Рішення

від 15.10.2020 по справі 308/6282/20

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/6282/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2020 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Зборовської Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого дія представник - ОСОБА_2 , до Першої донецької державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: прокуратура Донецької області, про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якого дія представник - ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовною заявою до Першої донецької державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: прокуратура Донецької області, про зняття арешту з майна.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що він має намір продати належний йому на праві приватної власності об`єкт нерухомості, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 113,6; машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 20,8.

У лютому 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою посвідчення договору купівлі-продажу належної йому приватної власності, проте, позивачу було відмовлено у вчиненні такої нотаріальної дії у зв`язку з наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборони на відчуження на все майно позивача.

Зазначає, що вказана квартира зареєстрована за позивачем 09.10.2014 року, а машиномісце - 15.04.2015 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 113896661 від 13.02.2018 року) було з`ясовано, що підставою виникнення зазначеного обтяження є постанова прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166. Згідно з інформацією з інформаційної довідки 113896661 від 13.02.2018 року відомості про реєстрацію до 01.01.2013 р.: Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 2356114, 06.09.2005 10:14:28, реєстратор обтяження: Перша донецька державна нотаріальна контора (л. 6, 7 інформаційної довідки). При цьому згідно з інформаційною довідкою 113896661 від 13.02.2018 року вид обтяження: арешт нерухомого майна , опис предмета обтяження: все майно позивача. Але у інформаційній довідці 113896661 від 13.02.2018 року не зазначено жодної ідентифікуючої інформації про позивача, не зазначено його адреса проживання та ідентифікаційний номер, що унеможливлює ідентифікування особи позивача. У інформаційній довідці 113896661 від 13.02.2018 року у розділах Відомості про суб`єктів обтяження зазначено: причина відсутності РНОКПП: інша причина відсутності коду , у зв`язку з чим в результаті помилкового внесення, у Реєстрі обтяжень наявний арешт на майно позивача, хоча останній не має жодного відношення до постанови прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року.

Представник позивача адвокатським запитом № 25/08 від 25.08.2016 року звертався до прокуратури Донецької області з запитом щодо надання копії постанови прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року та інформації про підстави винесення постанови від 12.04.2002 року.

Наголошує, що листом прокуратури Донецької області від 16.09.2016 року № 15-19-4937-13 було повідомлено, що надати інформацію з цього приводу не є можливим, оскільки всі облікові матеріали, наглядові провадження, кримінальні провадження, тощо, які знаходилися у провадженні слідчого апарату прокуратури області, залишилися в адміністративній будівлі прокуратури області на тимчасово неконтрольованій Україною території м. Донецька, в зв`язку з чим доступ до вказаних матеріалів відсутній.

Зауважує, що позивач має на руках постанову Київського районного суду м. Донецька від 07.04.2003 року, якою встановлено, що вироком Київського районного суду м. Донецька від 06.03.2003 року позивач був виправданий із-за відсутності в його діях складу злочину. У даній постанові зазначено, що у процесі досудового слідства слідчими органами були прийняті міри до можливої конфіскації майна та було накладено арешт на конкретне майно позивача, а саме: автомобіль ВАЗ 21099 та автомобіль ВАЗ 21053 , які належали позивачу. Ніяке інше майно позивача - нерухоме майно , все майно постанова Київського районного суду м. Донецька від 07.04.2003 року не містить. Оскільки при винесенні вироку не була вирішена доля майна, на яке було накладено арешт, Київський районний суд м. Донецька постановив зняти арешт з майна, на яке було накладено арешт, а саме: з автомобіля ВАЗ 21099 та автомобіля ВАЗ 21053 .

Таким чином, за твердженням представника позивача, ніякого відношення до постанови прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166, позивач не має, а інформація до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесена помилково, бо в реєстрі не зазначено жодної ідентифікуючої інформації про позивача, не зазначено його адреса проживання та ідентифікаційний номер ( причина відсутності РНОКПП: інша причина відсутності коду ), що унеможливлює ідентифікування особи позивача.

Вказує, що у зв`язку з тим, що: в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не зазначено жодної ідентифікуючої інформації про позивача, не зазначено його адреса проживання та ідентифікаційний номер, що унеможливлює ідентифікування особи позивача; постанова прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166, інформація про яку розміщена в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої накладено арешт на все майно позивача, в справах прокуратури Донецької області відсутня, - слід дійти висновку про безпідставність існування арешту та заборони на відчуження майна, належного позивачу, та просити суд захистити порушене право позивача на вільне розпорядження своєю власністю.

Зазначає, що позивач не має можливості в повній мірі здійснювати та реалізовувати своє право власності відносно свого майна через незалежні від нього обставини, а саме: перебування під арештом майна позивача, що в свою чергу унеможливлює здійснення будь-якої нотаріальної дії відносно майна. Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.

Беручи до уваги, що постановою прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166, було накладено арешт на все майно позивача, як на те, що належало позивачу, належить на даний час, так і на те майно, що буде належите позивачу надалі, при цьому, законодавчі підстави існування арешту відсутні, існування арешту перешкоджає позивачу в повному обсязі реалізувати своє право власності.

На підставі наведеного, представник позивача просить суд: скасувати арешт з майна: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 113,6; машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 20,8; скасувати арешт майна позивача, накладений постановою прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано учасникам справи.

За правилами ч. ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Позивач у судове засідання не з`явися, при цьому його представник - ОСОБА_2 надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача Першої донецької державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, при цьому в.о. завідувача нотаріальної контори надіслав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого повідомляє, що згідно з наказом в.о. начальника Головного управління юстиції у Донецькій області № 69/2 від 18.11.2014 року місцезнаходження Першої донецької державної нотаріальної контори було змінено на територію, підконтрольну владі України. Також, згідно з наказом в.о. Головного управління юстиції у Донецькій області № 1748/4 від 16.11.2016 року П`ята донецька державна нотаріальна контора виконує обов`язки Першої донецької державної нотаріальної контори. При цьому повідомляє, що всі справи тривалого зберігання нотаріальної контори, а також всі документи, які зберігалися в архіві нотаріальної контори до 01.12.2014 року, залишилися на тимчасово окупованій території, а саме в м. Донецьку, тому доступу до них немає. Надати копії документів, підтвердити або спростувати інформацію щодо зареєстрованого обтяження (арешт нерухомого майна; опис предмета обтяження: все майно) згідно з постановою № 1773 166 прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, яке належить ОСОБА_1 нотаріальна контора не має можливості. У зв`язку з тим, що представник нотаріальної контори не має можливості прибути в судове засідання, просить розглянути справу без участі представника нотаріальної контори.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача прокуратури Донецької області у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи шляхом надіслання судової повістки про виклик рекомендованим поштовим відправленням, письмові пояснення щодо позову не подано, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 113,6, та машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 20,8, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 113896661 від 13.02.2018 року).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 113896661 від 13.02.2018 року) вбачається, що на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер: 1773 166. Відомості про реєстрацію до 01.01.2013 р.: Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 2356114, 06.09.2005 10:14:28, реєстратор обтяження: Перша донецька державна нотаріальна контора. Вид обтяження: арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: все майно, відомості про суб`єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , причина відсутності РНОКПП: інша причина відсутності коду.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача вказує, що в результаті помилкового внесення у Реєстрі обтяжень наявний арешт на майно позивача, хоча останній не має жодного відношення до постанови прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року.

У відповідь на адвокатський запит № 25/08 від 25.08.2016 року про надання інформації щодо обмежень у розпорядженні нерухомого майна ОСОБА_1 прокуратурою Донецької області листом від 16.09.2016 року № 15-19-4937-13 повідомлено, що надати будь-яку інформацію з цього приводу не є можливим, оскільки всі облікові матеріали, наглядові провадження, кримінальні провадження, тощо, які знаходилися у провадженні слідчого апарату прокуратури області, залишилися в адміністративній будівлі прокуратури області на тимчасово неконтрольованій Україною території м. Донецька, в зв`язку з чим доступ до вказаних матеріалів відсутній.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є власником квартири та машиномісця, право власності на які зареєстровано за ним 09.10.2014 року та 15.04.2015 року відповідно.

Суд вважає, що оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 113896661 від 13.02.2018 року) не зазначено жодної ідентифікуючої інформації про позивача, не зазначено його адреса проживання та ідентифікаційний номер, що унеможливлює ідентифікування його особу, а постанова прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166, відповідно до якої накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 , відсутня, право власності на квартиру та машиномісце зареєстровано за ним 09.10.2014 року та 15.04.2015 року відповідно, а також на інше майно згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після винесення постанови прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, наведене свідчить про безпідставність арешту майна, належного позивачу.

Наявність арешту нерухомого майна порушує права позивача щодо користування і розпорядження своєю власністю, які гарантовані йому Конституцією України.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2019 року у справі № 643/3614/17 зазначив, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), і виникають із цивільних правовідносин та відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Натомість вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19).

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy) (GC), № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі Ентрік проти Франції (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, сс. 1920, п. 42).

У справі Христов проти України (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) ЄСПЛ розглядав ситуацію, яка стосувалася судового розгляду справи про конфіскацію автомобіля за порушення митних правил. В пункті 46 цього рішення ЄСПЛ зазначив наступне: Отже, залишається встановити, чи було втручання виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе особистий і надмірний тягар (рішення у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [GC], п. 78).

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 13, 76, 80, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час судового розгляду справи встановлено порушення прав позивача щодо користування і розпорядження своєю власністю, а тому, беручи до уваги принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи, воно підлягає судовому захисту шляхом скасування арешту.

За таких обставин, аналізуючи наведені положення законодавства та встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого дія представник - ОСОБА_2 , до Першої донецької державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: прокуратура Донецької області, про зняття арешту з майна - задовольнити повністю.

Скасувати арешт з майна: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 113,6; машиномісце № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 20,8.

Скасувати арешт майна ОСОБА_1 , накладений постановою прокуратури Донецької області від 12.04.2002 року, серія та номер 1773 166.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Перша донецька державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02888225, що знаходиться за адресою: вул. Прокоф`єва, 111, м. Покровськ, Донецька область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: прокуратура Донецької області, код ЄДРПОУ 25707002, що знаходиться за адресою: вул. Університетська, 6, м. Маріуполь, Донецька область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного судового рішення - 15 жовтня 2020 року.

Головуюча А.І. Сарай