму простроченого зобов`язання відповідача.
Суд, переривши розрахунок первісного позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 378,22 грн., вважає такий розрахунок частково вірним, оскільки первісним позивачем було не вірно визначено початок виникнення прострочення виконання зобов`язань з боку відповідача.
Приймаючи до уваги умови та положення п. 2.1.7.1. Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року, що були узгоджені сторонами при його укладання, суд зазначає, що на первісного відповідача покладено обов`язок сплачувати лізингові платежі саме 20 числа кожного місяця в розмірі, що визначено у Графіку сплати лізингових платежів.
Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
З урахуванням наведеного, судом було здійснено перерахунок пені на суму боргу 16746,10 грн. саме з 21.01.2020р . та на суму боргу 17369,86 грн. - з 21.01.2020р .
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 16746.10 21.01.2020 - 30.01.2020 10 13.5000 % 0.074 %* 123.54 Таким чином, сума пені складає 123.54 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 17369.86 21.02.2020 - 21.02.2020 1 11.0000 % 0.060 %* 10.44 Таким чином, сума пені складає 10.44 грн.
З урахуванням викладеного та зазначеного, з зустрічного відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 355,43 грн.
Також, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, де визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого Індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом та на п. 2.7. Загальних умов договору, який передбачено, що у разі, якщо Лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст.625 ЦК України сторони погодили, що Лізингодавець має право нарахувати, а Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої суми заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісія) Лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв`язку з чим розмір винагороди (комісії) Лізизингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
З урахуванням наведеного, первісним позивачем було здійснено нарахування процентів річних, розрахунок суми процентів річних здійснювався за формулою: сума санкції = С х 2 УСД х Д:100, де С - сума заборгованості за період, 2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення.
Первісним позивачем було здійснено нарахування процентів річних на суму боргу 6746,10 грн. за період з 20.01.2020р. по 30.01.2020р., сума пені становить 135,89 грн., на суму боргу 16746,10 грн. за період з 31.01.2020р. по 21.02.2020р., сума пені становить 221,45 грн., на суму боргу 17369,86 грн. за період з 20.02.2020р. по 21.02.2020р., сума пені становить 20,88 грн.
Аналізуючи умови та положення договору, а також розрахунок процентів первісного позивача, який здійснено за формулою, яка застосовується до нарахування пені, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що ч. 2 статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, суд зазначає, що проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої суми заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості, як то обумовлено сторонами у п. 2.7. Загальних умов, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Приймаючи до уваги, що первісним позивачем, керуючись п. 2.7. Загальних умов договору, застосовано до первісного відповідача аналогічну юридичну відповідальність, щодо заявлення до стягнення пені за прострочення сплати лізингових платежів, та враховуючи, що таку відповідальність, яка заявлена первісним позивачем, відповідно до п. 7.1.1. Загальних умов договору, вже задоволено судом, вимоги первісного позивача у даній частині, на думку суду, не підлягаються задоволенню, у зв`язку з чим, проценти річних, що підпадають під визначення пені, які нараховано за умовами п. 2.7. Загальних умов договору, залишаються без задоволення судом.
Приймаючи до уваги невиконання первісним відповідачем п. 5.2.1. Загальних умов договору, щодо письмового інформування у визначені строки Лізингодавця пор стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі встановленою Додатком „Довідка" до Договору, та невиконання умовам п. 7.1.3. Загальних умов договору, позивачем заявлено до стягнення з первісного відповідача штраф.
Відповідно до справи Акту прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019 року вбачається, що вартість предмета лізингу на момент передачі становить - 658597,00 грн., в т.ч. ПДВ. Відповідно до розрахунку первісного позивача, штраф за неподання звітності за квартал складає 1% від вартості майна та становить грошову суму 6585,97 грн.
Суд, переривши розрахунок первісного позивача щодо сплати первісним відповідачем штрафу у розмірі 6585,97 грн., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення - правомірними.
Суд зазначає, що умовами п. 5.4. Договору сторонами було узгоджено, що у разі порушення Лізингоодержувачем обов`язків зі своєчасної та повної стати лізингових платежів (в разі, якщо строк прострочки перевищує 10 (десять) календарних днів) можливість застосування оперативно-господарських санкцій, згідно (але не виключно) статей 235-237 Господарського Кодексу України та узгодили, що Лізингодавеиь має право тимчасово обмежити право Лізингоодержувача на користування та/або володіння Предметом лізингу шляхом: а) вилучення у Лізингоодержувача комплекту ключів від Предмета лізингу; реєстраційних документів на Предмет лізингу; державних реєстраційних номерів; окремих деталей Предмета лізингу; б) застосування технічних засобів, які унеможливлюють рух Предмета лізингу (в т.ч. але не обмежуючись: блокування технічними засобами, вилучення окремих деталей, складових Предмета лізингу тощо); в) застосування електронних засобів, які унеможливлюють рух Предмета лізингу (в т.ч. але не обмежуючись: системи моніторингу/контролю/слідкування на основі систем супутникової GPS навігації тощо); передачу Предмета лізингу на зберігання іншим особам (з покладанням на Лізингоодержувача відповідних витрат); д) ключів від Предмета лізингу тощо.
