Рішення

від 08.10.2020 по справі 902/8/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" жовтня 2020 р. Cправа №902/8/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справ

за позовом селянського (фермерського) господарства Гончарука, с.Ковалівка Немирівського району Вінницької області

до Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області

про визнання права користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

позивача: Ускова С.Е., діє на підставі ордера серії ВН № 133503 від 21.12.2019,

відповідача: Корнійчук А.Л., діє на підставі довіреності № 02-12/83 від 23.01.2020.

В С Т А Н О В И В :

02.01.2020 на адресу Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява селянського (фермерського) господарства Гончарука до Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання за позивачем права постійного користування на земельну ділянку площею 11,4200 га (кадастровий номер 0523084000:01:001:0475), в межах згідно з планом, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Обґрунтовуючи вказані вимоги позивач зазначає, що з 12.02.2001 обов`язки землекористувача зазначеної земельної ділянки перейшло до СФГ Гончарука. При цьому, зі смертю ОСОБА_1 , якому дана земельна ділянка була надана на праві постійного користування, рішенням Іллінецького районного суду від 12.05.2000 та згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІІ-ВН №014555 від 28.12.2000, таке право не є таким, що припинилось.

За вказаним позовом ухвалою суду від 08.01.2020 відкрито провадження у справі №902/8/20 для розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

28.01.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №02/12/84 від 13.01.2020, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

"Зі змісту статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що позивач не відноситься до жодної з перелічених у цій категорії осіб, тому безпідставно просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою... .

Твердження Позивача про те, що за СФГ Гончарука згідно Статутного документа було закріплено право господарства на земельну ділянку 11,42 га, надану Засновнику Гончаруку М.М. в постійне користування рішенням Іллінецького районного суду від 12.05.2000 року є невірним, оскільки згідно п.4.4. розділу IV Статуту СФГ Гончарука (редакції від 03.04.2008 року), СФГ Гончарука надано можливість користуватися земельною ділянкою, яка по праву (згідно Державного акта на право постійного користування) надана Засновнику у встановленому порядку для ведення фермерського господарства; а не закріплено чітко земельну ділянку встановленого розміру відповідно до правовстановлюючих документів за господарством.

Пунктом 7 Договору про створення і діяльність селянського (фермерського) господарства Гончарука (установчий договір) зазначено, що СФГ засновуєтеся на земельних ділянках, що належать громадянам - членам СФГ на праві власності. Зважаючи на це, твердження Позивача про те, що право постійного користування на земельну ділянку належить СФГ Гончарука з 12.02.2001 року, з моменту державної реєстрації новоствореної юридичної особи є невірним, оскільки спірна земельна ділянка знаходилася у гр. ОСОБА_1 лише у володінні та користуванні...

Аналіз статей 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство" свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщину i припиняється зі смертю особи, якій належало таке право... .

Також слід відмітити, що СФГ Гончарука фактично не користується спірною земельною ділянкою. Згідно даних, які наявні у Ковалівській сільській раді дане господарство не сплачує єдиного податку з юридичних осіб починаючи з 2015 року по теперішній час, та не сплачував Засновник СФГ земельного податку в супереч ст.269ПК України."

06.02.2020 позивачем до суду надано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що заперечення відповідача проти позову позбавлені фактичного та правового обґрунтування з огляду на наступне:

"Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Тобто, обов`язковою умовою створення та державної реєстрації фермерського господарства була наявність земельної ділянки, оскільки самою суттю фермерського господарства є ведення підприємницької діяльності шляхом вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації, а таке ведення без земельної ділянки фактично неможливе.

Так, спірна земельна ділянка площею 11,42 га правомірно була отримана ОСОБА_1 в постійне користування з метою ведення селянського (фермерського) господарства та за результатами отримання вищевказаної земельної ділянки останнім було створено Селянське (фермерське) господарство Гончарука... .

Поточний Земельний кодекс України №2768-111 від 25.10.2001, який набрав чинності з 01.01.2002 року, на відміну від Земельного кодексу України, який діяв на час заснування Позивача, передбачає виникнення і існування права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою виключно у суб`єктів, зазначених у ч.2 ст.92 ЗК України, куди СФГ не входить.

Однак право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло до 2002 року у суб`єктів, не зазначених у ст.92 ЗК України, не припинилося внаслідок вступу в дію зазначених норм Земельного кодексу України, а продовжує існувати без обмеження у часі (Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі 1-17/2005).

У п.2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин №6 від 17.05.2011 зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним... .

Отже, з 12.02.2000 року обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме СФГ Гончарука, а не ОСОБА_1 , якому вона надавалась.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою з особливостями, встановленими Законом, існує за Селянським (фермерським) господарством Гончарука на теперішній час.

Після створення СФГ і до теперішнього часу цільове призначення земельної ділянки і правовий зв`язок між СФГ і земельною ділянкою збереглися, про що свідчать норми права щодо покладення обов`язків власника речових прав не на суб`єкта, вказаного в державному акті на право постійного користування землею (голову чи засновника СФГ), а на юридичну особу селянське (фермерське) господарство."

21.05.2020 судом постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі №902/8/20 до закінчення перегляду у касаційному порядку справи №922/989/18.

29.07.2020 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про поновлення провадження у даній справі. Обґрунтовуючи вказане клопотання останній зазначає, що згідно отриманої інформації з інформаційної системи Єдиний державний реєстр судових рішень, 20.07.2020 оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Ухвалою суду від 31.07.2020 поновлено провадження у справі та закрито підготовчого провадження. Справу призначено до судового розгляду по суті на 30.09.2020.

За результатами проведення судового засідання, 30.09.2020, судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засіданні про оголошення перерви під час його проведення до 06.10.2020.

На визначену судом дату (06.10.2020) з`явилися представники обох сторін.

Під час судового засідання, 06.10.2020, представник позивача зазначив, що підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити. Натомість представник відповідача проти їх задоволенні заперечує.

Після закінчення судових дебатів суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення за результатами судового розгляд справи та орієнтовний час повернення - 08.10.2020.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення (08.10.2020) представники сторін в судове засідання не з`явились.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.03.1999 ОСОБА_1 звернувся до Ковалівської сільської ради народних депутатів про надання земельної ділянки площею 50,0 га із земель запасу для ведення селянського (фермерського) господарства. З аналогічними заявами у березні-квітні 1999 року до Ковалівської сільської ради також звернулись ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Рішенням 6 сесії 23 скликання Ковалівської сільської ради від 14.07.1999 "Про розгляд заяв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про виділення земельних ділянок для ведення селянсько-фермерського господарства", ОСОБА_1 та вищезазначеним громадянам було відмовлено у наданні земельної ділянки 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Не погодившись з таким рішенням Ковалівської сільської ради, ОСОБА_1 , разом з іншими вищезазначеними громадянами, звернулись до Немирівської районної ради із заявами про надання кожному з них по 50,0 га земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Ковалівської сільської ради.

Рішенням 7 сесії 23 скликання Немирівської районної ради Вінницької області від 15.12.1999 кожному із заявників, у тому числі ОСОБА_1 , погоджено "з наданням земельних ділянок розміром по 5 га кожному із орних земель запасу Ковалівської сільської ради для створення селянських (фермерських) господарств".

Вважаючи зазначені рішення Ковалівської сільської ради від 14.07.1999 про відмову у виділенні їм земельних ділянок та рішення Немирівської районної ради від 15.12.1999 про надання їм земельних ділянок лише по 5,0 га, необґрунтованими, такими, що суперечать вимогам законодавства України, 12.02.2020 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , звернулись за захистом своїх прав та інтересів до Немирівського районного суду Вінницької області із позовною заявою до Немирівської районної ради, третя особа на стороні відповідача без самостійних позовних вимог: Ковалівська сільська рада, про визнання рішення Немирівської районної ради від 15.12.1999 неправомірним та надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, з наступними позовними вимогами:

"1. Винести рішення, яким визнати рішення Немирівської районної ради від 15.12.1999 року /7 сесія 23 скликання/ "Про погодження з наданням земельної ділянки для створення селянського (фермерського ) господарства" в частині виділення кожному з нас земельної ділянки розміром по 5 га - неправомірним.

2. Виділити кожному з нас в постійне користування земельну ділянку розмірами по 30,1 га для ведення селянського (фермерського ) господарства із земель запасу Ковалівської сільської ради позначених на викопіровці плану землекористування КСП "Росія" с. Ковалівки /з визначенням земель запасу, переданих Ковалівській сільській раді/як: "землі запасу" - 103,9 га, "землі запасу" -77,3 га, "землі запасу" - 4,9 га.

3. Рекомендувати Вінницькому філіалу Інституту землеустрою виготовити технічну документацію та відвести нам земельні ділянки в натурі /на місцевості/.

4. Зобов`язати Немирівську районну раду видати кожному з нас Державний акт на право постійного користування виділеною земельною ділянкою.

5. Стягнути з відповідача Немирівської районної ради на нашу користь витрати за надання юридичної допомоги по 35 гри. кожному або разом 210 грн."

03.03.2000 Вінницьким обласним судом надіслано для розгляду по суті дану цивільну справу до Іллінецького районного суду.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 12.05.2000 у справі №2-261/2000 постановлено:

"Позов задоволити. Визнати неправомірним та скасування рішення 7 сесії 23 скликання Немирівської районної ради від 15.12.1999 року по питанню розгляду заяв громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в частині погодження районної ради з надання ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельних ділянок розміром по 5 га кожному.

Надати у користування громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 11,42 га кожному для ведення селянського фермерського господарства із земель запасу Ковалівської сільської ради Немирівського району на полі №2 площею 67 га та прилягаючому до нього полі площею 1,5 га, згідно викопіровки з плану землекористування бувшого колективного сільгосппідприємства Росія села Ковалівки Немирівського району, виготовленого при виділенні і передачі земель запасу Ковалівській сільській раді, які межують на півночі з землями відкритого акціонерного товариства Воловодівське , на сході з землями товариства "Війтівці", на заході з землями товариства Сподахівське і на півдні відмежовуються ставком."

Рішення Іллінецького районного суду від 12.05.2000 у справі №2-261/2000 набрало законної сили 23.05.2000.

Листом №144 від 08.06.2000 за підписом голови Іллінецького районного суду ОСОБА_8 , рішення Іллінецького районного суду від 12.05.2000 надіслано до Вінницького обласного управління земельних ресурсів та до Регіонального відділення фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, з проханням виготовити проекти відведення земельних ділянок та технічну документацію на видачу державних актів за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств.

На підставі зазначеного рішення Іллінецького районного суду від 12.05.2000 Вінницьким філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук було виготовлено: Проект відведення земельних ділянок гр.гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 для ведення селянських (фермерських) господарств з земель запасу Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області та Технічну документацію по складанню державних актів на право постійного користування землею гр.гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 для ведення селянських (фермерських) господарств з земель запасу Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області (а.с. 41-89, том 1).

Рішенням 12 сесії 23 скликання Ковалівської сільської ради від 05.07.2000 погоджено проект відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств загальною площею 68,52 га, з них ріллі 68,52 га, в тому числі громадянам ОСОБА_2 - 11,42 га, ОСОБА_1 - 11,42 га, ОСОБА_3 - 11,42 га, ОСОБА_4 - 11,42 га, ОСОБА_5 - 11,42 га, ОСОБА_6 - 11,42 га (а.с.53, том.1).

17.08.2000 Відділ земельних ресурсів Немирівського району надав висновок, яким погодив проект відведення земельних ділянок, розроблений Вінницьким філіалом інституту землеустрою та не заперечив на відведення у постійне користування із земель запасу Ковалівської сільської ради ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств загальною площею 68,52 га рільних земель, в тому числі громадянам: ОСОБА_2 - 11,42 га, ОСОБА_1 - 11,42 га, ОСОБА_3 - 11,42 га, ОСОБА_4 - 11,42 га, ОСОБА_5 - 11,42 га, ОСОБА_6 - 11,42 га (а.с.55, том 1).

