Рішення

від 21.10.2020 по справі 922/2669/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2669/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таламус Груп", м.Красноград до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тезис Плюс", м.Харків про стягнення 10 415,19 грн, без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таламус Груп" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тезис Плюс" (відповідач) заборгованість за договором № 83 від 01.10.2018 в сумі 10 415,19 грн., яка складається з: основного боргу в розмірі 8 525,00 грн, інфляційних втрат в сумі 1210,50 грн, 3 % річних в сумі 679,69 грн. Судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн та судовий збір в сумі 2 102,00 грн позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

Згідно зі ст. 248 Господарського кодексу України (надалі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвалу про відкриття провадження у справі від 25.08.2020 не отримав.

При цьому, суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.08.2020 направлялась відповідачу на адресу, вказану позивачем у позовній заяві: 61089, м.Харків, вул. Біблика, 38, яка співпадає з адресою згідно Витягу з ЄДРПОУ, проте копія ухвали суду була повернута з відміткою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте відзив на позовну заяву у строк встановлений судом не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

01 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Таламус Груп" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тезис Плюс" (замовник) був укладений договір № 83 про надання послуг з монтажу системи пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу (надалі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов`язання виконати послуги з монтажу системи пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу будівлі ТОВ "Тезис Плюс", розташованої за адресою: м. Харків, вул. Біблика, 38, згідно ДК 021:2015:45310000-3 Електромонтажні роботи (послуги з монтажу системи пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу.

Згідно з п. 1.2. Договору замовник зобов`язався прийняти та оплатити зазначені послуги на умовах передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна Договору складає: 43 525,00 грн, ПДВ не передбачений. Динамічну договірну ціну наведено у Додатку № 1, який є невід`ємною частиною Договору.

У Протоколі погодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору) сторони досягнули згоди про розмір договірної ціни у сумі 43 525,00 грн.

У п. 3.1. Договору сторони передбачили, що оплата за цим Договором здійснюється у безготівковій формі в українській національній валюті (гривні), форма розрахунків - банківський переказ на поточний рахунок виконавця на умовах оплати частинами з повним погашенням договірної ціни до 31.12.2018 року.

Згідно з розділом 6 Договору після завершення робіт за Договором виконавець представляє замовнику акт здачі-прийому послуг. Замовник здійснює приймання наданих послуг та підписує акт здачі-прийому послуг. Місце надання послуг: м.Харків, вул. Біблика, 38.

Відповідно до п. 5.3. Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх обов`язків згідно Договору.

Як стверджує позивач, послуги, що передбачені Договором були надані ним у повному обсязі та відповідачем були прийняти без зауважень. На підтвердження зазначеного 19.10.2018 сторонами був підписаний акт здачі-прийому послуг до Договору, яким сторони засвідчили, що виконання послуг з монтажу системи пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу будівлі ТОВ "Тезис Плюс", розташованої за адресою: м. Харків, вул. Біблика, 38, згідно ДК 021:2015:45310000-3 Електромонтажні роботи (послуги з монтажу системи пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу) виконано вчасно і відповідає, умовам Договору. Вартість послуг складає 43525,00 грн. Послуги, які виконав виконавець, повністю відповідають вимогам Договору та чинному законодавству України. Зауважень та претензій у замовника до виконавця щодо якості, повноти, строку виконання послуг та ціни немає.

При цьому, позивач зазначає, що відповідачем була здійснена часткова оплата послуг за Договором на загальну суму 35 000,00 грн із простроченням, що підтверджується копіями платіжних доручень. І станом на 20.08.2020 розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором складає 8 525,00 грн.

06.08.2020 позивачем вручено представнику відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 8 525,00 грн до 14.08.2020, проте зазначені вимоги були залишені відповідачем без задоволення.

Як зазначає позивач, оскільки станом на момент подання позову відповідач не сплатив заборгованість за Договором, вимоги позивача про стягнення 8 525,00 грн основного боргу; 1 210,50 грн інфляційних втрат та 679,69 грн - 3% річних, , є правомірними.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами пунктів 6.1, 6.2 Договору підтвердженням виконання робіт виконавцем є акт здачі-прийому послуг.

Суд звертає увагу на те, що сторонами був підписаний акт здачі-прийому послуг 19.10.2018. При цьому, відповідач в порушення умов Договору здійснив часткову оплату робіт за Договором на загальну суму 35 000,00 грн із простроченням, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 29-35). І станом на 20.08.2020 розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором складає 8 525,00 грн.

Відповідач в установленому ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, матеріали справи не містять доказів оплати наданих позивачем робіт в повному обсязі, що є істотним порушенням умов Договору та свідчить про порушення відповідачем вимог статті 901 ЦК України щодо строків оплати робіт.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 8525,00 грн.

Крім того, згідно приписів частини другої статті 193 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина перша статті 199 ГК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, за порушення виконання зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних втрат та 3% річних господарський суд враховує положення частини другої статті 625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача сум 679,69 грн - 3% річних та 1 210,50 грн інфляційних втрат суд приходить до висновку, що такі нарахування здійснено правомірно, при цьому позивачем вірно визначено період та суми їх нарахування. А тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відповідних сум підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог.

Щодо судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з статтею 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесених витрат у сумі 4 000,00 грн. адвокат позивача надав: копію договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 17.08.2020, укладеного між позивачем та адвокатом Романаускас В., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5615, копію ордеру серії АХ №1022166, копію акту про надання правничої (правової) допомоги від 20.08.2020, копію рахунку на оплату №170801 від 17.08.2020, копію платіжного доручення №1137 від 19.08.2020 про сплату позивачем на користь адвоката 4 000,00 грн.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем судових витрат, враховуючи складність справи та її розгляд в спрощеному провадженні, розумність витрат на професійну правничу допомогу, кваліфікацію і досвід адвоката по складанню позовної заяви, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу складають 4 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст. 129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвокатом відповідача з захисту прав останнього, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про обґрунтування заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

На підставі статей 11, 12, 509, 525, 526, 530, 625, 901 ЦК України, статей 173, 174, 193, 199 ГК України та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 9, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 178, 236-238, 242, 248, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тезис Плюс" (код ЄДРПОУ - 36374156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таламус Груп" (код ЄДРПОУ 41297765) суму основного боргу в розмірі 8 525,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 210,50 грн, 3 % річних у розмірі 679,69 грн, судовий збір у розмірі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "21" жовтня 2020 р.

Суддя Л.В. Шарко