Рішення

від 15.10.2020 по справі 911/1969/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"15" жовтня 2020 р. Справа № 911/1969/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КПП ЦЕНТР

до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДЕКОТРАНС

про стягнення 15 222,76 грн.

Без виклику учасників судового процесу;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КПП ЦЕНТР звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДЕКОТРАНС про стягнення 15 222,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як покупцем, зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 549025 від 20.02.2020. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 12 035,00 грн. основного боргу, 662,06 грн. пені, 118,70 грн. 3 % річних та 2 407,00 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 15.07.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1969/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.07.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Митрофанова, буд. 13/16, кв.5.

Однак, зазначене поштове відправлення 26.08.2020 повернулось на адресу Господарського суду Київської області із поміткою працівника поштового відділення: за закінченням терміну зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.07.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до аб. 1 ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю КПП ЦЕНТР (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю БУДЕКОТРАНС (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 549025 (далі - договір). Пунктами 1.1-1.2 зазначеного правочину сторони узгодили, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Предметом договору є поставка запасних частин, аксесуарів до транспортних засобів та розхідних матеріалів, далі за текстом товар , за погодженою кількістю, асортиментом та ціною, згідно виставленого рахунку-фактури постачальника.

Згідно з п. п. 2.1-2.2 та п. 4.3 договору, товар передається постачальником покупцю за асортиментом, ціною та якістю відповідно до замовлення останнього. Кількістю фактично переданого товару вказується у видатковій накладній, що видається на кожну партію товару. Передача товару оформлюється видатковою накладною, в якій зазначається найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість.

Відповідно до п.п. 5.1-5.2 договору, загальна сума договору визначається за сумою всіх видаткових накладних, виданих постачальником. Назва, асортимент та ціни за кожну окрему одиницю товару, а також загальна ціна товару вказуються у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно п. 5.7 договору, моментом отримання товару вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на проданий товар чи здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (кур`єрським фірмам) в порядку п. 2 статті 664 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору, поставлено відповідачу товар на загальну суму у розмірі 25194,01 грн., що підтверджується видатковими накладними № FTM00037348/20 від 20.02.2020 на суму 17 065,01 грн., № FTM00039374/20 від 21.02.2020 на суму 4800,00 грн., № FTM00041500/20 від 25.02.2020 на суму 3329,00 грн., копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до п. 5.5 договору, оплата товару здійснюється покупцем на основі даного договору і видаткових накладних до нього шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було частково повернуто товар на загальну суму 7 668,00 грн., а саме: повернення постачальнику №1 від 24.02.2020 на суму 2 959,99 грн. та повернення постачальнику №2 від 28.02.2020 у розмірі 4 708,01 грн. Докази повернення наявні у матеріалах справи.

Крім того, відповідачем здійснено частково оплату у розмірі 5 491,01 грн., у зв`язку із чим у останнього утворилась перед позивачем заборгованість у розмірі 12 035,00 грн.

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 202_(кінцева дата, обчислена роком, сторонами у договорі не зазначена).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 549025 від 20.02.2020, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставивши відповідачеві товар на загальну суму 25 194,01 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № FTM00037348/20 від 20.02.2020 на суму 17 065,01 грн., № FTM00039374/20 від 21.02.2020 на суму 4800,00 грн., № FTM00041500/20 від 25.02.2020 на суму 3329,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані та скріплені печаткою товариства з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено у п. 5.5 договору, що оплата товару здійснюється покупцем на основі даного договору і видаткових накладних до нього шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Враховуючи те, що остання поставка товару відбулась 25.02.2020, а також, беручи до уваги строки, встановлені сторонами для здійснення оплати, господарський суд встановив, що строк оплати товару поставленого позивачем відповідачу є таким, що настав.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 5491,01 грн. та повернуто товар у розмірі 7 668,00 грн., у зв`язку із чим, товар на загальну суму 12 035,00 грн. є неоплаченим, протилежного суду не доведено. Доказів повної оплати відповідачем до суду не надано.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 12 035,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.3 договору, у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення постачальника до суду. У випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Позивач за прострочення строків оплати за договором поставки, керуючись п. п. 6.1 та 6.3 договору № 549025 від 20.02.2020, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 662,06 грн. та штраф у розмірі 2 407,00 грн.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Щодо наведеної вимоги, в частині нарахованої пені, господарський суд зазначає наступне.

При дослідженні розрахунку, наданого позивачем, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю КПП ЦЕНТР визначено період нарахування пені на всю суму заборгованості починаючи з 11.03.2020 по 06.07.2020.

Разом із тим, господарський суд не може погодитись із зазначеним розрахунком, з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище та передбачено умовами договору, оплата за поставлений товар здійснюється на основі договору і видаткових накладних, протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

З урахуванням зазначеного, господарський суд встановив, що за видатковою накладною № FTM00037348/20 від 20.02.2020 на суму 17065,01 грн., прострочення почалось 06.03.2020; за видатковою накладною № FTM00039374/20 від 21.02.2020 на суму 4800,00 - 07.03.2019, а за видатковою накладною № FTM00041500/20 від 25.02.2020 на суму 3329,00 грн. прострочення почалось 11.03.2020.

Відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Наразі суд зазначає, що хоча позивачем невірно визначено початок прострочення по накладним № № FTM00037348/20, FTM00039374/20 та FTM00041500/20, разом із тим, зазначений розрахунок здійснено в межах 6-місячного строку, передбаченого законодавством України.

Отже, здійснивши власний перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійснених поставок, а також порядку розрахунків погодженого сторонами та дат прострочення, встановлених судом, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 647,13 грн., а в частині нарахованого штрафу - підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати за договором поставки 3% річних в сумі 118,70 грн.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням встановлених судом дат прострочення платежів, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 116, 40 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2099,62 грн.

З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Наразі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 5780,50 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до матеріалів справи надано копії:

- договору №19/5 від 27.12.2019 про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським об`єднанням ЛЮРЦ та ТОВ КПП Центр ;

- додаткову угоду №27 від 02.07.2020 до договору про надання правової допомоги № 19/5 від 27.12.2019;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 02.09.2020 за договором про надання правової допомоги № 19/5 від 27.12.2019, згідно з яким адвокатом були надані наступні послуги: зібрання в клієнта документів та їх аналіз - до сплати 1051,00 грн; опрацювання законодавчої бази та аналіз судової практики зі спірного питання - до сплати 1051,00 грн.; консультація клієнта перспектив позасудового врегулювання спору та розгляду справи судом, порядку примусового виконання рішення суду - до сплати 1051,00 грн.; підготовка позовної заяви та розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат - до сплати 1051,00 грн.;

- ордеру на надання правової допомоги від 13.04.2020 серії ВС № 1021559;

- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 08.09.2017 серії ЛВ № 000686.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані документи, позивачем доведено суду належними та допустимими доказами обставини понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5780,50 грн., проте, з огляду на висновки суду стосовно часткового задоволення позовних вимог, означені витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУДЕКОТРАНС (місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Митрофанова, буд. 13/16, кв. 5; код ЄДРПОУ 37865838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КПП ЦЕНТР (місцезнаходження: 81500, Львівська обл., Городоцький р-н, с. Черляни, вул. Польова, буд. 97; поштова адреса: 81500, Львівська обл., м. Городок, а/с 22; код ЄДРПОУ 38169102) 12035,00 грн. основного боргу, 647,13 грн. нарахованої пені, 116,40 грн. 3 % річних, 2407,00 грн. штрафу, 2099,62 грн. судового збору та 5773,96 грн. витрат на правову допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст. 256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко