Рішення

від 12.10.2020 по справі 916/1846/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1846/20

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від прокуратури - Стоянова О.О.,

від позивача - не з`явився,

від відповідача - Скалозуб А.М., Дьоміна Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом виконувача обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Селянського (фермерського) господарства «Південь» про визнання державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність, скасування запису, виключення відомостей та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Селянського (фермерського) господарства «Південь» про:

- визнання таким, що втратив чинність, державного акту ІІ-ОД № 029878 від 24.12.1992 р. на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 на підставі рішення 11 сесії 21 скликання Ярославської сільської ради народних депутатів Саратського району Одеської області від 08 грудня 1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 21;

- скасування запису № 21 про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею ІІ-ОД № 029878 від 24.12.1992 р. в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею;

- виключення відомостей про користувача земельної ділянки - ОСОБА_1 з Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровими номерами 5124587700:01:002:0574, 5124587700:01:002:0575;

- зобов`язання СФГ «Південь» повернути земельну ділянку з кадастровими номерами 5124587700:01:002:0574, 5124587700:01:002:0575, площею 20,0 га, яка знаходиться на території Ярославської сільської ради (за межами населеного пункту).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на безпідставне користування СФГ «Південь» земельною ділянкою площею 20,0 га з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ярославської сільської ради Саратського району Одеської області з кадастровими номерами № 5124587700:01:002:0574, № 5124587700:01:002:0575, оскільки вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ОД № 029878 від 24.12.1992 р., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис про смерть № 414 від 13.09.2018 р. Так, прокурор стверджує, що право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акту на право постійного користування землею не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Зокрема, прокурор посилається на ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу України, згідно якої цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Як вказує прокурор, за змістом ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Так, прокурор вважає, що з огляду на зазначені норми закону та положень Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини, а тому припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Поряд з цим прокурор вважає, що у зв`язку з припиненням права постійного користування, державний акт на право постійного користування землею ІІ-ОД № 029878 від 24.12.1992 р., яким посвідчувалось право постійного користування, повинен бути визнаний таким, що втратив чинність, а запис про реєстрацію вказаного державного акту в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею Саратської районної ради підлягає скасуванню.

В свою чергу прокурор вказує, що за умови припинення права постійного користування та визнання державного акту, який його посвідчував, таким, що втратив чинність, відомості про користувача земельної ділянки підлягають виключенню з Поземельної книги на цю земельну ділянку.

Крім того, прокурор стверджує, що з моменту смерті ОСОБА_1 та по цей час С(Ф)Г «Південь» продовжує використовувати спірну земельну ділянку на праві постійного користування без належних для цього підстав, що підтверджено інформацією Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області № 9510/9/15-32-52-04-06 від 30.04.2020. Згідно поданих податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи платником С(Ф)Г «Південь» задекларовано площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення у кількості 20,0 га по коду КОАТУУ Ярославської сільської ради Саратського району за 2015-2020 роки.

Так, прокурор зазначає, що використання зазначеної земельної ділянки у такий спосіб суперечить вимогам чинного законодавства, внаслідок чого спірна земельна ділянка має бути повернута власнику.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.06.2020 р. позовну заяву виконувача обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1846/20 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 21.07.2020 р.

20.07.2020 р. позивачем подано до господарського суду пояснення, в яких позивач підтримує позов прокурора. Зокрема, позивач вказує, що згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Разом з тим, ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. При цьому позивач зазначає, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства. Так, позивач вказує, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Позивач зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладено у постановах від 23.11.2016 р. у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 р. у справі № 6-2329цс16).

06.08.2020 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову прокурора з огляду на наступне. Так, засновниками фермерського господарства є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, актовий запис про смерть № 414 від 13.09.2018 р. Як вказує відповідач, земельна ділянка продовжує використовується ФГ «Південь» , у зв`язку з чим даним господарством сплачується земельний податок протягом 2018-2020 років за користування землею. Враховуючи, що спірні правовідносини стосуються права користування земельною ділянкою, яке виникло після видачі державного акту на право постійного користування землею площею 20,0 га при вирішенні спору, відповідач вважає, що слід застосувати положення Закону України «Про (селянське) фермерське господарство» в редакції від 29.07.2003 р. та Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. щодо надання правової оцінки обставинам створення СФГ «Південь» та користування останнім спірною земельною ділянкою. Як вказує відповідач, членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Як вказує відповідач, оформлення Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 029878 здійснено для відповідної мети - реалізація права громадян на створення (ведення) селянського (фермерського) господарства, і як наслідок створення та діяльність Фермерського господарства «Південь» , яке було зареєстровано як юридична особа 24.12.1992 р. Отже, саме з цього часу землекористувачем вказаної земельної ділянки є ФГ «Південь» . Також відповідач зазначає, що отримання спірної земельної ділянки в постійне користування саме з метою створення фермерського господарства підтверджується відміткою в акті на право постійного користування землею, в якій зазначено мету (призначення) наданої земельної ділянки: для ведення селянського (фермерського) господарства . Наразі відповідач вважає помилковими твердження позивача про припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , оскільки право користування земельною ділянкою загальною площею 20,00 га, розташованої на території Ярославівської сільської ради Саратського району, перейшло від громадянина України ОСОБА_1 до створеного ним С(Ф)Г «Південь» . Так, відповідач вказує, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Так, нормами діючої ст. 141 ЗК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не передбачено такої підстави припинення права постійного користування як «смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства» . Крім того, відповідач зазначає, що прокуратурою не зазначено на підставі якого п. ст. 141 ЗК України відбулось припинення права користування спірною земельною ділянкою, а лише зазначено, що таке право не входить до складу спадщини. Також відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс119), де вказано, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

