Постанова

від 19.10.2020 по справі 910/19003/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2020 р. Справа№ 910/19003/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Попікової О.В.

Євсікова О.О.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020, повний текст якого складено 23.03.2020

у справі №910/19003/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Проектний Інститут Укрметротунельпроект"

про стягнення 101 946,98 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Регіональне відділення державного майна України по місту Києву (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" (надалі - відповідач) заборгованості у сумі 101 946,98 грн, з яких:

- 78 732,86 грн - орендна плата за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року (включно);

- 14 020,35 грн - пеня відповідно до п. 3.7 договору,

- 2 361,99 грн - штраф на підставі п 3.8 договору,

- 6831,78 - інфляційні нарахування з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди №7782 нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.02.2017, в частині сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 cуд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі Державне підприємство "Проектний Інститут Укрметротунельпроект" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви їого прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/19003/19 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву заборгованість по орендній платі у сумі 78 732,86 грн, пеню у сумі 14 020,35 грн, штраф у сумі 2361,99 грн, інфляційні втрати у сумі 6402,65 грн та судовий збір у сумі 1912,91 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання у задоволеній судом частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/19003/19 скасувати повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, у доводах апеляційного оскарження скаржник стверджує, що орендоване приміщення ним не використовувалось за призначенням визначеним п. 1.2 Договору по причині відсутності опалення у періоди з 23.02.2017 по 15.04.2017, з 15.10.2017 по 15.04.2018, з 15.10.2018 по 15.11.2018. Внаслідок цих обставин між відповідачем та третьою особою було складено Акти про відсутність умов використання приміщення, які передані балансоутримувачу на затвердження і на даний час знаходяться у нього.

Таким чином, відповідачем у апеляційній скарзі заявлено клопотання про витребування у третьої особи Актів про неможливість використання об`єктів оренди.

Крім того, відповідач стверджує про порушення позивачем ст. 80 ГПК України, оскільки позивачем порушено процедуру подачі доказів у справі, а саме долучення до справи 09.02.2020 розрахунку заборгованості та 04.02.2020 клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку по пені.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін. При цьому, посилається на те, що прийняте судове рішення є обґрунтованим та законним, судом надано вірну правову оцінку всім фактичним обставинам справи. Позивач наголосив про відсутність звернень відповідача щодо неможливості використання орендованого приміщення, а також відповідач не надав жодних доказів існування обставин, що звільняють його від обов`язку сплачувати плату за користування орендним приміщенням.

Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Про відкриття апеляційного провадження повідомлений належним чином про що свідчать залучені до справи зворотні поштові повідомлення №09.2041/68657/20, №09.204.1/68656/20.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Попікова О.В., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/19003/19 залишено без руху.

Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/19003/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/19003/19 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" доплатити судовий збір в розмірі 12 грн, про що надати до суду відповідні докази у строк до 09.09.2020. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.09.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.09.2020.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 101 946,98 грн, вказана справа, у відповідності до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Щодо заявленого у апеляційній скарзі клопотання відповідача про витребування у третьої особи Актів про неможливість використання об`єкту оренди , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В обґрунтування зазначеного клопотання скаржник зазначив, що орендоване приміщення ним не використовувалось за призначенням визначеним п. 1.2 Договору по причині відсутності опалення. Внаслідок цих обставин між відповідачем та третьою особою було складено Акти, які передані балансоутримувачу на затвердження і на даний час знаходяться у нього. Таким чином, відповідно до ст. 81 ГПК України відповідач просить витребувати у третьої особи Акти про неможливість використання об`єкту оренди у період з 23.02.2017 по 15.04.2017, з 15.10.2017 по 15.04.2018, з 15.10.2018 по 15.11.2018.

Позивач у відзиві заперечив щодо клопотання про витребування Актів про неможливість використання об`єкту оренди, просив відмовити у задоволенні цього клопотання. Позивач зазначив про те, що відповідач у встановлений судом першої інстанції строк не використав своє право та не подав відзив, будь-яких клопотань не заявив. Окрім того, у апеляційній скарзі відповідач не навів поважних причин не заявлення відповідного клопотання про витребування доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини 4 статті 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (п. 2).

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що витребування доказів є правом, а не обов`язком суду.

З даного клопотання вбачається, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів та не обґрунтував неможливості самостійно подати відповідні докази. Разом з цим, важливим є те, що документальне підтвердження звернення скаржника з даним клопотанням до суду першої інстанції в матеріалах справи відсутнє.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання, оскільки однією з необхідних умов задоволення клопотання про витребування доказів є неможливість самостійно подати необхідні для розгляду справи докази. При цьому, обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

До того ж, у відповідності до ч.3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та обґрунтування відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

23.02.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТОРАЛЬЯНС ЛТД" (орендар) укладено договір №7782 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно з умовами якого орендодавець зобов`язалося передати орендарю в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення на третьому поверсі будівлі кімн. №10 та 11 (далі - Майно) загальною площею 70,70 кв. м, розміщене за адресою: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21 (реєстровий номер 01388443.1.ДБЕЦРЕ772), що перебуває на балансі Державного підприємства "Проектний інститут Укрметротунельпроект", код за ЄДРПОУ 01388443 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.10.2016 і становить 1 203 300,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення офісного приміщення (п. 1.2. договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1 договору).

23.02.2017 згідно із актом приймання-передавання орендованого майна, орендодавець передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення державне нерухоме майно - нежитлове приміщення на третьому поверсі будівлі кімн. №10 та 11 (далі - Майно) загальною площею 70,70 кв.м., розміщене за адресою: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21.

Також сторони узгодили розділом 3 Договору розмір, порядок та строк орендної плати.

Відповідно до умов п.п. 3.1, 3.3. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2016 року 18 049,50 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно із п. 3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінету Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 27.02.2017 до 27.01.2020 (п.10.1. договору).

Відповідно до договору №7782/01 від 30.11.2018 чинність договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7782 від 23.02.2017 припинено з 30.11.2018 за взаємною згодою сторін.

30.11.2018 згідно із актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, орендар повернув, а орендодавець прийняв із користування нерухоме майно загальною площею 70,70 кв. м, розміщене за адресою: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21.

Позивач мотивував позовні вимоги тим, що відповідачем не сплачено орендну плату у період з лютого 2017 року по листопад 2018 року (включно) і заборгованість з орендної плати складає 78 732,86 грн.

Згідно з п. 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.8. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці. Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем нарахована пеня у сумі 14 020,35 грн, штраф у сумі 2 361,99 грн та інфляційні втрати у сумі 6 831,78 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на час спірних правовідносин) визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з лютого 2017 року по листопад 2018 року (включно) відповідач користувався орендованим приміщення - нежитловим приміщенням на третьому поверсі будівлі кімн. №10 та 11 загальною площею 70,70 кв.м., розміщеного за адресою: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 21.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 3.6. договору, відповідач зобов`язаний здійснити орендну плату у розмірі 70% до державного бюджету не пізніше 15 числа місяця за звітним.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача у період з лютого 2017 року по листопад 2018 року становить 78 732,86 грн.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом першої інстанції встановлено, що у період з лютого 2017 року по листопад 2018 року за договором №7782 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.02.2017 заборгованість відповідача по орендній платі становить 78 732,86 грн, що відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до позовної заяви.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, власного контррозрахунку не навів, доводів позивача, які викладені у позовній заяві , не спростував.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи встановлений у п. 3.6 Договору № 7782 порядок виконання відповідачем (орендарем) свого обов`язку зі сплати орендних платежів, місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 15 числа місяця.

Перевіривши викладені позивачем розрахунки 70% місячного розміру орендної плати, апеляційний суд дійшов висновку, що вони відповідають порядку та способу нарахування, які встановлені умовами Договору №7782, та є обґрунтованими.

Доказів в спростування заборгованості по договору №7782 оренди нерухомого майна у загальному розмірі 78 732,86 грн, що складає 70% місячного розміру орендної плати за спірний період, відповідачем не надано. Обставин наведених у позові у встановленому законом порядку відповідач не спростував, доказів оплати не надав.

З огляду на вище встановлені судом обставини, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 78732,86 грн за договором №7782 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.02.2017 підлягають задоволенню повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилається на те, що орендоване приміщення ним не використовувалось за призначенням визначеним п. 1.2 Договору по причині відсутності опалення у періоди з 23.02.2017 по 15.04.2017, з 15.10.2017 по 15.04.2018, з 15.10.2018 по 15.11.2018. Внаслідок цих обставин між відповідачем та третьою особою було складено Акти про відсутність умов використання приміщення, які передані балансоутримувачу на затвердження і на даний час знаходяться у нього.

Зазначені доводи відповідача не заслуговують на увагу та визнаються судом безпідставними, з огляду на наступне.

Посилаючись на обставину відсутності опалення відповідач не зазначає чи така відсутність пов`язана із неналежним технічним станом орендованого майна, чи неналежним наданням комунальних послуг.

Так, відповідно до акту приймання - передавання орендованого майна від 23.02.2017 пунктом 2 сторони узгодили, що технічний та пожежобезпечний стан майна задовільний. Майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря не потребує проведення поточного ремонту. Пунктом 3 сторони зазначили, що орендоване майно передано орендарю в комплекті та у належному стані, що відповідає істотним умовам договору оренди та призначенню майна. Зміст цього акту свідчить про те, що майно передано в оренду у належному стані. Вказаний акт підписано обома сторонами та скріплено печатками обох підприємств без зауважень.

Відповідач не подав жодного доказу звернення до орендодавця, починаючи з 23.02.2017 про неможливість використання спірного приміщення за призначенням відповідно до п. 1.2 договору з підстав відсутності опалення. До того ж, саме по собі посилання на відсутність опалення та як наслідок неможливість використання орендованого приміщення за призначенням відповідно до п. 1.2 договору не доводить даного факту. Крім того, звертає на себе увагу та обставина, що у періоди на які відповідач посилається на відсутність опалення, відповідач здійснював часткову оплату орендної плати.

Разом з тим, заслуговують на увагу також заперечення позивача про те, що відповідно до п. 5.11 договору, орендар зобов`язаний протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Таким чином, питання надання комунальних послуг Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву у даном випадку не регулює, оскільки виходячи з умов договору ці відносини виникають між орендарем та балансоутримувачем.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 14020,35 грн, штраф у сумі 2361,99 грн та інфляційні втрати у сумі 6 831,78 грн.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, штрафу інфляційних втрат.

Що стосується заявленого до стягнення розміру пені у розмірі 14020,35 грн за загальний період з 16.12.2018 по 15.06.2019 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін), або стягнення пені за невиконання основного зобов`язання передбачено законом.

В пункті 3.7. договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розрахунок пені у сумі 14 020,35 грн та штрафу у сумі 2361,99 грн є арифметично правильним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3.8. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці. Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок штрафу, долучений позивачем до позовної заяви, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з штрафу у розмірі 2 361,99 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6 831,78 грн за загальний період з травня 2018 року по листопад 2018 року.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочення виконання боржником його грошового зобов`язання у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, у розмірі 6 831,78 грн, нарахованих за період з травня 2018 року по листопад 2018 року, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у розмірі 6402,65 грн згідно з вірним арифметичним розрахунком місцевого суду.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 78 732,86 грн, пеня у розмірі 14 020,35 грн, штраф у розмірі 2361,99 грн та інфляційні втрати у розмірі 6402,65 грн.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.

Твердження відповідача про порушення позивачем ст. 80 ГПК України, оскільки позивачем порушено процедуру подачі доказів у справі, а саме долучення до справи 09.02.2020 розрахунку заборгованості та 04.02.2020 клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку по пені, колегія суддів відхиляє. З цього приводу колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутнє клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку заборгованості від 09.02.2020 , як на те посилається скаржник. Між тим, відповідно до ухвали по відкриття провадження у справі від 20.01.2020 встановлено позивачу у строк до 19.02.2020 надати суду, серед іншого, довідку про стан заборгованості відповідача за договором оренди №7782 нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.02.2017. Водночас, 19.02.2020 позивачем було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи доказів, до якого долучено відповідний розрахунок, тобто розрахунок заборгованості подано позивачем на вимогу суду. Що стосується долученого 04.03.2020 до справи розрахунку по пені на суму 14 053,97 грн, то зі змісту судового рішення не вбачається того, що такий розрахунок було прийнято судом до уваги. Таким чином, порушення вимог процесуального закону, зокрема ст. 80 ГПК України колегія суддів не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржниками не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270,273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі №910/19003/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.В. Попікова

О.О. Євсіков