Згідно акту встановлення меж ділянки в натурі від 23.10.2000, на виконання рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12.05.2000, провідним інженером Вінницького філіалу інституту землеустрою Поліщуком В.М. в присутності начальника відділу земельних ресурсів Немирівського району ОСОБА_9 , сільського голови ОСОБА_10 , фермерів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , проведено відведення в натурі земельних ділянок загальною площею 68,52 га, з них: ОСОБА_2 - 11,42 га, ОСОБА_1 - 11,42 га, ОСОБА_3 - 11,42 га, ОСОБА_4 - 11,42 га, ОСОБА_5 - 11,42 га, ОСОБА_6 - 11,42 га, із земель запасу Ковалівської сільської ради. Для використання земельних ділянок фермери приступають з дня одержання державних актів на право постійного користування землею (а.с.83, т.1).

Згідно актів про здачу межових знаків під охорону та зберігання від 23.10.2000, провідним інженером Вінницького філіалу інституту землеустрою Поліщуком В.М. здано, а громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яким видаються державні акти на право постійного користування землею, - прийняли межові знаки під охорону та зберігання (а.с. 85,-86, т.1).

12.12.2000 Іллінецьким районним судом на адресу Відділу Державної виконавчої служби Немирівського управління юстиції Вінницької області надіслано для виконання Виконавчий лист №2-261/2000 від 12.05.2000, виданий Іллінецьким районним судом Вінницької області про надання земельних ділянок у користування для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 із земель запасу Ковалівської сільської ради.

28 грудня 2000 року, за підписом ОСОБА_11 - голови Немирівської районної ради народних депутатів, громадянину України ОСОБА_1 , на підставі рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12.05.2000, був виданий Державний акт на право постійного користування землею серія ІІІ-ВН №014555, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №29, на земельну ділянку площею 11,42 та для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради (а.с. 93, т.1).

03.01.2001 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Немирівського управління юстиції Вінницької області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-261/2000, виданого Іллінецьким районним судом від 12.05.2000, та згідно відмітки державного виконавця: рішення Іллінецького районного суду від 12.05.2000 у справі №2-261/2000 - виконано.

12 лютого 2001 року Немирівською районною державною адміністрацією зареєстровано селянське (фермерське) господарство Гончарука в с.Ковалівка Немирівського району Вінницької області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31365325, створене ОСОБА_1 , видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за №04051075Ю0010523 від 08.02.2001, а також зареєстровано статут СФГ Гончарука реєстраційний №04051075Ю0010523 (а.с.109-110, т.1).

Згідно п.1.1. Статуту від 12.01.2001 селянське (фермерське) господарство Гончарука створено за рішенням засновника ОСОБА_1 (далі Фермер) на невизначений строк у відповідності із Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (а.с.225, том 1).

Відповідно до наказу №1 від 12.01.2001 ОСОБА_1 приступив до обов`язків голови господарства (а.с.21, том 2).

Згідно до наказу №2 від 12.01.2001, ОСОБА_1 передав селянському (фермерському) господарству Гончарука для здійснення господарської діяльності земельну ділянку площею 11,42 га, яка надана йому на праві постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Ковалівської сільської ради згідно Державного акта на право постійного користування землею ІІІ-ВН №014355 від 28.12.2000 за №29 (а.с.22, том.2).

У розділі 4 "Майно та земельна ділянка СФГ" статуту 12.02.2001 зазначено: "СФГ веде господарську діяльність на земельній ділянці, наданій Фермерові у встановленому порядку, для ведення селянського (фермерського) господарства" (а.с.226, т.1).

Рішенням засновника №1 від 01.10.2004 до складу засновників фермерського господарства прийнято нових членів. Протоколом загальних зборів засновників СФГ Гончарука від 01.10.2004 було затверджено статут СФГ Гончарука в новій редакції (а.с.46, т.2)

03.04.2008 Немирівською РДА було зареєстровано статут СФГ Гончарука в новій редакції за №11601050003000210, відповідно до п.п. 1.1.1, 1.1.2 Розд.1 статуту від 04.04.2008: "головою СФГ є засновник ОСОБА_1 , членами господарства є: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ".

У розділі 4 "Майно та земельна ділянка СФГ" статуту від 03.04.2008 зазначено, що СФГ веде господарську діяльність на земельній ділянці, наданій Засновнику, членам у встановленому порядку, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Як слідує з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 02.12.2015 (а.с.34, т.1).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 15.02.2019 приватним нотаріусом Немирівського районного нотаріального округу Вінницької області Люлько Л.М., дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_14 успадкувала майнові права, що входять до складеного капіталу селянського (фермерського) господарства ОСОБА_17 , що належали померлому, ОСОБА_1 , відповідно до статуту селянського (фермерського) господарства Гончарука, зареєстрованого Немирівською районною державною адміністрацією Вінницької області, 03.04.2008, за №11601050003000210 (а.с. 35, т.1).

30.08.2019 року рішенням зборів членів СФГ Гончарука, оформлених протоколом №1, було внесено зміни і доповнення до статуту СФГ, пов`язаних зі зміною складу засновників на підставі факту смерті його засновника - ОСОБА_1

20.09.2019 зареєстровано нову редакцію статуту СФГ Гончарука, відповідно до п.п. 1.2, 1.3 якого: "Засновником та членом СФГ Гончарука є ОСОБА_14 , членами господарства є: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ."

Згідно п.п. "г" п.7.1 розділу 7 "Земля господарства" Статуту від 20.09.2019:

"До земель Господарства належать землі, що передані Господарству у приватну власність, надані засновнику (голові) господарства у постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства, що посвідчено відповідно державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім`я засновника (голови) Господарства."

23.10.2019 СФГ Гончарука звернулось до Ковалівської сільської ради із клопотанням, вимоги якого було уточнено 24.10.2019, щодо надання селянському (фермерському) господарству ОСОБА_17 у постійне користування земельної ділянки площею 11,4200 га (кадастровий номер 0523084000:01:001:0475), яка розташована на території Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка зазначена у державному акті на право постійного користування землею від 25.12.2001 року серії ІІІ-ВН №014592, виданого на ім`я ОСОБА_1 (а.с.115, т.1).

У відповідь на вказане клопотання Ковалівська сільська рада відреагувала листом № 02-12/1338 від 01.11.2019, в якому повідомила наступне:

"... станом на 01.11.2019 права постійного користування земельною ділянкою посвідчене державним актом на право постійного користування землею від 25.12.2019 серії ІІІ - ВН № 014592, виданого на ім`я ОСОБА_1 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не припинено.

За приписами ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

З огляду на викладене, Ковалівська сільська рада повідомляє Вам, про неможливість надати селянському (фермерському) господарству Гончарука у постійне користування земельну ділянку, площею 11,4200 га кадастровий номер 0523084000:01:001:0475, для ведення селянського (фермерського ) господарства."

Позивач вважаючи, що зазначені дії відповідача свідчать про відмову у визнанні права постійного користування земельною ділянкою за СФГ Гончарука, чим порушуються його права, звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №922/989/18, у якій вирішувалась виключна правова проблема щодо визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарства, а також припинення такого права у разі смерті засновника.

Так, згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення Фермерського господарства 12.02.2001) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст.ст. 7, 23 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент створення Фермерського господарства 12.02.2001).

Таким чином, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства .

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII від 20.12.1991 (у редакції Закону від 02.12.2000, чинній на момент створення СФГ Гончарука) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення СФГ Гончарука, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалось право на земельну ділянку для ведення СФГ - зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство" №937-IV (надалі в тексті - Закон), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

Фермерське господарство, згідно статті 1 Закону, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону).

Отже, й на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Відповідно до положення статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент смерті ОСОБА_1 у 2015 році) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

З наведеного слідує, що на момент смерті ОСОБА_1 засновника Фермерського господарства Гончарука - право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Водночас суд зауважує, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Так, згідно до ст.141 Земельного кодексу України (у редакції від 01.07.2015, на момент смерті ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного слідує, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Гончарука, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина-засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище Фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Тобто, у разі смерті громадянина-засновника фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що після отримання громадянином-засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано селянське (фермерське) господарство Гончарука, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації Фермерського господарства - останнє набуло прав та обов`язків землекористувача.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції від 01.07.2015, на момент смерті ОСОБА_1 ), перелік яких є вичерпним.

Як уже зазначалось, з моменту створення селянського (фермерського) господарства виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Враховуючи встановлені обставини суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав і обов`язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки; набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов`язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).

Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ст. 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. (ст. 391 ЦК України).

Власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права. Підприємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання, оперативного управління чи з інших підстав (наприклад, на підставі адміністративного акта), має такі ж права на захист свого права, як і сам власник.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином-засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 9336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалось таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Поряд з тим, позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначає наступне:

"23.10.2019 року, з метою досудового врегулювання спору, СФГ Гончарука звернулось до Ковалівської сільської ради із клопотанням щодо надання селянському (фермерському) господарству Гочарука у постійне користування земельної ділянки площею 11,4200 га (кадастровий номер 0523084000:01:001:0475), яка належала засновнику господарства ОСОБА_1 на підставі Дубліката державного акта на право постійного користування землею ІІІ-ВН № 014592 від 25.12.2001 та розташована на території Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Однак, Ковалівська сільська рада листом від 01.11.2019 за №02-12/1338 відмовила в наданні Селянському (фермерському) господарству Гончарука у постійне користування вищезазначеної земельної ділянки 11,42 га, мотивуючи свою відмову тим, що згідно ст.92 Земельного кодексу України, передача земельної ділянки у постійне користування фермерським господарствам не передбачена.

Вважаємо, що зазначені дії відповідача свідчать про відмову у визнанні права постійного користування земельною ділянкою за СФГ Гончарука, а тому права СФГ Гончарука є порушеними."

Таким чином, надаючи об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу СФГ Гончарука на момент звернення до господарського суду, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами норм ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ст.16 Цивільного кодексу України (ЦК України) та ст.20 ГПК України. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 ГПК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.20 ГПК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як вже зазначалось підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України. Такої підстави як смерть (зміна) засновника СФГ, якому видавалася земельна ділянка у постійне користування ст.141 ЗК України не містить.

Поряд з тим, суд зазначає, що в ході судового розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено факту оспорення (невизнання) права постійного користування земельною ділянкою селянським (фермерським) господарством Гончарука в тому числі зі сторони відповідача. Також матеріали справи не містять доказів витребування спірної земельної ділянки, прийняття рішень про повернення земельної ділянки тощо.

При цьому оцінюючи зміст листа Ковалівської сільської ради №02-12/1338 від 01.11.2019, який слугував підставою для висновку позивача про відмову у визнанні права постійного користування земельною ділянкою за СФГ Гончарука слід зазначити, що у вказаному листі Ковалівська сільська рада не ставить під сумнів право постійного користування земельною ділянкою СФГ Гончарука, натомість повідомляє про неможливість надати останньому спірну земельну ділянку в постійне користування, оскільки станом на 01.11.2019 таке право не припинено. При цьому згідно до приписів ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Одночасно відповідачем повідомлено, що зі змісту ч.2 ст.92 ЗК України слідує, що передача земельної ділянки у постійне користування фермерським господарствам не передбачена.

З викладеного слідує, що права позивача відносно земельної ділянки, яка була предметом судового розгляду, не порушені, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, узагальнюючи викладене суд дійшов висновку, що позивач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність у нього порушеного права.

Одночасно суд зауважує, що при ухваленні вказаного рішення було враховано висновки Північно-західного апеляційного господарського суду викладені в постанові від 29.09.2020 у справі №924/972/19.

Витрати зі сплати судового збору за подання позову згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 19 жовтня 2020 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу ( АДРЕСА_1 );

3- представнику позивача - адвокату Усковій С.Е. (пр.Комсомольський, 10, м.Немирів, Вінницька обл., 22800);

4,5 - відповідачу (вул.Центральна, 2а, м.Немирів, 22830 та вул.Центральна, 2а, с.Ковалівка, Немирівський район, Вінницька обл. 22830)