09.09.2020 р. Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою Одеської області подано до господарського суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій прокурор наполягає на задоволенні позовних вимог.

18.09.2020 р. відповідачем подано до господарського суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову прокурора, зазначаючи, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). Крім того відповідач вказує, що у земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Південь» , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2020 р. у справі № 916/1846/20 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 12 жовтня 2020 р.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 12.10.2020 р., не з`явився.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 12.10.2020 р. прокурор позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, натомість відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, 17 жовтня 1992 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Ради народних депутатів із заявою, в якій просив виділити йому для ведення селянського фермерського господарства із земель запасу 20 га землі. У вказаній заяві заявник зазначив, що виділені землі будуть використовуватися для вирощування сільськогосподарських культур, а також вказав, що до складу селянського фермерського господарства входять: 1) голова ОСОБА_1 1958 р.н., 2) ОСОБА_2 1963 р.н., 3) ОСОБА_3 1982 р.н.

Згідно протоколу 11 сесії 21 скликання Ярославської сільської ради народних депутатів Саратського району Одеської області від 17.11.1992 р. ОСОБА_1 виділено 20 га ріллі, із них 5,87 га - частка, 14,13 га - в постійне користування.

Так, на підставі рішення 11 сесії 21 скликання Ярославської сільської ради народних депутатів Саратського району Одеської області від 08.12.1992 р. ОСОБА_1 було видано державний акт серії ІІ-ОД № 029878 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 20,0 га, що розташована на території Ярославської сільської ради, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею Ярославської сільської ради Саратського району за № 21. Згідно вказаного державного акту земельну ділянку площею 20,0 га надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

В подальшому за заявою ОСОБА_1 було створено Селянське (фермерське) господарство «Південь» , яке було зареєстровано 24.12.1992 року, а 04.09.2012 р. стосовно нього внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як з`ясовано судом, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить актовий запис про смерть № 414 від 13.09.2018 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 червня 2019 року заступником прокурора Одеської області з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді та вивченням стану додержання земельного законодавства направлено керівнику Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для розгляду матеріали Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо правомірності користування земельними ділянками померлих фізичних осіб на території Арцизького, Білгород-Дністровського, Саратського та Тарутинського районів.

07.04.2020 р. керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із листом № 16.49-52-4286вих-20, в якому, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді, керуючись п. 2 абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , просив в найкоротший строк надати інформацію щодо того, ким та на яких підставах на теперішній час використовуються земельні ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема, на території Ярославської сільської ради земельна ділянка площею 20 га, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 029878, виданого 08.12.1998 р. та зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 21. Окрім того, керівник місцевої прокуратури просив повідомити чи вживались Головним управлінням Держтеокадастру в Одеській області заходи щодо звернення до суду з позовами про визнання державних актів на право постійного користування такими, що втратили чинність, скасування записів про реєстрацію державних актів щодо вказаних земельних ділянок.

Також із матеріалів справи вбачається, що 08.04.2020 р. керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури направив начальнику управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області для відома та вирішення питання щодо подальшого скерування запиту місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо надання інформації з приводу вжитих заходів щодо звернення до суду з позовами про визнання державних актів на право постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства померлих осіб такими, що втратили чинність, скасування записів про реєстрацію державних актів щодо вказаних земельних ділянок на території Саратського району Одеської області.

Згідно листа від 13.04.2020 р. № 102/02-12 Ярославська сільська рада Саратського району Одеської області на запит першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури від 07.04.2020 р. повідомила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; нормативно-грошова оцінка земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства становить 31017,00 грн. за 1 га; в сільраді статут відсутній; земельна ділянка площею 20,0 га, надана в користування СФГ «Південь» , використовується членами СФГ «Південь» , а саме жінкою - ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_4 .

