Рішення

від 22.10.2020 по справі 910/11183/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2020Справа № 910/11183/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Публічного акціонерного товариства Жуляни

до Товариства з обмеженою відповідальністю Просат

про стягнення 42 866,44 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Жуляни звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Просат заборгованості у розмірі 42 866,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконує умови договору про оренду нерухомого майна №1156 від 01.04.2017.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.08.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11183/20, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 04.08.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 04.08.2020 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2017 між Публічним акціонерним товариством Жуляни (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Просат (орендар, відповідач) укладено договір №1156 оренди нерухомого майна (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди (орендоване майно), згідно п. 1.2. даного договору, з метою його використання для розміщення обладнання широкосмугового радіо доступу до мережі Інтернет та іншого обладнання, а також здійснення експлуатації та обслуговування такого обладнання за місцем його розташування (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору об`єкт оренди, згідно даного договору, складається з частини даху будівлі, загальною площею 4 (чотири) кв.м.

Об`єкт оренди знаходиться за адресою: Київська обл. Києво - Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, 50 (п. 1.3. договору).

Згідно умов п. 2.1. договору датою початку використання об`єкту оренди орендарем, згідно даного договору, є дата підписання сторонами Акту прийому-передачі об`єкту оренди (далі по тексту - Акт 1 ), що з моменту його належного підписання сторонами є невід`ємною частиною договору. Обов`язок по складанню Акту 1 лежить на орендареві. Акт 1 підписується в двох екземплярах, по одному екземпляру для кожної зі Сторін.

Передача майна орендареві здійснюється не пізніше десяти календарних днів з моменту направлення орендодавцеві Акту 1 (п. 2.2. договору).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору, орендар зобов`язується вносити орендодавцю відповідно до умов договору фіксовану плату за користування об`єктом оренди та інші платежі, визначені договором. Розмір орендної плати на день підписання договору становить: 3000,00 (три тисячі) гривень 00 коп. з урахуванням ПДВ за один місяць оренди.

За змістом пункту 3.4. договору, орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 20 числа поточного місяця на повний обсяг обумовлених договором платежів на підставі рахунків орендодавця.

Згідно з п. 3.5. договору орендодавець висилає на адресу орендаря в термін до 10 числа поточного місяця оригінали рахунків та акту наданих послуг за минулий місяць, оформлені згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.1.2. договору, орендар зобов`язується, зокрема, своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

За умовами п. 8.2 договору за несвоєчасне перерахування орендної плати, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договір укладений строком на 2 роки 364 дня, набуває чинності з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі об`єкта оренди (п. 11.1. договору).

Як стверджує позивач, у період дії договору, відповідачем отримано у користування нерухоме майно, заборгованість з орендної плати за користування яким згідно розрахунків позивача та Актів надання послуг становить 36 000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача із претензією від 13.02.2020, в якій вимагав сплатити заборгованість з орендної плати.

Оскільки відповідач вимог позивача не задовольнив, позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Просат про стягнення заборгованості у розмірі 42 866,44 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані пеня у сумі 5 488,78 грн, 3 % річних у сумі 707,85 грн та інфляційні втрати у сумі 669,81 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2017 передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування окреме, визначене індивідуальними ознаками майно - (частину даху будівлі), загальною площею 4 (чотири) квадратних метрів, що розташований за адресою: Київська обл. Києво - Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, 50.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору останнім виставлено відповідачу рахунки, які були оплачені відповідачем протягом 2017-2019 років у сумі 72 000,00 грн.

Зазначені часткові оплати заборгованості з оренди нерухомого майна підтверджуються платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

За доводам позивача відповідач використовував орендоване приміщення, проте остання оплата коштів була здійснена відповідачем 17.04.2019 за оренду нерухомого майна у березні 2019 року.

В пункті п. 3.4. договору передбачено, орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 20 числа поточного місяця на повний обсяг обумовлених договором платежів на підставі рахунків орендодавця.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав до суду відповідні рахунки-фактури за період з квітня 2017 року по березень 2020 року на загальну суму 106 000,00 грн, проте доказів направлення чи отримання у інший спосіб відповідачем таких рахунків до суду не надав.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку позивача, останнім визначено періоди нарахування заборгованості з оренди нерухомого майна за договором №1156 від 01.04.2017, а саме: 21.05.2019 - 01.07.2020, 21.06.2019 - 01.07.2020, 21.07.2019 - 01.07.2020, 21.08.2019 - 01.07.2020, 21.09.2019 - 01.07.2020, 21.10.2019 - 01.07.2020, 21.11.2019 - 01.07.2020, 21.12.2019 - 01.07.2020, 21.01.2020 - 01.07.2020, 21.02.2020 - 01.07.2020, 21.03.2020 - 01.07.2020, 21.04.2020 - 01.07.2020.

Отже, за розрахунком позивача за період з травня 2019 по квітень 2020 року у відповідача виникла заборгованість у загальній сумі 36 000,00 грн зі сплати за користування орендованим майном.

Суд відзначає, що факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (надалі - Положення №88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У п. 3.5. договору сторони погодили, що орендодавець висилає на адресу орендаря в термін до 10 числа поточного місяця оригінали рахунків та акту наданих послуг за минулий місяць, оформлені згідно чинного законодавства України.

Проте, позивач надав суду акти надання послуг лише за період з квітня 2017 року по липень 2019 року, які були частково оплачені відповідачем, втім позивач стверджує про наявність заборгованості з оренди приміщення з травня 2019 року по квітень 2020 року, тобто доказів в підтвердження надання відповідачу послуг з оренди за період з серпня 2019 по квітень 2020 року матеріали справи не містять.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 77, 79 ГПК України).

Вищевикладене свідчить про те, що надані позивачем докази на підтвердження факту надання послуг позивачем з оренди нерухомого майна, зокрема, акти надання послуг за період з квітня 2017 року по липень 2019 року та рахунки-фактури за відсутності доказів їх направлення чи отримання відповідачем, не є достатніми та такими, які безпосередньо підтверджують факт користування відповідачем спірним об`єктом оренди у період з серпня 2019 по квітень 2020 року.

Поряд з тим, суд вважає, що ненадання позивачем доказів направлення актів надання послуг та рахунків-фактур на адресу відповідача свідчить про неналежне виконання позивачем свого договірного обов`язку, передбаченого п. 3.5. договору.

Отже, з доданих до позовної заяви актів надання послуг та рахунків-фактур, за відсутності доказів їх направлення, суд позбавлений можливості встановити фактичне надання позивачем відповідачеві послуг з оренди нерухомого майна на підставі договору №1156 від 01.04.2017 саме у період з серпня 2019 по квітень 2020 року, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 27 000,00 грн за вказаний період.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 9 000,00 грн за оренду нерухомого майна на підставі договору №1156 від 01.04.2017 за період з травня 2019 року по липень 2019 року, суд дійшов висновку, що актами надання послуг №316 від 31.05.2019, №404 від 30.06.2019, №466 від 31.07.2019 підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у сумі 9 000,00 грн.

Доказів у спростування заборгованості по договору №1156 від 01.04.2017 у загальному розмірі 9 000,00 грн відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене вище, оскільки невиконане зобов`язання з оплати орендних платежів на виконання договору №1156 від 01.04.2017 у загальному розмірі 9 000,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 9 000,00 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані за періоди з 21.05.2019-01.07.2020, 21.06.2019-01.07.2020, 21.07.2019-01.07.2020, 21.08.2019-01.07.2020, 21.09.2019-01.07.2020, 21.10.2019-01.07.2020, 21.11.2019-01.07.2020, 21.12.2019-01.07.2020, 21.01.2020-01.07.2020, 21.02.2020-01.07.2020, 21.03.2020-01.07.2020, 21.04.2020-01.07.2020 пеня у сумі 5 488,78 грн, 3 % річних у сумі 707,85 грн та інфляційні втрати у сумі 669,81 грн.

Також, суд відмовляє у задоволені вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені у сумі 3 048,79 грн, 3 % річних у сумі 429,08 грн та інфляційних у сумі 467,81 грн, оскільки вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних за періоди: 21.08.2019-01.07.2020, 21.09.2019-01.07.2020, 21.10.2019-01.07.2020, 21.11.2019-01.07.2020, 21.12.2019-01.07.2020, 21.01.2020-01.07.2020, 21.02.2020-01.07.2020, 21.03.2020-01.07.2020, 21.04.2020-01.07.2020, є похідними від вимоги про стягнення суми основної заборгованості за вказані періоди.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних за періоди: 21.05.2019-01.07.2020, 21.06.2019-01.07.2020, 21.07.2019-01.07.2020, суд зазначає наступне.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків сплати орендних платежів плати передбачена у п. 8.2. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за несвоєчасне перерахування орендної плати, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Позивачем, у порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, нарахована пеня за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому правильним періодом нарахування пені є 21.05.2019-21.11.2019, 21.06.2019-21.12.2019, 21.07.2019-21.01.2020.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що сума пені становить 510,90 грн (21.05.2019-21.11.2019), 495,21 грн (21.06.2019-21.12.2019), 477,86 грн (21.07.2019-21.01.2020), а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково у загальній сумі 1 483,97 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перерахунок 3% річних за періоди: 21.05.2019-01.07.2020, 21.06.2019-01.07.2020, 21.07.2019-01.07.2020, судом встановлено, що сума 3% річних становить 278,76 грн, а тому вимоги у даній частині суд задовольняє частково.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

За перерахунком суду, сума інфляційних становить 220,41 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище обставини, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Жуляни до Товариства з обмеженою відповідальністю Просат частково.

Щодо витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Як підтверджено матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством Жуляни та Адвокатським об`єднанням Мостовенко Антонець та партнери укладений договір про надання правової допомоги №16/04 від 16.04.2019, відповідно до якого ПАТ Жуляни доручає та сплачує, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з будь-якого приводу представляти інтереси клієнта.

Згідно із попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, загальна вартість наданої позивачу правової допомоги становить 7000,00 грн, з яких: зустріч з клієнтом з метою з`ясуванням обставин справи - 1000,00 грн, правовий аналіз наданих клієнтом документів, збирання доказів - 2000,00 грн, складання та подання позову - 2000,00 грн, участь у судових засідань - 2000 грн.

Водночас, враховуючи, що розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із обсягом наданих послуг.

Таким чином, за наведених вище обставин та враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги позивачу у справі № 910/11183/20 до 2 000,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача, у зв`язку зі чим вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

З огляду на наведене, згідно із приписів ст. 129 ГПК України, витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Просат (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 89-А, ідентифікаційний код 33689783) на користь Публічного акціонерного товариства Жуляни (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 9, ідентифікаційний код 04012170) борг у сумі 9 000,00 грн, пеню у сумі 1 483,97 грн, 3% річних у сумі 278,76 грн, інфляційні втрати у сумі 220,41 грн, витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн та судовий збір у розмірі 538,57 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.10.2020.

Суддя О.В. Гулевець