У випадку прийняття Лізингодавцем рішення про застосування оперативно-господарських санкцій (до Лізингоодержувачів - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) та/або способів самозахисту (до Лізингоодержувачів - фізичних осіб), він надсилає Лізингоодержувачу відповідне повідомлення, в якому зазначається вид оперативно-господарських санкцій та/або спосіб самозахисту (в залежності від статусу Лізингоодержувача), що застосовуватиметься, строк та місце їх виконання в межах України. Протягом строку та в місці, які встановлені в повідомленні про застосування оперативно-господарських санкцій та/або способу самозахисту. Лізингоодержувач зобов`язаний здійснити дії відповідно до вимог, інструкцій, зазначених в цьому повідомлені.
Як встановлено судом, 04 лютого 2020р. між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі предмета фінансового лізингу за договором №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р., відповідно до якого було застосовано до первісного відповідача оперативно-господарську санкцію та тимчасово обмежено лізингоодержувача володіти та користуватись предметом лізингу.
З урахуванням вищевикладеного та з`ясованих обставин за час розгляду справи, суд зазначає, що у даному випадку первісним позивачем не було застосовано право на розірвання укладеного 24 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу, а лише застосовано право, що обумовлено у п. 5.4. щодо застосування до первісного відповідача оперативно-господарської санкції.
Суд зазначає, що статтею 6 Загальних умов договору визначено порядок зміни умов договору, виконання та припинення договору, та судом не було за наявними матеріалами справи встановлено, що наразі первісним позивачем було використано таке право на припинення договору, у зв`язку з чим доводи та заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки первісним позивачем не було здійснено відмову від договору, а лише застосовано оперативно-господарську санкцію за неналежне виконання з боку первісного відповідача договірних зобов`язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог первісного позивача зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" простроченої заборгованосі за лізинговими платежами у розмірі 34115,96 грн., пені у розмірі 355,43 грн. та штраф у розмірі 6585,97грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2081,67 грн. покладаються на первісного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг".
Щодо зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як встановлено судом, зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" направлено на визнання недійсними окремих частин правочину - Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р., зокрема зустрічний позивач просить суд визнати недійсним: останнього речення підпункту 2.2. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року) наступного змісту: „При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором, і, у сукупності, є платою за користування Предметом лізингу; визнати недійсним пункт 2.12. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024- 1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року); визнати недійсним пункт 6.7. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024- 1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року); визнати недійсним підпункт 7.1.3. пункту 7.1. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року).
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Згідно зі ст.203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно до статті 204 Цивільного кодексу України , правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як вже було встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг " (до зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю „Віейбі лізинг", як Лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", як Лізингоодержувачем, виникли на підставі уцклваденого між ними 24 жовтня 2019р. Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ч. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Згідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Статтю 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 ГК України).
Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
Враховуючи викладене, наявність укладеного 24 жовтня 2019р. Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" (до зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю „Віейбі лізинг"), як Лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", як Лізингоодержувачем, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.
За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається
Враховуючи вищевикладене, положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що правочин (договір) (який вчиняється у письмовій формі) повинен бути підписаний сторонами, при цьому у разі вчинення правочину юридичною особою, крім підпису уповноваженої на це особи, - також скріплений печаткою юридичної особи.
Судом встановлено, що зустрічний позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" схвалив та прийняв умови Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р. до виконання, та у подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умов такого право чину ним здійснювалось виконання такого договору, зокрема, шляхом прийняття об`єкту лізингу, здійснення авансування коштів, як то було визначеного таким договором, та сплату певних лізингових платежів, відповідно до умов та положень Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р.
Також, дослідивши умови та положення Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р., суд зазначає, що такий договір відповідає чинному законодавству.
Таким чином, при укладанні сторонами Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р. не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р. було схвалено Товариством з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс", шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, і їх подальшої реалізації, а тому відсутні правові підстави для визнання визначених зустрічним позивачем пунктів такого правочину недійсними.
Договір №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24 жовтня 2019р., було укладено між сторонами відповідно до чинного законодавства України. На момент укладання такого правочину сторони узгодили всі істотні умови.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" про визнання недійсними окремих частин правочину - Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019р., зокрема про визнання недійсним: останнього речення підпункту 2.2. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року) наступного змісту: „При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором, і, у сукупності, є платою за користування Предметом лізингу; визнання недійсним пункт 2.12. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024- 1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року); визнання недійсним пункт 6.7. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024- 1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року); визнання недійсним підпункт 7.1.3. пункту 7.1. Загальних умов договору (додатку до Договору №191024-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 24.10.2019 року) не підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні зустрічного позову судом відмовляється.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2102,00 грн. покладаються на зустрічного позивача, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
ВИРІШИВ:
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг"- задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" (65031, м. Одеса, провулок Іспанський, 2А, кв. 102; код ЄДРПОУ 38111466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера „Б"; код ЄДРПОУ 33880354) прострочену заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 34115 (тридцять чотири тисячі сто п`ятнадцять) грн. 96 грн., пеню у розмірі 355 (триста п`ятдесят п`ять) грн. 43 коп., штраф у розмірі 6585 (шість тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 97 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2081 (дві тисячі вісімдесят одну) грн. 67 коп.
3.В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Бест Лізинг" - відмовити.
4.У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс" - відмовити у повному обсязі.
5.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю „Гроус-Велс".
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2020 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д`яченко
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 08.10.2020 |
Оприлюднено | 19.10.2020 |
Номер документу | 92251995 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Д'яченко Т.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні