Рішення

від 20.10.2020 по справі 120/4221/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 р. Справа № 120/4221/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Корнійчука Сергія Анатолійовича, подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідач, ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 2-12890/15-20-СГ від 06.08.2020 року про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2019 року він вперше звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовим клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки, яка межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520680200:01:010:0040, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту. Проте, відповідач наказом від 02.03.2020 року за № 2-5150/15-20-СГ йому відмовив у наданні такого дозволу. Не погоджуючись з такою відмовою він оскаржив її до Вінницького окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 15.06.2020 року по справі № 120/1569/20-а частково задовольнив позовні вимоги та зобов`язав відповідача повторно розглянути його клопотання і прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки наданої в цьому судовому рішенні відповідно до положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Однак, на виконання цього рішення відповідачем за результатами повторного розгляду його клопотання прийнято наступний наказ за № 2-12890/15-20-СГ від 06.08.2020 року, яким знову відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою із тих причин, що на земельну ділянку відносно якої ОСОБА_1 бажає отримати дозвіл, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 року по справі № 120/3738/19-а зобов`язано відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі - ОСОБА_2 . З вказаною відмовою позивач не погоджується, вважає її протиправною і такою, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України, тому за захистом своїх прав та законних інтересів звернувся до суду.

Ухвалою суду від 21.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи.

03.09.2020 року представником позивача, у відповідності до вимог ст. 44 та ч. 9 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подано до суду клопотання про долучення до справи копії рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2020 року по справі № 120/1569/20-а.

У подальшому, 14.09.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 26450/20), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до наказу від 14.07.2020 року № 2-146 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, частину з якої бажає отримати позивач, надано іншій особі, у зв`язку з чим вважає оспорюване рішення законним і обґрунтованим. При цьому, представник відповідача на виконання ухвали суду додатково повідомив, що наразі права третіх осіб на спірну земельну ділянку, яку бажає отримати у власність позивач не зареєстровані та зазначена земельна ділянка не перебуває у користуванні інших осіб. Що стосується наступної позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, то відповідач наголошує на тому, що питання надання чи відмови у наданні такого дозволу є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), в які суд втручатися не може. За таких обставин представник відповідача вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому в позові просить суд відмовити.

Відповіді на відзив від позивача не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що позивач - ОСОБА_1 , 21.12.2019 року вперше звернувся до відповідача із письмовим клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520680200:01:010:0040 розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

До вказаного клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій Серії НОМЕР_1 від 03.07.2015 року, а також викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду цього звернення позивача, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом № 2-5150/15-20-СГ від 02.03.2020 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з підстави встановленої 4 ст. 116 ЗК України, згідно якої передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у межах норм, визначених Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Не погоджуючись з таким наказом відповідача, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2020 року у справі № 120/1569/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5150/15-20-СГ від 02.03.2020 року про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.12.2019 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, та за результатами розгляду такого клопотання прийняти рішення з урахуванням правової оцінки наданої в цьому судовому рішенні відповідно до положень ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Разом із тим, на виконання цього рішення суду відповідачем повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та прийнято наказ від 06.08.2020 року за № 2-12890/15-20-СГ, яким позивачу знову ж таки відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України із тих причин, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду по справі № 120/3738/19-а від 21.01.2020 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 на земельну ділянку, з якої ОСОБА_1 бажає отримати у власність 0,12 га, Головне управління зобов`язано надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,40 га на території Агрономічної сільської ради гр. ОСОБА_2 .

Вважаючи такий наказ № 2-12890/15-20-СГ від 06.08.2020 року протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. в ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

У даному випадку, судом встановлено, що відповідач наказом № 2-12890/15-20-СГ від 06.08.2020 року відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виходив із того, що на бажану для позивача земельну ділянку Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду по справі № 120/3738/19-а від 21.01.2020 року, уже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,40 га на території Агрономічної сільської ради іншій особі, громадянину ОСОБА_2 .

Тобто, фактично відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обґрунтована неможливістю надання на одну і ту ж земельну ділянку декілька дозволів та виготовлення документації із землеустрою щодо її відведення у власність різним особам.

Однак, з такими мотивами відповідача суд погодитись не може, оскільки відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, при цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Так, аналіз положень законодавства, зокрема ст.ст. 116, 118, 123 ЗК України вказує на те, що закон не забороняє надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення тієї самої земельної ділянки (або земельних ділянок, що "накладаються") кільком особам, а орган, що надає дозвіл на розробку проекту землеустрою, не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку. В даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року по справі № 463/3375/15-а (адміністративне провадження № К/9901/15205/18).

З цього приводу суд враховує, що дійсно, наказом відповідача від 14.07.2020 року іншій особі - громадянину ОСОБА_2 , на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 року по справі № 120/3738/19-а, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею до 1,40 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - "01.03").

Водночас, суд звертає увагу, що факт надання дозволу заявнику, який перший звернувся до відповідача на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не ставить останнього у привілейоване становище та не позбавляє право реалізації іншими громадянами права на отримання відповідного проекту щодо земельної ділянки, оскільки чинне земельне законодавство не передбачає процедури резервування земельних ділянок за особою, якій уже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою такої земельної ділянки.

У даному випадку, як позивач так і інші особи мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Натомість, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду жодних належним доказів на підтвердження тієї обставини, що гр. ОСОБА_2 на момент розгляду даної справи набув у власність земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації, на частину якої також претендує позивач. Більше того, представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву на виконання вимог ухвали суду від 21.08.2020 року про надання додаткової інформації та доказів повідомив суд зокрема про те, що наразі права третіх осіб на земельну ділянку, яку бажає отримати у власність позивач, не зареєстровані. Така земельна ділянка не перебуває у користуванні.

Тобто, із повідомлених відповідачем суду відомостей слідує, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, станом на дату розгляду даної справи є вільною та не надана у власність чи користування фізичним та юридичним особам.

Так, відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 у справі № 461/8315/17).

З урахуванням вимог ст. 79-1 ЗК України метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект буде затверджено відповідним органом. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту може бути відмовлено.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач обмежений в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою, враховуючи прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказу від 14.07.2020 року № 2 - 146, яким надано такий дозвіл іншій особі. При цьому враховується, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження факту реалізації вказаного наказу у визначеному законом порядку та, відповідно, набуття іншою особою у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Принагідно суд також звертає увагу, що наразі оперуючи лише графічними матеріалами, які долучались до клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можливо достеменно встановити накладення бажаних для цих осіб земельних ділянок одна на одну, оскільки накладення земельних ділянок одна на одну може мати місце лише у випадку сформування таких земельних ділянок, що буде відповідати вимогам ст.ст. 79, 79-1 ЗК України.

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертних досліджень та безпосередньо пункту 6.1 Розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Мінюсту від 08.10.1998 року №53/5 визначено основні завдання судової земельно-технічної експертизи, якими, зокрема, є визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Тобто, на етапі вирішення питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою суд позбавлений можливості встановити ймовірність накладення земельних ділянок одна на одну, оскільки як уже було встановлено, зазначені ділянки не є сформовані, відносно них відсутня документація із землеустрою. При цьому, питання щодо накладення земельних ділянок може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації, на підставі якої й можливо визначити наявність чи відсутність накладень.

Таким чином, достовірно встановити чи спростувати існування факту накладення земельних ділянок одна на одному, можливо лише за результатами проведення земельно-технічної експертизи, і відносно лише тих земельних ділянок, які є сформовані.

Саме такий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 24.12.2019 року у справі за № 346/5342/16-ц.

Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Отже, позов в частині скасування оскаржуваного наказу від № 2-12890/15-20-СГ від 06.08.2020 року належить задовольнити.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, то суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Посилання відповідача у відзиві на те, що зобов`язання його вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження органу Держгеокадастру слід оцінити критично з огляду на таке.

Так, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відтак, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, від 28.05.2020 року у справі № 819/654/17, від 02.07.2020 року за № 825/2228/18 та інших.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі N 804/1469/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до уповноважених органів з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Натомість, суд вкотре наголошує, що саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

В свою чергу, відмова відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою згідно оскаржуваного наказу № 2-12890/15-20-СГ від 06.08.2020 року з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, за наслідками повного розгляду клопотання позивача, свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства. При цьому, суд враховує, що така відмова відповідача фактично є повторною, і у двох випадках за результатами розгляду одного і того ж клопотання позивача застосовані різні підстави для відмови, що свідчить про ненадання останнім вичерпної повної відповіді і ґрунтовних роз`яснень, згідно чинного законодавства України.

Зважаючи на викладене, суд також зазначає, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставою для відмови в наданні такого дозволу ні оскаржуваний наказ, ні відзив на позовну заяву не містить. Тому, в спірних правовідносинах суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий спосіб захисту порушеного права відповідає положенням ч. 4 ст. 245 КАС України, є належним та ефективним, забезпечує позитивне вирішення питання позивача без невиправданих зволікань.

Подібну правову позицію вже висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.01.2019 по справі N 806/2978/17, від 16.05.2019 по справі N 812/1312/18, від 14.08.2019 по справі N 0640/4434/18, від 28.05.2020 по справі № 819/654/17.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір як учасник бойових дій, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.08.2020 року за № 2-12890/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,12 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 20.10.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович