Рішення

від 22.10.2020 по справі 910/7647/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2020Справа № 910/7647/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного підприємства "АСТАРТА АГРО", Запорізька обл., м. Бердянськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД", м. Київ

про стягнення 277 798,89 грн ,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "АСТАРТА АГРО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" про стягнення 277 798,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 20/03-20-1 від 20.03.2020 в частині здійснення поставки товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для повернення попередньої оплати товару в сумі 273 480 грн. Приватне підприємство "АСТАРТА АГРО" також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 3 198,07 грн та 3% річних в сумі 1 120,82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

23.06.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" вказує на те, що позивачем не визначено достовірну та обгрунтовану ціну позову, не доведено порушення його прав, як на підставу звернення до суду з позовом та не в повній мірі визначено обсяг і характер доказів у справі.

Ухвалою від 26.06.2020 судом залишено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" про здійснення розгляду справи № 910/7647/20 за правилами загального позовного провадження без задоволення.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не було надано суду доказів здійснення попередньої оплати саме за договором поставки № 20/03-20-1 від 20.03.2020. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивачем не обґрунтовано нарахування пені та 3% річних саме з 10.04.2020. Крім того, за твердженнями відповідача, позивачем взагалі безпідставно здійснено нарахування неустойки, що не передбачена умовами договору.

З огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2018 між Приватним підприємством "АСТАРТА АГРО" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" (постачальник) було укладено договір поставки №20/03-20-1, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві хімічну продукцію, а покупець прийняти і оплатити товар у кількості, за номенклатурою, ціною, в терміни та на умовах поставки згідно з умовами цього договору та специфікаціями до нього, які є невід`ємними частинами договору.

Ціна товару обумовлюється для кожної партії окремо і відображається у відповідних специфікаціях до цього договору. Загальна сума даного договору визначається як сума вартості товару, передбаченого у всіх специфікаціях, підписаних до даного договору (п.п. 3.1, 3.2 договору №20/03-20-1 від 20.03.2018).

Згідно п.4.1 договору №20/03-20-1 від 20.03.2018 оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі, специфікації або в рахунку постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У п.4.2 договору №20/03-20-1 від 20.03.2018 вказано, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100% вартості товару протягом 3 робочих днів, з дня надсилання постачальником рахунку, якщо інший порядок оплати не передбачений специфікацією.

Поставка товару здійснюється партіями, по факту отримання та оплати товару, постачальник може здійснювати доставку товару покупцю власним або найманим автотранспортом, в такому випадку вартість доставки товару включається до загальної вартості товару (п.5.1 договору №20/03-20-1 від 20.03.2018).

У п.10.7 вказано, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. В разі якщо жодна зі сторін не заявить про припинення договірних відносин не пізніше ніж за 10 днів до моменту закінчення строку дії договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №20/03-20-1 від 20.03.2018 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №20/03-20-1 від 20.03.2018 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

У додатку №1 до договору №20/03-20-1 від 20.03.2018 сторонами затверджено специфікацію №1, відповідно до змісту якої постачальник поставляє покупцю карбамід у кількості 65, т на загальну суму 517 545 грн.

У п.3 специфікації №1 визначено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100% вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку на протязі одного банківського дня. Постачальник має право виставляти рахунки частково, відповідно до вже поставленої покупцю кількості товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 345 030 грн в якості попередньої оплати товару, що підтверджується платіжним дорученням №74 від 20.03.2020.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, товар за договором №20/03-20-1 від 20.03.2018 відповідачем поставлено не було.

З огляду на непоставку товару, Приватне підприємство "АСТАРТА АГРО" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" з вимогою №18 від 25.03.2020 про повернення коштів за непоставлений товар.

Листом №03/04 від 03.04.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" було гарантовано здійснити повернення коштів, оплачених Приватним підприємством "АСТАРТА АГРО" згідно договору поставки №20/03-20-1 від 20.03.2018, згідно рахунку №58 від 20.03.2020 на загальну суму 345 030 грн в повному обсязі в строк до 10.04.2020.

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем було лише частково повернуто суму попередньої оплати, а саме на загальну суму 71 550 грн.

05.05.2020 Приватним підприємством "АСТАРТА АГРО" було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" претензію №53 від 05.05.2020 про повернення залишку суми попередньої оплати в розмірі 273 480 грн.

Однак, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем вимоги позивача виконано не було, суму попередньої оплати в повному обсязі не повернуто, що і стало підставою для нарахування пені, 3% річних та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не було надано суду доказів здійснення попередньої оплати саме за договором поставки № 20/03-20-1 від 20.03.2020. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивачем не обґрунтовано нарахування пені та 3% річних саме з 10.04.2020. Крім того, за твердженнями відповідача позивачем взагалі безпідставно здійснено нарахування неустойки, що не передбачена умовами договору.

Оцінюючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для частково задоволення позовних вимог. При цьому, суд виходить з такого.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Судом було встановлено обставини внесення позивачем попередньої оплати в сумі 345 030 грн.

Наразі, заперечення відповідача стосовно відсутності підстав вважати, що означена сума грошових коштів сплачена саме на виконання умов договору №20/03-20-1 від 20.03.2018, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Вище вказувалось, що листом №03/04 від 03.04.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" було гарантовано здійснити повернення коштів, оплачених Приватним підприємством "АСТАРТА АГРО" згідно договору поставки №20/03-20-1 від 20.03.2018, згідно рахунку №58 від 20.03.2020 на загальну суму 345 030 грн в повному обсязі в трок до 10.04.2020.

Тобто, в означеному листі відповідачем фактично було визнано обставини належного виконання позивачем своїх обов`язків з попередньої оплати товару за договором №20/03-20-1 від 20.03.2018.

За таких обставин, за висновками суду, надані позивачем до матеріалів справи документи є належними та допустимими доказами внесення покупцем попередньої оплати згідно договору поставки №20/03-20-1 від 20.03.2018 на суму 345 030 грн.

Судом вище зазначалось, що згідно п.4.1 договору №20/03-20-1 від 20.03.2018 оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі, специфікації або в рахунку постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У п.3 специфікації №1 визначено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100% вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку на протязі одного банківського дня. Постачальник має право виставляти рахунки частково, відповідно до вже поставленої покупцю кількості товару.

Отже, виходячи з умов правочину, строк поставки товару за договором №20/03-20-1 від 20.03.2018 на суму 345 030 грн настав.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" свої зобов`язання за договором №20/03-20-1 від 20.03.2018 виконано не було, а саме товар покупцю не передано, на вимогу покупця лише частково повернуто суму попередньої оплати, а саме 71 550 грн., з урахуванням чого сума неповернутої попередньої оплати становить 273 480 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строк, визначений договором №20/03-20-1 від 20.03.2018, товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення залишку попередньої оплати 273 480 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 3198,07 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України ).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України ).

Частинами першою та другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України . Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України ).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу .

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 10.12.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18.

Наразі, суд зазначає, що умовами договору №20/03-20-1 від 20.03.2018 не передбачено забезпечення виконання постачальником своїх зобов`язань неустойкою у розрізі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Одночасно, позивачем не наведено, а судом не встановлено норм чинного законодавства, якими б було визначено обов`язок постачальника у разі порушення строків поставки товару чи повернення попередньої оплати сплатити пеню у заявленому до стягнення розмірі, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 3198,07 грн підлягають залишенню без задоволення.

Щодо позовних вимог Приватного підприємства "АСТАРТА АГРО" в частині стягнення 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Як встановлено судом за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування на суму боргу 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із вимогою позивача про повернення суми попередньої оплати у зв`язку з не поставкою товару, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України , є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом вище вказувалось, що з огляду на не поставку товару, Приватне підприємство "АСТАРТА АГРО" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" з вимогою №18 від 25.03.2020 про термінове повернення коштів за непоставлений товар.

Листом №03/04 від 03.04.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" було гарантовано здійснити повернення коштів, оплачених Приватним підприємством "АСТАРТА АГРО" згідно договору поставки №20/03-20-1 від 20.03.2018, згідно рахунку №58 від 20.03.2020 на загальну суму 345 030 грн в повному обсязі в строк до 10.04.2020.

Отже, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, банківською випискою та платіжним дорученням.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України ), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України .

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у поставі від 22.09.2020 Великої Палати Верховного Суду по справі №918/631/19.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 11.04.2020 по 29.05.2020 на загальну суму 1 098,40 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "АСТАРТА АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" про стягнення 277 798,89 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІКС-ТРЕЙД" (01601, місто Київ, вул.Мечникова, будинок 2, ЄДРПОУ 43254833) на користь Приватного підприємства "АСТАРТА АГРО" (71100, Запорізька обл., місто Бердянськ, вул.Комунарів, 96, ЄДРПОУ 35547282) попередню оплату в розмірі 273 480 (двісті сімдесят три тисячі чотириста вісімдесят) грн, 3% річних в сумі 1098 (тисяча дев`яносто вісім) грн, 40 коп. та судовий збір в сумі 4118 (чотири тисячі сто вісімнадцять) грн, 68 коп.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 3198,07 грн, 3% річних в розмірі 22,42 грн.

4. Судовий збір в сумі 48,30 грн. залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено та підписано 22.10.2020р.

Суддя В.В. Князьков