Постанова

від 20.10.2020 по справі 605/653/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 605/653/18

провадження № 61-141св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Мрія-Підгайці ,

відповідачі: приватне агропромислове підприємство Агропродсервіс , ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Мрія-Підгайці на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2019 року у складі судді Горуц Р. О. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мрія-Підгайці до приватного агропромислового підприємства Агропродсервіс , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Мрія-Підгайці (далі - ТОВ Мрія-Підгайці ) звернулось до суду з позовом до приватного агропромислового підприємства Агропродсервіс (далі - ПАП Агропродсервіс ), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 25 грудня 2011 року між ТОВ Мрія-Підгайці та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років з моменту його державної реєстрації, яка була здійснена 18 липня 2012 року.

Відповідно до умов договору, позивач після закінчення строку договору оренди землі, мав переважне право на його поновлення на новий строк, для цього він повинен був не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

15 квітня 2017 року позивач направив орендодавцю лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, додавши до нього проект додаткової угоди, однак відповіді не отримав.

Орендодавець не направляла на адресу ТОВ Мрія-Підгайці лист щодо відмови у поновленні договору оренди землі.

Проте, 13 липня 2017 року ОСОБА_1 уклала договір оренди належної їй земельної ділянки з ПАП Агропродсервіс , тобто ще під час дії попереднього договору оренди землі, укладеного з позивачем. 21 липня 2017 року за ПАП Агропродсервіс було зареєстроване право оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на наведені обставини, вказуючи, що ним було повністю дотримано вимоги, зазначені у статті 33 Закону України Про оренду землі , позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 з ПАП Агропродсервіс , поновити договір оренди земельної ділянки шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, долученої до позовної заяви.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, у задоволенні позову ТОВ Мрія-Підгайці відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що переважне право на поновлення договору оренди землі можливе лише за умови дотримання орендарем строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє таке право, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів повідомлення ним орендодавця про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди та отримання орендодавцем такого повідомлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ Мрія-Підгайці , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Підгаєцького районного суду Тернопільської області.

08 вересня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою положення договору оренди земельної ділянки, яким передбачено, що після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У касаційній скарзі зазначається, що протягом часу дії договору товариство направило орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатись своїм переважним правом на поновлення договору на новий строк, долучивши до такого листа відповідну додаткову угоду. Однак, орендодавець не повідомила про прийняте рішення, а саме не направила на адресу позивача відповідь про відмову у продовженні договору оренди землі або власний проект додаткової угоди на інших умовах, які пропонувало ТОВ Мрія-Підгайці .Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази неотримання орендодавцем листа-повідомлення щодо поновлення договору оренди землі з позивачем.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законними та не підлягають скасуванню.

У лютому 2020 року ПАП Агропродсервіс надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 019617, є власником земельної ділянки площею 2,527 га, кадастровий номер 6124884000:01:001:0229, розташованої на території Мирненської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області.

25 грудня 2011 року між ТОВ Мрія-Підгайці та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років з моменту його державної реєстрації. Державну реєстрацію зазначеного договору здійснено 18 липня 2012 року.

Пунктом 45 цього договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 46 цього договору орендна плата становить 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за рік. В грошовому еквіваленті орендна плата становить 1 187,08 грн.

13 липня 2017 року між ПАП Агропродсервіс та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі спірної земельної ділянки строком на 7 років, державну реєстрацію права оренди проведено 19 липня 2017 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 жовтня 2018 року.

За змістом пункту 42 договору оренди земельної ділянки від 13 липня 2017 року, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Згідно пункту 8 вказаного договору орендна плата становить 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за рік.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним Кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (вирішення питання щодо поновлення договору оренди), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що в разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні попереднім орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила 22 вересня 2020 року у постановах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про те, що позивач належним чином не повідомив відповідача ОСОБА_1 про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена статтею 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт перший частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Частинами першою, другою статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація прав є обов`язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката (пункт 1 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що державна реєстрація права оренди земельної ділянки відповідно до укладеного договору між ОСОБА_1 та відповідачем ПАП Агропродсервіс проведена із порушенням вимог чинного законодавства.

Як встановлено судами, договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами набув чинності лише після державної реєстрації права оренди 19 липня 2017 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди від 25 грудня 2011 року, укладеного між позивачем і ОСОБА_1 (а.с. 15).

Тому, доводи позивача стосовно того, що договір оренди земельної ділянки, який укладений між відповідачами був укладений під час дії попереднього договору оренди землі є необґрунтованими.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Мрія-Підгайці залишити без задоволення.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська