Постанова

від 21.10.2020 по справі 640/14454/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/14454/19

Провадження № 22-ц/818/2953/20

22 жовтня 2020 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Тичкової О.Ю.,

суддів Міміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова, Військова частина НОМЕР_1 ,

інші учасники справи:

третя особа: Міністерство оборони України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28лютого 2020рокуухвалене у складі судді Якуші Н.В.,

УСТАНОВИВ:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, після уточнення якого ( а.с. 52 57) остаточно просив визнати неправомірним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 (витяг з протоколу №6) щодо зняття його з квартирного обліку та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2019 року про затвердження протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 року №6 в частині зняття його з квартирного обліку; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 в особі житлової комісії поновити його на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 із складом родини 2 особи для першочергового отримання житла за рахунок військової частини.

Позовна заява обгрунтована тим, що він є майором запасу та з сім`єю, яка складається з двох осіб: він та донька ОСОБА_2 , постійно проживає та зареєстрований в службовій квартирі АДРЕСА_1 . У зазначену квартиру вони вселилися на підставі службового ордеру № 015366 від 23.09.2013 року, виданого виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, у зв`язку з проходженням військової служби в в/ч НОМЕР_1 . При цьому позивач з 20.12.1999 року перебував на квартирному обліку для отримання постійного житла. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 01.08.2018 року №146 він був звільнений з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту та виходом на пенсію, разом з тим має календарну вислугу 25 років, є ветераном військової служби. За результатами розгляду його звернення, рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 10.04.2019 року запропоновано залишити його на квартирному обліку та перевести до позачергової черги для отримання житла за рахунок військової частини та зняти статус «службове житло» з вказаної квартири. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 11.04.2019 року № 316 затверджено вказаний протокол житлової комісії № 3 від 10.04.2019 року та видано дозвіл на виключення встановленим порядком займаної його родиною квартири АДРЕСА_1 з числа службових КЕВ м. Харкова в порядку забезпечення постійним житлом. Проте, після звернення позивача до КЕВ м. Харкова з проханням направити його облікову квартирну справу з відповідними супровідними документами для вирішення питання про виключення займаної його сім`єю квартири з числа службових, для забезпечення постійним житлом, йому було відмовлено, оскільки він не має права на подальше перебування на квартирному обліку та підлягає знаттю з нього тому що був звільнений з військової служби у зв`язку з закінченням контракту. Рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2019 року його з складом родини знято з квартирного обліку. Оскільки станом на 01.08.2013 року згідно послужного списку він набув календарної вислуги на військовій службі 20 років, а відтак, набув і права на отримання постійного житла, згідно чинної на 01.08.2013 року Інструкції від 30.11.2011 року, позивач вважає оскаржувані рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2019 року в частині зняття його з квартирного обліку незаконними та просить поновити його на квартирному обліку.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28лютого 2020року позовзадоволено частково. Визнано неправомірним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 (витяг з протоколу №6) щодо ОСОБА_1 з квартирного обліку та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2019 року про затвердження протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 року №6 в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 в особі житлової комісії поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 із складом родини 2 (дві) особи для першочергового отримання житла за рахунок військової частини.

Рішення суду мотивовано тим, що при зарахуванні позивача у 1999 році на квартирну чергу, діяв Наказ Міністра оборони України № 20 від 03 лютого 1995 року «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України», якийвтративчинність10 листопада 2006 року,яким, було встановлено порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок та працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил України. Пунктом 13 даного Положення визначено, що військовослужбовці перебувають на квартирному обліку у військовій частині та квартирно-експлуатаційних частинах району до отримання житла, за винятком: поліпшення житлових умов, переміщення до нового місця служби, засудження до позбавлення волі на термін понад 6 місяців та наданні відомостей, які не відповідають дійсності. Положеннями Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженоїнаказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року(далі - Інструкція) не передбачено зняття з квартирного обліку з підстав звільнення в запас у зв`язку із закінченням строку контракту осіб які мають вислугу більше 20 років. ОСОБА_1 перебував на військовій службі 25 років, на час звільнення постійним житлом забезпечений не був, тому підстави для зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку були відсутні.

У березні 2020 року командир Військової частини НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалив рішення що не відповідає фактичним обставинам у справі та вимогам закону. А саме, встановивши, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за закінченням строку контракту і тому був знятий з квартирного обліку, суд зобов`язав поновити його на квартирному обліку на підставі наказу Міністра оборони № 20 від 03 лютого 1995 року «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України», який на час звільнення позивача вже втратив свою чинність. Суд повинен був застосувати до спірних правовідносин вимоги п.19 «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями» № 380 від 31.07.2018 року який містить перелік підстав залишення військовослужбовці, у тому числі, які виключених зі списків особового складу військових частин та члени їх сімей на квартирному обліку. Оскільки позивач не підпадає під жодну з цих підстав, рішенням житлової комісії, затвердженої наказом командира Військової частини, його правомірно зняли з квартирного обліку. Крім цього апелянт просив суд субсидіарно застосувати до спірних правовідносин вимоги ст.233 КЗпП України щодо строків звернення до суду та відмовити позивачу у задоволені позову у зв`язку із пропуском тримісячного строку.

У відзиві на апеляційну скаргу Квартирно експлуатаційний відділ м. Харкова просить суд апеляційну скаргу Військової частини задовольнити, а рішення суду скасувати. Посилається на те, що на час звільнення позивача діяла «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями» № 380 від 31.07.2018 року. Згідно вимог останньої житлова комісія та командир Військової частини прийняли правомірне рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку. Тому суд ухвалив незаконне та не обґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 та Військоволй частини НОМЕР_1 вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.375Цивільного процесуальногокодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно дост. 81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Як встановлено судом та підтверджується даними витягу з послужного списку особової справи № М-235 ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 01.08.1993 по 01.08.2018 (а.с.18-19).

Наказом командувача Повітряних сил Збройних сил України (по особовому складу) від 09 липня 2018 року № 354 ОСОБА_1 звільнений у запас відповідно до п.2 ч.5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» у зв`язку із закінченням строку контракту (а.с.19).

Згідно витягу з наказу Військової часини №146 від 01.08.2018 року вислуга років ОСОБА_1 в ЗСУ складає 25 років. Він підлягає звільненню у зв`язку із закінченням контракту та його належить забезпечити службовим житлом від Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21).

На підставі рішення №371 від 17.09.2013 року ОСОБА_1 отримав ордер на житлове приміщення на двох осіб на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20).

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання особи Чугуївської міської ради Харківської області від 21.03.2019 року зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

Даними довідок Військового комісару Чугуївського ОРВК від 08.02.2019 року № 495, Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харків від 01.04.2019 року № 2148 підтверджується, що майор запасу ОСОБА_1 , 1976 р.н., перебував на військовому обліку в Чугуївському об`єднаному районному військовому комісаріаті, в Чугуївському гарнізоні в загальній черзі з 29.12.1999 року. Склад родини 2 особи позивач та донька. (а.с.15, 16 ).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №316 від 11.04.2019 року затверджено рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2019 року, яким ОСОБА_1 залишено на квартирному обліку та переведено до позачергової черги військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які звільнилися з лав ЗСУ, а також надано дозвіл ОСОБА_1 на виключення встановленим порядком займаного ним житла за адресою: АДРЕСА_2 з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання (а.с.24-25).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №734 від 06.09.2019 року затверджено рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 року № 6, яким було знято з квартирного обліку військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , як особу, яка убуває від подальшого проходження служби до інших частин (а.с.104). Копія наказу направлена до КЕВ м. Харкова.

Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права що їх регулюють.

Предметом спору є поновлення житлових прав позивача разом з членами його сім`ї з квартирного обліку після його звільнення з військової служби в запас. Тому судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав застосування до спірних правовідносин вимог ст. ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаєЗаконУкраїни «Просоціальний іправовий захиствійськовослужбовців тачленів їхсімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року,який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі ( надалі Закон № 2011-XII).

Згідно з ч. 1ст. 12 Закону№ 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановленихЖК УРСРта іншими нормативно-правовими актами; порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року за № 1081було затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями ( надалі Порядок).

Відповідно до пункту 24 Порядку датою зарахування на обліквважаєтьсядень,коли житловою комісією військовоїчастинивинесенорішенняпрозарахування військовослужбовця на облік.

ОСОБА_1 був поставлений на облік для поліпшення житлових умов 22 грудня 1999 року. За весь час проходження військової служби постійним або службовим житлом не забезпечувався.

Пунктом 9ст.12Закону № 2011-XIIпередбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла. Аналогічні приписи закріплені й в п. 29 Порядку.

Дія пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» безпосередньо пов`язується із тим, з якої саме з підстав, зазначених у частині шостій статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовець звільнений у запас чи у відставку.

Так, у ст. 26 Закону вказано, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для

постійного проживання.

Військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців,крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством ( Пункт 30 Порядку ) .

Відповідно до п. 1.4. Інструкції про організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 30.11.2011 № 737 ( надалі Інструкція) військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до 1 січня 2005 року (набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року№ 1865-IVПро внесення змін до статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей), забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку - без врахування вислуги на військовій службі.

Військовослужбовці, які перебувають на обліку, під час звільнення з військової служби в запас або відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку з реформуванням ЗС України, зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі, залишаються (за їх бажанням) на обліку у військовій частині до одержання жилого приміщення з державного житлового фонду за останнім місцем проходження служби, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і КЕВ (КЕЧ) району, на території обслуговування яких знаходилася розформована військова частина, та користуються правом позачергового одержання жилого приміщення ( п. 2.16 Інструкції).

Згідно вимог п. 2.18. Військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, знімаються з обліку за місцем служби (за місцем звільнення з військової служби) у разі: поліпшення житлових умов у випадках, передбачених законодавством, за місцем перебування на квартирному обліку, унаслідок чого зникла потреба в наданні жилого приміщення; отримання за рахунок житлових фондів МО України жилого приміщення для постійного проживання; переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт; звільнення з військової служби за підставами, не зазначеними в абзаці першому пункту 2.16 цього розділу; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік або неправомірних дій посадових (відповідальних) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік; звільнення в запас або відставку до досягнення 20 років вислуги на військовій службі особами, які зараховані на облік після 1 січня 2005 року (крім випадків, вказаних у пункті 2.17 цього розділу); обрання для постійного місця проживання іншого населеного пункту особами, які звільнені у запас або у відставку; в інших випадках, передбачених законодавством.

Військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, виключаються зі списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання жилих приміщень, у разі якщо вони були необґрунтовано включені до цих списків або втратили право на отримання жилого приміщення в пільговому порядку.

Рішення про зняття з обліку та виключення зі списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання жилих приміщень, приймається житловою комісією військової частини, яка зарахувала військовослужбовця на облік, або її правонаступником. Рішення письмово доводиться до відома військовослужбовця у п`ятнадцятиденний строк із зазначенням причин зняття з обліку.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 звільнений із військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту, має 25 років вислуги на військовій службі в календарному обчисленні, підстави для зняття позивача з квартирного обліку, тому передбачені п. 30 Порядку - вістуні.

Тому судова колегіяпогоджується звисновком суду,що відповіднодо вимогст. пункту30Порядку,пунктів 2.16,2.18Інструкції позивачне мігбути знятийз квартирногообліку за місцемзвільнення звійськової служби.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо помилкового посилання суду на існування правової колізії між нормами пункту 30 Порядку та пункту 2.18 Інструкції, проте вважає, що таке посилання не вплинуло на загальний висновок про наявність підстав для задоволення позову .

Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано рішенням Конституційного Суду України від 09.02.99р. №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Так, Конституційним Судом України наголошено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти як таку, що починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб`єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Стаття 58 міститься у розділі II «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Конституції України, в якому закріплено конституційні права, свободи і обов`язки людини і громадянина та їх гарантії.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта стосовно помилкового посилання судом на вимоги наказу Міністра оборони України № 20 від 03 лютого 1995 року «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України», якийвтративчинність10 листопада 2006 року ( надалі Положення).

Зазначене Положенняз діяло на часприйняття позивачана квартирнийоблік тапередбачало,що військовослужбовці перебувають на квартирному обліку у військовій частині та квартирно-експлуатаційних частинах району до отримання житла, за винятком: поліпшення житлових умов, переміщення до нового місця служби, засудження до позбавлення волі на термін понад 6 місяців та наданні відомостей, які не відповідають дійсності.

Позивач проходив військову службу і потребував поліпшення житлових умов. Винятків, встановлених пунктом 13 наведеного Положення щодо позивача під час проходження служби не встановлено.

Пунктом 37 Положення передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на квартирному обліку, при звільненні з військової служби у запас чи відставку, за станом здоров`я, тощо, залишаються на квартирному обліку до одержання житла у військовій частині і квартино-експлуатаційних частинах районів та користуються правом на позачергове одержання житла.

Зазначене посилання зроблено судом в контексті аналізу всіх правових норм, що регулювали порядок постановки на квартирний облік, перебування та зняття з обліку під час проходження позивачем військової служби та його звільнення у запас.

З оглядуна вищевикладенесудова колегіявважає необґрунтованими доводиапелянта нанеправильне застосуваннясудом нормматеріального права.Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом міністерства оборони України 31.07.2018 № 380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 за № 1020/32472 набрала чинності лише 16 жовтня 2018 року.

Оскільки позивач був звільнений з військової служби 01.08.2018 року вимоги вищезазначеної інструкції не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли у зв`язку із його звільненням.

Статтею 47 Конституції Українигарантовано право кожного на житло. На державу покладено обов`язок створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 частини другоїстатті 40 ЖК Українивизначено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Встановлені судом обставини у справі та зроблений судом системний аналіз положень закону, що їх регулюють свідчать про те, що у відповідача були відсутні підстави для зняття позивача з квартирного обліку.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 639/302/18-ц.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).

Вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги,стосовно якихособа можестверджувати,що вонамає принаймні"легітимнісподівання"на реалізаціюмайнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

Судова колегія погоджується з висновком суду, що легітимні сподівання ОСОБА_1 на отримання постійного житла під час проходження військової служби та після звільнення у запас були чітко визначеними нормативно правовими актами України на час постановлення позивача на квартирний облік, перебування на ньому та звільнення у запас, тобто були конкретними. Таким чином, на них поширюється режим існуючого майна.

За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності.

Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Оскільки судом встановлено, що при зарахуванні ОСОБА_1 у чергу на отримання житла у 1999 році та перебування його на квартирному обліку порушень житловою комісією та позивачем допущено не було, під час проходження військової служби та на момент звільнення позивачпостійним житлом не забезпечувався, вислуга років у Збройних Силах на момент звільнення становила 25 років, на момент звільнення та після звільнення ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку для поліпшення житлових умов, підстави, визначені законом для зняття з квартирного облікуне настали, судова колегія погоджується з висновком суду щодо скасування визнання неправомірним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 (витяг з протоколу №6) щодо позивача та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2019 року про затвердження протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2019 року №6 в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку.

З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що суд повно та всебічно становив обставини у справі та застосував до них норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, , тому скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28лютого 2020рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 23 жовтня 2020 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук