Рішення

від 13.10.2020 по справі 921/398/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 жовтня 2020 року м. Тернопіль Справа № 921/398/20 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Панчук М.В.

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРИС» , м.Київ

до відповідача: Приватного агропромислового підприємства «РАНОК» , с.Хмелівка Теребовлянського району Тернопільської області

про стягнення 458953,81грн,

за участю представників:

позивача: Мамайчук О.В., директор, витяг з ЄДРЮОФОПГФ №1006807815 від 22.06.2020;

відповідача: не з`явився.

В порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами у зв`язку з відсутністю сторін.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАРИС» , м.Київ, 11.06.2020 (згідно накладної на поштове відправлення №0311518178410 на відтиску календарного штемпеля 115-го відділення поштового зв`язку м.Києва на поштовому конверті) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного агропромислового підприємства «РАНОК» , с.Хмелівка Теребовлянського району Тернопільської області, про стягнення 250852,06грн основного боргу, 173016,55грн пені та 35085,20грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору №180921-01/СЛ від 21.09.2018 на поставку нафтопродуктів в частині проведення розрахунків за переданий товар - дизельне паливо.

Згідно поданої 03.07.2020 заяви про усунення недоліків позовної заяви позивачем на підтвердження обставин, наведених у позові, до справи долучено докази на підтвердження часткової оплати відповідачем товару (платіжні доручення №215 від 12.10.2018, №221 від 17.10.2018, №236 від 23.10.2018, №238 від 24.10.2018, №32 від 05.05.2020).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався. Будь яких інших клопотань в порядку господарського процесуального законодавства України не заявив.

Процесуальні дії суду у справі.

Позовна заява «СОЛАРИС» залишалася без руху для усунення недоліків (ухвала суду від 22.06.2020).

Згідно ухвали суду від 18.06.2020 відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти відповідача в межах ціни позову за необгрунтованістю.

Ухвалою суду від 13.07.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 03.08.2020, котре відкладалося на 22.09.2020 по причині неявки сторін.

Ухвалою суду від 22.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.10.2020.

В судовому засіданні присутній представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позові та з посиланням на долучені до справи докази.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився. Заяв, клопотань процесуального характеру не заявив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до ст.242 ГПК України шляхом направлення ухвал суду за юридичною адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позовній заяві. Ухвалу від 22.09.2020 отримано відповідачем 02.10.2020 (рекомендоване повідомлення №4814500025605 про вручення поштового відправлення №4602509401289 знаходиться в матеріалах справи).

Оскільки неявка учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, не є перешкодою для розгляду справи, тому судом розглянуто спір у судовому засіданні 13.10.2020 у відповідності до ст. 202, ч.9 ст.165 ГПК України за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 13.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив такі фактичні обставини справи.

21.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Соларис як Постачальником та Приватним агропромисловим підприємством РАНОК як Покупцем, укладено договір поставки нафтопродуктів №180921-01/СЛ (далі - договір) за умовами п.1.1 якого Постачальник зобов`язався передати у власність, а Покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти (товар) у відповідності до визначених цим договором умов.

Асортимент, кількість та вартість кожної партії товару визначається сторонами у рахунках-фактурах, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору (п.2.1 договору).

Згідно п.п.3.2, 3.11 поставка товару здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - пункт призначення Покупця або, по домовленості сторін, поставка товару може здійснюватися транспортом Покупця із складу Постачальника на умовах поставки EXW Інкотермс 2010 року (самовивіз зі складу).

Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі товару та підписання уповноваженою особою Покупця товарно-транспортної накладної (п.3.4 договору).

У відповідності до п.3.7 договору товар вважається переданим Покупцю після передачі останнім представнику Постачальника довіреності на отримання товару та підписання видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної.

Пунктом 5.1договору визначено, що оплата товару проводиться Покупцем в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом одного дня з моменту поставки товару, що відповідає даті підписання товарно-транспортної накладної та/або видаткової накладної. Моментом поставки товару є перехід права власності на товар Покупцю.

У розділі 6 договору передбачено відповідальність сторін за порушення зобов`язання, що виникає з цього договору.

Так, за порушення строків оплати, зазначених в п.5.1 договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день її нарахування, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.6.3 договору)

Також, за порушення строків оплати товару більше, ніж на 5 банківських днів, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару (п.6.4 договору).

Пунктом 6.8 договору сторонами збільшено законодавчо визначений строк позовної давності про стягнення заборгованості по оплаті товару, неустойки (штрафу, пені) та про відшкодування збитків у зв`язку із невиконанням або неналежним виконанням даного договору та встановлено такий у 5 років з моменту, коли сторона дізналася про порушення свого права. Також, у пункті 6.9 договору сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 5 років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договір набрав чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діяв до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік та тих самих умовах, якщо за місяць (30 календарних днів) до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить письмового повідомлення про бажання припинити договір (п.п.9.1, 9.2 договору).

Згідно п.9.3 договору закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як вказує позивач, за телефонними заявками відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАРИС» 11.10.2018 було поставлено 29015 літрів дизельного палива ДТ-Л-К сорту С (2710194300) на загальну суму 9 28596,06грн (в тому числі 154766,01грн ПДВ), що підтверджується товарно-транспортною накладною №С0949 від 09.10.2019 на відпуск нафтопродуктів (нафти) та видатковою накладною №181011-0008 від 11.10.2018.

Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані представниками покупця та продавця, їх підписи скріплено печатками. Зауважень чи інших застережень щодо якості чи його кількості поставленого товару матеріали справи не містять, як і доказів складання сторонами актів у зв`язку з наявністю претензій відповідача з цього приводу. Навпаки, у товарно-транспортній накладній зі сторони Покупця вчинено напис про відсутність претензій щодо поставленого товару. Отже, факт, отримання відповідачем товару підтверджено документально первинними документами.

Однак, відповідач в повній мірі не виконав свого обов`язку по оплаті переданого йому товару в повній мірі, оскільки ним 10.10.2018 перераховано кошти в сумі 177744грн, 12.10.2018 - 100000грн згідно платіжного доручення №215, 17.10.2018 - 100000грн згідно платіжного доручення №221, 23.10.2018 - 100000грн згідно платіжного доручення №236, 24.10.2018 - 100000грн згідно платіжного доручення №238, 05.05.2020 - 100000грн згідно платіжного доручення №32, тобто лише 677 744 грн. Доказів проведення остаточних розрахунків за поставлений товар, станом на дату розгляду справи, в матеріалах справи немає.

За доводами позивача, заборгованість відповідача станом на 09.06.2020 року складає 250852,06грн.

Зважаючи на порушення його майнових прав на суму боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду, при цьому нарахувавши на суму заборгованості пеню та штраф, які просить стягнути в примусовому порядку.

Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в сукупності, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з таких мотивів.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою відносяться до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж, визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

За змістом ст.ст.11, 15, 16 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення дії, що порушує право.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права, цивільні обов`язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 2 ст.712 ЦК України, ч. 6 ст. 265 ГК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У силу вимог ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст.193 ГК України, ст. 526 ЦК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема умов договору, сторонами встановлено кінцевий строк оплати товару - протягом одного дня від дати поставки товару (дата підписання товарно-транспортної накладної, видаткової накладної), що випливає з п.п.3.4, 5.1 договору.

Судом встановлено, що відповідач, отримавши 11 жовтня 2018 року товар на загальну суму 928596,06грн частково перерахував позивачу грошові кошти в сумі 677 744 грн. Решта суми вартості переданого товару залишилася неоплаченою.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено доводи позивача стосовно того, що відповідачем в установлені договором строки вартість купленого товару повністю не сплачена, що є порушенням умов договору, ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.

В силу приписів ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.1, 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов`язків.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати купленого товару та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на суму 250852,06 грн на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а в силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 250852,06грн основного боргу є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право товариства підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 250852,06грн боргу.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, суд враховує таке .

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи із системного аналізу ст.549 ЦК України, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, проте є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов`язання понад встановлений сторонами зобов`язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов`язання.

Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - не залежить.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що, як зазначалося вище, узгоджується із свободою договору, встановленою у статті 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить також і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Сторони у договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Так, за порушення строків оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день її нарахування від суми простроченого платежу; за порушення строку оплати товару більше, аніж на 5 банківських днів передбачено сплату Покупцем штрафу у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

У ч.6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам.

Оцінивши доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої пені в розмірі 170016,55грн, враховуючи п.п.3.4, 5.1, 6.3 договору та здійснені відповідачем проплати, суд встановив, що позивачем неправомірно включено 05.05.2020 в період нарахування пені на суму простроченого платежу 350852,06грн (928596,06-177744-400000), адже в цей день сума боргу зменшилася на 100000грн і становила 250852,06грн (350852,06грн-100000грн). День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені. Відтак, в період з 25.10.2018 по 04.05.2020 сума простроченого платежу становила 350852,06грн, а з 05.05.2020 по 09.06.2020 - 250852,06грн.

Здійснивши власний арифметичний розрахунок суми пені, суд дійшов висновку про правомірність вимог в цій частині позову на суму 173007,58грн.

В задоволенні вимог в частині стягнення 8,97грн пені суд відмовляє у зв`язку з невірним її нарахуванням.

Також суд вважає правомірним нарахування позивачем пені за 594 дні, тобто за весь час прострочення платежу, з огляду на встановлення сторонами у договорі більшого періоду нарахування штрафних санкцій, а ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України (п. 6.9 Договору).

Окрім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати поставленого товару на суму 250852,06грн, відповідно є підстави для застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді штрафу, що передбачено п.6.4 договору, а тому суд вважає правомірними вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 25085,21грн (250852,06 х10%). В частині стягнення 9999,99грн штрафу суд відмовляє, оскільки позивачем такий нараховано невірно, тобто не на суму вартості неоплаченого товару, що суперечить п. 6.4 Договору.

Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Дослідивши подані докази суд визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України. На підставі цих доказів, з урахуванням встановлених обставин по справі та діючого законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача частково. В даному спорі подані позивачем докази відповідачем жодним чином не спростовані.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача 250852,06грн основного боргу, 173007,58грн пені та 25085,21грн штрафу. В решті позовних вимог суд відмовляє у зв`язку з їх невірним нарахуванням.

Розподіл судових витрат.

Зважаючи на докази, подані на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 11, 42, 46, 47, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 216, 219, 220, 222, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства «РАНОК» (с.Хмелівка Теребовлянського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 31877366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРИС» (Печерський узвіз, 3, м.Київ, ідентифікаційний код 39278476) - 250852 (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот п`ятдесят дві) грн 06 коп. основного боргу, 173007 (сто сімдесят три тисячі сім) грн 58коп. пені, 25085 (двадцять п`ять тисяч вісімдесят п`ять) грн 21коп. штрафу та 6734 (шість тисяч сімсот тридцять чотири) грн 17 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.10.2020.

Суддя Н.О. Андрусик