Рішення

від 23.10.2020 по справі 913/494/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року м.Харків Справа № 913/494/20

Провадження №34/913/494/20

Суддя господарського суду Луганської області Іванов А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль , м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фонду комунального майна Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області , м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про стягнення 32 413 грн. 27 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суть спору: Державне підприємство Сєвєродонецька теплоелектроцентраль звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради, в якій просить стягнути з відповідача суму боргу за надання комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 32 413 грн. 27 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 30.11.2015 по 31.03.2017 поставив відповідачу до нежитлових приміщень за адресами: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 та бул. Дружби Народів (раніше Леніна), буд. 32 теплову енергію у вигляді гарячої води на загальну суму 32 413 грн. 27 коп.

Позивач вказує, що на відповідача були перенесені нарахування за поставлену теплову енергію по нежитловому приміщенню за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 за періоди з 30.11.15 по 26.10.2016, з 27.12.16 по 16.01.2017 та з 17.01.2017 по 30.01.2017, а також по нежитловому приміщенню за адресою: м. Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, буд. 32 за період з 01.01.17 по 31.03.2017, оскільки він є балансоутримувачем вказаних приміщень.

Як зазначає позивач, незважаючи на те, що письмовий договір між сторонами не укладався, відповідач користувався послугою з централізованого опалення, однак оплату спожитих комунальних послуг не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 справу №913/494/20 передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 26.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, без виклику сторін.

18.09.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №01.01.-10/04/399 від 14.09.2020, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає. Відповідач вважає, що невиконання орендарями своїх обов`язків по укладанню договорів на споживання теплової енергії з позивачем не є підставою для сплати Фондом комунального майна коштів за надання послуг з централізованого опалення орендованих приміщень. До того ж, на думку, відповідача позивач звернувся з даним позовом після спливу строків позовної давності. В зв`язку з наведеним відповідач просить застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також відповідач у відзиві повідомив, що у зв`язку із утворенням в м. Сєвєродонецьк Луганської області Військово-цивільної адміністрації, розпорядженням керівника Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області від 27.08.2020 було перейменовано Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради на Фонд комунального майна Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області, що приймається судом до уваги при розгляді даної справи.

24.09.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив №06-05/1-43 від 21.09.2020, в якій вказує, що надання послуг з централізованого опалення до нежитлових приміщень, які знаходяться на балансі відповідача, підтверджується рахунком-коригування №6159 від 31.01.2017 (отриманий відповідачем 03.02.2017), рахунком-коригування №6159 від 28.02.2017 (отриманий відповідачем 03.03.2017), рахунком-коригування №6159 від 31.03.2017 (отриманий відповідачем 04.04.2017) та рахунком-коригування №6159 від 28.09.2017 (отриманий відповідачем 02.10.2017).

Позивач зазначає, що відсутність договору, укладеного між ним та відповідачем, не є підставою для звільнення останнього від оплати комунальних послуг з централізованого опалення. Тому на відповідача були перенесені нарахування за поставлену теплову енергію по нежитловим приміщенням за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 та бул. Дружби Народів, буд. 32 А. Стосовно строку позовної давності позивач стверджує, що строк у три роки починається з моменту повернення відповідачем без підпису Акту звірки розрахунків, а саме з 18.12.2018.

Крім того, позивачем у відповіді на відзив вказано вірну адресу нежитлового приміщення, по якому надавались послуги з централізованого опалення, а саме: бул. Дружби Народів, буд. 32 А, що приймається судом до уваги.

29.09.2020 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення №01.01.-10/04/428 від 28.09.2020, в яких зазначає, що не погоджується з позицією позивача, викладеною у відповіді на відзив, оскільки відповідач не укладав з ним Договір №6159, тому не несе по ньому зобов`язань. На думку відповідача, службові записки позивача про перенесення нарахувань між споживачами є його внутрішніми документами та не є підставою для виникнення зобов`язань у відповідача. Відповідач вважає, що немає підстав для нарахування йому плати за спожиту теплову енергію.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Сєвєродонецька теплоелектроцентраль (виконавець послуг, позивач) надавало Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради (споживач, відповідач), яке в подальшому було перейменовано на Фонд комунального майна Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області, без укладення договору, але за фактичних договірних відносин, комунальні послуги з централізованого опалення у опалювальних сезонах 2015-2017 років у період з 30.11.2015 по 31.03.2017.

Позивач постачав теплову енергію у вигляді гарячої води до нежитлових приміщень відповідача, а саме по нежитловому приміщенню за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 за періоди з 30.11.15 по 26.10.2016, з 27.12.16 по 16.01.2017 та з 17.01.2017 по 30.01.2017, а також по нежитловому приміщенню за адресою: м. Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, буд. 32 А за період з 01.01.17 по 31.03.2017.

Вказані нежитлові приміщення знаходяться на балансі відповідача і здавались ним в оренду. Так, нежитлове приміщення за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 здавалося відповідачем в оренду ФОП Руденко Н.О. на підставі Договору оренди приміщення №8 від 15.11.2015, термін дії якого закінчився 30.11.2015, про що Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради зазначає в листі №05-09/614 від 28.11.2016 (а.с. 10).

30.11.2015 в зв`язку із закінченням терміну дії Договору оренди приміщення №8 від 15.11.2015 ФОП Руденко Н.О. передав, а Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради прийняв вказане нежитлове приміщення, про що було складено Акт приймання-передачі нежилого приміщення від 30.11.2015 (а.с. 10).

Оскільки нежитлове приміщення за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 було передано від орендаря відповідачу, позивач на підставі службової записки переніс нарахування за період з 30.11.15 по 26.10.2016 у сумі 20 914 грн. 81 коп. з ФОП Руденко Н.О. на Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради (а.с. 11).

Позивачем було виписано рахунок-коригування №6159 від 31.01.2017 за період з 30.11.15 по 26.10.2016 на суму 20 914 грн. 81 коп., який був вручений відповідачу 03.02.2017 (а.с. 9).

В подальшому дане нежитлове приміщення з 27.12.2016 по 16.01.2017 Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради здавав в оренду ФОП Орлову Ф.О.

Тому позивач на підставі службової записки №08-06-286 від 23.02.2017 переніс нарахування за період з 27.12.2016 по 16.01.2017 на відповідача та виписав йому рахунок-коригування №6159 від 28.02.2017 за цей період на суму 3 194 грн. 78 коп., який був вручений останньому 03.03.2017 (а.с. 12-13).

17.01.2017 ФОП Орлов Ф.О. придбав це нежитлове приміщення та зареєстрував 30.01.2017 за собою право власності, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №81502869 від 01.03.2017 (а.с. 14).

01.07.2018 позивача уклав з Орловим Ф.О., як з власником нежитлового приміщення за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82, Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1243, в п. 9.1. якого сторони передбачили, що умови Договору розповсюджуються на відносини між сторонами, які виникли з 31.01.2017 (а.с. 17-19).

В зв`язку з наведеним, на підставі службової записки позивач переніс на відповідача нарахування за період з 17.01.2017 по 30.01.2017, виписав Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради рахунок-коригування №6159 від 28.02.2017 за вказаний період на суму 1 742 грн. 84 коп. та вручив його відповідачу 04.04.2017 (а.с. 15-16).

Факт постачання теплової енергії до нежитлового приміщення відповідача за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82, підтверджується Актами №0116 про включення теплоустановок від 22.10.2015 та від 22.10.2015 (а.с. 34).

В свою чергу, нежитлове приміщення за адресою: м. Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, буд. 32 А, також знаходиться на балансі відповідача і здавалося ним в оренду Державній інспекції сільського господарства в Луганській області, яка з 01.01.2017 була ліквідована, що підтверджується листом №001 від 06.01.2017 (а.с. 25).

Однак, відповідач не уклав з позивачем додаткової угоди по даному нежитловому приміщенню, тому на підставі службової записки нарахування у сумі 6 560 грн. 84 коп. за період з 01.01.2017 по 31.03.2017 були перенесені на Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради, як бездоговірного споживача.

Позивачем був виписаний рахунок-коригування №6159 від 28.09.2017 за вказаний період на суму 6 560 грн. 84 коп., який був вручений відповідачу 02.10.2017 (а.с. 22).

Поряд з цим, факт постачання теплової енергії до нежитлового приміщення відповідача за адресою: м. Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, буд. 32 А, підтверджується Актом про включення теплоустановок від 27.10.2016 та Актом про відключення теплоустановок від 04.04.2017 (а.с. 35).

Як зазначає позивач, відповідачу на підпис було надано Акт звірки розрахунків на суму 32 413 грн. 27 коп. станом на 30.09.2018 року (а.с. 45).

Проте, відповідач із заборгованістю в сумі 32 413 грн. 27 коп. не погодився та повернув позивачу Акт звірки розрахунків без підпису листом №03-09/1192 від 18.12.2018 (а.с. 43).

Оскільки відповідачем у добровільному порядку вартість поставленої теплової енергії на загальну суму 32 413 грн. 27 коп. сплачено не було, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача боргу за надання комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 32 413 грн. 27 коп.

Відповідач проти позову заперечив та вказав, що невиконання орендарями своїх обов`язків по укладанню договорів на споживання теплової енергії з позивачем не є підставою для сплати Фондом комунального майна коштів за надання послуг з централізованого опалення орендованих приміщень. Відповідач стверджує, що службові записки позивача про перенесення нарахувань між споживачами є його внутрішніми документами та не є підставою для виникнення зобов`язань у відповідача. Договір з позивачем відповідач не укладав. Тому відповідач вважає, що немає підстав для нарахування йому плати за спожиту теплову енергію.

До того ж, на думку відповідача, позивач звернувся з даним позовом після спливу строків позовної давності. В зв`язку з наведеним відповідач просив застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За визначеннями наведеними у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): постачання теплової енергії (теплопостачання) це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі - Правила), споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

За приписами ч. 1, 2 та 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Частиною 3 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Положеннями ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що основним обов`язком споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником (п. 4 Правил).

Таким чином, укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком.

Разом з тим, сам факт неукладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.

Враховуючи зазначене, порушуючи вимоги чинного законодавства щодо укладення зазначеного договору, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.

За огляду на вказане, позивач обґрунтовано нарахував відповідачу вартість поставленої та спожитої теплової енергії до нежитлових приміщень за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 та бул. Дружби Народів, буд. 32А у розмірі 32 413 грн. 27 коп.

В свою чергу, твердження відповідача про те, що договору з позивачем він не укладав, тому немає підстав для нарахування йому плати за спожиту теплову енергію, є безпідставними та такими, що спростовуються наведеними вище висновками.

До того ж, ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 13 Конституції України, яка кореспондується з нормою ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує.

Отже, аналіз вказаних положень законодавства дає можливість стверджувати, що право власності на нерухоме майно породжує для власника певні зобов`язання, зокрема, й щодо оплати наданих комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Фонд комунального майна є балансоутримувачем нежитлових приміщень за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 та бул. Дружби Народів, буд. 32 А, а тому повинен здійснювати заходи, які сприятимуть якнайефективнішому використанню майна, в тому числі своєчасно сплачувати комунальні послуги, які постачаються у вказані приміщення.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується постачання теплової енергії позивачем до нежитлового приміщення відповідача за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 1/82 у періоди з 30.11.15 по 26.10.2016, з 27.12.16 по 16.01.2017 та з 17.01.2017 по 30.01.2017, а також до нежитлового приміщення відповідача за адресою: м. Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, буд. 32 А у період з 01.01.17 по 31.03.2017 на загальну суму 32 413 грн. 27 коп.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач спожив теплову енергію поставлену позивачем до його нежитлових приміщень, однак не сплатив позивачу її вартість в сумі 32 413 грн. 27 коп.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не спростував споживання теплової енергії, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що порушив права позивача на отримання плати за надані послуги з централізованого опалення та заборгував йому 32 413 грн. 27 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 20 Правил, облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Матеріали справи містять розрахунок, відповідно до якого вартість спожитої відповідачем без договору теплової енергії становить 32 413 грн. 27 коп. (а.с. 36).

Отже, сукупністю наданих позивачем доказів підтверджується кількість та вартість спожитої відповідачем без договору теплової енергії за спірні періоди.

Відповідачем вказані обставини не спростовані. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що споживаючи теплову енергію без договору у період з у періоди з 30.11.15 по 26.10.2016, з 27.12.16 по 16.01.2017, з 17.01.2017 по 30.01.2017 та з 01.01.17 по 31.03.2017 у вигляді централізованого опалення, відповідач без достатніх правових підстав набув майно позивача (теплову енергію) на загальну суму 32 413 грн. 27 коп.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1213 ЦК України в разі неможливості повернути потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Враховуючи, що теплова енергія є видом товару, який має такі властивості, які призводять до неможливості його повернення в натурі, суд приходить до висновку, що вартість поставленої теплової енергії має бути відшкодована позивачу.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву №01.01.-10/04/399 від 14.09.2020 відповідач заявив про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вказав Верховний Суд, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Таку заяву може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання .

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі №6-2667цс16 та підтверджена постановою Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №0907/2-7453/2011.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, які в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Частиною 2 ст. 530 ЦК України врегульовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання (абзац другий частини п`ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред`явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов`язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов`язок негайного виконання зобов`язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред`явлення вимоги кредитором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач пред`являв вимоги відповідачу про сплату вартості теплової енергії в сумі:

20 914 грн. 81 коп., направивши рахунок-коригування №6159 від 31.01.2017, який отриманий відповідачем 03.02.2017;

3 194 грн. 78 коп. за рахунком-коригування №6159 від 28.02.2017, що отриманий відповідачем 03.03.2017;

1 742 грн. 84 коп. за рахунком-коригування №6159 від 31.03.2017, який відповідач отримав 04.04.2017;

6 560 грн. 84 коп., направивши рахунок-коригування №6159 від 28.09.2017 (отриманий відповідачем 02.10.2017).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, строк позовної давності про стягнення вартості теплової енергії у сумі:

20 914 грн. 81 коп. розпочався 11.02.2017 та сплив 11.02.2020;

3 194 грн. 78 коп. розпочався 11.03.2017 та сплив 11.03.2020;

1 742 грн. 84 коп. розпочався 12.04.2017 та сплив 12.04.2020;

6 560 грн. 84 коп. розпочався 10.10.2017 та сплив 10.10.2020.

Позовна заява надійшла до суду 25.08.2020, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду. Тобто за вимогами про стягнення з відповідача вартості теплової енергії на суму 20 914 грн. 81 коп., 3 194 грн. 78 коп., 1 742 грн. 84 коп., а всього 25 852 грн. 43 коп., позивачем пропущено строки позовної давності.

За вимогами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу за надання комунальних послуг з централізованого опалення в сумі 25 852 грн. 43 коп. через сплив позовної давності.

При цьому, суд враховує, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення з відповідача боргу за надання комунальних послуг з централізованого опалення в сумі 6 560 грн. 84 коп., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Твердження позивача про те, що строк позовної даності ним не пропущено взагалі, оскільки він має починається з моменту повернення відповідачем без підпису Акту звірки розрахунків, а саме з 18.12.2018, є безпідставними та такими, що суперечать положенням чинного законодавства, як і посилання відповідача про застосування строків позовної даності щодо всіх нарахувань за спожиту ним теплову енергію, а отже не приймаються судом до уваги.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню частково.

В зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за надання комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 6 560 грн. 84 коп.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що судовими витратами в даній справі є сума сплаченого судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль задовольнити частково.

2. Стягнути з Фонду комунального майна Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, бульв. Дружби Народів, буд. 32, ідентифікаційний код 25372814) на користь Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 17, ідентифікаційний код 00131050) борг в сумі 6 560 грн. 84 коп. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 425 грн. 47 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному пп. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Рішення складено та підписано без його проголошення 23.10.2020.

Суддя А.В. Іванов