Рішення

від 21.10.2020 по справі 910/7706/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2020Справа № 910/7706/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВАШ ОФІС"

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення 42 366,21 грн.

без виклику представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВАШ ОФІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 42 366,21 грн., з яких: основної заборгованості - 29 825,00 грн., пені - 10 891,79 грн., 3% річних - 1 109 грн., інфляційних втрат - 540,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов договору суборенди нежитлового приміщення № М-2/30 від 01.08.2017, не здійснив повну та своєчасну оплату за користування приміщенням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації направлено запит щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 за формою, наведеною в додатку №3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

25.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла інформація щодо реєстрації місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 .

За приписами частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повного або часткового погашення боргу).

Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105474285541 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, отриманим від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, а саме: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, 27.07.2020 конверт з поштовим відправленням №0105474285541 повернувся до суду без вручення з поміткою: адресат відсутній .

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Станом на день вирішення даного спору жодних заяв по суті спору відповідач до суду не подав.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив інших заяв та клопотань по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 21.10.2020.

При цьому, судом встановлено, що під час розгляду даного спору відбулися зміни у назві товариства позивача. Зокрема, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 41150238 з 17.09.2020 значиться: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІННОВАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИЙ АЛЬЯНС "ЕКОСИНТЕКС".

25.09.2020 до суду надійшло клопотання позивача про зміну найменування.

За змістом п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов`язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на факт того, що під час розгляду даної справи відбулися зміни у найменуванні юридичної особи позивача, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про необхідність здійснити зміну назви позивача у справі № 910/7706/20, через що у даному рішенні (зокрема, у резолютивній його частині) зазначається актуальна назва юридичної особи позивача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2017 між позивачем (орендар) та ТОВ МЕРІДА-ІНВЕСТ (орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № М-2/80, на виконання умов якого орендодавець передав орендарю об`єкт оренди, нерухоме майно, загальною площею 3551,3 м.кв., що знаходиться за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 2 (акт приймання-передачі майна № 1).

В подальшому, 01.08.2017 між позивачем (орендар) та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ КОРОЛЬ ТЕТЯНОЮ ВАЛЕРІЇВНОЮ (суборендар) було укладено Договір № М-2/30 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір суборенди), у зв`язку з чим підписано відповідний Акт приймання передачі майна № 1 від 01 серпня 2017 року, яким підтверджується, що орендар передав, а суборендар прийняв приміщення (нерухоме майно), загальною площею: 151,3 кв.м., що знаходиться за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 2.

Відповідно до пункту 4.2. Договору суборендна плата оплачується суборендарем у безготівковій формі протягом п`яти банківських днів з моменту отримання суборендарем відповідного рахунку - фактури, але у термінує пізніше 15-ого числа поточного місяця за наступний місяць на розрахунковий рахунок Орендаря, що зазначений в реквізитах цього Договору або додатково повідомлений Орендарем у відповідних рахунках-фактури відповідно до умов цього Договору. Суборендна плата оплачується виключно на підставі цього Договору, при цьому рахунки-фактури щодо розміру суборендної плати, які надаються Орендарем носять виключно інформаційний характер, при цьому не надання Орендарем відповідного рахунку - фактури не звільняє Суборендаря від здійснення плати за користування Приміщенням за цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, Договором № 2 від 04.12.2018 про внесення змін та доповнень до Договору суборенди сторони дійшли згоди про те, що строк суборенди за цим Договором становить до 31.03.2019 включно.

Сторони домовились, що заборгованість суборендаря перед орендарем щодо використання приміщення за цим Договором у розмірі, визначеному орендарем на дату підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (його повернення орендареві), суборендар зобов`язаний погасити (оплатити) не пізніше 01.07.2019 (п. 4.5. Договору суборенди в редакції договору № 2 про внесення змін від 04.12.2018).

Актом приймання передачі майна № 2 від 31.03.2019 підтверджується, що суборендар передав (повернув), а орендар прийняв приміщення (нерухоме майно), загальною площею: 151,3 кв.м., що знаходиться за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 2.

Даний спір виник у зв`язку з тим, що станом на момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем обліковується основна заборгованість - 29 825,00 грн., на яку також нараховані відповідні санкції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Згідно положень статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15 травня 2003 року №755-IV, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок виконання укладених нею договорів не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань статус ФОП Король Т.В. станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду та ухвалення даного рішення, є припиненим.

Разом з цим, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов`язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою - підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 13.02.2018 у справі №910/8729/18 та від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, щодо стягнення заборгованості за договором суборенди, укладеним нею як фізичною особою - підприємцем.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Укладений між позивачем та відповідачем договір є договором найму (суборенди).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509, 759, 793, 797 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Матеріалами справи підтверджується, що Актом приймання передачі майна № 1 від 01 серпня 2017 року, орендар передав, а суборендар прийняв приміщення (нерухоме майно), загальною площею: 151,3 кв.м., що знаходиться за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 2. Тоді як актом приймання передачі майна № 2 від 31.03.2019 підтверджується, що суборендар передав (повернув), а орендар прийняв вищезазначене приміщення (нерухоме майно).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем залишилася не погашеною сума основної заборгованості у розмірі 29 825,00 грн. за користування об`єктом суборенди у період грудень 2018 - березень 2019 року. З урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи положення Договору суборенди, строк оплати орендної плати за користування приміщення переданого у суборенду є таким, що настав.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2018 - 31.03.2019, в якому відображені усі оплати, здійснені відповідачем у період правовідносин, а також зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем у розмірі 29 825,00 грн.

Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.12.2019 позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 29 825,00 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 10 891,79 грн., 3% річних - 1 109 грн., інфляційні втрати - 540,42 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що сторони дійшли згоди та визначили розмір неустойки у випадку прострочення суборендарем оплати суборендної плати та інших платежів: пеня у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України від суми боргу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за прострочення оплати заборгованості, яка утворилася у період грудень 2018 року - березень 2019 року в межах шестимісячного періоду нарахування, судом встановлено, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем строків оплати у розмірі 5 237,88 грн. а відтак саме зазначена сума є доведеною та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за порушення виконання умов договору.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за вірно визначений стороною період, суд встановив, що він виконаний арифметично правильно, з дотриманням вимог чинного законодавства України. Обґрунтованого контррозрахунку відповідачем подано не було. Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 540,42 грн. грн. та 3% річних у розмірі 1 109 грн. заявлені позивачем правомірно, обґрунтовано, а відтак підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити кошти за користування об`єктом суборенди, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи факт того, що на стадії розгляду справи відбулися зміни у найменуванні юридичної особи позивача, внаслідок чого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВАШ ОФІС" було перереєстроване на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІННОВАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИЙ АЛЬЯНС "ЕКОСИНТЕКС", що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про необхідність зазначення у резолютивній частині даного рішення актуальних відомостей щодо реєстраційних даних позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІННОВАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИЙ АЛЬЯНС "ЕКОСИНТЕКС" (03150, м. Київ, ВУЛИЦЯ КАЗИМИРА МАЛЕВИЧА, будинок 31, офіс 11-А, ідентифікаційний код 41150238) основний борг у розмірі 29 825,00 грн., пеню у розмірі 5 237,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 540,42 грн., 3% річних у розмірі 1 109 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 821,48 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2020.

Суддя І.В. Приходько