Рішення

від 26.10.2020 по справі 320/3614/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року справа №320/3614/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області щодо ненадання публічної інформації за запитом;

- зобов`язати Вільшансько-Новоселицьку сільську ради Київської області надати позивачу повну інформацію, що запитувалась згідно інформаційного запиту.

Позовні вимоги мотивовані ненаданням відповідачем у встановлені строки відповіді на запит про надання публічної інформації від 31.01.2020, у зв`язку з чим позивач просить зобов`язати відповідача надати таку відповідь у примусовому порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від сторін докази по справі.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведених норм справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Листом від 31.01.2020 №0120/10-13 ОСОБА_1 , журналіст Центру журналістських розслідувань , звернувся до Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області з інформаційним запитом, у якому просив надати інформацію, що стосується графіку (дата, час та місце) проведення попередньої (минулої) та наступної (найближчої) сесії Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області, на якій будуть розглядатися питання відведення земельних ділянок.

Вказаний лист був зареєстрований відповідачем 31.01.2020 за №17, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції у нижньому лівому куті інформаційного запиту.

Не отримавши відповіді на цей запит, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939).

Статтею 1 Закону №2939 визначено, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (п.1 ч.1 ст. 3 Закону №2939).

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст. 5 Закону №2939).

Частиною першою статті 12 Закону №2939 визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.2 ст.19 Закону №2939).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії (інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Отже, за змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, що вона є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Зокрема, така правова позиція викладена в пункті 1.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації та постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №522/817/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82685681) та від 06.09.2019 у справі №128/4752/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84076931).

Як було вказано вище, в інформаційному запиті позивач просив надати інформацію, що стосується графіку (дата, час та місце) проведення попередньої (минулої) та наступної (найближчої) сесії Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області, на якій будуть розглядатися питання відведення земельних ділянок.

Відповідно до статті 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами першою та пятою статті 46 Закону №280/97 визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Таким чином, інформація, яку запитував позивач, а саме: щодо минулої та наступної сесії ради, порядок денний яких стосувався відведення земельних ділянок, повинна бути у розпорядженні відповідача, відноситься до публічної інформації та підлягає наданню запитувачу у порядку, встановленому Законом №2939.

Під час розгляду справи відповідач надав суду відповіді, оформлені листами від 27.05.2020 № 55 та 56, у яких Вільшансько-Новоселицька сільська рада Київської області повідомила позивачу, що сесії ради скликаються не менше одного разу на квартал, а попередня сесія сільської ради відбулася 24.01.2020. Також відповідач зазначив, що сесією сільської ради прийнято рішення про проведення інвентаризації земель населених пунктів Вільшансько-Новоселицької сільської ради, а інформацію про наявність вільних земельних ділянок сільська рада надасть після проведення такої інвентаризації.

Суд звертає увагу на те, що вказані листи-відповіді датовані 27.05.2020, у той час як запит про надання публічної інформації був поданий позивачем 31.01.2020, що свідчить про порушення відповідачем встановленого статтею 20 Закону №2939 строку для надання відповіді.

Крім того, в якості доказів направлення позивачеві вказаних листів-відповідей відповідач надав суду копії журналу реєстрації вихідної кореспонденції, що не може бути розцінено судом в якості допустимого доказу.

Так, відповідно до частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що журнал реєстрації вихідної кореспонденції свідчить лише про факт такої реєстрації, у той час як допустимим доказом направлення вищевказаних листів від 27.05.2020 № 55 та 56 є поштові квитанції, фіскальні чеки та повідомлення про вручення поштового відправлення, видані відділеннями поштового зв`язку. Такі докази суду надані не були.

Крім того, суд зауважує, що надані відповідачем відповіді на інформаційний запит позивача за своїм змістом не є відповіддю по суті звернення.

Так, відповідач надав інформацію лише щодо дати проведення попередньої сесії ради, не зазначивши, чи були розглянуті на ній питання про відведення земельних ділянок. Інформація про наступну сесію ради щодо вирішення земельних питань відповідач взагалі не надав.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів надання ним позивачеві відповіді у повному обсязі на його інформаційний запит від 31.01.2020, у зв`язку з чим суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Сплачений позивачем під звернення до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача згідно з приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

02.03.2020 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро Казачук та партнери (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №25-03/20, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів тощо до всіх без виключення органів/підприємств/організацій України; підготування та надіслання (у разі виникнення необхідності) до суду позовних заяв, заяв тощо, пов`язаних з врегулюванням спору; представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, у судах).

Згідно з пунктом 3.1 цього договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар у розмірі та в строк, який зазначається в додатковій угоді до цього договору.

В додатковій угоді від 02.03.2020 сторони визначили, що загальний розмір вартості послуг (гонорар) Адвоката за даною додатковою угодою становить 5000,00 грн., враховуючи наступний розрахунок:

- попереднє опрацювання матеріалів - 1 година вартістю 1000,00 грн.;

- опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції - 1 година вартістю 1000,00 грн.;

- підготовка, написання та подача позову до адміністративного суду - 3 години вартістю 3000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивач надав суду квитанцію від 21.04.2020 №372110031 про сплату 5000,00 грн.

Відповідач не подав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим не оцінюється співмірність вартості наданих послуг з їх фактичним обсягом, а лише досліджується зв`язок наданих послуг зі справою, з приводу чого суд зазначає таке.

Так, суд вважає, що частина наданих послуг, описаних у додатковій угоді від 02.03.2020, дублюються та призводять до необґрунтованого завищення вартості правничих витрат.

Зокрема, суд зауважує, що такі послуги як попереднє опрацювання матеріалів та опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції охоплюються послугою підготовка, написання та подача позову до адміністративного суду , у зв`язку з чим відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу, пов`язані саме з останньою послугою, вартістю 3000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250,382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області щодо ненадання у встановлені строки та у повному обсязі відповіді на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 31.01.2020 №0120/10-ІЗ.

3. Зобов`язати Вільшансько-Новоселицьку сільську ради Київської області надати ОСОБА_1 повну інформацію на його інформаційний запит від 31.01.2020 №0120/10-ІЗ.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 3840,80 грн. (три тисячі вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Вільшансько-Новоселицької сільської ради Київської області (ідентифікаційний код 05407806; місцезнаходження: вул. Тарнавського, 9, с. Вільшанська Новоселиця, Васильківський район, Київська область, 08675).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.