Постанова від 19.10.2020 по справі 902/171/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року Справа № 902/171/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 30.06.2020 року суддею Міліціановим Р.В. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 03.07.2020 року) у справі № 902/171/20

за позовом Малого приватного підприємства фірма "Ерідон"

до Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича"

про стягнення 737156, 94 грн.

ВСТАНОВИВ:

МПП "Ерідон" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до ФГ "Токарчука Володимира Мефодійовича" про стягнення з останнього 737156, 94 грн. заборгованості, з яких: 519980, 21 грн. основного боргу, 83478, 41 грн. 48% річних, 83478, 41 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 50219, 91 грн. пені за договором поставки № 2261/20/50 від 04.07.2019 року.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.06.2020 року у справі № 902/171/20 вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 519 980, 21 грн. - заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 2261/20/50 від 04.07.2019 року; 83478, 41 грн. - процентів за користування товарним кредитом, нарахованих за період з 01.11.2019 року по 10.02.2020 року; 25043, 52 грн. - 48% річних, нарахованих за період прострочення сплати основної суми боргу з 01.11.2019 року по 10.02.2020 року; 50219, 91 грн. - пені, нарахованої за період прострочення сплати основної суми боргу з 01.11.2019 року по 10.02.2020 року; 9229, 61 грн. - відшкодування судових витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні позову про стягнення з відповідача 58434, 89 грн. 48% річних.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 83478, 41 грн. - процентів за користування товарним кредитом, нарахованих за період з 01.11.2019 року по 10.02.2020 року; 25043, 52 грн. - 48% річних, нарахованих за період прострочення сплати основної суми боргу з 01.11.2019 року по 10.02.2020 року; 50219, 91 грн. - пені, нарахованої за період прострочення сплати основної суми боргу з 01.11.2019 року по 10.02.2020 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було невірно оцінено стан відповідача, внаслідок чого присуджено до стягнення штрафні санкції в загальному розмірі 30,53% від суми боргу за увесь період прострочення. Враховуючи, що позивач навіть не зазначив, що зазнав будь-яких збитків чи інших негативних наслідків, то дана сума є надмірною. Також вказує, що судом першої інстанції, при постановлені оскаржуваного рішення, не було враховано акт звірки взаєморозрахунків від 30.09.2019 року та тотожність умов п. п. 4, 6 додатків до договору поставки № 2261/20/50 від 04.07.2019 року поняттю пені. Поряд з цим, скаржник вказує на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки відповідальні працівники апарату суду не змогли встановити наявність чи відсутність електронного цифрового підпису на поданому представником відповідача до суду першої інстанції клопотанні про відкладення розгляду справи, чим порушено право останнього бути присутнім на судовому засіданні на якому розглядалась справа по суті, надати пояснення з приводу обставин, що зазначені у відзиві та використати своє право на судовий захист.

Від позивача на адресу суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого підприємство просить суд залишити останню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що скаржник так і не провів розрахунків за отриманий товар, а штрафними санкціями в даному випадку є лише пеня, розмір якої складає 11,24%. Твердження апелянта про тотожність п.п. 4.6 додатків поняттю пені вважає необгрунтованим та таким, що спростовується правовими позиціями Верховного Суду. Звертає увагу, що акту звірки взаємних розрахунків від 30.09.2019 була надана належна оцінка судом першої інстанції, а тому аргументи скаржника є необгрунтованими. Щодо покликання апелянта на неприйняття судом до уваги клопотання останнього про відкладення розгляду справи зазначає, що наданий скаржником знімок екрану свідчить про надсилання файлу, розширення якого не відповідає накладенню кваліфікованого цифрового підпису.

В судове засідання сторони явку повноважних представників не забезпечили, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені судом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами господарського спору було укладено договір поставки № 2261/20/50 від 04.07.2019 року, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець у свою чергу зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Відповідно до п. 1.2. договору найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною. Згідно п. 2.1. договору, ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору. Відповідно до п. 2.2. договору ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період його дії. Пунктом 2.3. визначено, що загальна вартість товару, що постачається за договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна. Відповідно до п. 3.1 договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Згідно п. 3.2 договору, визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару. В силу п. 3.6. договору товар, що був отриманий покупцем, в межах цього договору тільки за видатковими накладними (підписання додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.1, 3.3. договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання. Згідно п. 3.7. договору, здійснюючи оплату товару, покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.

Відповідно до п. 5.3 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця. Підпис представника покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару покупцем: по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження товару.

Пунктом п. 6.1 договору обумовлено, що за порушення його умов винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору. Крім відповідальності, встановленої п. 6.1 покупець, зокрема: за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

В силу п. 6.7. договору, в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару, покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Дія уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Судами встановлено, що на виконання умов договору № 2261/20/50 від 04.07.2019 року сторонами підписано ряд додатків, які є його невід`ємними частинами, а саме:

- додаток № 2261/20/50/3-ВН від 04.07.2019 року, згідно п. 2 якого загальна вартість товару включаючи ПДВ становить 188800, 13 грн. В пункті 3 сторони узгодили, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2. 3.3. договору поставки не пізніше 27 календарних днів з моменту отримання товару. Сторони також погодили сплату товарного кредиту у розмірів 48% річних на вартість отриманого, але не оплаченого товару понад 15 календарних днів.

- додаток № 2261/20/50/1-ВН від 29.07.2019 року на суму 38280 грн. з відстрочення платежу на 13 календарних днів та сплатою товарного кредиту у розмірів 48% річних на вартість отриманого, але не оплаченого товару понад 30 календарних днів; Додаток № 2261/20/50/2-ВН від 31.07.2019 року суму 238000, 08 грн. з відстрочення платежу на 20 календарних днів та сплатою товарного кредиту у розмірів 48% річних на вартість отриманого, але не оплаченого товару понад 30 календарних днів; додаток № 2261/20/50/4-ВН від 30.09.2019 року на суму 54900 грн. з відстрочення платежу на 28 календарних днів та сплатою товарного кредиту у розмірів 48% річних на вартість отриманого, але не оплаченого товару понад 15 календарних днів.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 519980, 21 грн. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 88758 від 27.09.2019 року, № 82930 від 03.09.2019 року, № 83688 від 03.09.2019 року, № 89933 від 03.10.2019 року.

Однак, судами встановлено, що за вказаний товар відповідачем оплату здійснено не було, з огляду на що у останнього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 519980, 21 грн.

Судом першої інстанції, за результатами розгляду вказаної вимоги, останню було задоволено у повному обсязі.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Як зазначено вище, сторонами господарського спору було укладено договір поставки № 2261/20/50 від 04.07.2019 року.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано наявності основної суми боргу, а поданий акт звірки розрахунків не містить посилань на укладений сторонами договір поставки, відтак, у останнього наявна заборгованості перед позивачем станом на 30.09.2019 року.

Поряд з цим, як вірно констатовано місцевим господарським судом, предметом позовних вимог у даній справі є стягнення боргу, який виник з 01.11.2019 року, відтак суду не було доведено належність вказаного засобу доказування. Тому доводи апелянта в цій частині є неспроможними та не приймаються судом до уваги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим та законним задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу у розмірі 519980, 21 грн.

Як зазначено вище, позивачем в суді першої інстанції було також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 83478, 41 грн. - 48% річних, 83478, 41 грн. - відсотків за користування товарним кредитом.

В силу ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді відсотків річних та відсотків за користування товарним кредитом виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Поряд з цим, вказана норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вище зазначено, що пунктом 6.7. укладеного договору сторони обумовили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару чи невиконання зобов`язань передбачених пунктами 3.2. та 3.3. цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Крім того, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Поряд з цим, згідно п. 4, 5. додатків до договору поставки сторони встановили, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 30 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 48% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Відтак, проценти, визначені ст. 536 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Твердження апелянта про тотожність п.п. 4.6 додатків поняттю пені судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги оскільки пеня та відсотки за користування товарним кредитом (чужими грошовими коштами) мають різну правову природу та різний порядок нарахування.

Так, пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання та її розмір обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

На відміну від пені, відсотки за користування товарним кредитом передбачені сторонами в договорові нараховуються у розмірі 48% річних за увесь період прострочення виконання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом про підставність задоволення вимоги про стягнення сум товарного кредиту, які не підлягають зменшенню.

За порушення виконання грошового зобов`язання на боржника, поряд з цим, покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти за користування грошовими коштами на умовах товарного кредиту та відсотки річні мають різну правову природу, оскільки їх сплата передбачена різними пунктами договору, ґрунтується на різних нормах законодавства, проценти є компенсацією за користування чужими коштами, а відсотки в розумінні ст. 625 ЦК України - відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції заявленого позивачем розрахунку 48 % річних, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість і законність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог у цій частині.

Поряд з цим, як вбачається із оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було зменшено заявлену позивачем суму 48 % річних на 70% та відмовлено у задоволені позову в частині стягнення з відповідача 58434, 89 грн. - 48 % річних, з посиланням на положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

В силу ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Судом першої інстанції підставно враховано захищеність майнових інтересів позивача внаслідок нарахування 48% річних та сум товарного кредиту (48% річних за умовами додатків до договору поставки), а також те, що одночасне стягнення пені (на рівні від 22% до 31% річних), товарного кредиту (у розмірі 48% річних) та 48% річних відповідальності згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у повному обсязі створить нерівність у правовідносинах сторін, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача.

Відтак, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, про наявність достатніх правових підстав для зменшення відсотків річних на 70%, що у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача від знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо несвоєчасного отримання розрахунку, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці та забезпечить дотримання розумного балансу також і інтересів відповідача.

Поряд з цим, у суді першої інстанції позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 50219, 91 грн. пені за договором поставки № 2261/20/50 від 04.07.2019 року.

Згідно п. 6.2. договору поставки, крім відповідальності, встановленої п. 6.1 цього договору покупець, зокрема: за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Згідно п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання

В силу п. п. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявленої суми пені у розмірі 50219, 91 грн. пені, оскільки, як встановлено судами, визначений позивачем період нарахування даної суми відповідає умовам договору та вищевказаним нормам ЦК України та Господарського кодексу України.

Разом з цим, при вирішенні питання щодо остаточних сум стягнення пені та відсотків річних, з урахуванням позиції відповідача відносно наявності підстав для їх зменшення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставно констатував те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, існування обставин, які можуть свідчити про необхідність зменшення нарахованої позивачем пені. Сума пені є співмірною з розміром основного боргу (близько 11% від суми заборгованості) та з огляду на тривалий термін невиконання основного зобов`язання (більше трьох місяців), ступінь виконання грошових зобов`язань, які станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції не виконувались навіть частково протягом восьми місяців.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога про стягнення з відповідача пені у сумі 50219, 91 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на не встановлення відповідальними працівниками апарату суду першої інстанції наявності чи відсутність електронного цифрового підпису на поданому скаржником клопотанні про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2020 року на електронну адресу місцевого господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 29.06.2020 року про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв`язку з відсутністю можливості бути присутнім в судовому засіданні.

Згідно довідки від 30.06.2020 року, складеної відповідальним працівником апарату Господарського суду Вінницької області, заява відповідача не містить електронного цифрового підпису.

На цій підставі судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Обґрунтовуючи твердження про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині, скаржник вказує про те, що відповідальні працівники апарату суду не змогли встановити наявність чи відсутність електронного цифрового підпису на поданому клопотанні про відкладення розгляду справи, чим порушено право відповідача бути присутнім на судовому засіданні на якому розглядалась справа по суті. На підтвердження своїх доводів скаржником додано до апеляційної скарги знімок екрану електронного листування представника відповідача із Господарським судом Вінницької області та Протокол створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису.

Судом встановлено, що ухвалою місцевого господарського суду від 25.06.2020 року, серед іншого, сторін по справі повідомлено про те, що наступне судове засідання відбудеться 30.06.2020 року об 12:30 год.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи надійшло на адресу місцевого господарського суду 11:52 год. 30.06.2020 року.

30.06.2020 року об 12:19 год. відповідальним працівником апарату Господарського суду Вінницької області суду було надано відповідь представнику відповідача про наявність помилки при перевірці файлів у клопотанні про відкладення розгляду справи.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції констатує наявність у представника відповідача до початку судового засідання часу для усунення недоліків надісланого клопотання про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що представник відповідача був обізнаний про дату судового засідання, що підтверджується телефонограмою місцевого господарського суду від 25.06.2020 року, тобто завчасно з дотриманням процесуальних строків, визначених ГПК України, за 5 днів до наступного судового засідання, однак, клопотання про відкладення розгляду справи представником відповідача було надіслано на електронну адресу суду лише в день судового засідання за 38 хв. до його початку.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з моменту відкриття провадження у справі 02.03.2020 року, представником відповідача неодноразово подавались клопотання про відкладення справи, які задовольнялись ухвалами місцевим господарським судом, однак, в жодне судове засідання представник відповідача не з`явився.

В силу ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

В силу вимог ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

Також, колегією суддів встановлено, що місцевим господарським судом вживалися заходи спрямовані на забезпечення реалізації відповідачем своїх прав, зокрема неодноразово за ініціативою суду призначалися відеоконференції з судами наближеними до місцезнаходження відповідача, роз`яснювалось право приймати участь у засіданнях дистанційно з використанням власних технічних засобів, проте, відповідач наданими можливостями приймати участь у засіданнях не скористався.

З огляду на встановленні обставини, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, шляхом позбавлення його можливості бути присутнім в судовому засіданні.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 30.06.2020 року у справі № 902/171/20 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування не вбачається.

В силу ст. 129 ГПК України понесені скаржником судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на нього.

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 30.06.2020 року у справі № 902/171/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу № 902/171/20 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.