Постанова

від 19.10.2020 по справі 380/661/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року Справа № 380/661/20 пров. № А/857/8649/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Большакової О.О., Курильця А.Р.,

при секретарі судового засідання - Хомича О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року (суддя Брильовський Р.М., м.Львів, 25 червня 2020 року) у справі за його позовом до Заводу телевізійної техніки Електрон - Дочірнє підприємство Приватного акціонерного товариства Концерн-Електрон , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області, про стягнення простроченої заборгованості перед бюджетом України за бюджетними позичками, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Головне управління ДПС у Львівській області (далі - Головне управління) звернулося до суду з позовом до Заводу телевізійної техніки Електрон - Дочірнього підприємства Приватного акціонерного товариства Концерн-Електрон (далі - ДП, ПрАТ відповідно) в якому просило стягнути до бюджету прострочену заборгованість з ПрАТ перед бюджетом України за бюджетними позичками в сумі 1094657,31 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи та норми матеріального права вказує, що предметом стягнення в рамках даної справи є пеня, нарахована Головним управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі - Управління, ДКСУ відповідно) за період з 01.12.1996 по 01.03.2009 наданої у 1994 році відповідачу згідно з договором від 30.03.1994 №15 у розмірі 1094657,31 грн. Управлінням проведено розрахунки такої пені: по основній сумі боргу по бюджетній позичці; по простроченій заборгованості за відсотками. Оскільки боржником не вживаються заходи щодо погашення заборгованості, просить суд стягнути до бюджету таку прострочену заборгованість.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Управління в судове засідання не надіслало свого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності належним чином повідомленого учасника справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів правомірність своїх дій щодо нарахування та стягнення простроченої заборгованості перед бюджетом України за бюджетними позичками щодо ПрАТ.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 30.03.1994 між Міністерством фінансів України (далі - Мінфін, Міністерство відповідно) та ПрАТ укладено договір №15 (далі - Договір) відповідно до якого Міністерство зобов`язувалося у другому кварталі 1994 року надати заводу бюджетну позичку у сумі 14,5 млрд крб з оплатою 10% річних. Відповідно до пункту 1.2 даного Договору підприємство (відповідач) зобов`язувалося забезпечити повне повернення коштів та процентів за рахунок прибутку, що залишається до 01.12.1994 (в подальшому строк повернення позички було продовжено до 01.12.1996). Пунктом 1.3 Договору передбачено, що у разі невиконання Підприємством свого зобов`язання, Міністерству надається право стягнення необхідних коштів у безспірному порядку (т.1 а.с.51).

ПрАТ повністю виконало свої зобов`язання щодо виготовлення оборонної продукції, однак Міністерство оборони України (далі - МОУ) не закупило продукцію, виготовлену заводом, що призвело до неможливості вчасного погашення заборгованості за бюджетною позичкою.

В подальшому ДП було здійснено остаточне погашення суми основного боргу за бюджетною позичкою в розмірі 142584 грн та нарахованих процентів за користування даною позичкою в сумі 202724,67 грн згідно з платіжними дорученнями від 02.02.2009 №№99, 100, від 03.02.2009 №101, від 24.02.2009 №178 (т.1 а.с.53-54, 56).

Факт повного погашення заборгованості за бюджетною позичкою та нарахованих процентів на суму позички згідно з Договором підтверджується актом звіряння розрахунків між ПрАТ та Управлінням (т.1 а.с.89).

Проте, Управлінням до позивача надіслано подання від 08.04.2019 №4 (далі - Подання) щодо стягнення пені з ПрАТ, нарахованої на суму простроченої заборгованості за бюджетною позичкою (фінансовою допомогою) наданої у 1994 згідно з Договором у сумі 1 094 657,31 грн (т.1 а.с.9).

Оскільки платник податків не вжив жодних заходів для погашення заборгованості Головне управління звернулося з даним позовом.

Згідно з частиною третьою статті 17 Бюджетного кодексу України (далі - БК) пеня нараховується за кожний день прострочення сплати заборгованості у національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування пені тільки за прострочення відшкодування витрат державного (місцевого) бюджету, пов`язаних з виконанням гарантійних зобов`язань при укладанні договору між Борговим агентством України (відповідним місцевим фінансовим органом) та суб`єктом господарювання про погашення заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за виконання гарантійних зобов`язань.

Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії оформляється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання і кредитора (у разі гарантування виконання зобов`язань за кредитним договором); обсяг кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов`язань та порядок їх виконання; права та обов`язки гаранта і кредитора; умови настання гарантійного випадку; строк дії гарантії.

Відповідно до частини дев`ятої статті 17 БК прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання.

Однак вона не пов`язується поняттям механізму стягнення з розрахунком пені.

Пунктом 1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК) встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Главою 9 Розділу ІІ Адміністрування податків, зборів (обов`язкових платежів) ПК врегульовано порядок погашення податкового боргу платників податків, зокрема: джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків (стаття 87); зміст податкової застави (стаття 88); виникнення права податкової застави (стаття 89); податковий пріоритет (стаття 90); податковий керуючий (стаття 91); узгодження операцій із заставленим майном (стаття 92); припинення податкової застави (стаття 93); адміністративний арешт майна (стаття 94); продаж майна, що перебуває у податковій заставі (стаття 95); погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств (стаття 96); погашення грошових зобов`язань або податкового богу в разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством (стаття 97); порядок погашення грошових зобов`язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків (стаття 98); порядок виконання грошових зобов`язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб (стаття 99); розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків (стаття 100); списання безнадійного податкового боргу (стаття 101); строки давності та їх застосування (стаття 102).

Наведені вище норми 9 Розділу ІІ Адміністрування податків, зборів (обов`язкових платежів) ПК не містять жодного посилання на метод нарахування пені.

Можливості застосування інших розділів ПК для стягнення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) не передбачено, у тому числі не передбачено можливості застосування статей 129-131 глави 12 Пеня розділу ІІ Порядок адміністрування податків, зборів (обов`язкових платежів) ПК, якою передбачено порядок та випадки застосування відповідальності у вигляді пені та метод її нарахування.

Отже, вказані норми БК та ПК встановлюють можливість застосування норм податкового законодавства виключно щодо стягнення податковим органом пені, вже нарахованої у передбаченому договором або іншими законодавчими актами порядку.

Крім того, вищевказані норми не визначають повноважень органів ДКСУ щодо нарахування пені на підставі податкового законодавства, а тому не можуть бути підставою для нарахування пені на суму простроченої заборгованості з бюджетної позички та на відсотки за користування бюджетною позичкою згідно з Договором.

Щодо можливості застосування для нарахування пені Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості , який затверджений постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 02.03.2011 №174 (далі - Порядок №174, Постанова №174 відповідно), який набрав чинності 11.03.2011, то цей Порядок №174 був прийнятий з метою забезпечення виконання статті 17 БК.

Відповідно до пункту 1 Порядку №174 він регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу у 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993-1998 роках.

Пункт 8 частини 2 Порядку №174 містить визначення пені, відповідно до якого пеня - сума коштів, яку боржник зобов`язаний сплатити у разі порушення ним зобов`язань за кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

Частиною 13 Порядку №174 встановлено, що пеня нараховується у гривнях на суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками, платою за надання гарантій або кредитів, залучених державою) у порядку, передбаченому відповідними законодавчими актами чи кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетною позички/фінансової допомоги.

Отже Порядок №174 передбачає можливість нарахування пені лише у випадках, передбачених договором або відповідними законодавчими актами.

Як підтверджується матеріалами справи в Договорі не передбачено застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів та нарахування пені за несвоєчасне повернення коштів.

Посилання позивача та третьої особи на Декрет КМУ Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів від 21.01.1993 №8-93 (далі - Декрет) щодо правильності нарахування пені, то відповідно статті 1 Декрету ним регулюються стягнення не внесених у встановлені строки податків, податкового кредиту та інших платежів до державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших місцевих бюджетів і позабюджетних фондів, а не протермінованих платежів бюджетної позички, який втратив чинність на момент звернення до суду. Це стосується і Інструкції про порядок нарахування та погашення пені , яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) від 01.03.2001 №77 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 16.03.2001 за №240/5431 та Інструкції про порядок нарахування та погашення пені , яка затверджена наказом ДПА від 11.06.2003 №290 (зареєстровано в МЮУ 27.06.2003 за №522/7843), які втратили чинність на момент подання позовної заяви.

Щодо Подання, то апеляційний суд вважає за необхідне вказати на те, що у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №2а-10083/10/1370 у подібній категорії справ зазначено, що в органу ДКСУ відсутні повноваження щодо нарахування пені та винесення, у зв`язку з таким нарахуванням, подань для подальшого їх направлення органам державної податкової служби. Здійснивши такі дії та прийнявши спірні подання, орган ДКСУ вийшов за межі своїх повноважень.

Відповідно пункту 11 Постанови №174 на яку посилається позивач і Управління, нарахування пені починається з моменту виникнення простроченої заборгованості і припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання повинне бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором про надання кредиту, бюджетної позички/фінансової допомоги.

Строк виконання зобов`язань за Договором згідно пункту 1.2 наступив 01.12.1996 нарахування пені відповідно до пункту 11 Порядку №174 припинилось з 01.06.1997.

При цьому, ні умовами Договору, ні вимогами статті 17 БК або Закону України Про Державний бюджет України на 1994 рік не передбачений порядок нарахування пені на прострочену заборгованість за надані у 1997-1999 роках позички з державного бюджету.

Не передбачено методу та підстав нарахування пені за бюджетною позичкою ні бюджетним та податковим законодавством.

Відтак, оскільки чинні на час нарахування пені (1996-2009 роки) нормативні акти не передбачали порядку нарахування пені на суму заборгованості за бюджетними позичками та не передбачали повноважень органів ДКСУ щодо нарахування такої пені, то стягнення контролюючим органом суми пені в розмірі 1094657,31 грн неправомірно та поза межами своїх повноважень нарахованої Управлінням є безпідставним та необгрунтваним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції підтримує висновки суду першої інстанції щодо протиправність нарахування ПрАТ пені на суму простроченої заборгованості за бюджетною позичкою (фінансовою допомогою) наданої у 1994 згідно з Договором.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 22 жовтня 2020 року.