Рішення

від 23.10.2020 по справі 600/1030/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1030/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області, Шевченківського районного суду м.Чернівці про зобов`язання здійснити виплату вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду позові ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Шевченківський районний суд м.Чернівці видати наказ про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду.

Позивач зазначає, що при звільненні у відставку з посади судді Шевченківського районного суду м.Чернівці він мав право на вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно Закону України Про судоустрій та статус суддів від 07.07.2010 року.

Проте, вихідну допомогу після звільнення позивач не отримав, оскільки статтю 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 07.07.2010 року, відповідно до якої позивачу мала б бути виплачена вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, було виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні .

Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні визнано таким, що не відповідає Конституції України. Крім того, звертає увагу, що він набув право на відставку і право на виплату вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою 21 червня 2002 року ще до прийняття законодавчих змін, якими було виключено статтю 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів .

Таким чином, позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України поновлено його право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, так як відповідно до ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ухвалою суду від 24.07.2020р. відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи. Вказаною ухвалою, серед іншого відповідачам встановлено 15-денний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (відповідач - 1) подало до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що станом на день виходу позивача у відставку (22.09.2016 року) виплата вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством передбачена не була, а тому правові підстави для її виплати були відсутні.

Також, відповідач вказує на те, що на момент прийняття рішення Верховною Радою України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, Закон України Про судоустрій і статус суддів не передбачав виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VII, який набрав законної сили 30.09.2016 року, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного Закону становить 3 місячні суддівські винагороди за останньою посадою.

Суддям, які виходили у відставку з 01.04.2014 по 30.09.2016р. виплата вихідної допомоги законодавством не передбачалась.

Крім того, відповідач звертає увагу, що Закон України Про судоустрій і статус суддів , в якому на момент звільнення ОСОБА_1 , була відсутня норма, яка передбачала можливість виплати вихідної допомоги, має юридичну силу до 15.04.2020 року, тобто до визнання її неконституційною, відтак, на думку відповідача, прийняте рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв"язку із виходом у відставку.

Шевченківський районний суд м.Чернівці (відповідач -2) відзив на позовну заяву не надав, однак 20.08.2020р. подав заяву про розгляд справи без участі його представника.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 було обрано народним суддею і наказом відділу юстиції Чернівецького облвиконкому №28 від 21 червня 1982 року зараховано в штат Вижницького районного суду Чернівецької області, з 22.06.1987р. по 04.04.1990р. позивач працював суддею Путильського районного суду Чернівецької області, а з 10.04.1998 року обраний суддею Ленінського районного суду м.Чернівці, який з травня 2004 року перейменований у Шевченківський районний суд м.Чернівці (а.с.7-9).

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №1600-VIII від 22.09.2016 року Про звільнення суддів ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Шевченківського районного суду м.Чернівці (а.с.10-12).

Наказом №56-к від 05.10.2016р. Шевченківського районного суду м.Чернівці ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 05.10.2016р. (а.с.13).

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача -1 про нарахування та виплату йому вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченої законом, який діяв на момент обрання його суддею. Листом від 28.10.2016р. відповідач - 1 відмовив у такій виплаті (а.с.14).

25 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області з заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом від 03 червня 2020 року за №01.04-860. ТУ ДСА України в Чернівецькій області області повідомило позивача, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. не є підставою для виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 середньомісячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв"язку із відставкою, так як зазначене рішенння не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності (а.с. 16).

Аналогічного змісту відповідь за результатами розгляду заяви позивача про видачу наказу про нарахування та виплату вихідної допомоги від 02.07.2020р. надав Шевченківський районний суд м.Чернівці 03.07.2020р. за №1с-3 (а.с.17-18).

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідачів у виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

При цьому, як передбачено приписами ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що згідно із ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ (далі - Закон України №2453-VI).

Суд зазначає, що Законом України №2453-VІ було змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку.

Відповідно до положень ст.136 Закону України №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

В подальшому, як встановлено під час розгляду справи, відповідно до Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Судом встановлено, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

З аналізу вищевикладеного, суд доходить висновку, що судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.

Як було встановлено судом, відповідно до Постанови Верховної Ради України №1600-VIII від 22.09.2016 року Про звільнення суддів ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Шевченківського районного суду м.Чернівці.

Водночас, суд зазначає, що рішення стосовно неконституційності Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні №1166-VII в частині, яка стосується виключення статті 136 із Закону України Про судоустрій та статус суддів , станом на час відрахування позивача зі штату Шевченківського районного суду м.Чернівці на зазначену дату Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги, а з 30 вересня 2016 року - мають право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Зважаючи на те, що датою звільнення судді у разі подання заяви про відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата відрахування судді зі штату, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, передбачене частиною третьою статті 143 Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIІ від 02 червня 2016 року, який набрав чинності з 30 вересня 2016 року.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №802/2084/17-а.

Відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, враховуючи обставини того, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII, то в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.

Вказане свідчить про помилковість доводів позивача стосовно необхідності застосування у даному випадку нормативно-правових актів, чинних на час його звернення до відповідача із заявою стосовно нарахування і виплати вихідної допомоги, згідно з вимогами ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року.

При цьому, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, суд зазначає, що вказані положення застосовуються з 15.04.2020 року, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 року включно.

Крім того, суд зазначає, що Конституційним Судом України в п.3.2 рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та вказано на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду, а саме у постанові від 23 травня 2018 року у справі №802/1490/17-а (адміністративне провадження №К/9901/119/18), у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №642/6354/17 (адміністративне провадження №К/9901/57267/18).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідачів підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги судді при звільненні його у відставку станом на час його звернення із відповідною заявою 25.05.2020 року.

Водночас, суд зазначає, що право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї. Вказане свідчить про помилковість доводів позивача стосовно набуття ним права на відставку у зв`язку з наявністю стажу 20 років.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Власне з цього приводу Європейський суд з прав людини у рішеннях від 09.10.1979 року у справі Ейрі проти Ірландії та від 12.10.2004 року у справі Кйяртан Асмундсон проти Ісландії висловив позицію, яка зводиться до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в державі.

Окрім того, у п.23 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, суд доходить висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Згідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області ( вул.Хотинська, 3, м.Чернівці, 58007, ЄДРПОУ 26311401)

Відповідач 2 - Шевченківський районний суд м.Чернівці (вул.Кафедральна, 4, м.Чернівці, 58000, ЄДРПОУ 02885586)

Суддя В.О. Кушнір