Рішення

від 07.10.2020 по справі 910/7662/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2020Справа № 910/7662/20

За позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМБР-БРОВАРИ" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС" пропро стягнення 133 396,35 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А. Представники сторін: від позивача:Риженко А.М. - представник за довіреністю; від відповідача:не з`явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7662/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМБР-БРОВАРИ" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича компанія "Базіс" (надалі - відповідач) про стягнення 130 325, 64 грн попередньої оплати товару, а також 985, 50 грн 3% річних, 2 085, 21 грн інфляційних втрат, нарахованих позивачем у зв`язку із тим, що відповідач не виконав вимогу позивача щодо повернення попередньої оплати.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7662/20, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

03.07.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 вирішено справу № 910/7662/20 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 07.08.2020.

08.07.2020 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 11.12.2019 товар був доставлений відповідачем на адресу позивача, про що відповідач надав відповідні докази на підтвердження факту здійснення перевезення та, водночас, відповідач зауважив, що позивач не підписав надану відповідачем видаткову накладну в день доставлення товару, натомість, видаткова накладна позивачем була надіслана на електронну адресу відповідача лише згодом - 17.12.2019, що в будь-якому разі засвідчує факт поставки товару, а отже вимоги позивача про повернення попередньої оплати є безпідставними. Також. відповідач заперечив нарахування на суму попередньої оплати 3 % річних та інфляційних втрат з посиланням на відповідні висновки Верховного Суду.

03.08.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечив надані відповідачем докази на підтвердження факту доставки товару. Зокрема, позивач зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних у відзиві обставин, а саме - не надано повідомлення одержувачу (позивачу) про прибуття вантажу на його адресу, повідомлення перевізника вантажовідправнику (відповідачу) про відмову позивача підписувати накладну, не надано акта про розбіжності між перевізником і вантажоодержувачем, товарно-транспортної накладної із засвідченням складання акта на вільному місці зворотного боку тощо. Окрім того, позивач заперечує, що підписував вказану видаткову накладну. Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивач зазначив про обґрунтованість таких нарахувань на суму попередньої оплати, що підлягає поверненню з урахуванням приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, на підтвердження чого вказує на низку правових позицій, що викладена у відповідних постановах Верховного Суду, а також на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2020.

У судове засідання, яке відбулось 07.10.2020 представник відповідача не з`явився.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарсько-процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про судові засіданні та останнім не повідомлено про причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб договору поставки товару (листового металопрокату сталь 45), а саме:

- лист 16x1500x6000 ст.45 у кількості 1140,00 кг;

- лист20x1500x6000 ст.45 у кількості 1430,00 кг;

- лист 25x1500x6000 ст.45 у кількості 895,00 кг;

- лист40x1500x6000 ст.45 у кількості 1920,00 кг. (надалі разом - товар) 05.12.2019 позивач здійснив передплату товару на суму 130 325, 64 грн за виставленим відповідачем рахунком на оплату товару № 6725 від 05.12.2019 на вказану суму.

Так, за змістом частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як випливає зі змісту ст. 205 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з положеннями ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, на оплату зазначеного вище товару, відповідачем було виставлено позивачеві рахунок на оплату № 6725 від 05.12.2019 на суму 130 325,64 грн, який було сплачено позивачем згідно з платіжним дорученням № 2870 від 05.12.2019 на суму 130 325,64 грн, копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, положеннями ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З урахуванням вищезазначеного, слід дійти висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо поставки товару, у яких відповідач, яикй надав позивачеві рахунок № 6725 від 05.12.2019 на суму 130 325,64 грн, виступив у якості продавця, а позивач, сплативши зазначений рахунок відповідно до платіжного доручення № 2870 від 05.12.2019, виступив у ролі покупця, вчинивши тим самим конклюдентну дію з оплати запропонованого відповідачем товару.

Натомість відповідач вказує на те, що представники позивача повідомили представнику відповідача, що підпишуть надану відповідачем видаткову накладну №1112-07 від 11.12.2019 і відправлять скан-копію по електронній пошті після завішування товару та згодом - 17.12.2019 на електронну адресу відповідача прийшов лист з вкладенням від позивача, у вкладенні якого знаходилась скан-копія видаткової накладної №1112-07 від 11.12.2019 з дописаними від руки вагами поставленого товару та з датою та підписом в нижньому правому кутку аркуша.

Так, дійсно в матеріалах справи міститься копія згаданої видаткової накладної №1112-07 від 11.12.2019 з підписом у правому-нижньому куті, поряд із яким вказано дату - "17.12.2020" та ініціали - "С.Б. ". При цьому у графі "отримав" даної видаткової накладної значиться "Інженер з комплектації ОСОБА_1 за довіреністю № 664 від 06.12.2019".

Поряд із тим, в матеріалах справи міститься копія означеної довіреності № 664 від 06.12.2019, що була видана відповідачем на ім`я інженера з комплектації ОСОБА_1 з повноваженнями на отримання цінностей за рахунком-фактурою № 6725 від 05.12.2019 та при цьому вказано, що дана довіреність дійсна до 15.12.2020.

Так, за визначенням, що міститься у ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

При цьому приписами ст. ст. 246, 247 ЦК України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Як зазначалося вище, довіреність № 664 від 06.12.2019, яка була видана відповідачем своєму представникові на отримання товару від позивача, була дійсною до 15.12.2019 , а відтак, оскільки підпис на видатковій накладній №1112-07 від 11.12.2019 був вчинений 17.12.2019, слід дійти висновку, що даний підпис було вчинено особою, що не мала прав на отримання товару від імені позивача станом на 17.12.2019.

Судом дана оцінка наданих відповідачем товарно-транспортній накладній № Р11122-07 від 11.12.2019, акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000259 та рахунку - фактури № СФ-000257 від 11.12.2019, що були надані на підтвердження факту доставлення на адресу позивача товару, а також запереченням позивача на вказані докази, що були викладені у відповіді на відзив.

Разом із тим суд зауважує, що до предмету дослідження у даній справі належить, зокрема, встановлення факту поставки товару відповідачем та отримання даного товару позивачем, а відтак факт здійснення перевезення даного товару на адресу позивача не входить до предмету доказування у даній справі.

Так, за приписом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Поряд із тим, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження отримання позивачем товару згідно видаткової накладної №1112-07 від 11.12.2019, позаяк підпис на даній накладній було здійснено особою, повноваження якої на отримання товару від імені позивача є недоведеними.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим, згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання - щодо повернення попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Як вбачається із вимоги позивача (про виконання зобов`язань) № 03/29/01-20/1 від 29.01.2020, що була направлена позивачем на адресу відповідача та копія якої міститься в матеріалах справи, позивач вимагав від відповідача поставити товар, або повернути сплачену попередню оплату в сумі 130 325,64 грн. Направлення вказаної вимоги позивача № 03/29/01-20/1 від 29.01.2020 відповідачеві підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною про поштове відправлення № 074026347940 від 29.01.2020, копії яких містяться в матеріалах справи.

Частина 2 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів на підтвердження повернення позивачеві попередньої оплати в сумі 130 325,64 грн відповідачем суду не надано, а відтак, слід дійти висновку, що відповідачем порушено права позивача щодо розпорядження грошовими коштами, які були сплачені в якості попередньої оплати, за захистом яких позивач звернувся до суду із даним позовом.

З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача попередньої в сумі 130 325,64 грн. є обґрунтованими, у зв`язку із чим позов у даній частині вимог є обґрунтованим.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 985, 50 грн 3% річних та 2 085, 21 грн та інфляційних втрат нарахованих за період з 23.02.2020 по 25.02.2020, у зв`язку із простроченням відповідачем зобов`язання з повернення зазначеної вище суми попередньої оплати,.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стосовно доводів сторін з приводу обґрунтованості нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України на суму попередньої оплати та щодо природи даного зобов`язання, суд зазначає, що у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

У відповідача наявне зобов`язання перед позивачем, яке виражене в грошових одиницях, а тому суд приходить до висновку, що обов`язок відповідача про повернення (сплату) позивачеві суми попередньої оплати у розмірі 130 325,64 грн. є грошовим зобов`язанням.

При цьому оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Окрім того, правової позиції щодо того, що обов`язок продавця з повернення суми попередньої оплати, який виник на підставі ст. 693 ЦК, є грошовим зобов`язанням, у разі прострочення якого підлягають застосування приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №331/5054/15-ц та Верховний Суд у постанові від 30.07.2019 у справі №904/4899/18.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2 085, 21 грн. та 3 % річних в сумі 985, 50 грн, нарахованих позивачем у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань з повернення попередньої оплати є необґрунтованими та позові у зазначеній частині вимог також підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 214, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УМБР-БРОВАРИ" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 15-А, нежиле приміщення 17; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 41637436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМБР-БРОВАРИ" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Павла Полуботка, буд. 22; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 39643304) 130 325, 64 грн попередньої оплати, 985, 50 грн 3% річних, 2 085, 21 грн інфляційних втрат та 2 102, 00 грн судових витрат. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16.10.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко