Постанова

від 06.10.2020 по справі 640/6017/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6017/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Сорочка Є.О. та Чаку Є.В.,

за участю секретаря Лисенко І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного Управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Де - Факто КОРП до Головного Управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Де-Факто КОРП (далі - позивач, ТОВ Де-Факто КОРП ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018 №6542615147 та №6552615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у місті Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Де-Факто КОРП з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірмой за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт №301/26-15-14-07-02-10/30550374 від 29.11.2018.

Відповідно до висновків, закріплених в акті, в ході перевірки було встановлено наступні порушення ТОВ Де-Факто КОРП норм податкового законодавства:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 252797,00 грн за 2016 рік;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 280885,00 грн.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що документальне оформлення господарських операцій за відсутністю факту їх реального здійснення, оскільки не підтверджується отримання ТОВ Де-Факто КОРП товарів, робіт, послуг від ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консорінс , ТОВ Сірмой .

Згідно ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017 (справа №756/10077/17-к, провадження №1-кс/756/1439/17) встановлено наступне:

...31.07.2017 до Оболонського районного суду м. Києва надійшло клопотання Прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 про надання дозволу на призначення документальних позапланових перевірок ряду підприємств по кримінальному провадженню №32016100050000055 від 30.06.2016, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205, частини 5 статті 27, частини 3 статті 212 Кримінального кодексу України .

Згідно Протоколу допиту свідка від 02.10.2017, відносно засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс - ОСОБА_1 , що він ніколи не здійснював фінансово - господарську діяльність ТОВ Люкс Консорінс , ТОВ Електропром Пласт у зв`язку з тим, що ними повністю керував ОСОБА_2 статут зазначених підприємств він не формував. На роботу працівників не приймав та не звільняв. Звіти до контролюючих органів не складав, не підписував та не подавав. Як взагалі здійснюється формування бухгалтерської та податкової звітності він не знає... .

Наявна інформація по контрагентам ТОВ Люкс Консоріс : свідоцтво платника ПДВ анульоване 09.08.2017 у зв`язку з ненаданням декларацій протягом року; інформація щодо кількості працюючих відсутня; звіти за ф. 1-ДФ не подано; декларації з податку на прибуток не подано; фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва не подано.

ТОВ Люкс Консоріс не було імпортером товарів (робіт, послуг).

Згідно даних, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, перевіркою встановлено, що ТОВ Люкс Консоріс придбало у квітні - травні 2016 року різнопланові товари (товари для догляду за автомобілями, сантехнічне приладдя, продукти харчування, чай та каву, меблі, інше), назва яких не співпадає з назвою послуг, реалізованих ТОВ Люкс Консоріс на адресу позивача.

Згідно Протоколу допиту свідка від 07.08.2017, засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ Сірмой , ОСОБА_3 надав свідчення, що він був директором ТОВ Сірмой .

Наявна інформація по контрагенту: ТОВ Сірмой :

- декларації з ПДВ подані за червень - вересень 2016 року до відома ; свідоцтво платника ПДВ анульоване 27.09.2017 у зв`язку з ненаданням декларацій протягом року: звіти за ф. 1-ДФ не подано; інформація щодо кількості працюючих відсутня; декларації з додатку на прибуток не подано; фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва не подано.

ТОВ Сірмой не було імпортером товарів (робіт, послуг).

Згідно даних, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, перевіркою встановлено, що ТОВ Сірмой придбало у червні - вересні 2016 року різнопланові товари (напої, сантехнічне приладдя, м`ясні вироби, різні парфюмерно-косметичні вироби, цукерки, електроприлади, продукти харчування, одяг, дитяче харчування, олію, меблі, каву та чай інше), назва яких не співпадає з назвою послуг, реалізованих ТОВ Сірмой на адресу позивача.

Відповідно до баз даних ДПС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірой до податкового органу встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткувань, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств. Фактично у ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірой відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Згідно протоколів узгодження договірної ціни, які є додатком до договорів, ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консорінс , ТОВ Сірой здійснено для позивача послуги на об`єктах, які розташовані за багатьма адресами таких міст України, як: м. Харків, м. Вінниця, м. Тернопіль, м. Луцьк, м. Дружківка, м. Сєвєродонецьк, м. Львів, м. Рівне, м. Хмельницький, м. Ужгород тощо. Для здійснення такого об`єму робіт потрібна певна кількість кваліфікованого та освіченого персоналу, але згідно до баз даних ДФС такий персонал у контрагентів відсутній, що свідчить про нереальність здійснених послуг.

Відповідно до баз даних ДФС у ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірой відсутні затрати на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання.

Перевірка ТОВ Де-Факто КОРП проводилась з питань вимог податкового та іншого законодавства по проведеним фінансово-господарських операціях щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарських операцій з вищезазначеними підприємствами за період квітень - жовтень 2016 року, інші питання в ході перевірки досліджені не були.

Позивач надав заперечення на акт перевірки.

Відповідно до листа відповідача від 17.12.2018 № 125347/10/26-15-17-07-02-15 Про розгляд заперечення , зазначено, що ГУ ДФС у м. Києві за результатами розгляду заперечень ТОВ Де-Факто КОРП залишає без змін висновок, викладений в акті перевірки.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

- №6552615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 280885,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 70221,00 грн;

- №6542615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 252797,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 63199,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 04.03.2019 за №10423/6/99-99-11-04-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи, податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України (тут та далі в редакції чинній на час винесення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до положень пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Тобто, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за НП(С)БО чи МСФЗ, відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об`єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов`язковим.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, основним видом діяльності позивача є 80.10 Діяльність приватних охоронних служб, а також 80.20 Деятельность в области систем охраны, 82.99 Прочие виды вспомогательного обслуживания хозяйственной деятельности, не включенные в другие категории, 63.91 Деятельность агентств новостей.

Між позивачем та ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Сірмой було укладено однотипні договори на профілактичне технічне обслуговування систем відеоспостереження та систем контролю управління доступом №04\2016 від 01.04.2016, №0206 від 01.06.2016,№0472016 від 01.07.2016.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, виконавець зобов`язується виконати роботи з профілактичного технічного обслуговування і підтримки в працездатному і технічно - справному стані згідно Регламенту 1 (Додаток 2 до договору) систем відеоспостереження та систем контролю управління доступу, встановлених на об`єктах та в окремих приміщеннях, які знаходяться під охороною Замовника, за адресами що вказані в Додатку №1 до цього Договору. Замовник зобов`язується приймати та оплачувати роботи згідно умов цього Договору.

Згідно пункту 2.2. та підпунктів 2.2.1 - 2.2.5 Договору, обсяг робіт, що виконує Виконавець, містить у собі: технічний нагляд за правильним утриманням та організацією експлуатації Систем Замовника; планові роботи в обсязі, необхідному для підтримки в технічно - справному стані системи в цілому, згідно Регламенту 1 (Додаток №2) до Договору; надання технічної допомоги Замовнику з питань експлуатації Систем (проведення інструктажу, складання інструкцій з експлуатації та т. п.); проведення планових перевірок з виявлення технічних несправностей Систем; усунення несправностей у роботі Систем.

Пунктом 3 Договору передбачено порядок виконання робіт: 3.1. роботи проводяться планово згідно регламенту 1; 3.2. Після проведення виконавцем робіт передбачених п.2.2. цього договору, замовник підписує акт приймання передачі виконаних робіт з профілактичного технічного обслуговування систем; 3.3. після підписання акту приймання - передачі виконаних робіт/наданих послуг замовник сплачує вартість робіт виконавцю на протязі 10 днів з дати підписання акту.

Відповідно до пункту 5.1. договору, вартість робіт, передбачених в п.п.2.1-2.2.5 цього договору, визначена у Протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1 до цього Договору), що є невід`ємною частиною.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: протоколами узгодження договірної ціни, регламентами профілактичного технічного обслуговування систем відеоспостереження та систем контролю управління доступом, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітами, картками рахунку:631, платіжними дорученнями, податковими накладними з квитанціями про їх направлення до контролюючого органу.

Дані послуги (роботи) були у подальшому передані та прийняті АТ УкрСиббанк відповідно до Договору № 120602 генерального забезпечення надання послуг/виконання робіт організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за виконанням заходів комплексної безпеки від 22.06.2012.

На підтвердження вказаного надано договір генерального забезпечення надання послуг/виконання робіт організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за виконанням заходів комплексної безпеки, Додаткові угоди, акти приймання - здачі послуг/виконання робіт з організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за знанням заходів комплексної безпеки, звіти, Протоколи узгодження договірної ціни.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про допущені позивачем порушення окрім іншого ґрунтуються на доводах про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутності у контрагентів позивача трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань за укладеними договорами.

Разом з тим, доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Згідно змісту акта перевірки, висновки акта перевірки ґрунтуються також на тому, що між позивачем та контрагентами правовідносини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, є протоколи допиту свідків від 02.07.2017 відносно засновника, директора та бухгалтера ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ОСОБА_1 , який повідомив, що не здійснював фінансову-господарську діяльність; Протокол допиту свідка від 07.08.2017 відносно засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Сірмой , ОСОБА_3 , який на підставі статті 63 Конституції відмовився давати показання.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до протоколу опитування особи за її згодою відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 18.03.2019, Заяви, посвідченої нотаріально 20.03.2019 за реєстровим № 698, ОСОБА_1 надав пояснення щодо взаємовідносин ТОВ Електрогіром Пласт , ТОВ Іюкс Консорінс з ТОВ Де-Факто КОРП (попередня назва ТОВ Де-Факто ) за період з 01.01.2015 по 30.06.2017. Також, Відповідно до заяви, посвідченої нотаріально 27.03.2019 за реєстровим № 310, ОСОБА_3 надав пояснення щодо взаємовідносин ТОВ Сірмой з ТОВ Де-Факто КОРП за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

У вказаних заявах зазначено, взаємовідносини контрагентів з ТОВ Де-Факто КОРП за період з 01.01.2015 по 30.06.2017 базувалися на підписаних вищезазначеними особами первинних документах, передбачених законодавством, їй реальний характер та всі роботи, обумовлені договором, відображені в звітах, здачі-прийняття (надання послуг) були фактично виконані, передані та за їх надання були отримані гроші.

Щодо посилань відповідача на наявність кримінальних проваджень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому колегія суддів вважає посилання апелянта на відомості щодо контрагентів, отримані в межах кримінальних проваджень та протоколах допитів, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18.

Крім того, колегія суддів враховує, що наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №358 від 11.01.2018 прийнято на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у зв`язку із отриманням ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/10077/17-к про надання дозволу на проведення перевірки позивача.

Разом з тим, у відповідності до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підставою для прийняття контролюючим органом наказу про проведення документальної позапланової перевірки у відповідності є, зокрема, отримання податковим органом рішення слідчого судді про призначення перевірки, а не про надання дозволу на проведення перевірки.

Судовою колегією враховується, що за своїм характером призначення документальної позапланової перевірки на підставі рішення суду може розцінюватися як заходи забезпечення кримінального провадження, а також як специфічна слідча (розшукова) дія (статті 91, 92, 93 Кримінального процесуального кодексу України).

Проведення перевірки контролюючим органом у межах кримінального провадження на виконання ухвали, зокрема, слідчого судді, є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні.

З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування податковим органом за зазначені вище порушення сум грошового зобов`язання є протиправним, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного Управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 12.10.2020 року.