Рішення

від 20.10.2020 по справі 909/595/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.10.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/595/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "ФОРШТАГ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони"

про стягнення заборгованості в сумі 356000,00 грн.

за участю:

від позивача: Романик Ю.З.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ФОРШТАГ" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони" про стягнення заборгованості в сумі 356000,00 грн.

Ухвалою суду від 13.07.20 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 13.08.2020.

Увалою суду від 13.08.20 розгляд по суті відкладено на 24.09.20.

Разом з тим, судове засідання, призначене на 24.09.20, не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 07.10.20 розгляд справи по суті призначено на 20.10.20.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, вказав на те, що у відповідності до акта здачі-прийняття робіт від 20.03.20 позивачем на замовлення відповідача виконано вантажно-розвантажувальні роботи автокраном Grove-5100, вартість яких становить 486000,00грн. Зазначив, що за виконані позивачем роботи відповідач розрахувався частково, на суму 130000,00грн. Зауважив, що 27.05.20 позивачем на адресу відповідача направлено досудову вимогу щодо оплати заборгованості у семиденний термін відповідно до вимог ст.530 Цивільного кодексу України, проте зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Відтак, посилаючись на приписи ст. 509, 526, 530, 599, 610, 612, 626 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача залишок заборгованості у розмірі 356000,00грн.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, причини неявки в судові засідання суду не повідомляв, будь-яких клопотань, заяв, пояснень чи заперечень в спростування заявлених позовних вимог суду не подавав.

Ухвали суду від 13.07.20 та від 07.10.20, направлені відповідачу у відповідності до вимог ст.120 ГПК України рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві, а також у ЄДРЮОФОПГФ(витяг сформовано на запит суду №1006886196 від 10.07.20), повернуто суду з відміткою органу поштового зв"язку "адресат відсутній". Водночас, ухвалу суду від 13.08.20 відповідачу вручено 25.08.20, що підтверджується наявним в матеріалах спраив повідомленням про вручення поштового відправлення вх. номер повідомлення 12609/20 від "27" серпня 2020 р.

Згідно з ч.4 ст.89 ЦК України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місцезнаходження місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Повідомлення про зміну місцезнаходження відповідача суду не подано.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання вимог згаданої ухвали, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі оприлюднено на веб-сторінці Єдиного державного реєстру судових рішень, тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Верховний Суд у справі № 916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у встановлений судом строк (15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання ухвали ) відзиву на позов не подав.

Згідно з ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

У відповідності до акта здачі-прийняття робіт від 20.03.20 позивачем на замовлення відповідача виконано вантажно-розвантажувальні роботи автокраном Grove-5100, вартість яких становить 486000,00грн. Зазначений акт підписано відповідачем без жодних зауважень та заперечень.

За виконані позивачем роботи відповідач розрахувався частково, на суму 130000,00грн.

27.05.20 позивачем на адресу відповідача направлено досудову вимогу щодо оплати заборгованості у семиденний термін відповдіно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України. Факт отримання відповідачем зазначеної вимоги підтверджується наявною в матеріалах спраив копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за виконані позивачем роботи згідно акта здачі-прийняття робіт від 20.03.20 становить 356000,00грн.

Доказів погашення відповідачем заборгованості на вищезазначену суму матеріали спраив не містять.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Згідно зі ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1ст.509 ЦК України та ч.1ст.193 ГК України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.626, 627, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом(ст.639 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч.1ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, з урахуванням ч.2ст.205 ЦК України, договір може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові( ст.837 ЦК України).

В контексті наведеного, суд констатує, що між сторонами у справі виникли правовідносини зобов"язального характеру, що випливають із договору підряду, укладеного між сторонами у справі у спрощений спосіб.

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст. 853 ЦК України).

За змістом ст.843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Приписами ст.854 ЦК України визначено порядок оплати роботи, згідно якої, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов`язок виконати певну роботу, і водночас замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, виконання позивачем робіт за відсутності заперечень відповідача щодо якості таких робіт, надає позивачу "законне очікування", що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені. Невиплата замовником таких коштів виконавцю прирівнюється до порушення права останнього на "мирне володіння майном" (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору абоактів цивільного законодавства.

З огляду на приписи ст.854 ЦК України, згідно яких замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, суд констатує, що строк виконання зобов"язання відповідача по оплаті виконаних позивачем ремонтних робіт настав після остаточної здачі роботи, а саме 20.03.20.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт (наданих послуг) на суму 356,00грн.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1).

Враховуючи той факт, що відповідач не виконав належним чином своє зобов"язання щодо оплати вартості виконаних позщивачем робіт, вимога позивача про стягнення з відповідача 356000,00грн. є обґрунтованою.

Висновок суду.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов"язань належним чином, та факт несплати відповідачем їх вартості, відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 356000,00грн. документально підтверджені, обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 5340,00грн.

За змістом ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00грн., а також долучив до позовної заяви договір №2/06 від 23.06.20 про надання правової допомоги, акт №1-02/06/20 від 02.07.20 прийому-передачі наданої правової допомоги, рахунок №01-02/06/20 від 02.07.20 на оплату за надання правової допомоги та платіжне доручення №3027 від 03.07.20 про сплату 5000,00грн. витрат на правничу допопмогу.

За змістом ч. 8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 у справі № 910/15357/17).

Враховуючи наявність та обґрунтованість доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 5000,00грн., витрати на професійну правничу допомогу слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.55, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Приватного підприємства "ФОРШТАГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони" про стягнення заборгованості в сумі 356000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони"( Івано-Франківська область, м.Калуш, вул.Б.Хмельницького,буд.109, ідентифікаційний код 32014894) на користь Приватного підприємства "ФОРШТАГ"( м.Львів, вул.Авіаційна, буд.7, ідентифікаційний код 25554805) 356000,00(триста п"ятдесят шість тисяч) основного боргу, 5340,00(п"ять тисяч триста сорокгривень) судового збору та 5000,00(п"ять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.10.2020

Суддя Матуляк П. Я.