Постанова

від 20.10.2020 по справі 380/6748/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/6748/20 пров. № А/857/11782/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 380/6748/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю Авентус Україна про визнання протиправною і скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене у письмовому провадженні суддею Хома О.П. у м. Львів Львівської області 07.09.2020 року, дата складення повного рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича (надалі також - приватний виконавець Клименко Р.В., відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Авентус Україна (надалі також - ТзОВ Авентус Україна , третя особа), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Клименка Р.В. від 03.08.2020 ВП № 62702933 про відкриття виконавчого провадження.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року позов задоволено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Вказує, що у Відповідно до наданого разом із заявою про примусове виконання виконавчого напису від 08.07.2020 № 9415, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Авентус Україна заборгованості в розмірі 8990 грн 50 коп., місцем реєстрації позивача дійсно є АДРЕСА_1 . Проте місцем проживання ОСОБА_1 вказано адресу: АДРЕСА_2 , що є законною підставою для прийняття виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження № 62702933.

З посиланням на правовому позицію, висловлену в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2019 у справі № 511/1342/17, вказав, що чинним законодавством не передбачено обов`язку приватного виконавці проводити виконавчі дії, спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Правомірність дій приватного виконавця ОСОБА_2 при винесенні спірної постанови відповідачем також обґрунтовується правовою позицією Першого апеляційного адміністративного суду, викладеною у рішенні № 200/4257/20-а. Вказав, що на час відкриття виконавчого провадження виконавчий документ був чинним, а тому у приватного виконавця Клименка Р.М. не було жодних підстав для повернення виконавчого документу.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Також в порядку частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою приватного виконавця Клименка Р. В. від 03.08.2020 відкрито виконавче провадження № 62702933 з примусового виконання виконавчого напису від 08.07.2020 № 9415, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Авентус Україна заборгованості в розмірі 8990 грн 50 коп.

Відповідно до наданого відповідачем Кредитного договору 1697226 від 25.12.2019, укладеного ТзОВ Авентус Україна з ОСОБА_1 , зареєстрованим місцем проживання останнього є АДРЕСА_1 .

У виконавчому написі від 08.07.2020 № 9415 міститься інформація про адресу реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 та адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Судом встановлено, що в межах даного виконавчого провадження № 62702933 приватним виконавцем Клименко Р. В. винесено наступні постанови:

- від 03.08.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 899 грн 05 коп.;

- від 03.08.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено загальну суму мінімальних витрат 400 грн;

- від 26.08.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_3 , що отримує дохід від особи, якою є ТзОВ СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО РОСАН .

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача, який є боржником у виконавчому провадженні № 62702933, у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2020 ВП № 62702933.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII Про виконавче провадження (надалі також - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (надалі також - Закон № 1403-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України Про виконавче провадження випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України Про виконавче провадження знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 1403-VIII).

Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (надалі також - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону № 1404-VIII.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно матеріалів справи місцем реєстрації ОСОБА_1 відповідно до копії паспорта громадянина України (серія НОМЕР_1 ) є АДРЕСА_1 .

Приймаючи зазначений виконавчий документ до виконання, відповідач виходив з того, що адресою боржника є зазначена у виконавчому написі нотаріуса адреса проживання ОСОБА_1 . На цій підставі приватний виконавець дійшов висновку про проживання боржника у м. Києві та, як наслідок, наявність підстав для відкриття ним виконавчого провадження.

При цьому, жоден з доданих стягувачем документів не вказує на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві.

Також, при поданні стягувачем вказаної заяви, останнім не надано будь-яких доказів, які б підтверджували місце проживання позивача станом на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису.

Згідно із частинами першою та другою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За приписами Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Навіть той факт, що у заяві про примусове виконання рішення зазначено однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м. Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ.

При цьому, з наявної в матеріалах справи копії Кредитного договору 1697226 від 25.12.2019, укладеного ТзОВ Авентус Україна з ОСОБА_1 , зареєстрованим місцем проживання останнього є АДРЕСА_1 .

Колегія суддів зазначає, що у разі пред`явлення виконавчого документа не за місцем реєстрації, вказаної у виконавчому документі, стягувачем до заяви мали бути приєднані підтверджуючі документи, що дають змогу достовірно встановити, що боржник проживає, перебуває за адресою, зазначеною стягувачем у заяві.

Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-УІІІ у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Вищевказане на думку колегії суддів є підставою для висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження № 62702933 приватний виконавець Клименко Р.В. не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві.

Жодних доказів проживання позивача, як у період укладення кредитного договору, видачі виконавчого напису нотаріусом, відкриття виконавчого провадження відповідачем, так і на час розгляду справи за адресою АДРЕСА_2 у матеріалах справи не має.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що доказів про наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) до матеріалів справи не додано.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки приватний виконавець ОСОБА_2 порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19.

Також колегія суддів не бере до уваги покликання відповідача на позицію Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17, оскільки вона стосується інших за змістом правовідносин, а саме вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби.

Апеляційний суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 268, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 380/6748/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення виключно з підстав та у випадках, визначених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 22.10.2020