Рішення

від 19.10.2020 по справі 910/8509/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2020Справа № 910/8509/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВОВА ХОРЕКА

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДІСКАУНТЕР

про стягнення 68 814, 78 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю ВОВА ХОРЕКА (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДІСКАУНТЕР (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 68 814, 78 грн, з яких: 65 350, 50 грн основний борг, 1 263, 76 грн 3% річних, 832, 59 грн пеня та 1 367, 87 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 626, 625, 692 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №105 від 01.04.2019, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

02.07.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 відкрито провадження в справі №910/8509/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

16.07.2020 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог 68 814, 78 грн, що містяться на банківських рахунках відповідача, в тому числі, але не виключно на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ АБ Укргазбанк , МФО 320478.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено, з підстав викладених в ухвалі суду.

07.08.2020 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документі до матеріалів справи, а саме виписок банку з рахунку від 07.10.2019, 16.10.2019, 24.10.2019, 01.11.2019 та 14.11.2019.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення №0105474270412, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 була вручена останньому 10.07.2020.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України та ухвалою суду від 06.07.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними в ній документами відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у період з 08.09.2020 по 16.10.2020 включно на лікарняному, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з лікарняного - 19.10.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2019 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 105 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, позивач приймає на себе зобов`язання передавати у власність покупця продукти харчування (далі-товар), а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар в асортименті і в кількості, що вказані у видатковій накладній або рахунку-фактурі або в прайс-листі або в будь-якому іншому документі, який підписується сторонами на кожну партію товару та є невд`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору найменування (асортимент), кількість, строки та умови поставки товару зазначаються в видатковій накладній або рахунку-фатурі або в прайс-листі або в будь-якому іншому документі.

Постачальник поставляє товар згідно замовлення покупця на поставки товару, направлену постачальнику не менш ніж за 24 години до необхідної дати поставки товару листом по телефону/факсу/електронній пошті, в якому зазначається: дата подачі замовлення, дата поставки товару, найменування (асортимент), кількість товару, строки та умови поставки, строки оплати партії товару (п. 2.1.1. договору).

Ціни на товар, що поставляється, вказуються в супровідній документації, в національній валюті, включаючи ПДВ, вартість упаковки, маркування (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 6.3. договору, оплата партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату розмірі 100% вартості відвантаженого товару протягом 7 календарних днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної.

Як визначено в п. 6.4. договору, оплата покупцем вартості поставленої за цим договором товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту укладання, а щодо взаєморозрахунків - до повного їх виконання. Припинення дії договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором та невиконання на момент припинення дії договору, в тому числі і зобов`язань пов`язаних з поверненням товару згідно умов даного договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань. У випадку, якщо не менш ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього договору, будь-яка сторона письмово не повідомить іншу сторону про свій намір припинити його дію, строк дії цього договору автоматично подовжується на додатковий однорічний термін. Така пролонгація не обмежена в терміні і може здійснюватися щорічно (п. 7.1. договору).

Пунктом 8.1. договору визначено, якщо одна зі сторін, в результаті невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за умовами цього договору нанесла майнові збитки іншій стороні, вона зобов`язана відшкодовувати понесені збитки іншій стороні.

Відповідно до п. 8.3. договору в разі порушення грошових зобов`язань, а також строку отримання товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 114 554, 26 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № ВХ-00010695 від 30.03.2019 на суму 1 423,24 грн, № ВХ-00010697 від 09.04.2019 на суму 1 461,24 грн, 00 грн, № ВХ-00035879 від 16.09.2019 на суму 6 255, 00 грн, № ВХ-00036556 від 20.09.2019 на суму 13 583, 70 грн, № ВХ-00037161 від 23.09.2019 на суму 7 967,43 грн, № ВХ-00038338 від 27.09.2019 на суму 7 944,21 грн, № ВХ-00039744 від 07.10.2019 на суму 10 568,88 грн, № ВХ-00041328 від 17.10.2019 на суму 7 001,64 грн, № ВХ-00043850 від 28.10.2019 на суму 11 100,51 грн, № ВХ-00015433 від 04.11.2019 на суму 7 047, 81 грн, № ВХ-00046926 від 11.11.2019 на суму 5 804, 46 грн, № ВХ-00048319 від 18.11.2019 на суму 13 970, 21 грн, № ВХ-00049739 від 25.11.2019 на суму 14 011, 74 грн, № ВХ-00051157 від 02.12.2019 на суму 6 414, 19 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками зазначених товариств.

Як зазначає позивач, відповідач у порушення пункту 6.3. договору оплатив товар лише частково в сумі 49 203,70 грн, що підтверджується випискою з рахунку, а саме: 07.10.2019 на суму 2 884, 48 грн, 16.10.2019 в розмірі 6 255, 00, 24.10.2019 в розмірі 21 551, 13 грн, 01.11.2019 в розмірі 7 944, 21 грн, 14.11.2019 в розмірі 10 568, 88 грн, несплаченим залишився товар на загальну суму 65 350, 56 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 105 за своєю правовою природою є договором поставки та регулюється приписами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 6.3. договору визначено, що оплата партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату розмірі 100% вартості відвантаженого товару протягом 7 календарних днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом вище та не заперечується сторонами, відповідачем згідно договору було сплачено заборгованість в розмірі 49 203, 70 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Таким чином, суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем, як визнання ним основного боргу.

Крім цього, матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків із заборгованістю на суму 65350, 56 грн.

Акт звірки не є доказом, проте є дією боржника, спрямованою на визнання боргу.

Отже, сума заборгованості складає 65 350, 56 грн (114 554, 26 грн - 49 203, 70 грн).

Доказів сплати суми основної заборгованості в розмірі 65 350, 56 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення суми заборгованості по сплаті поставленого товару позивачем у розмірі 65 350, 56 грн підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати за договором поставки, позивачем нараховано до стягнення 832,59 грн пені за загальний період з 06.04.2019 по 29.05.2020.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Сторони передбачили пунктом 8.3. договору, в разі порушення грошових зобов`язань, а також строку отримання товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 832, 59 грн за загальний період з 06.04.2019 по 06.10.2019, судом встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем при розрахунку невірно визначено початкову дату нарахування пені, враховуючи п. 6.3. договору. Також, оскільки позивач визначив період нарахування пені з 06.04.2019 по 06.10.2019, враховуючи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої, суд не може вийти за межі позовних вимог, пеня нараховується тільки щодо наступних накладних: № ВХ-00010695 від 30.03.2019 на суму 1 423,24 грн, № ВХ-00010697 від 09.04.2019 на суму 1 461,24 грн, 00 грн, № ВХ-00035879 від 16.09.2019 на суму 6 255, 00 грн, № ВХ-00036556 від 20.09.2019 на суму 13 583, 70 грн, № ВХ-00037161 від 23.09.2019 на суму 7 967,43 грн, № ВХ-00038338 від 27.09.2019 на суму 7 944,21 грн.

Тому судом був здійснений власний розрахунок пені:

Період нарахуванняКількість днів простроченняРозмір заборгованості (грн)Розмір пені (грн) Видаткова накладна ВХ-00010695 від 30.03.2019 З 07.04.2019 по 06.10.2019 183 1 423,24 123.08 Видаткова накладна № № ВХ-00010697 від 09.04.2019 З 17.04.2019 по 06.10.2019 173 1 461, 24 119, 16 Видаткова накладна № ВХ-00035879 від 16.09.2019 З 24.09.2019 по 06.10.2019 13 6 255,00 36,76 Видаткова накладна № ВХ-00036556 від 20.09.2019 З 28.09.2019 по 06.10.2019 14 13 583, 70 55,27 Видаткова накладна № ВХ-00037161 від 23.09.2019 З 01.10.2019 по 06.10.2019 6 7967,43 21,61 Видаткова накладна № ВХ-00038338 від 27.09.2019 З 05.10.2019 по 06.10.2019 2 7 944,21 7,18 Всього 363, 06 грн Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 363, 06 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 263, 76 грн 3% річних за загальний період з 06.04.2019 по 29.05.2020 та 1 367, 87 грн інфляційних втрат за період з квітня 2019 року по квітень 2020 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши вказаний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано п. 6.3. договору та включено в період нарахування останній день оплати. За розрахунком суду сума 3% річних за загальний період з 07.04.2019 по 29.05.2020, що підлягає стягненню з відповідача становить 1 171,71 грн, що є більше ніж заявлено позивачем. Таким чином, позовна вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню, в розмірі визначеному судом - 1 171, 71 грн.

Щодо заявленої вимоги позивачем стягнути з відповідача 1 367, 87 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Розрахунок втрат від інфляції здійснено позивачем за загальний період з 06.04.2019 по 29.05.2020.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично невірним.

У зв`язку з чим, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого інфляційна складова боргу становить 1 368, 52 грн, що є більшою сумою ніж заявлено позивачем - 1 367, 87 грн.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, суд не може вийти за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення 1 367, 87 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 65 350, 56 грн основної заборгованості, 363, 06 грн пені, 1 171, 71 грн 3 % річних та 1 367, 87 грн інфляційних втрат.

Підсумовуючи викладені судом вище обставини та факти, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДІСКАУНТЕР (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72, ідентифікаційний код 41950541) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВОВА ХОРЕКА (02097, місто Київ, вулиця Милославська, будинок 31, квартира 185, ідентифікаційний код 39480929) 65 350 (шістдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят) грн 56 коп. основної заборгованості, 363 (триста шістдесят три) грн 06 коп. пені, 1 171 (одна тисяча сто сімдесят одна) грн 71 коп. 3 % річних, 1 367 (одна тисяча триста шістдесят сім) грн 87 коп. інфляційних втрат та 2 084 (дві тисячі вісімдесят чотири) грн 85 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань