Рішення

від 16.10.2020 по справі 902/799/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" жовтня 2020 р. м. Вінниця Cправа № 902/799/20

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Міліціанова Р.В., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт", вул. Шевченка, буд. 171, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48100, код - 37961273

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЖВА-ЛТД", вул. Генерала Арабея, буд. 13, м. Вінниця, 21000, код - 13336173

про стягнення 10 492,38 грн заборгованості

В С Т А Н О В И В :

11.08.2020 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява б/н від 29.07.2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЖВА-ЛТД" про стягнення 10 492,38 грн заборгованості з яких, 6 356,00 грн основного боргу, 1 271,20 грн штрафу, 953,91 грн пені, 1 698,86 грн 28 % річних, 212,41 грн інфляційних втрат за договором поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19 від 09.04.2019 року.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19 від 09.04.2019 року, в частині оплати поставленого товару, в зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 6 356,00 грн.

Ухвалою суду від 17.08.2020 року відкрито провадження справі № 902/799/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

Сторонам встановлено строки на вчинення процесуальних дій до 16.09.2020 року.

При цьому, позивачем та відповідачем отримано ухвалу суду 17.08.2020 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 4910103093593 та № 2102000570626, які наявні у матеріалах справи.

Станом на час розгляду справи відповідач не скористався правом надати відзив або докази на спростування позовних вимог, позивач не збільшував позовні вимоги.

Сторони також не клопотали про продовження процесуальних строків внаслідок застосованих Кабінетом Міністрів України карантинних заходів.

Отже, сторін завчасно, з дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, повідомлено про розгляд справи.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи отримання сторонами ухвали суду про відкриття провадження у справі, в якій встановлено час на вчинення процесуальних дій, з огляду на наявність доказів завчасного її отримання, суд вирішив розглянути справу за наявними доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 09.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЖВА-ЛТД" (Покупець) укладено договір поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19.

Відповідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність Покупцю будівельні матеріали (товар), для використання у господарській діяльності, а Покупець зобов`язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Асортимент товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних. Ціни на кожну наступну поставку встановлюються в накладних (п. 1.2 Договору).

Накладні мають силу Протоколу узгодження ціни і є підставою для проведення розрахунків між сторонами, вони мають також силу додатків до договору і є його невід`ємною частиною (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору умови та строки поставки кожної окремої партії товару узгоджуються сторонами у момент формування заявки.

Покупець подає заявку на поставку товару у письмовій формі або за допомогою факсимільного зв`язку чи засобів електронного зв`язку (п. 2.2. Договору).

За змістом п. 4.1 Договору сторони погодили порядок розрахунків, зокрема форма оплати: передоплата в розмірі 0 відсотків від загальної вартості партії "товару", що поставляється. Решта суми - протягом 21 календарних днів від дати отримання "товару" уповноваженою особою Покупця.

Розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок Постачальника. Загальна сума договору складає суму всіх "накладних", на підставі яких здійснюється постачання продукції у відповідності із цим договором (п. 4.2 Договору).

У випадку порушення своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п. 5.1 Договору).

Згідно п. 5.2 Договору у випадку порушенні строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

У випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару (п. 5.3 Договору).

Сплата пені, штрафу не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі (п. 5.4 Договору).

Відповідно п. 5.5 Договору за прострочення оплати Покупець сплачує Постачальнику 28% річних від простроченої суми.

Договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.2019 року, а в частині розрахунків, нарахування пені, штрафу, процентів річних, інфляційних втрат - повного виконання (п. 7.1 Договору).

На виконання умов договору Постачальником було поставлено у власність Покупця товар на суму 6 356,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ВН000003749 від 26.06.2019 року.

Однак, за твердженнями позивача, відповідачем так і не проведено розрахунок за поставлений товар.

14.07.2020 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 136, з вимогою погашення заборгованості в сумі 6 356,00 до 22.07.2020 року та у разі несплати заборгованості позивачем буде застосовано штрафні санкції.

У відповіді на претензію (№ 07/22 від 23.07.2020 року) відповідач зазначає, що данні матеріали (товар) на суму 6356,00 грн були отримані для виконання робіт по термомодернізації ЗОШ № 8 м. Вінниця, замовником виступало ПП "АФІНА БК" і яке досі не провело розрахунків. На даний час проти ПП "АФІНА БК" відкрито судове провадження (справа № 902/235/20) та за завершенням судового розгляду буде проведено повний розрахунок.

Не проведення розрахунку відповідачем в добровільному порядку слугувало підставою звернення позивача з позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріали справи підтверджують належне виконання позивачем зобов`язань щодо поставки товару, у встановлений договором строк.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 6 356,00 грн боргу за договором поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19 від 09.04.2019 року правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 698,86 грн 28 % річних, 212,41 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді відсотків річних та відсотків за користування товарним кредитом виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти, визначені ст. 536 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Поряд з цим, за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти за користування грошовими коштами на умовах товарного кредиту та відсотки річні мають різну правову природу, оскільки їх сплата передбачена різними пунктами Договору, ґрунтується на різних нормах законодавства, проценти є компенсацією за користування чужими коштами, а відсотки в розумінні ст. 625 ЦК України - відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивачем встановлено, що товар згідно видаткової накладної № ВН000003749 отримано відповідачем 26.06.2019 року, тому на підставі п. 4.1 Договору (розрахунок протягом 21 календарних днів від дати отримання товару) прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося починаючи з 18.07.2019 року.

Тому, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати, пеню відсотки річні, починаючи з 16.08.2019 року.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 28 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності розрахунків судом не виявлено помилок.

Крім того, судом розглянуто вимогу щодо стягнення 1 271,20 грн штрафу, 953,91 грн пені за договором поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19 від 09.04.2019 року.

Розділом 5 договору сторонами погоджено відповідальність сторін.

Згідно п. 5.2 Договору у випадку порушенні строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

У випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару (п. 5.3 Договору).

Сплата пені, штрафу не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі (п. 5.4 Договору).

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно до ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 1 271,20 грн штрафу. Визначений позивачем період нарахування суми штрафу відповідає умовам договору та вищевказаним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Щодо стягнення 953,91 грн пені за Договором поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19 від 09.04.2019 року суд зауважує наступне.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно п. 5.2 Договору у випадку порушенні строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені невірно визначено строк початку її нарахування, оскільки прострочення зобов`язання мало місце зі спливом 21 календарного дня з дати поставки тобто з 18.07.2019 року, строк нарахування пені становить шість місяців в силу вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

При цьому, даний строк не строком позовної давності, а є терміном існування зобов`язання та періодом нарахування пені.

Продовжуючи у п. 5.6. Договору строки позовної давності, сторони не домовились про збільшення термінів нарахування пені, котрі визначені ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже правильним періодом нарахування пені є з 18.07.2019 по 18.01.2020 рр.

Тому, в межах предмету позову, який позивачем самостійно визначено шляхом нарахування пені з 16.08.2019 року, слід вважати вірними заявлені позовні вимоги щодо стягнення пені за період з 16.08.2019 по 18.01.2020 рр.

Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора обрахунок пені у вірному періоді судом визначено пеню в сумі 844,39 грн, яка є меншою ніж та, що завалена позивачем - 953,91 грн. Вказана сума є обґрунтованою та підлягає до стягнення з відповідача.

Отже, у задоволенні решти вимог про стягнення пені в сумі 109,52 грн слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, штрафу, 28 % річних та інфляційних втрат у тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 109,52 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 2 080,06 грн.

При цьому, судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 21,94 грн слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 226, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЖВА-ЛТД" (вул. Генерала Арабея, буд. 13, м. Вінниця, 21000, код - 13336173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (вул. Шевченка, буд. 171, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48100, код - 37961273) 6 356,00 грн - основного боргу Договором поставки товарів № РЕ/ВН/0046/19 від 09.04.2019 року, 1 271,20 грн - штрафу, 1 698,86 грн - 28 % річних, нарахованих з 16.08.2019 по 29.07.2020 рр.; 212,41 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період: вересень 2019 по червень 2020 рр.; 844,39 грн - пені, нарахованої за період з 16.08.2019 року по 18.01.2020 року, 2 080,06 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (вул. Шевченка, буд. 171, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48100, код - 37961273) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЖВА-ЛТД" (вул. Генерала Арабея, буд. 13, м. Вінниця, 21000, код - 13336173) в частині вимог про стягнення 109,52 грн пені.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 21,94 грн - залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Повне рішення складено 21 жовтня 2020 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Шевченка, буд. 171, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48100)

3 - відповідачу (вул. Генерала Арабея, буд. 13, м. Вінниця, 21000)