Рішення

від 20.10.2020 по справі 826/11422/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ № 826/11422/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю Інвест Проджект ЛТД , товариства з обмеженою відповідальністю Ізодром про визнання договору недійсним, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інвест Проджект ЛТД (далі також - ТОВ Інвест Проджект ЛТД , відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Ізодром (далі також - ТОВ Ізодром , відповідач-2), в якому просила визнати недійсним договір від 22 травня 2015 року №146 укладений між відповідачами у справі.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на умовах договору від 22 травня 2015 року №146 задокументовано здійснення ТОВ Ізодром на користь ТОВ Інвест Проджект ЛТД реконструкції автономних котелень на загальну суму 1 080 000,00 грн., про що виписано податкові накладні від 22 травня 2015 року №10 та від 29 травня 2015 року №34. Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року у справі №759/1503/16-к встановлено факт фіктивності діяльності ТОВ Інвест Проджект ЛТД .

Виходячи з цього позивач зазначає, що статус фіктивного підприємництва несумісний з легальною підприємницькою діяльністю та вважає наявними підстави для визнання недійним договору від 22 травня 2015 року №146.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року, адміністративний позов задоволено, визнано договір від 22 травня 2015 року №146, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Ізодром та товариством з обмеженою відповідальністю Інвест Проджект ЛТД недійсним.

Водночас, постановою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою суду від 16 січня 2020 дану справу було прийнято до провадження суддею Келебердою В.І. та призначено її до розгляду.

Під час розгляду справи було замінено позивача Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, позивач).

Також, судом було прийнято заяву ГУ ДПС у м. Києві про уточнення позовних вимог, в якій контролюючий орган просить суд визнати недійсним договір від 06 травня 2015 року №146, укладений між ТОВ Ізодром (код ЄДРПОУ 21591608) та ТОВ Інвест Проджект ЛТД (код ЄДРПОУ 39468304).

Під час розгляду справи судом встановлено, що 06 травня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю Інвест Проджект ЛТД (Виконавець) в особі директора Людкевич П.І. та товариством з обмеженою відповідальністю Ізодром (Замовник) в особі директора Доценко А.А. було укладено договір підряду №146.

Згідно вказаного договору ТОВ Інвест Проджект ЛТД взяло на себе зобов`язання своїми силами і засобами та з матеріалів ТОВ Ізодром виконати необхідний комплекс робіт з реконструкції автономних котелень, що включає комплектацію та монтаж. ТОВ Ізодром зобов`язалось прийняти та оплатити виконану роботу. Загальну вартість робіт погоджено у розмірі 1 080 000, 00 грн.

Актом від 30 червня 2015 року №ОУ-О2384 здачі-прийняття робіт зафіксовано надання ТОВ Інвест Проджект ЛТД та прийняття ТОВ Ізодром робіт за договором від 22 травня 2015 року №146 загальною вартістю 1 080 000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість (ПДВ) - 180 000, 00 грн.

Згідно картки рахунку 631 ТОВ Ізодром проведено оплату за вказаним договором в сумі 1 080 000, 00 грн.

ТОВ Інвест Проджект ЛТД виписано податкові накладні від 22 травня 2015 року №10 та від 29 травня 2015 року №34 на загальну суму 1 080 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 180 000, 00 грн.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року у справі №759/1503/16-к ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) та встановлено факт фіктивності діяльності ТОВ Інвест Проджект ЛТД , з огляду на що податковий орган звернувся до суду із позовом про визнання договору від 22 травня 2015 року №146 недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Разом з тим, відповідно до п. 201.1 статті 201, п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно дефініції наведеної в пп. 14.1.185, та 14.1.191 п. 14.1 статті 14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на зазначене, системний аналіз вказаних норм свідчить, що передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Приписи Глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Поняття доказів визначено положеннями статті 72 КАС України, згідно якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього Кодекс адміністративного судочинства України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З метою дослідження правочину, який є предметом розгляду даної справи, під час попереднього розгляду, судом вчинялись дії, направленні на його витребування.

Так, в матеріалах справи наявна копія договору підряду № 146 від 06 травня 2015 року, укладеного між ТОВ Інвест Проджект ЛТД (Виконавець) та ТОВ Ізодром (Замовник), який контролюючий орган просить суд визнати недійсним (т. 2 а.с. 110-113).

За правилами ч.ч. 2-3 статті 94 КАС України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Суд зазначає, що під час перевірки копій документів, слід брати до уваги правила засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 , затвердженим наказом Держспоживстандарту від 07 квітня 2003 року №55 та Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18 червня 2015 року №1000/5.

Так, відповідно до п. 8 розд.10 зазначених правил копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.

Напис про засвідчення копії складається зі слів Згідно з оригіналом , назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.

Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки Для копій .

У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи.

На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка Копія .

Наявна в матеріалах справи копія договору підряду № 146 від 06 травня 2015 року не засвідчена належним чином, а відтак не може бути прийнята судом в якості належного доказу.

Під час перегляду даної справи сторонами так само не було надано суду оригінал або належним чином засвідчену копію правочину, який позивач просить суд визнати недійсним, що свідчить про його фактичну відсутність в матеріалах справи.

Водночас, з урахуванням приписів Податкового кодексу (зокрема, статей 61-62, 75, 78) суд вважає що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого законодавства (в тому числі не врегульованого цим Кодексом, зокрема, вироку суду) контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по- перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів. Натомість, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, у свою чергу, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2019 року по справі №826/9653/17 адміністративне провадження №К/9901/3 8165/18.

З урахуванням викладеного, контролюючим органом, який є суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

При цьому, позивач в якості підстави для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року у справі №759/1503/16-к, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) та встановлено факт фіктивності діяльності ТОВ Інвест Проджект ЛТД .

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Інвест Проджект ЛТД та ТОВ Ізодром , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винного у вчиненні кримінального правопорушення.

За наведених обставин суд доходить до висновку, що вирок Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року у справі №759/1503/16-к не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Ізодром , обвинуваченої за вироком особи.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі здобуття позивачем належних та допустимих доказів на обґрунтування своєї правової позиції, в тому числі, шляхом проведення у встановленому Податковим кодексом України порядку перевірок відповідачів, він не позбавлений права звернення до суду з аналогічними позовними вимогами але з інших підстав.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда