Рішення

від 13.10.2020 по справі 914/1080/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2020 справа № 914/1080/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участюсекретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина", Луганська область, м.Сєвєродонецьк;

до Відповідача: Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 88938,92грн.

Представники:

Позивача:не з`явився;

Відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

04.05.2020р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 30.04.2020р. б/н (вх. №1147) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про стягнення заборгованості; ціна позову: 93266,13грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих за Договором про надання послуг від 01.03.2019р. №2639-ЗЭ-БуТЭС послуг.

Актом Господарського суду Львівської області від 04.05.2020р. №79 встановлено, що під час розкриття конверта (пакета), надісланого від Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" виявлено недоліки, а саме у позовній заяві відсутній додаток №10: копія банківської виписки від 30.04.2020р. на 1 арк.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.05.2020р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 30.04.2020р. б/н (вх.№1147 від 04.05.2020р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Регина" десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати письмові пояснення, у яких зазначити ціну позову; надати додаток №10 до позовної заяви "копія банківської виписки від 30.04.2020р. на 1 арк."; надати письмові пояснення, у яких зазначити про наявність в Позивача або в іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

26.05.2020р. від Позивача за вх. №18512/20 до суду засобами поштового зв`язку надійшла заява від 15.05.2020р. б/н, у якій на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 07.05.2020р. у даній справі зазначає ціну позову та наявність в Позивача та Відповідача оригіналів письмових доказів, які додані до позовної заяви та долучає копії банківських виписок від 30.04.2020р. на 2арк.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2020р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 23.06.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду від 23.06.2020р. у даній справ суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 19.06.2020р. б/н (вх.№20226/20 від 22.06.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити; клопотання Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" від 19.06.2020р. вих.№82/447 (вх.№20236/20 від 22.06.2020р.) про відкладення розгляду справи та продовження процесуальних строків повернути без розгляду; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 14.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою від 13.07.2020р. у даній справі судом постановлено клопотання Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" від 19.06.2020р. вих. №82/447 (вх. №20235/20 від 22.06.2020р.) про продовження процесуальних строків відхилити.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.07.2020р. у даній справі суд постановивклопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 06.07.2020р. б/н (вх.№21456/20 від 08.07.2020р., вх.№21588/20 від 09.07.2020р. ) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду відхилити.

З підстав проведення 14.07.2020р. санітарної дезінфекції приміщення суду судове засідання у даній справі, призначене на 14.07.2020р. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2020р. у даній справі суд постановив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 27.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду від 27.07.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 02.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 21.08.2020р. б/н (вх.№25418/20 від 31.08.2020р.) про участь в судовому засіданні режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду задоволити; судове засідання у справі №914/1080/20, призначене на 02.09.2020р. о 14:30год. провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Луганському окружному адміністративному суду (93411, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, просп.Космонавтів, буд.18).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.09.2020р. у даній справі судом постановлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 31.08.2020р. за вх. №2035/20 про зміну розміру позовних вимог залишити без розгляду; клопотання Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" від 05.08.2020р. №23396/20 задоволити; продовжити Відповідачу строк для направлення відзиву по 14.09.2020р.; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 15.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.09.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 04.09.2020р. б/н (вх.№26060/20 від 07.09.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду відхилити.

Судове засідання 15.09.2020р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою суду від 21.09.2020р. у даній справі судом постановлено призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 13.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.10.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Регина" від 08.10.2020р. б/н (вх.№29273/20 від 08.10.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду відхилити.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, 13.10.2020р. за вх.№29583/20 надіслав на електронну адресу суду клопотання від 13.10.2020р. б/н, у якому просить суд розглянути дану справу в судовому засіданні 13.10.2020р. без участі Позивача на підставі наявних у справі документів. Клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.06.2020р. про відкриття провадження у даній справі 02.06.2020р. надіслано судом на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.15, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 02.06.2020р. та одержано повноважним представником Відповідача 04.06.2020р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413225593 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.09.2020р. у даній справі надіслано на адресу Відповідача 23.09.2020р., що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 23.09.2020р., та одержано уповноваженим представником Відповідача 28.09.2020р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413448649 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

Водночас суд враховує, про що також вказувалось в судових рішеннях у цій справі, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався, в тому числі постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів до 31 липня 2020р., Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до 31.10.2020р.

На час ухвалення даного рішення судочинство в Україні здійснюється в умовах карантину.

