Постанова

від 15.10.2020 по справі 520/6174/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 р.Справа № 520/6174/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 31.07.20 по справі № 520/6174/2020 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського кооператива "Вітязь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Сільськогосподарського кооперативу "Вітязь" (юридична адреса: вул. Миру, буд.132 Г, Чугуївського району, Харківська область, інд. 63540; МФО: 380805 Р/р: НОМЕР_1 Банк: Харківське АТ "Райффайзен банк Аваль", код ЄДРПОУ: 23147763) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України Р/рахунок:UА188999980313131230000020003, МФО:899993, ЕДРПОУ: 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 113286,67 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач у порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виконав нормативи по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 15 осіб, тобто на підприємстві повинно бути працевлаштоване 1 інвалід, фактично працювало 0 осіб. Позивач вважає, що відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати адміністартивно-господарські санкції до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких особа з інвалідністю не працює на підприємстві. Таким чином, відповідач мав сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році, у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві. Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у 2019 році, становить 113286,67 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 року було залишено без задоволення позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського кооператива "Вітязь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що якщо створено місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, тоді підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Таким чином, на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з Інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Оскільки виконанням нормативу є лише працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи, а обов`язок по працевлаштуванню покладається виключно на роботодавців, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання норм Закону.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено свій погляд на обставини справи, в зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підприємстві - Сільськогосподарський кооператив "Вітязь", у 2019 році працювало 15 штатних працівників, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. Отже, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа.

На адресу Чугуївської міськрайонної філії Харківського обласного центру зайнятості відповідачем щомісячно направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі з додатком "Основні дані про вакансії. Коментарі до даних про вакансії." з зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а саме: 11.01.2019 р., 13.02.2019 р., 20.03.2019 р., 12.04.2019 р., 15.05.2019 р., 06.06.2019 р., 10.07.2019 р., 01.08.2019 р., 10.09.2019 р., 01.10.2019 р., 12.11.2019 р., 02.12.2019 р. Зазначені обставини не заперечуються сторонами. Отже, підприємство інформувало центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Крім того, як вбачається з копії листа Чугуївської міськрайонної філії Харківського обласного центру зайнятості №548/03/22-39 від 02.07.2020 р., в якому повідомлено позивача, що підприємством протягом 2019 року надавалися звіти за формою №3-ПН з зазначенням вакансій для інвалідів. Також в листі зазначено, що протягом 2019 року за направленням Чугуївського центру зайнятості вакансії за посадою - підсобний робітник не були укомплектовані, в зв`язку з відсутністю на обліку осіб з інвалідністю, мешканців с. Коробочкине та прилеглих сіл. Відмов у працевлаштуванні інвалідів протягом 2019 року на цьому підприємстві не було. Протягом 2019 року в Чугуївській міськрайонній філії ХОЦЗ перебувала на обліку 31 особа з інвалідністю.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Згідно ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875-XII), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. ( ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII).

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов`язком пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 817/1188/18 від 24 квітня 2019 року та по справі № 812/1164/18 від 31 липня 2019 року.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою цієї статті визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до п. 5 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого вказаним наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 N 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року N 1476), форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (п. 4 згаданого Порядку).

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.

Як зазначено вище, на підтвердження факту вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю матеріали справи свідчать про те, що сільськогосподарський кооператив "Вітязь" протягом 2019 року подавало до органів державної служби зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за січень-грудень 2019 року (а.с. 24-71).

Крім того, листом Чугуївської міськрайонної філії Харківського обласного центру зайнятості №548/03/22-39 від 02.07.2020 р. було повідомлено позивача про те, що відповідачем протягом 2019 року надавалися звіти за формою №3-ПН з зазначенням вакансій для інвалідів, а також про те, що протягом 2019 року за направленням Чугуївського центру зайнятості вакансії за посадою - підсобний робітник не були укомплектовані, в зв`язку з відсутністю на обліку осіб з інвалідністю, мешканців с. Коробочкине та прилеглих сіл. Відмов у працевлаштуванні інвалідів протягом 2019 року на цьому підприємстві не було.

Таким чином, в ході судового розгляду справи не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: що відповідачем не створено робочих місць для осіб з інвалідністю, необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно подано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в силу ст. 218 Господарського кодексу України він не може бути притягнений до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки в його діях відсутня вина, як елемент господарського правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 року по справі № 520/6174/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 20.10.2020 року