Постанова

від 15.10.2020 по справі 918/88/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Справа № 918/88/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Паливна група "Оператор" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2020 року в справі №918/88/20 (суддя Войтюк В.Р.)

час та місце ухвалення: 30 червня 2020 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; повний текст рішення складено 3 липня 2020 року

за позовом Приватного підприємства "Паливна група "Оператор"

до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

про стягнення в сумі 1 362 542 грн 78 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Котягін А.С.;

від Відповідача - Піц М.І..

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Паливна група Оператор (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Приватного підприємства Агро-Експрес-Сервіс (надалі - Відповідач) про стягнення 457 629 грн 92 коп. основної суми боргу, 840 688 грн 77 коп. пені, річних відсотків в розмірі 53166 грн 45 коп., інфляційних втрат в розмірі 11057 грн 64 коп.. Також Позивач просив стягнути з Відповідача 115 000 грн витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 30 березня 2018 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № ДГ-0000141 поставки нафтопродуктів, на виконання умов якого Позивач передав у власність Відповідача товар - нафтопродукти на загальну суму 8 719 560 грн 19 коп., що підтверджується специфікаціями та видатковими накладними. Позивач зазначає, що Відповідач несвоєчасно виконав свої зобов`язання по оплаті за поставлені нафтопродукти у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 7.1 договору поставки нафтопродуктів. За твердженням Позивача, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставлених нафтопродуктів у Відповідача виник перед Позивачем борг в сумі 457 629 грн 89 коп.. Окрім того, Позивач у зв`язку із неналежним виконання Відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів, нарахував 840 688 грн 77 коп. неустойки, 53 166 грн 45 коп. 3% річних та 11 057 грн 64 коп. інфляційних втрат. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на статті 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України.

24 лютого 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення місцевого суду від Відповідача надійшло клопотання, в якому Відповідач просив суд долучити до матеріалів справи копію платіжного доручення № 393 від 6 лютого 2020 року про сплату Відповідачем 457 629 грн 90 коп. основного боргу (том 1, а.с. 140-141).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2020 року провадження в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 457 629 грн 92 коп. основного боргу - закрито. Позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 48 442 грн 71 коп. - 3% річних, 494 грн 19 коп. - інфляційних втрат. Також, на Відповідача було покладено 734 грн 06 коп. судового збору та 30 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з погашенням Відповідачем заборгованості, місцевий господарський суд прийшов до висновку про відсутність предмета спору у частині стягнення з Відповідача 457 629 грн 90 коп. основної заборгованості та зважаючи на відсутність предмету спору провадження у справі № 918/88/20 в частині стягнення з Відповідача основної заборгованості підлягає закриттю.Щодо нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді неустойки в сумі 840 688 грн. 77 коп., то місцевий господарський суд, зазначає, що Позивач в обґрунтування нарахування Відповідачу суми неустойки, зазначає, що вимоги про стягнення з Відповідача неустойки (збільшення вартості товару) на підставі пунктів 7.1 та 10.1 Договору, є як міра відповідальності за несвоєчасну оплату Відповідачем Позивачу за поставлені партії товару, а не коригування вартості товару з врахуванням цінової ситуації на ринку нафтопродуктів. Також, місцевим господарським судом було зазначено, що умовами Договору передбачено саме право збільшення Позивачем ціни партії поставленого товару, що входить до складу збільшення суми заборгованості та не являється різновидом забезпечення зобов`язання та штрафною санкцією оскільки останнє не передбачено договором. Оскільки Позивачем не дотримано вимог передбачених у пунктах 7.1 та 10.1 Договору, то на переконання місцевого господарського суду правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача 840 688 грн 77 коп. неустойки відсутні.

Що ж до нарахування Позивачем інфляційних втрат та 3% річних за не проведення оплати по Договору поставки нафтопродуктів, то судом першої інстанції було зазначено, що Позивачем визначено невірні періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до розрахунку суду сума 3% річних становить - 48 442 грн 71 коп., інфляційних втрат - 494 грн 06 коп..

Що ж стосується заявлених до стягнення 5539 грн витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судові засідання, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що з аналізу договору № 22/01/20 від 22 січня 2020 року про надання правової допомоги, не вбачається зобов`язання Позивача (клієнта/замовника послуг) сплачувати адвокату витрати пов`язані із прибуттям у судові засіданні адвоката, а відтак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат пов`язаних із прибуттям представника (адвоката) у судові засідання. Тому, місцевий господарський суд зазначив про відсутність правових підстав для задоволення витрат пов`язаних із прибуттям представника Позивача у судові засідання (витрат адвоката на пальне).

Що ж до судових витрат на правничу допомогу в розмірі 115 000 грн, котрі Позивач просив покласти на Відповідача, то судом першої інстанції було зазначено, що проаналізувавши матеріали справи у сукупності, суд прийшов до висновку, що витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги підлягають задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 42 754 грн 75 коп.. В той же час, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що з огляду на кількість помилок допущених представником Позивача при розрахунку сум позовних вимог, розмір заявленої в позовній заяві суми та задоволеної судом, категорію складності цієї справи та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, поданням Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 30 000 грн. 00 коп., що відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу (том 3, а.с. 1-8), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду в частині відмовив в стягненні неустойки, відмови в стягненні 11057 грн 64 коп. інфляційних втрат та 5539 грн витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судові засідання, в решті рішення залишити без змін.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що вимоги про стягнення з Відповідача неустойки (збільшення вартості товару) на підставі пунктів 7.1 та 10.1 договору є як міра відповідальності за несвоєчасну оплату Відповідачем Позивачу за поставлені партії товару, а не коригування вартості товару з врахуванням цінової ситуації на ринку нафтопродуктів.

Позивач вважає, що пеня є різновидом неустойки, а по ГК України - різновидом штрафної санкції, яка встановлюється сторонами в договорі і яку сторона договору сплачує іншій стороні за порушення умов договору щодо своєчасного виконання грошового зобов`язання, а також беручи до уваги те, що в договорі поставки сторони господарську санкцію за порушення відповідачем строків оплати поставленої партії товару визначили в пункті 10.1 договору поставки, який називається відповідальність сторін, відповідно в даному випадку передбачене сторонами збільшення ціни поставленої партії товару на 3 коп/л. або 36 грн./тонна за кожний календарний протермінований день є саме господарською санкцією (неустойкою).

На переконання Позивача, в пунктах 7.1, 10.1 Договору поставки розмежовані випадки коли збільшення ціни товару здійснюється як корегування ціни (перша частина другого речення пункт 7.1, підстава корегування ціни - цінова ситуація на ринку нафтопродуктів) та коли збільшення ціни товару є господарською санкцією (друга частина другого речення пункт 7.1 та пункт 10.1, за якими підставою збільшення ціни товару є порушення Відповідачем строків оплати партії поставленого товару). Зважаючи на таку позицію, Позивач просив стягнути з Відповідача на користь Позивача 840 688 грн 77 коп. неустойки.

Також, Позивач зауважив в своїй апеляційній скарзі про невірний розрахунок інфляційних втрат, проведений місцевим господарським судом та просив прийняти до уваги саме розрахунок, проведений Позивачем по видатковій накладній № 533 від 2 квітня 2019 року на суму 758506 грн 23 коп. та по видатковій накладній № 601 від 11 квітня 2019 року на суму 733629 грн 90 коп., котрий міститься в матеріалах справи.

Що ж до відмови у стягненні 5539 грн витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судові засідання, то Позивач зазначив, що представник Позивача був присутній на всіх п`яти засіданнях, докази чого містяться в матеріалах справи, а саме були подані квитанції з АЗС на загальну суму 5539 грн.

Розпорядженням керівника апарату суду від 17 серпня 2020 року за №01-04/438, на підставі Службової записки секретаря судової палати №1, було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями було визначено колегію суддів у складі: Василишина А.Р. - головуючий суддя; суддів - Олексюк Г.Є., Петухова М.Г..

Розпорядженням керівника апарату суду від 18 серпня 2020 року за №01-04/460, на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями було визначено колегію суддів у складі: Василишина А.Р. - головуючий суддя; суддів - Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2020 року, по даній справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 вересня 2020 року було призначено справу № 918/88/20 до розгляду на 15 жовтня 2020 року об 15:00 год..

21 вересня 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зауважив, що укладеним договором поставки нафтопродуктів сторони не передбачили такого виду відповідальності як пеня, а пунктом 10.1 договору поставки нафтопродуктів було передбачено лише право Позивача на збільшення ціни поставленої партії товару при настанні певних обставин, що не є співрозмірним із визначенням неустойки.

В судовому засіданні від 15 жовтня 2020 року було заслухано представника Позивача, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив скасувати рішення в частині відмовив в стягненні неустойки, відмови в стягненні 11057 грн 64 коп. інфляційних втрат та 5539 грн витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судові засідання, в решті рішення залишити без змін. Позивач зауважив, що такий вид стягнення як пеня передбачений пунктами 7.1 та 10.1 договору поставки нафтопродуктів, окрім того пункт 10.1 Договору розміщений в розділі Відповідальність , що ще раз вказує на те, що пунктом 10.1 передбачено відповідальність Відповідача за невиконання умов Договору поставки нафтопродуктів, щодо своєчасної оплати, а саме нарахування та стягнення пені. Що ж до 5539 грн витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судові засідання, то представник Позивача зазначив, що всі докази щодо таких витрат містяться в матеріалах справи, представник Позивача був присутній на всіх п`яти судових засіданнях.

В судовому засіданні від 15 жовтня 2020 року було заслухано представника Відповідача, який заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказав, що умова укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів не передбаченого такого виду штрафних санкцій як пеня. Що ж до судових витрат то представник відповідача зауважив, що витрати на доїзд представника в судове засідання не відносяться до судових витрат, які підлягають стягненню в порядку розподілу з іншої сторони.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині стягнення інфляційних втрат та в частині розподілу судового збору та витрат пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судові засідання.

Як вбачається з матеріалів справи між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №ДГ-000041 від 30 березня 2018 року про поставку нафтопродуктів (надалі - Договір; том 1, а.с. 17).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався поставити та передати у власність (повне господарське відання) Відповідача товар - нафтопродукти, а Відповідач зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно пункту 2.2 Договору, загальна кількість товару становить кількість товару поставленого на підставі цього Договору, протягом терміну його дії, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та розрахунками коригування кількісних показників до них.

У відповідності до пункту 4.1 Договору, товар повинен бути повністю поставлений Відповідачу протягом десяти днів з моменту оплати.

Пунктом 5 Договору сторонами обумовлено, що ціна та вартість товару встановлюється виставленим рахунком на оплату, або видатковою накладною на кожну окрему партію поставки товару.

Загальну вартість товару становить сума вартості товару поставленого на підставі цього Договору, протягом терміну його дії, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та розрахунками коригування вартісних показників до них. Ціна та вартість товару за даним Договором зазначена з урахуванням ПДВ.

Згідно до пункту 6.1 Договору поставка здійснюється на умовах відтермінування оплати не більше 30 календарних днів, включаючи дату поставки.

Відповідно до підпунктів 7.1 та 7.2 Договору: Відповідач здійснює оплату Позивачу по ринковій ціні на дату оплати згідно виставленого рахунку на оплату партії поставки товару, рахунок виставляється на оплату не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару; в разі непроведення Відповідачем повної оплати за поставлену партію товару до зазначеного в рахунку кінцевого терміну, Позивач може скоригувати ціну поставленої партії товару відповідно до цінової ситуації на ринку нафтопродуктів, а Відповідач несе відповідальність згідно пункту 10.1 даного Договору, оскільки його заборгованість вважається протермінованою; вид розрахунків безготівковий.