Також Відділ у Саратському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на запит керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури про надання інформації щодо дати народження громадян, зокрема, ОСОБА_1 , листом від 13.04.2020 р. повідомив заявника про відсутність у відділі такої інформації, а також проінформував, що відповідно до пункту 4 розділу II Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Одеській області становить 31017,00 грн./га.

Крім того, листом від 30.04.2020 р. № 10-15-0.390-66/119-20 Відділ у Саратському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повідомив керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельні ділянки державної власності загальною площею 20,0 га ріллі, які перебували в постійному користуванні ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Ярославської сільської ради Саратського району, сформовані та відомості внесені до Державного земельного кадастру. Ділянкам присвоєні кадастрові номери: 5124587700:01:002:0574, 5124587700:01:002:0575.

Поряд з цим з матеріалів справи вбачається, що Головне управління ДПС в Одеській області Державної податкової служби України своїм листом повідомило в.о. керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, що за даними інформаційних систем баз даних ДПС України СФГ «Південь» (код ЄДРПОУ 21002533) перебуває на обліку в Ізмаїльському управлінні ГУ ДПС в Одеській області (Саратська ДПІ) та згідно наявної інформації баз даних ДПС України СФГ «Південь» заперіод 2015-2020 рр. є платником єдиного податку четвертої групи відповідно до пп. 298.8.1 п. 298.8 ст. 298 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями. При цьому вказаним листом було проінформовано, що за зазначений період згідно поданих щорічних податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи платником задекларовано площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення у кількості 20 га по коду КОАТУУ Ярославської сільської ради Саратського району відповідно до Державного акту на право постійного користування землею (№ ОД 029878, дата не зазначена), податкові зобов`язання на звітну дату сплачені у повному обсязі; податкові декларації з плати за землю (земельний податок за земельні ділянки державної або комунальної власності) за період 2015-2020 рр. платником до контролюючого органу не подавалися.

Так, з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20.05.2020 р. вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5124587700:01:002:0574, загальною площею 6,6731, із цільовим призначенням: 01.02 для ведення фермерського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, Ярославська сільська рада, належить до державної власності, при цьому у розділі - відомості про суб`єкта речового права на земельну ділянку значиться - ОСОБА_1 , вид речового права - інформація відсутня.

Також з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20.05.2020 р. вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5124587700:01:002:0575, загальною площею 13,1769, із цільовим призначенням: 01.02 для ведення фермерського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, Ярославська сільська рада, належить до державної власності, при цьому у розділі - відомості про суб`єкта речового права на земельну ділянку значиться - ОСОБА_1 , вид речового права - інформація відсутня.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом від 21.05.2020 р. повідомило Білгород-Дністровську місцеву прокуратуру, що в Головному управлінні відсутня інформація про те, ким на теперішній час фактично використовуються перелічені у листі земельні ділянки, при цьому Головним управлінням не вживалось заходів щодо звернення до суду із позовами про визнаним перелічених у листі державних актів на право постійного користування земельними ділянками такими, що втратили чинність та (або) скасування записів про реєстрацію даних державних актів.

З огляду на вищенаведене, прокурор у заявленому позові стверджує про безпідставне користування СФГ «Південь» земельною ділянкою площею 20,0 га з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ярославської сільської ради Саратського району Одеської області з кадастровими номерами № 5124587700:01:002:0574, № 5124587700:01:002:0575, оскільки право постійного користування вказаною земельною ділянкою, що належало померлому ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ОД № 029878 від 24.12.1992 р., не входить до складу спадщини, а тому припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Між тим згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 13.03.1992 року, чинній на момент створення СФГ «Південь» ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 13.03.1992 року, чинній на момент створення СФГ «Південь» ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 13.03.1992 року, чинній на момент створення СФГ «Південь» ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведених положень Кодексу вбачається, що на момент отримання ОСОБА_1 земельної ділянки на праві постійного користування для ведення СФГ така ділянка надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Адже, земельна ділянка була отримана саме з метою ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 14 жовтня 1992 року № 2683-XII, що діяла на момент створення СФГ «Південь» ), що діяв до 29.07.2003 року (у зв`язку з набранням чинності Законом України від 19.06.2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» ) після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім`я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, чинним на момент створення СФГ «Південь» законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав право громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» , яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 ЗУ «Про фермерське господарство» ).

Виходячи з наведеного, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

В свою чергу з огляду на вищенаведені законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. При цьому суб`єктом такого використання може бути особа, яка є суб`єктом господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19), які суд враховує згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Виходячи з аналізу приписів ст. 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» , після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Відповідно саме з цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічні висновки при застосуванні норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18.

Поряд з цим відповідно до положень ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 01.04.2018 року, чинній на момент смерті голови СФГ „Південь» ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» ; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (ч. 2 ст. 92 Кодексу).

З наведеного випливає, що на момент припинення членства ОСОБА_1 у СФГ «Південь» у зв`язку зі смертю право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Так, в п. 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 01.04.2018 року, чинній на момент смерті голови СФГ ОСОБА_1 ), який діяв з 01 січня 2002 року до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, рішенням Конституційного Суду України N 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, мали право використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю або на право оренди землі.

Відтак, господарський суд зазначає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на підставі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

З огляду на таке, суд вважає безпідставними доводи прокурора та позивача про припинення права користування спірною земельною ділянкою, яке виникло на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку зі смертю засновника СФГ «Південь» Скалозуб М.Ф., а також про неможливість включення до складу спадщини права постійного користування землею.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) зазначено , що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Наразі, як з`ясовано судом, на теперішній час засновниками СФГ «Південь» є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Спірна земельна ділянка використовується СФГ «Південь» , у зв`язку з чим відповідачем сплачується земельний податок.

Так, право користування спірною земельною ділянкою загальною площею 20,0 га, розташованої на території Ярославівської сільської ради Саратського району, перейшло від громадянина України ОСОБА_1 до створеного ним С(Ф)Г «Південь» .

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. З Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 Земельного кодексу України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об`єктивних і суб`єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.

Згідно із ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 01 квітня 2018 року, що діяла на момент смерті голови СФГ ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Таким чином, нормами ст. 141 чинного Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не передбачено такої підстави припинення права постійного користування як смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства.

У позовній заяві прокурором не зазначено жодної з наведених в ст. 141 Земельного кодексу України підстави, за якою відбулось припинення права користування спірною земельною ділянкою, а лише зазначено, що таке право не входить до складу спадщини, що є необґрунтованим.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві, чинному як на момент створення СФГ «Південь» , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні, така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) також зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, не залежить від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи є саме припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Тому право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Так, як вже зазначалось, на підставі рішення 11 сесії 21 скликання Ярославської сільської ради народних депутатів Саратського району Одеської області від 08.12.1992 р. ОСОБА_1 було видано державний акт серії ІІ-ОД № 029878 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 20,0 га, що розташована на території Ярославської сільської ради, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею Ярославської сільської ради Саратського району за № 21. Згідно вказаного державного акту земельну ділянку площею 20,0 га надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Після отримання гр. ОСОБА_1 як засновником СФГ Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації було засновано СФГ «Південь» , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах щодо користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ останнє набуло права та обов`язки землекористувача.

Саме такий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 (провадження №12-205гс119).

За таких обставин господарський суд доходить висновку про те, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 24 грудня 1992 року серії ІІ-ОД № 029878, вказане право не є таким, що припинилось. З огляду на відсутність підстав для визнання спірного акту таким, що втратив чинність, відповідно відсутні підстави для застосування наслідків, пов`язаних з втратою актом чинності та скасування запису про його реєстрацію в книзі записів державних актів на право постійного користування землею, виключення відомостей про користувача земельної ділянки з Поземельної книги на земельну ділянку.

Таким чином, суд вважає необґрунтованими є вимоги прокурора про визнання таким, що втратив чинність, вказаного державного акту ІІ-ОД № 029878 від 24.12.1992 р. на право постійного користування землею, та про скасування запису № 21 про реєстрацію цього Державного акту на право простійного користування землею в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, а також про виключення відомостей про користувача земельної ділянки ОСОБА_1 з Поземельної книги на спірну земельну ділянку з кадастровими номерами 5124587700:01:002:0574, 5124587700:01:002:0575.

Адже, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Так, в Кодексі не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена.

Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5- рп/2005 суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституція України закріпила рівність суб`єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов`язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13,41 Конституції України). Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (п. 5.4. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005).

Також Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 КУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафі.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» .

Так, право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі « East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний іnteralia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, прокурор та позивач не обґрунтували належним чином ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Селянського (фермерського) господарства "Південь" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З огляду на сталу практику ЄСПЛ в частині дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання щодо позбавлення відповідача права на мирне володіння майном - земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача повернути цю ділянку позивачу, суд вважає, що таке втручання з боку держави є порушенням гарантій за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яке не є законним та виправданим.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, господарський суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову виконувача обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області.

З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора, пред`явленого в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, відмовлено з підстав необґрунтованості, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету не підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову виконувача обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Селянського (фермерського) господарства «Південь» про визнання державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність, скасування запису, виключення відомостей та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 жовтня 2020 р.

Суддя В.С. Петров