Рішення

від 21.10.2020 по справі 520/10902/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.10.2020р. справа №520/10902/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом Приватного підприємства "Ритм" до Сахновщинської селищної ради Харківської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 17.08.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 21.08.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 21.09.2020 р.

Позивач, Приватне підприємство "Ритм" (далі за текстом - заявник, підприємство, ПП), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Сахновщинської селищної ради Харківської області від 18.06.2020р. №1497-VII; 2) зобов`язання Сахновщинської селищної ради Харківської області прийняти рішення, яким надати дозвіл Приватному підприємству Ритм у продажу земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови, земель комунальної власності площею 0,2131 Га кадастровий номер земельної ділянки 6324855100:00:014:0024, по вул. М.Чабанівського, 6 в смт. Сахновщина Харківської області, цільове призначення - інша комерційна діяльність, для будівництва та обслуговування цілісного майнового комплексу.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що за відсутності визначених законом підстав владний суб`єкт відмовив у наданні дозволу на продаж підприємству земельної ділянки. Вчинена відмова вмотивована міркуваннями, які суперечать закону, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач, Сахновщинська селищна рада Харківської області (далі за текстом - владний суб`єкт, Селищна рада), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що порушене заявником питання було вирішено на підставі та у спосіб, визначені законом, а відмова вчинена у зв`язку тим, що продаж земельної ділянки можливий виключно після укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Відзив на позов надійшов до суду 05.10.2020 р.

Відповідь на відзив надійшла до суду 12.10.2020 р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник, Приватне підприємство "Ритм" після проходження процедури державної реєстрації набув правового статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 22626415, місцезнаходженням даного суб`єкта права є адреса - вул. Чабанівського, буд. 6 в смт Сахновщина Харківської області.

Згідно з договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Сахновщинської районної друкарні шляхом продажу за некомерційним конкурсом №576К, посвідченого державним нотаріусом Сахновщинської державної нотаріальної контори Харківської області Серьогіною О.М. 24.06.1997 року, заявник - ПП "Ритм" придбав у власність у Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області, державне майно цілісного майнового комплексу Сахновщинської районної друкарні, який знаходиться за адресою Харківська область, смт Сахмовщипа, вул. Карла Маркса (нині - вул. Чабанівського), 6, на земельній ділянці площею 0,194 га де розташовані будинок друкарні та гараж.

Окрім того, за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченим приватним нотаріусом Сахновщинського районного нотаріального округу Харківської області Давиденко О.В. 21.01.2005 року, заявник - ПП "Ритм" придбав приміщення вугільної котельні загальною площею 108,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область смт. Сахновщина вул. Карла Маркса (нині - вул. Чабанівського), 6. За вказаним договором до покупця перейшло також право власності на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Викладені обставини сторонами спору не заперечені.

Рішенням Селищної ради від 29.04.2005р. заявнику було надано дозвіл на виготовлення технічної документації відносно встановлення меж земельної ділянки площею 2.260кв.м. для обслуговування цілісного майнового комплексу за адресою: Харківська область смт. Сахновщина вул. Карла Маркса (нині - вул. Чабанівського), 6.

У процедурі виконання згаданого рішення органу місцевого самоврядування було створену нову річ матеріального світу - земельну ділянку із кадастровим номером 6324855100:00:014:0024 площею 0,2131га.

Рішенням Селищної ради від 25.07.2014р. №1643-VI було затверджено проект землеустрою стосовно відведення земельної ділянки із кадастровим номером 6324855100:00:014:0024 площею 0,2131га для обслуговування комерційних будівель та споруд за адресою: Харківська область смт. Сахновщина вул. Карла Маркса (нині - вул. Чабанівського), 6.

При цьому, на заявника було покладено обов`язок укладення договору оренди землі.

Як вбачається із поданих учасниками справи документів, заявник цього обов`язку не виконав, договору оренди землі не уклав.

Доказів оплатного користування заявником земельною ділянкою із кадастровим номером 6324855100:00:014:0024 площею 0,2131га під належними заявнику будівлями матеріали справи не містять.

У подальшому, письмовою заявою від 05.03.2020р. заявник ініціював процедуру продажу у власність земельної ділянки площею 0,2131 Га, кадастровий номер 6324855100:00:014:0024, яка розташована за адресою вул. Чабанівського, буд. 6, смт Сахновщина, Харківська область.

Відповідач вирішив викладене у заяві питання у спосіб видання оскаржуваного рішення №1497-VІІ від 18.06.2020р. з приводу відмови у продажу земельної ділянки.

Юридичними підствами для видання цього рішення владним суб"єктом обрані положення ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 9 Закону України "Про оренду землі" та ст.ст. 12, 127 128, 134 Земельного кодексу України, а фактичними підставами зазначені протокол №3 засідання постійної депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища від 17.06.2020р. та результати голосування депутатів Сахновщинської селищної ради від 18.06.2020р.

При цьому, у п.2 резолютивної частини названого рішення відображено обставини безоплатного користування заявником земельною ділянкою у період 01.01.2019р.-01.06.2020р.

Не погодившись із відповідністю закону виданого Сільською радою рішення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону діяння владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу набуття права власності чи права користування землею унормовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Так, згідно з ч.2 ст.128 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

Відповідно до ч.3 ст.128 названого кодексу орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Отже, владний суб`єкт наділений законодавцем повноваженнями на прийняття за результатами розгляду матеріалів звернення зацікавленої особи рішення про: 1) надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд); 3) відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

З урахуванням обставин спірних правовідносин владний суб`єкт міг законно реалізувати управлінські повноваження у спосіб або прийняття рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, або прийняття рішення про відмову в продажу земельної ділянки.

За приписами ч.5 ст. 128 Земельного кодексу України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Вирішуючи спір, суд зважає, що коло підстав для вчинення владним суб"єктом відмови у продажу земельної ділянки формально є вичерним, але правозастосовча практика Верховного Суду з приводу вирішення схожих за правовою природою спорів, пов`язаних із застосуванням ч.7 ст.118 Земельного кодексу України (вчинення відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; постанова Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а; постанова Верховного Суду від 27.11.2019р. по справі №671/464/17; постанова Верховного Суду від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц; постанова Верховного Суду від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц) дозволяє стверджувати про те, що відмова владного суб`єкта цілком легально може грунтуватись і на інших мотивах, зокрема, явній та очевидній необхідності віддання переваги (пріоритету) публічному інтересу суспільства.

До того ж, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020р. у справі №688/2908/16-ц у межах правовідносин з обороту земель органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування діють у якості уповноважених представників власника.

А відтак, одним із мотивів відмови на законних підствах може бути відсутність доцільності у вибутті земельної ділянки з власності територіальної громади чи держави з огляду на суто економічні мотиви.

Водночас із цим, вчинена владним суб"єктом відмова має бути належно умотивована, адже протилежне суперечить і запровадженому ст.8 Конституції України верховенству права, і переліченим у ч.2 ст.2 КАС України критеріям юридичної визначеності.

Суд вважає, що саме у тексті письмової відмови владний суб`єкт обов`зково має зазначити і юридичні підстави, тобто положення відповідних нормативно-правових актів, і фактичні підстави, тобто існуючи перешкоди, перепони у задоволенні звернення зацікавленої особи.

З цього приводу суд зазначає, шо у п. 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття якість закону Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі Солдатенко проти України (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам доступності , передбачуваності та зрозумілості ; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як закон , якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах Сєрков проти України , заява № 39766/05, пункт 51; Редакція газети Правоє дело та Штекель проти України , заява № 33014/05, пункт 51, 52; Свято-Михайлівська Парафія проти України , заява №77703/01, пункт 115; Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 1) ( SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) ), серія А, № 30, пункти 48-49; Мелоун протии Об`єднаного Королівства ( Malone v. The United Kingdom ), серія А, № 82, пункт 66); Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції ( Margareta and Roger Andersson v. Sweden ), серія А, № 226-А, п. 75; Круслен проти Франції (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; Ювіг проти Франції (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; Аманн проти Швейцарії (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Відтак, суд доходить до переконання про те, що і принцип доброго врядування , і принцип належної адміністрації , і принцип належного урядування не дозволяють владному суб`єкту - адміністративному органу діяти свавільно, без належної обачливості і розумності, не забезпечуючи прийнятного поза розумним сумнівом балансу інтересів різних учасників суспільних відносин.

Суд зауважує, що адміністративним органом у тексті оскарженого рішення не наведено жодної з підстав з-поміж, передбачених ч.5 ст.128 Земельного кодексу України.

Інших достатніх поза розумним сумнівом та об"єктивно існуючих легальних підстав для вчинення відмови у тексті оскарженого рішення селищною радою також не наведено.

Обставина результатів голосування депутатів Селищної ради у даному конкретному випадку не може бути визнана судом у якості законної підстави для вчинення відмови, позаяк волевиявлення кожного депутата має бути умотивовано виключно потребою у дотриманні вимог закону та інтересів територіальної громади, а не власним суб`єктивним (аж до рівня свавілля) сприйняттям поточної ситуації.

У межах даної справи суд відхиляє як доказ викладене у відзиві посилання представника відповідача, що заявником були не виконані вимоги пункту "ґ" ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України в частині відмови від сплати авансового внеску.

Причиною відхилення цього аргументу є те, що, по-перше, зазначена обставина не указана в оскарженій відмові як мотив владного суб`єкта, а, по-друге, оплата авансового внеску об`єктивно можлива виключно після проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки та визначення вартості землі як предмету майбутнього договору купівлі-продажу.

Окремо, суд бере до уваги п.75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18), де міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ( виправдання ) свого рішення.

Оскільки жодних доказів реальної відмови заявника від сплати авансового внеску Селищною радою до суду не подано, то суд остаточно змушений відхилити цей аргумент владного суб`єкта як юридично неспроможний.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні владного суб`єкта на момент вчинення оскарженої відмови, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу вчиненого діяння.

З огляду на викладене, використаний владним суб`єктом мотив відмови не може бути визнаний судом належною у контексті положень ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на продаж земельної ділянки, а тому оскаржений наказ підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, адже діяв не відповідно до закону.

Продовжуючи розгляд справи в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на продаж земельної ділянки суд зазначає, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Тому, не заперечуючи наявності у владного суб`єкта дискреційних повноважень у спірних правовідносинах та не обмежуючи обсягу адміністративного розсуду владного суб`єкта, суд вважає за необхідне обтяжити відповідача обов`язком повторно розглянути заяву ПП "Ритм" по суті з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, адже скасування прийнятого за зверненням рішення призводить до набуття матеріалами звернення статусу нерозглянутих по суті.

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.09.2020р. у справі №817/1321/18 згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.11.2019р. у справі №509/1350/17, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, але виключно у тому випадку, коли для прийняття цього рішення суб`єктом виконано усі визначені законом умови; застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано ініціатором усі визначені законом умови; оцінка правомірності відмови суб`єкта не може обмежуватись лише наведеними в оскаржуваному рішенні мотивами, а й повинна стосуватись вичерпності цих мотивів.

У ході розгляду справи судом достеменно з`ясовано, що у спірних правовідносинах Селищною радою не виконано усіх визначених законом умов, котрі є передумовами для вчинення волевиявлення з надання дозволу на продаж землі, зокрема, не прийнято рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, не визначено вартість землі, не досягнуто домовленості з приводу ціни майбутнього договору купівлі-продажу, не надано правової оцінки і такому юридичному фактору як дотримання інтересів територіальної громади у разі відчуження належного їй об`єкту власності тощо.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню в частині скасування рішення владного суб`єкта та обтяження владного суб`єкта обов`язком повторно вирішити по суті звернення заявника.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Сахновщинської селищної ради Харківської області від 18.06.2020р. №1497-VII.

Зобов`язати Сахновщинську селищну раду Харківської області повторно розглянути заяву ПП "Ритм" від 05.03.2020р. стосовно придбання у власність земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови, земель комунальної власності площею 0,2131 Га кадастровий номер земельної ділянки 6324855100:00:014:0024, по вул. М.Чабанівського, 6 в смт. Сахновщина Харківської області

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко