Рішення

від 25.08.2020 по справі 709/523/20

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

709/523/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Кваші І.М.,

при секретарі судового засідання - Дем`яненко Н.М.,

за участі представника позивача - Попова А.В.,

представника відповідача - Плахи А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чорнобай цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" про визнання договору оренди землі недійсним ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" (далі- ПСП "Нива") про визнання договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона є власником земельної ділянки площею 2,6631га, кадастровий номер 7125185200:06:000:0899, яка знаходяться в адміністративних межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області. 02 січня

2010 року між нею та ПСП "Нива" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, терміном на 20 років, який зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби Чорнобаївського районного управління юстиції Черкаської області. 27 лютого 2019 року укладено додаткову угоду про зміни і доповнення до договору оренди землі від 02 січня 2010 року. Також 27 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ПСП "Нива" укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,6631 га, кадастровий номер 7125185200:06:000:0899, що знаходиться в адміністративних межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області. Оскільки одночасно одна й та ж земельна ділянка не може бути предметом двох договорів оренди, позивач просить визнати недійсним договір оренди від 27 лютого 2019 року, а також стягнути з відповідача судові витрати.

07 травня 2020 року на адресу суду надійшов відзив від ПСП "Нива", в якому підприємство заперечує щодо позовних вимог. Звертають увагу суду на ту обставину, що 27 лютого 2019 року між позивачем та ПСП "Нива" було підписано договір оренди землі. однак з`ясувалося, що його реєстрація неможлива до закінчення дії попереднього договору, а тому між ними підписано додаткову угоду до існуючого договору оренди землі. Водночас спірний договір не пройшов державної реєстрації, як передбачено приписами ст. 17 Закону України Про оренду землі та ст. 640 ЦК України, та як наслідок є неукладеним, тобто неіснуючим, а тому не може бути визнаний недійним. Крім того, зазначила, що витрати на правову допомогу розраховуються відповідно до спеціальної методики. Враховуючи викладене, просила у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив, поданій до суду представником позивача ОСОБА_2 , зазначалося, що представник відповідача посилалася на норми ст. 17 Закону України Про оренду землі не в чинній його редакції, оскільки чинна редакція передбачає передачу об`єкта за договором оренди землі з моменту державної реєстрації права оренди. Крім того, вважав недоречним посилання представника відповідача і на норми ст. 640 ЦК України. Стверджував, що поняття державна реєстрація договору оренди землі та державна реєстрація права оренди не є тотожними, а тому твердження представника відповідача про те, що незареєстрований договір оренди землі неможливо визнати недійсним, не ґрунтується на чинних нормах законодавства. На підставі викладеного просив суд не враховувати вказаного відзиву під час винесення рішення та позовну заяву задовольнити повністю.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_2 позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача ПСП "Нива" Плаха А.В. в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вказав на те, що даний договір оренди землі від 27 лютого 2019 року сторонами укладено помилково, державну реєстрацію він не пройшов, тобто це неіснуючий договір. Позивачем не доведено за захистом якого порушеного права вона звернулася до суду.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення чи відмову в задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІV -ЧР № 050325 від 19 листопада 2002 року на праві власності належить земельна ділянка площею 2,6631 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в адміністративних межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, кадастровий номер 7125185200:06:000:0899 (а.с.25).

02 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ПСП "Нива" укладено договір оренди землі, за яким орендодавець передав в оренду відповідачу належну їй земельну ділянку строком на 20 років (копія договору, копія акту прийому-передачі земельної ділянки, а.с. 20-23, 24).

Згідно з копією акту прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 02 січня 2010 року позивач передав відповідачу вказану земельну ділянку (а.с. 24).

27 лютого 2019 року між сторонами укладено додаткову угоду про зміни і доповнення до договору оренди землі від 02 січня 2010 року, згідно з якою, зокрема п. 8 вказаного договору викладено у наступній редакції, а саме договір укладено на 25 років, починаючи з02 січня 2010 року до 02 січня 2035 року (а.с. 25).

Водночас 27 лютого 2019 року сторонами підписано спірний договір оренди належної позивачу земельної ділянки (а.с. 13-16).

Згідно з копією акту-прийому передачі земельної ділянки в оренду, який не містить дати його складення, позивач передала відповідачу належну їй земельну ділянку в оренду на виконання умов спірного договору оренди землі (а.с. 17).

Як вбачається зі змісту позову та відзиву, право оренди земельної ділянки за вказаним спірним договором оренди землі не зареєстровано.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України «Про оренду землі» ).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України ).

У ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

У ст. 13 цього Закону надано визначення договору оренди землі, згідно з яким договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.14 Закону України "Про оренду землі" (норми наводяться в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Зі змісту ст.ст. 125 і 126 ЗК України вбачається, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналогічне положення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки закріплено у ч. 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі .

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

При цьому відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що оскільки в установленому законом порядку не здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, він не є укладеним.

Таким чином суд вважає, що сторони, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, склали і підписали відповідний письмовий документ, надавши згоди встановленій формі, однак не здійснили державну реєстрацію права оренди, внаслідок чого цивільних прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час його укладення, не набули.

Отже помилковим є твердження сторони позивача, що спірний договір оренди землі від 27 лютого 2019 року є оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки передбачених ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У ч.ч. 1 і 5 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним (ст. 215 ЦК України).

Враховуючи те, що за спірним договором оренди землі від 27 лютого 2019 року, сторони не набули взаємних прав та обов`язків, оскільки не зареєстрували право оренди, тобто фактично не реалізували договір, суд дійшов висновку, що підстави, на які посилався позивач для визнання його недійсним, на теперішній час відсутні, а тому позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч. 2 цієї є статті Кодексу передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" про визнання договору оренди землі недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: с. Лукашівка Чорнобаївського району Черкаської області;

Відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство "Нива", ЄДРПОУ 03793478 місцезнаходження:с. Лукашівка Чорнобаївського району Черкаської області.

Суддя І.М.Кваша