У відповідності до пункту 8.2 Договору, приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством.

Пунктом 10 Договору сторони погодили, щоза порушення термінів оплати партії поставки товару згідно пункту 7.1 даного Договору, Відповідач дає згоду Позивачу збільшити ціну поставленої партії товару на 3 коп./л., або на 36 грн./тонна за кожний календарний протермінований день; сума доплати за протермінування виставляється Відповідачу окремим рахунком; при цьому Позивач виписує Відповідачу розрахунок коригування вартості поставленого товару, у зв`язку зі збільшенням ціни поставки; заборгованість Відповідача перестає бути протермінованою після повного погашення заборгованості за поставлену партію товару.

Пунктом 11.1 Договору визначено, що усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв`язуються у відповідності до законодавства України в Господарському суді.

Згідно пункту 9.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року.

Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відбитками печаток останніх.

На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу нафтопродуктів на загальну суму 8 719 506 грн 19 коп.

У свою чергу Відповідач прийняв поставлені нафтопродукти, що призвело до виникнення у останнього зобов`язання по здійсненні оплати по Договору.

Однак, як зазначає Позивач, Відповідач взяте на себе зобов`язання по оплаті за поставлені нафтопродукти виконував не належним чином, що у свою чергу призвело до виникнення боргу в сумі 457 629 грн 89 коп..

Як вбачається з позовної заяви підставою позовної вимоги Позивача до Відповідача було невиконання Відповідачем зобов`язання щодо повної оплати Товару за Договором, внаслідок чого Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права щодо стягнення боргу з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних та річних з Відповідача за поставлені нафтопродукти.

Частиною 1 статті 25 ГПК України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 ГПК України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені, інфляційних втрат та витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судове засідання..

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв`язку з погашенням Відповідачем заборгованості (платіжне доручення №393 від 6 лютого 2020 року; том 1, а.с. 141), місцевий господарський суд в судовому рішенні прийшов до висновку про відсутність предмета спору в частині стягнення з Відповідача 457 629 грн 90 коп. основної заборгованості. Господарський суд закриває провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Враховуючи наведене та зважаючи на відсутність предмету спору провадження у справі № 918/88/20 в частині стягнення з Відповідача основної заборгованості було закрито.

В той же час, колегія суддів зазначає, що Позивач в своїй апеляційній скарзі не оспорює рішення в частині закриття провадження по справі, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 ГПК України, зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права не є підставою для перегляду законності рішення в цій частині.

Окрім того, в судовому рішенні, з підстав, наведених у ньому, керуючись статтю 625 Цивільного кодексу України було стягнуто з Відповідно 3% річних в сумі 48 442 грн 71 коп., в задоволенні позовних вимог про стягнення 4723 грн 74 коп. річних відмовлено. В той же час, колегія суддів зазначає, що Позивач в своїй апеляційній скарзі не оспорює рішення в частині стягнення 3 % річних, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 ГПК України (зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права) не є підставою для перегляду апеляційний господарським судом законності рішення в цій частині.

Крім того, в судовому рішенні, з підстав, зазначених у ньому, було покладено на Відповідача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В той же час, колегія суддів зазначає, що Позивач в своїй апеляційній скарзі не оспорює рішення в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 ГПК України (зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права) не є підставою для перегляду апеляційний господарським судом законності рішення в цій частині.

Що стосується вимог та заперечень Позивача, наведених в апеляційній скарзі та позовній заяві щодо стягнення пені на підставі вимог статтей 7.1 та 10.1 Договору колегія суддів зауважує наступне.

Позивач в обгрунування своїх позовних вимог покликається на пункт 10.1 Договору, котрим, на його думку й передбачено застосування неустойки, саме як вид відповідальності за невиконання зобов`язань по Договору.

Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати партії поставки товару згідно пункту 7.1 Договору, Відповідач дає згоду продавцю збільшити ціну поставленої партії товару на 3 коп./л., або на 36 грн./тонна за кожний календарний протермінований день; сума доплати за протермінування виставляється Відповідачу окремим рахунком ; при цьому Відповідач виписує Позивачу розрахунок коригування вартості поставленого товару, у зв`язку зі збільшенням ціни поставки ; заборгованість покупця перестає бути протермінованою після повного погашення заборгованості за поставлену партію товару.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 1 статтею 180 Господарського кодексу України, визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства.

В силу дії частини першої та другої статті 193 ГК України: о суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України.

Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

За змістом статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України.

Колегія суддів констатує, що з аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір має бути чітко визначений та не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено також частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань чітко встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року в справі справа № 904/4156/18 (провадження № 12-117гс19).

Відтак, дослідивши зміст пунктів Договору, котрі як матеріально-правову базу, ставить Позивач в обрунтування підставності стягнення штрафних санкцій, а саме пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 7.1 та 7.2 Договору: Відповідач здійснює оплату Позивачу по ринковій ціні на дату оплати, згідно виставленого рахунку на оплату партії поставки товару, рахунок виставляється на оплату не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару; в разі не проведення Відповідачем повної оплати за поставлену партію товару до зазначеного в рахунку кінцевого терміну, Позивач може скоригувати ціну поставленої партії товару відповідно до цінової ситуації на ринку нафтопродуктів, а Відповідач несе відповідальність згідно пункту 10.1 даного Договору, оскільки його заборгованість вважається протермінованою.

Пунктом 10 Договору сторони погодили наступне: за порушення термінів оплати партії поставки товару згідно пункту 7.1 Договору, Відповідач дає згоду продавцю збільшити ціну поставленої партії товару на 3 коп./л., або на 36 грн./тонна за кожний календарний протермінований день; сума доплати за протермінування виставляється Відповідачу окремим рахунком ; при цьому Відповідач виписує Позивачу розрахунок коригування вартості поставленого товару, у зв`язку зі збільшенням ціни поставки ; заборгованість покупця перестає бути протермінованою після повного погашення заборгованості за поставлену партію товару.

Отже, зважаючи на вказані пункти Договору, суд констатує, що Позивач має право збільшити ціну партії товару лише за наявності наступних елементів, а саме: наявність виписаного Відповідачу розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних щодо поставленого товару; наявність наданих Відповідачу відповідних рахунків зі зміненою сумою.

До того ж, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в розумінні статтей 74,77 ГПК України, які б підтверджували необхідність коригування ціни відповідної партії товару у зв`язку із зміною цінової ситуації на ринку, не долучено до матеріалів справи доказів реєстрації розрахунків коригувань до податкових накладних.

З огляду на все вищевказане, колегія суддів дослідивши пункт 10.1 на котрий покликається Позивач зазначає, що сторонами не встановлений як конкретний розмір пені у Договорі так і конкретне зазначення про її застосування саме як міра відповідальності (не дивлячись на назву розділу в якому міститься такий пункт), що б дало змогу кваліфікувати написане в пункті 10.1 саме як визнання пені.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України).

Разом з тим апеляційний господарський суд наголошує на тому, що для визначення виду відповідальності сторони за Договором (віднесення її до основного боргу чи штрафних санкцій) визначальним є саме зміст пунктів Договору і відповідність його умов вищевказаним нормам чинного законодавства (для віднесення їх до штрафних санкцій), а не назва глави Договору в якому міститься відповідний пункт.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до висновку, щодо відсутності правових підстав для стягнення пені в розмірі 840688 грн 77 коп., що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені. Відповідно апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу в задоволенні позову в цій частині.

Дане було вчинено місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає оспорюване судове рішення без змін в цій частині.

Що ж до вимоги про стягнення інфляційних в сумі 11057 грн 64 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості . Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі № 922/3782/17.

В той же час, зважаючи на заперечення Позивача наведені в апеляційній скарзі (котрі дублюють його позицію зазначену у позовній заяві) щодо невірного розрахунку інфляційних втрат, а саме щодо Накладної № 533 від 2 квітня 2019 року на суму 709 333 грн 88 коп та накладної № 601 від 11 квітня 2019 року на суму 733 629 грн 90 коп., колегія суддів дослідивши розрахунок інфляційних втрат, за визначений Позивачем період нарахування, констатує, що Позивачем неправильно визначено періоди розрахунку інфляційних втрат (а саме такий розрахунок не включає періоди коли була дефляція), що й стало підставою невірного визначення розміру інфляційних втрат.

Окрім того, місцевим господарським судом при проведенні власного розрахунку інфляційних втрат (том 2, а.с. 216), було допущено помилку у визначені періодів такого нарахування та суми заборгованості на яку нараховувалися інфляційні втрати, а саме:

· за накладною №533 від 2 квітня 2019 року на суму 709333 грн 88 коп., вбачається, що відповідно до рахунку на оплату №550 від 3 травня 2019 року (том 1, а.с. 65) строк оплати до 8 травня 2019 року (пункт 5.1 Договору), відповідно період нарахування інфляційних втрат починається з наступного дня, а саме з 10 травня 2019 року (зважаючи що 9 травня 2019 року був вихідним днем; тобто нарахування інфляційних здійснювалося з травня місяця 2019 року (адже заборгованість існувала більше ніж півмісяці в травні 2019 року), а не з 1 червня 2019 року як зазначено в розрахунку місцевого господарського суду), і відповідно сума заборгованості буде зменшуватися з врахуванням, проведених Відповідачем оплат (том 2,а.с. 149);

· за накладною №601 від 11 квітня 2019 року на суму 733629 грн 90 коп., вбачається, що відповідно до рахунку на оплату №1597 від 10 травня 2019 року (том 1, а.с. 70) строк оплати до 10 травня 2019 року (пункт 5.1 Договору), відповідно період нарахування інфляційних втрат починається з наступного дня, а саме з 11 травня 2019 року (тобто нарахування інфляційних здійснювалося з травня місяця 2019 року (адже заборгованість існувала більше ніж півмісяці в травні 2019 року), а не з 1 червня 2019 року як зазначено в розрахунку місцевого господарського суду), і відповідно сума заборгованості буде зменшуватися з врахуванням, проведених Відповідачем оплат (том 2,а.с. 149).

Відповідно, колегія суддів здійснивши свій розрахунок інфляційних за допомогою інтерпритованого в систему Ліга Закон Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій констатує, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в розмірі 7665 грн 60 коп., при заявлених 11057 грн 64 коп..

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позов в частині стягнення інфляційних втрат частково в сумі 7 665 грн 6 0 коп., а в задоволенні 3392 грн 04 коп. інфляційних втрат відмовляє.

В той же час апеляційний господарський суд констатує, що внаслідок невірного визначення початкової межі періоду нарахування інфляційних втрат та невірного визначення сум боргу з врахуванням, проведених Відповідачем оплат, суд першої інстанції неправильно розрахував суму інфляційних втрат.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд змінює судове рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат.

Що ж стосується вимог апеляційної скарги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 5539 грн витрат, пов`язаних з прибуттям представника Позивача в судове засідання, то колегія суддів зауважує наступне.

У відповідності до частини 4 статті 129 ГПК України, судовий збір за розгляд справи покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивач просить стягнути з Відповідача витрати, пов`язані із прибуттям його у судові засідання. В обгрунтування підтвердження таких вимог Позивач долучнив до матеріалів справи квитанції про купівлю пального за маршрутом Київ-Рівне-Київ (том 2, а.с. 38-40; 105).

Окрім того, Позивач долучив до матеріалів справи копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (том 2; а.с. 40-41) за Позивачем.

Колегія суддів дослідивши дані докази, зазначає, що дати Фіскальних чеків співпадають із датами судового засідання, в яких був присутній представник Позивача, що підтверджується протоколами судового засідання, а саме: від 16 березня 2020 року, від 23 березня 2020 року, від 13 квітня 2020 року та від 18 травня 2020 року

Таким чином, зважаючи на підтвердження представником Позивача належними та допустимими доказами понесення ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, в правовому полі дії статті 123 ГПК України, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що витрати представника Позивача пов`язані з прибуттям в судове засідання підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок Відповідача, тобто у розмірі 1860 грн 35 коп..

Приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд змінює судове рішення в частині розподілу судових витрат.

Що ж стосується самого ж розподілу судового збору як судових витрат, проведеного в судовому рішенні місцевого господарського суду, то колегія суддів критично відноситься до зазначеного в судовому рішенні про те, що оскільки провадження у справі в частині стягнення (з Відповідача на користь Позивача 457 629 грн 92 коп.) основної заборгованості закрито у зв`язку із відсутністю предмету спору, то позивач не позбавлений права звернутися до суду із письмовим клопотанням про повернення сплаченого судового збору з бюджету , з огляду на таке.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що частиною 3 статті 130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача; однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача .

Відповідно колегія суддів констатує, що в даному випадку має місце саме присудження стягнення (за заявою) понесених Позивачем витрат у справі з Відповідача, а не з Державного бюджету України, про що зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи не відповідність обгрунтування судом першої інстанції мотивів щодо порядку повернення судового збору, часткової зміни оспорюваного рішення вище в даній постанові, факт оспорення апелянтом судового рішення і в частині що стосується судових витрат (в тому числі щодо розподілу витрат по сплаті судового збору) Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, про підставність доводів апелянта щодо неврахування судом першої інстанції суми основного боргу, що підставно подана Позивачем при подачі позову (і безпідставно не враховано при розгляді судових витрат з огляду на сплату даної заборгованості Відповідачем після пред`явлення позову).

Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд частково задоволює апеляційну скаргу Позивача змінюючи судове рішення і в частині розподілу судового збору.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на все вищеописане колегія суду частково задоволює апеляційну скаргу Позивача, змінюючи оскаржуване рішення в частині стягнення інфляційних втрат, та розподілу судових витрат (судового збору та витрат пов`язаних з прибуттям представника), а також залишає без змін оспорюване рішення в частині відмови в позові щодо стягнення пені (в частині котра оспорювалася апелянтом в поданій апеляційній скарзі).

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та пропорційно задоволенню апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Паливна група "Оператор" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2020 року в справі №918/88/20 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2020 року в справі №918/88/20 змінити в частині стягнення інфляційних втрат та в частині розподілу судового збору і витрат, пов`язаних з прибуттям представника Приватного підприємства "Паливна група "Оператор" в судові засідання, виклавши пункти 3, 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська обл., Млинівський р-н., с. Ярославовичі, код. 30132761) на користь Приватного підприємства "Паливна група "Оператор" (79026, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 5-а, код. 37879602) 48 442 грн 71 коп. - 3% річних, 7665 грн 60 коп. - інфляційних втрат, 30 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 1860 грн 35 коп. витрат, пов`язаних з прибуттям представника Приватного підприємства "Паливна група "Оператор" в судові засідання, 6864 грн 45 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4723 грн 74 коп. - 3% річних, 3392 грн 04 коп. інфляційних втрат та 85 000 грн витрат на правничу допомогу, відмовити."

3. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська обл., Млинівський р-н., с. Ярославовичі, код. 30132761) на користь Приватного підприємства "Паливна група "Оператор" (79044, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 5-а, код. 37879602) 11924 грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №918/88/20 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 19 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.