Суд також зважає, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020р., розділ X "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Проте, суд зазначає, що пунктом 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , який набрав чинності 17.07.2020р., пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Відповідно до п.2 розділу ІІ вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відтак, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та ухвалою суду від 01.06.2020р. про відкриття провадження у даній справі строки подання доказів та заяв по суті спору завершились 06.08.2020р.

При цьому, суд зважає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.09.2020р. у даній справі судом постановлено продовжити Відповідачу строк для направлення відзиву по 14.09.2020р.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, одержувались ним (зокрема ухвали від 01.06.2020р. та від 21.09.2020р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.

Разом з цим, судом враховується, що за приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Суд зазначає, що станом на час ухвалення рішення суду в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не подані та не оголошені у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) клопотання про продовження чи поновлення процесуальних строків.

Також суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №23, ст. 896, №30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626) постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626)послаблено карантин, з 23.06.2020р. дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням Відповідача є м.Львів Львівської області, тобто населений пункт, в якому знаходиться суд, та в якому, станом на час проведення судового засідання та розгляду спору по суті відновлено регулярні пасажирські перевезення автомобільним та залізничним транспортом.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також відсутності поданих у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) клопотань Учасників справи про продовження чи поновлення процесуальних строків, вжиття всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, а також подане Позивачем клопотання про розгляд спору за відсутності повноважного представника Позивача, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Учасників справи за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач, з врахуванням поданої 26.05.2020р. за вх. №18512/20 заяви, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84098,25грн. суми основного боргу за надані Позивачем та прийняті Відповідачем послуги за Договором про надання послуг від 01.03.2019р. №2639-ЗЭ-БуТЭС, а також 2065,41грн. трьох відсотків річних та 2775,26грн. інфляційних втрат за період з 03.08.2019р. по 31.05.2020р., за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором про надання послуг від 01.03.2019р. №2639-ЗЭ-БуТЭС.

Окрім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 5000грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Позиція Відповідача:

Відповідач, незважаючи на продовження ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 02.09.2020р. строку для направлення відзиву по 14.09.2020р., не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представниківУчасників справиза наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з врахуванням поданої 26.05.2020р. за вх. №18512/20 Товариством з обмеженою відповідальністю Регина заяви.

За результатами дослідження наведених Позивачем доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

01.03.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю РЕГИНА (надалі - Позивач, Виконавець) та Акціонерним товариством ДТЕК Західенерго в особі директора Відокремленого підрозділу Бурштинська теплова електрична станція Акціонерного товариства ДТЕК Західенерго (надалі - Відповідач, Замовник) укладено Договір про надання послуг№2639-ЗЭ-БуТЭС (далі - Договір), за умовами якого(п.п.1.1., 1.2. Договору) Виконавець зобов`язується у 2019 році надати Замовнику послуги, зазначені в п. 1.2. Договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Найменування послуг (код ДКПП 33.13.1 Ремонтування та технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування;): Послуги з ремонту газоаналізаторів АГ-0011, АГ0012 (далі - Послуги ).

Відповідно до п.3.1. Договору сума Договору становить 180117,60грн., у тому числі ПДВ 20%30019,60грн.

Згідно пункту 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником наданих Виконавцем Замовнику Послуг протягом 5 робочих днів з тридцятого календарного дня після підписання Сторонами акту прийому-передачі наданих Послуг, пред`явлення Виконавцем рахунку на оплату Послуг та за умови надання Виконавцем належним чином оформленої податкової накладної. Якщо останній день строку для оплати, що встановлений цим Договором, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 5.1. Договору Сторонами погоджено, що строк (термін) надання Послуг протягом 2019р.

Згідно пункту 5.2. Договору кількість/обсяг Послуг зазначені в додатку №1 Технічне завдання до Договору та підтверджується Калькуляцією (Додаток №2 до Договору).

Надані Виконавцем Послуги згідно з Договором оформлюються актами прийому-передачі наданих Послуг із зазначенням коду згідно ДКПП, які Виконавець надає до першого числа місяця, наступного за звітним. (п.5.4. Договору).

Відповідно до п.5.5. Договору в акті прийому-передачі наданих Послуг повинен бути відображений фактичний обсяг наданих Послуг протягом звітного місяця (періоду).

Пунктом 5.6. Договору Сторонами встановлено, що Замовник перевіряє надані акти прийому-передачі наданих Послуг в строк до трьох робочих днів після їх отримання. У разі відмови Замовника підписати акт прийому-передачі наданих Послуг, він направляє письмове повідомлення Виконавцю з відмовою від підписання акту прийому-передачі наданих Послуг з вказуванням переліку виявлених недоліків (дефектів).

Замовник зобов`язувався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані Послуги; прийняти надані Послуги згідно з актом прийому-передачі наданих Послуг та вимогами цього Договору не пізніше трьох робочих днів з дня отримання від Виконавця акта прийому-передачі наданих Послуг. (п.п.6.1.1., 6.1.2. Договору).

Відповідно до п.7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України законами та Договором.

Згідно п.10.1. Договору Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2019р., а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх грошових зобов`язань.

Додатком №1 до Договору Сторонами погоджено Технічне завдання, Додатком №2 - Калькуляцію на послуги з ремонту газоаналізаторів.

Вказаний Договір та Додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що в червні та липні 2019 року ним виконано на передано Відповідачу послуги за Договором на суму 84098,25грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2019р. №ОУ-0000007 та від 23.07.2019р. №ОУ-0000012.Вказані Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Разом із вказаними Актами Позивачем надіслано Відповідачу рахунки на оплату та оформлені належним чином податкові накладні.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих Позивачем послуг належним чином не виконано, внаслідок чого утворився борг в розмірі 84098,25грн. Доказів повного чи часткового погашення вказаного боргу Сторонами справи станом на час розгляду спору по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач, з врахуванням поданої 26.05.2020р. за вх. №18512/20 заяви, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84098,25грн. суми основного боргу за надані Позивачем та прийняті Відповідачем послуги за Договором, а також 2065,41грн. трьох відсотків річних та 2775,26грн. інфляційних втрат за період з 03.08.2019р. по 31.05.2020р., за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором.

Окрім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 5000грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати відборжника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отримані послуги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем його умов щодо оплати наданих за Договором послуг, доведеність розміру основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і прийняття робіт за Договором, так і щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 84098,25грн. суми основного боргу за надані Позивачем та прийняті Відповідачем послуги за Договором є підставними та обґрунтованими, а позов в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 2065,41грн. 3% річних та 2775,26грн. інфляційних втрат по 31.05.2020р. суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з Відповідача 2065,41грн. 3% річних та 2775,26грн. інфляційних втрат, здійснюючи розрахунок станом на 31.05.2020р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення боргу, періоду його існування, приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати виконаних за Договором послуг, а також існування протягом періоду існування боргу від`ємних (менше 1) індексів інфляції. Відтак, сума трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період складає 2062,54грн., інфляційних втрат - 2415,71грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2065,41грн. трьох відсотків річних та 2775,26грн інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 2062,54грн. трьох відсотків річних та 2415,71грн інфляційних втрат, в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020 .

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором,перевіривши розмір суми основного боргу, розрахунки нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково,стягнути з Відповідача на користь Позивача 84098,25грн. суми основного боргу, 2062,54грн. трьох відсотків річних та 2415,71грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому, суд зазначає, що Позивачем при поданні позову до суду до ціни позову неправомірно включено вартість понесених витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, в розмірі 5000грн., з врахуванням наведеного ціна позову склала 93266,13грн.

У поданій 26.05.2020р. за вх.№18512/20 заяві Позивач зазначає ціну позову 88938,92грн. і просить суд стягнути з Відповідача 84098,25грн. суми основного боргу, 2065,41грн. трьох відсотків річних та 2775,26грн. інфляційних втрат.

Окрім того, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2102грн. витрат із сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду та 5000грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 5000грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 30.04.2020р. №1645 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №5 до позовної заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності дост.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, Позивачем до позовної заяви долучено копію укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Регина (надалі - Позивач, Клієнт) та Адвокатським бюро Жердєв (надалі - Адвокатське бюро) Договору про надання правової допомоги від 29.04.2020р. №37/20, за умовами якого (п.1.1. Договору) Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. Виконанню зобов`язань з правової допомоги у кожному випадку звернення Клієнта передує узгодження Сторонами змісту, характеру, обсягів і вартості правової допомоги шляхом складання заявки, яка після її підписання сторонами стає невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.1. Договору від 29.04.2020р. №37/20Адвокатське бюро, на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги щодо представництва у встановленому порядку інтересів Клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду правових спорів.

Пунктом 2.2. Договору від 29.04.2020р. №37/20 передбачено, що для надання правової допомоги Клієнту Адвокатське бюро призначає керуючого бюро Жердєва Сергія Миколайовича (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №ЗП 001158 від 29.07.2016р.) та адвоката Жердєву Марину Вадимівну (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №ЛГ 000108 від 30.03.2018р.). Кожен адвокат має право надавати правову допомогу в рамках вказаного Договору як спільно, так і окремо один від одного, без будь-яких обмежень.

Згідно п.4.1. Договору від 29.04.2020р. №37/20 Адвокатське бюро зобов`язується надавати послуги з правової допомоги Клієнту за його заявкою. Правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, Клієнт оплачує вгривнях (без ПДВ), шляхом грошового переказу у розмірі, строках та порядку, погоджених укожній заявці на правову допомогу.

Оплата вартості правової допомоги за даним договором здійснюється у розмірі, строках та порядку, погоджених у кожній заявці на правову допомогу, за рахунком на оплату не пізніше трьох днів з дати його отримання Клієнтом (п.4.2. Договору від 29.04.2020р. №37/20).

Відповідно до п.4.4. Договору від 29.04.2020р. №37/20факт надання правової допомоги підтверджується підписаним Актом про надання правової допомоги. Акт про надання правової допомоги вважається підписаним, якщо протягом п`яти днів з моменту його отримання Клієнтом останній не надав Адвокатському бюро письмові аргументовані заперечення на Акт.

Сума, вказана в п.4.1. Договору є гонораром Адвокатського бюро за надання правової допомоги та поверненню не підлягає (п.4.5. Договору від 29.04.2020р. №37/20).

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2020р., але, у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором. (п.7.1.Договору від 29.04.2020р. №37/20).

Заявкою від 29.04.2020р. №1-37/20 Адвокатське бюро за завданням Клієнта взяло на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту, яка полягає в наданні правової допомоги у вигляді підготовки та подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви в інтересах Клієнта до АТ ДТЕКЗАХІДЕНЕРГО про стягнення заборгованостізадоговором№2639-ЗЭ-БуТЭСпронаданняпослугвід 01.03.2019р.;участьусудовихзасіданняхврежимівідеоконференційподанійсправі, процесуальнепредставництвоКлієнтавякостіпредставникапозивачадовинесеннясудовогорішенняпосутіданоїсправиГосподарськимсудомЛьвівськоїобласті вартістю 5000грн.

Вказаний Договір та Заявку підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Юридичних осіб - Сторін Договору.

Платіжним дорученням від 30.04.2020р. №1646 Позивачем сплачено на користь Адвокатського бюро 5000грн. Призначення платежу: Плата за гонорар по дог.№37/20 від 29.04.2020р. (підг. та подан. поз. заяви до АТ ДТЕК Західенерго про стягн. заборг. За Дог. №2639-ЗЭ-БуТЭС від 01.09.2019р. Без ПДВ .

ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується Свідоцтвом на право зайняття адвокатською діяльністю від 29.07.2016р. серії ЗП №001158, виданим Радою адвокатів Запорізької області та уповноважений представляти інтереси Позивача в Господарському суді Львівської області на підставі ордеру від 30.04.2020р. серії ВВ №1004042.

При цьому, Позивачем в обґрунтування факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000грн. долучено до матеріалів справи копію Платіжного доручення від 30.04.2020р. №1646, заперечення щодо факту надання правової допомоги, її обсягу чи розміру станом на час розгляду спору по суті не заявлено та не подано.

З врахуванням наведеного, зокрема, пов`язаність вказаних витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність їх розміру до предмета позову з врахуванням визначеної Позивачем ціни позову; значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, а також відсутність дій сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, суд дійшов до висновків про те, що понесені Позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000грн. є реальними та розумними, а відтак, підлягають розподілу між Сторонами.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2102грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2093,43грн. судового збору та 4979,63грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530,547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 901-903 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства ДТЕК Західенерго (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.15; ідентифікаційний код: 23269555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Регина (93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Пивоварова, буд.1-В; ідентифікаційний код: 19076508) 84098,25грн. суми основного боргу, 2062,54грн. трьох відсотків річних, 2415,71грн. інфляційних втрат,2093,43грн. судового збору та 4979,63грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 19.10.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок