Рішення

від 13.10.2020 по справі 640/6437/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2020 року м. Київ № 640/6437/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕДОКСС ГРУП

до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача - Ліндаєв Олександр Сергійович

від відповідача -Борозна Мартин Петрович, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю РЕДОКСС ГРУП (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 26-а, код ЄДРПОУ 41103429) з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.12.2019 №0011820504 та №0011830504.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями не погоджується, оскільки такі висновки були зроблені без будь-якого дослідження самого факту здійснення господарських операцій, гуртуються на припущеннях контролюючого органу, тому повинні бути скасовані.

Ухвалою суду від 19 березня 2020 року відкрито провадження у справі.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, викладеними в адміністративному позову, надав відзив, в якому вказав, що при прийнятті оскаржуваних рішень діяв на підставі та у межах повноважень, наданих йому законодавством, з урахуванням інформації, судових рішень та інших документів, отриманих в порядку та у спосіб, визначених Кодексом.

В судовому засіданні 13 жовтня 2020 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ РЕДОКСС ГРУП з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ Компанія Буд-Лайф за січень -лютий 2019 року показників декларацій з податку на додану вартість, за результатами якої було складено акт від 20.11.2019 №282/26-15-05-04-05/41103429.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 118 070 грн та занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 272 529 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем були поданні заперечення до нього, за результатами розгляду яких ГУ ДПС у м. Києві листом від 05.12.2019 року за №58908 залишило заперечення позивача без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0011820504 від 10.12.2019 року, за яким було збільшено податкові зобов`язання з ПДВ за лютий 2019 року на суму 272 529 грн й нараховано суму штрафної (фінансової) санкції на суму 68 132 грн, всього - на суму 340 661 грн.

- №0011830504 від 10.12.2019 року, за яким було збільшено податкові зобов`язання з ПДВ за березень 2019 року на суму 118 070 грн.

Позивач, скориставшись правом на оскарження винесених податкових повідомлень-рішень, оскаржив їх до Державної податкової служби України

За результатами розгляду скарги, податковим органом було прийнято рішення від 10.02.2020 року, яким скарга ТОВ РЕДОКСС ГРУП була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи (підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу).

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами пунктів 200.1 200.4 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов`язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Суд зазначає, що наявність податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з податку на додану вартість є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, в розумінні ст.1 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування валових витрат є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість суду необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З врахуванням вказаної позиції суд досліджує обставини щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ Компанія Буд-Лайф .

Як вбачається з акту перевірки на формування спірних податкових зобов`язань позивача у перевіряємому періоді вплинули його господарські операції з ТОВ Компанія Буд-Лайф , а також відомості з баз даних ІС "Податковий блок", Єдиний реєстр податкових накладних щодо вказаного контрагента, Єдиного реєстру судових рішень

Відповідно до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 06.11.2019 року №2829 документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ РЕДОКСС ГРУП призначено з 08.11.2019 по 13.11.2019 року.

З метою вручення копії наказу ГУ ДПС у м. Києві від 06.11.2019 року №2829 та ознайомлення з направленням від 07.11.2019 року, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві 09.10.2018 року здійснено вихід за податковою адресою ТОВ РЕДОКСС ГРУП , а саме: м. Київ, вул. Саперне поле, 26-а, та встановлено відсутність посадових осіб товариств, про що складено акт від 07.11.2019 №231/26-15-05-04-05/41103429.

Копію наказу контролюючого органу №2829 від 06.11.2019 року вручено під підпис 08.11.2019 року директору ТОВ РЕДОКСС ГРУП Федосєєву Андрію Сергійовичу.

Згідно п. 85.2 ст. 85 Податкового Кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі документи, що належать або пов`язані із предметом перевірки.

Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування, платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів , регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що зазначені вище.

Вимоги п. 44.3 ст. 44 Податкового Кодексу України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш, як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Матеріалам справи встановлено, що позивач мав господарські правовідносини із ТОВ Компанія Буд-Лайф на підставі договору купівлі-продажу товару №28/2019 від 28.01.2019 року, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

На підтвердження вказаних операцій позивачем наданий договір купівлі-продажу, специфікація до Договору, платіжне доручення № 677 від 30.01.2019 року, платіжне доручення № 688 від 30.01.2019 року, рахунок на оплату № 20 від 29.01.2019 року, рахунок на оплату № 21 від 29.01.2019 року, платіжне доручення № 684 від 04.02,2019 року, платіжне доручення № 688 від 05.02.2019 року, рахунок на оплату № 24 від 29.01.2019 року, рахунок на оплату на №27 від 29.01.2019 року, платіжне доручення № 693 від 08.02.2019 року, платіжне доручення № 698 від 13.02.2019 року, рахунок на оплату № 30 від 07.02.2019 року, рахунок на оплату № 36 від 12.02.2019 року, платіжне доручення № 771 від 22.03.2019 року, рахунок на оплату № 69 від 22.03.2019 року, видаткова накладна № 17 від 29.01.2019 року, податкова накладна від 29.01.2019 року № 15, видаткова накладна № 18 від 29.01.2019 року, податкова накладна від 29.01.2019 року № 20, видаткова накладна № 19 від 29.01.2019 року, податкова накладна від 29.01.2019 року № 19, видаткова накладна № 20 від 29.01.2019 року, податкова накладна від 29.01.2019 року № 21, видаткова накладна № 30 від 08.02.2019 року, податкова накладна від 08.02.2019 року № 5, видаткова накладна № 31 від 13.02.2019 року, податкова накладна від 13.02.2019 року № 6, видаткова накладна № 57 від 22.03.2019 року.

Провівши аналіз зазначених документів, суд не приймає їх до уваги у якості доказів по справі з огляду на наступне.

Під час проведення перевірки було встановлено, що видаткові накладні від ТОВ РЕДОКСС ГРУП не були підписані. Також, не було вказано дату та номер довіреностей на отримання товару та місце складання таких накладних.

Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи були надані вже підписані видаткові накладні, що не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні 16.07.2020 року.

В зв`язку із наведеним, суд не приймає до уваги надані до матеріалів справи видаткові накладні, в зв`язку із дефектністю їх складання в періоді, за який проводилась перевірка.

До того ж відповідачем під час перевірки було встановлено відсутність у позивача документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме: сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва щодо підтвердження якості, всі необхідні висновки про відповідність технічних умов виробництва і зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ДСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника).

Позивач, оскаржуючи висновки акту перевірки, зазначив, що надання таких документів є правом, а не обов`язком постачальника, а тому у позивача не було необхідності вимагати у контрагента відповідні підтверджуючи документи.

Суд вважає такі доводи позивача необґрунтованими та звертає увагу на те, що відповідно до частини другої ст. 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору.

Крім того, відповідно до частини другої статті 15 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-ІV застосування стандартів чи окремих положень (які можуть містити певні положення щодо Підтвердження відповідності (сертифікації) продукції) є обов`язковим для учасників угоди (контракту) щодо виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти.

Продукція, на яку не має передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують її якість та безпеку, є небезпечною та підлягає вилученню з обігу відповідно до абзацу 7 статті 1 та ст.ст. 5,6 і 8 Закону України від 14 січня 2001 року №1393 Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції .

Відтак, відсутність вказаних документів ставить під сумнів реальність придбання позивачем таких матеріалів у контрагента, та, відповідно реальність здійснення господарських операцій між ними.

Позивач вважає доводи податкового органу про відсутність у контрагента ТОВ Компанія Буд-Лайф необхідної кількості працівників, виробничих потужностей та матеріально-технічної бази для здійснення постачання відповідних товарів, необгрунтованими, оскільки відповідачем не зазначено, які спеціалісти повинні працювати, які виробничі потужності та матеріально-технічна база повинна бути у контрагента для можливості здійснення постачання груп товарів, зазначених в договорі та специфікаціях до нього.

Так, в результаті аналізу бази даних АІС Податковий блок та податкової звітності TOB Компанія Буд-Лайф відповідачем була встановлена відсутність жодного виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання, складських приміщень, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та інших основних фондів, у тому числі орендованих.

Суд враховує, що в той час як податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача необхідних для виконання спірних операцій, основних засобів, необхідних для вчинення дій, що становлять під сумнів зміст відповідних операцій. Позивачем таких доказів до матеріалів справи додано не було та доводи податкового органу в цій частині не спростовано.

Крім того, перевіркою встановлено, що TOB "Компанія Буд-Лайф" відобразило наявність п`яти працевлаштованих працівників на підприємстві (без врахування директора): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно до інформації, яка міститься в акті перевірки від 20.11.2019 року, ТОВ Компанія Буд-Лайф зареєстрована 15.06.2018 року

Згідно інформації, яка була надана відповідачу Києво-Святошинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану управління юстиції Київської області, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно, тобто задовго до нібито прийняття їх в штат працівників TOB "Компанія Буд-Лайф". Вказані обставини підтверджені в матеріалах справи копіями відповідних актових записів про смерть.

Допитані в якості свідків на досудовому розслідуванні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надали покази про те, що на підприємство TOB "Компанія Буд-Лайф" вони не працевлаштовувались, не працювали та взагалі будь-якого відношення до нього не мають. Відносно інших працівників товариство не звітувало перед контролюючими органами.

Тобто, відомості про осіб, яких ТОВ Компанія Буд-Лайф зазначала в якості працівників підприємства, фактично виявились недостовірними даними, що в свою чергу також свідчить про відсутність трудових ресурсів для здійснення задокументованих між ТОВ Компанія Буд-Лайф і ТОВ РЕДОКСС ГРУП господарських операцій.

До того, ж згідно аналізу ЄРПН перевіркою не встановлено декларування ТОВ Компанія Буд-Лайф будь-яких витрат на оренду приміщення, водо-, тепло постачання, зв`язок, придбання канцелярських засобів, що могло б свідчити про здійснення товариством господарської діяльності.

Спростування вказаних доводів позивачем суду не надано.

Оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у вказаного контрагента відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, не задекларований на папері, на думку податкового органу, у ТОВ "РЕДОКСС ГРУП" не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Судом встановлено, що спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що свідчить про нереальність господарських операцій та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з податковим органом, що всі ознаки як окремо так і в сукупності дають підстави вважати, про неможливість реального виконання оформлених господарських операцій ТОВ РЕДОКСС ГРУП .

Таким чином, первинні документи ТОВ РЕДОКСС ГРУП , які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та формування фінансового результату, не посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного суду (адміністративне провадження №К/9901/4919/17від 06.06.2018 року.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд вважає висновки податкового органу, зроблені під час перевірки позивача доведеними та правомірними.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат).

Також, суд зауважує, що концепція "наявності ділової мети" передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для бізнесу, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат і податкового кредиту.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 року у справі №816/4226/13-а ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди.

Тобто, здійснення реальних господарських операцій - не єдина передумова отримання податкового ефекту від здійснення господарської операції.

Також, Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 року у справі №809/117/13-а, від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 та від 10.04.2018 року у справі №815/24/17 дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв`язку із вказаним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Також, у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 суд вказав, що надані позивачем документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури, видані від імені контрагентів, та докази перерахування Товариством грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки відповідачем надані докази того, що контрагенти не виконували та об`єктивно не мали можливості виконати поставку на адресу позивача.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю РЕДОКСС ГРУП (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 26-а, код ЄДРПОУ 41103429) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено і підписано 19 жовтня 2020 року

Суддя Н.Г. Вєкуа