Рішення

від 23.10.2020 по справі 440/4474/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4474/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18 серпня 2020 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області /надалі - відповідач/ в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення чергової 25 сесії Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області 7 скликання від 22 травня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території с.Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області,

- зобов`язати Козельщинську селищну раду Козельщинського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, згідно клопотання від 06 травня 2020 року,

- стягнути витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з підстав не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/4474/20; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

29.09.2020 до суду відповідачем подано відзив на позов в якому вказано, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах с. Вільне на території Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області ОСОБА_1 , оскільки у бажаному для позивача місці розташування земельної ділянки вже розташована сформована земельна ділянка площею 12,8 га (кадастровий номер 5322085003:03:001:0034) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебуває в оренді ТОВ Агрофірма "Добробут". Крім того, бажане місце розташування земельної ділянки частково (орієнтовною площею 0,2 га) розташоване в межах житлової та громадської забудови с. Вільне Козельщинського району. /а.с. 29-30/.

29 червня 2020 року до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, в якому останній наголосив, що заявлена правова допомога в розмірі 7000,00 грн є неспівмірною та зазначив, що витрати на правничу допомогу визнає в розмірі 600,00 грн у разі задоволення позову.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 06.05.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту. До вказаної заяви додано: графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки; копію паспорта та ідентифікаційного номеру /а.с. 41/.

На двадцять п`ятій сесії сьомого скликання Козельщинською селищною радою розглянуто заяву ОСОБА_1 від 06.05.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не прийнято.

Позивач вважаючи, що відповідачем безпідставно відмовлено у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що рішенням 25 сесії 7 скликання Козельщинської селищної ради від 22.05.2020 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного Кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Рішення відповідача від 22.05.2020, прийняте за наслідками розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га, містить такі підстави для відмови - бажане місце розміщення земельної ділянки площею 2,00 га запропоноване ОСОБА_1 до відведення у приватну власність знаходиться в межах с. Вільне - перетинається з присадибними земельними ділянками, що використовуються жителями громади для ведення особистого селянського господарства.

Суд не вважає вказане належними підставами відмови у розумінні статті 118 Земельного Кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв`язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.

По друге, твердження відповідача про те, що частина запитуваної позивачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га використовується жителями громади с. Вільне для ведення особистого селянського господарства не підтверджено жодним належним доказом.

Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, якими саме особами використовується частина бажаної земельної ділянки запропонованої ОСОБА_1 , яка її частина перетинається з присадибними земельними ділянками таких осіб.

Суд зазначає, що вищенаведеними нормами встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами (клопотаннями) для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного Кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року в справі №495/8898/16-а.

Доводи відповідача щодо того, що частина вказаної ОСОБА_1 земельної ділянки обтяжена договором оренди землі №11/0611/82 від 01.06.2011, зареєстрованим у відділі Держкомзему в Козельщинському районі Полтавської області, про що вчинено запис від 03.08.2011 №532200004000140 у Державному реєстрі земель, а інша частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,2 га відноситься до земель житлової та громадської забудови не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому у даній справі вказані доводи не приймаються судом до уваги.

Також суд звертає увагу, що у постанові від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.

З огляду на викладене та враховуючи те, що оскаржуване рішення відповідача не містить конкретної мотивації стосовно того, в чому ж саме місце розташування запитуваної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суд прийшов до висновку про невідповідність рішення 25 сесії 7 скликання Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області від 22.05.2020 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, критеріям правомірності, зазначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим останнє підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення 25 сесії 7 скликання Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області від 22.05.2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Козельщинську селищну раду Козельщинського району Полтавської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, згідно клопотання від 06 травня 2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Козельщинську селищної ради Козельщинського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, згідно клопотання від 06 травня 2020 року, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі № 814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.

Водночас, у задоволенні вимог щодо зобов`язання Козельщинську селищної ради Козельщинського району Полтавської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, слід відмовити.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на часткове задоволення позову на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

29 вересня 2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Вважає, що співмірними витратами позивача на професійну правничу допомогу у цій справі можуть вважатися його витрати в розмірі 600,00 грн. Зазначає, що ця справа є малозначною, позовна заява адвоката ОСОБА_2 є шаблонною, її складання не потребує значного часу. Крім того судова практика по такій категорії справ є усталеною.

Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Козельщинської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу та клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до клопотання ОСОБА_1 про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу витрати на професійну правничу допомогу (на оплату послуг адвоката) в розмірі 7000,00 грн.

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; попередній розрахунок вартості послуг та роботи адвоката ОСОБА_2 за надання правової допомоги від 27 липня 2020 року; акт прийому-передачі виконаних робіт від 27 липня 2020 року; договір про надання правової допомоги від 27 липня 2020 року, ордер, квитанцію.

Згідно з Актом прийому-передачі виконаних робіт від 27 липня 2020 року адвокатом надано такі послуги: юридичні консультації щодо суті спірних правовідносин в межах розгляду справи (1 год - 700,00 грн); попереднє опрацювання матеріалів, аналіз оспорюваного рішення, опрацювання нормативної бази та судової практики, аналіз юридичного конфлікту, вироблення стратегії ведення справи (4 год - 2800,00 грн); підготовка процесуальних документів (5 год - 3500,00 грн); всього 7000,00 грн.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін;

- до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору, копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків; копію заяви від 06 травня 2020року; копію викопіювання з публічної кадастрової карти; копію таблиці Козельщинської селищної ради поіменного голосування; копію листа Козельщинської селищної ради; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; попередній розрахунок вартості послуг та роботи адвоката ОСОБА_2 за надання правової допомоги від 27 липня 2020 року; акт прийому-передачі виконаних робіт від 27 липня 2020 року; договір про надання правової допомоги від 27 липня 2020 року, ордер, квитанцію.

- позов носить немайновий характер.

Матеріали справи не містять доказів консультування позивача щодо необхідності отримання додаткових доказів, доказів опрацювання та застосування судової практики, а також доказів вчинення адвокатом збору документів для справи. Фактично вся надана позивачу правова допомога полягала у написанні одного процесуального документу - позову та додаванні 14 аркушів додатків - документів, що надані позивачем.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату ОСОБА_2 , який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 7000,00 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звітах переліком.

Враховуючи вищезазначене, та те, що позовні вимоги задоволено частково суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області (вул. Остроградського, буд. 87, смт. Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область, 39100, код ЄДРПОУ 21063513) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 25 сесії 7 скликання Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області від 22.05.2020 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території с.Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

Зобов`язати Козельщинську селищної ради Козельщинського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Вільне Хорішківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, згідно клопотання від 06 травня 2020 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області (вул. Остроградського, буд. 87, смт. Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область, 39100, код ЄДРПОУ 21063513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. та судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.О. Удовіченко