Рішення

від 26.10.2020 по справі 913/527/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м.Харків Справа № 913/527/20

Провадження №7/913/527/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/527/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Перша спеціалізована будівельна компанія (84206, Донецька область, м. Дружківка, вул. Театральна, буд. 5, ідентифікаційний код 41189368)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ (93405, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, 37-Б, ідентифікаційний код 41182929)

про стягнення заборгованості за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року у розмірі 266 665,53 грн.

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Перша спеціалізована будівельна компанія звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ про стягнення заборгованості за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року у розмірі 266 665,53 грн., в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ на свою користь заборгованість у розмірі 266 665,53 грн., з яких: заборгованість за виконані роботи становить 190 000,02 грн.; пеня - 59 928,00 грн.; інфляційні втрати - 8 200,00 грн. та три проценти річних - 8 537,51 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року, за яким він у період з травня по жовтень 2019 року виконав роботи з технічного обслуговування дорожньої інфраструктури і пов`язаного обладнання та супутні послуги (експлуатаційне утримання та поточний дрібний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення у Луганській області) загальною вартістю 12 311 918,79 грн., які були прийняті відповідачем. Однак, в порушення своїх зобов`язань за договором відповідач лише частково оплатив вартість виконаних робіт, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 190 000,02 грн.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт за договором, вважає, що в нього виникло право на стягнення на підставі ст. 1 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 59 928,00 грн., а також у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України на стягнення трьох відсотків річних з простроченої суми у розмірі 8 537,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 200,00 грн. за відповідні періоди прострочення, що разом складає 266 665,53 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/527/20, справу №913/527/20, яка є справою незначної складності, визнано малозначною та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.10.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у позові в повному обсязі. На підтримку своєї позиції посилається на те, що 18.09.2020 року на розрахунковий рахунок позивача було перераховано частину заборгованості у розмірі 10 000,00 грн, внаслідок чого загальна сума заборгованості склала 180 000,02 грн.

Фактично відповідач погоджується з наведеними позивачем у змісті позовної заяви датами та розмірами платежів перерахованих на погашення заборгованості за договором, при цьому, вважає, що позивачем не взято до уваги внесений ним 18.09.2020 року у якості погашення заборгованості платіж у розмірі 10 000,00 грн., з урахуванням якого сума основної заборгованості складає 180 000,02 грн., а не 190 000,02 грн.

Крім того, відповідач вважає безпідставним нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки умови їх сплати договором не передбачені. При цьому, вважає, що на настання форс-мажорних обставин у вигляді спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань з оплати вартості виконаних за договором робіт.

Також, відповідач зазначає, що позивачем було порушено умови досудового врегулювання спору.

При цьому, позивач свої правом на подання відповіді на відзив у строк, встановлений судом, не скористався, поважні причини неподання якого не повідомив.

Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

29.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ (генпідрядник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Перша спеціалізована будівельна компанія (субпідрядник) укладено договір субпідряду № 06/19, предметом якого є послуги з ремонту, технічного обслуговування дорожньої інфраструктури і пов`язаного обладнання та супутні послуги, (експлуатаційне утримання та поточний дрібний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення у Луганській області).

Відповідно до п. 1.1. Договору субпідряду № 06/19 (далі - Договір) генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов`язується у 2019 році виконати на свій ризик власними і залученими силами та засобами наступні роботи (послуги): СОУ 42.1-37641918-105:2013, ДК 021:2015 - 50230000-6 Послуги з ремонту, технічного обслуговування дорожньої інфраструктури і пов`язаного обладнання та супутні послуги, (експлуатаційне утримання та поточний дрібний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення у Луганській області), в межах виділених фінансових ресурсів згідно з вимогами діючих нормативно-правових актів, зокрема Технічних правил ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України , Класифікації робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування СОУ 42.1-37641918-105:2013 та ГБН Г. 1-218-182:2011 Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та перелік робіт , а Генпідрядник зобов`язується прийняти роботи та оплатити їх відповідно до умов Договору.

Згідно з умов п. 2.1. Договору загальна договірна ціна узгоджена Сторонами та складає: 5 000 000,00 гривень (п`ять мільйонів гривень, 00 коп.) в тому числі ПДВ 20% - 833 333,33 грн. (вісімсот тридцять три тисячі триста тридцять три гривні, 33 коп.). Договірна ціна є динамічною. Ціна предмету Договору визначається виходячи з фактичного фінансування, на підставі наданих планів-завдань і розраховується відповідно до вимог ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013.

Календарна дата початку робіт/послуг - 29.03.2019 року, кінцевий строк закінчення робіт/послуг -31.12.2019 року (п. 3.1. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи (послуги) з Субпідрядником здійснюються щомісячно проміжними платежами по мірі виконання робіт/послуг на підставі підписаних актів виконаних робіт форм КБ-2в.

Остаточні розрахунки за виконані роботи/послуги з Субпідрядником здійснюються після виконання і приймання всіх передбачених Договором робіт та підписання акту виконаних робіт форми КБ-2в (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору здача і приймання виконаних робіт/послуг здійснюється у відповідності з чинним порядком і оформляється шляхом складання Субпідрядником акту форми КБ-2в, та довідки форми КБ-3, які надаються Генпідряднику на підпис.

В розділі 10 Договору сторони узгодили їх права та обов`язки. Так, в силу п. 10.1.1. Договору генпідрядник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи (послуги) в межах реального фінансування видатків.

У ст. 631 ЦК передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

У п. 14. 1. Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 року, в частині взаєморозрахунків-до повного виконання обов`язків, стосовно гарантійного строку експлуатації - до повного закінчення строку гарантії. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України умови Договору розповсюджуються на відносини між Сторонами, які виникли з 29 березня 2019 року (

Даний договір містить підписи представників позивача та відповідача та відтиски печаток Товариства з обмеженою відповідальністю Перша спеціалізована будівельна компанія і Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ .

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою та юридичним змістом є договором субпідряду, порядок укладення та виконання якого регулюється Главою 61 ЦК України, якою визначені загальні положення про підряд.

Крім того, сторонами було укладено додаткові угоди про внесення змін до договору субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року №2 від 20.09.2019 року та 3 від 01.11.2019 року, якими внесено зміни до реквізитів сторін.

На підтвердження факту виконання позивачем своїх зобов`язань за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року в частині виконання будівельних робіт та прийняття їх відповідачем суду надано засвідчені підписами сторін та скріплені їх печатками копії:

- акта б/н приймання виконаних будівельних робіт за 2019 рік та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень місяць 2019 року, датованої 03.06.2019 року, за якими загальна вартість виконаних будівельних робіт склала 2 167 132,87 грн.;

- акта б/н приймання виконаних будівельних робіт за 2019 рік та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за 2019 рік, датованої 27.07.2019 року, за якими загальна вартість виконаних будівельних робіт склала 6 170 416,63 грн.;

- акта б/н приймання виконаних будівельних робіт за 2019 рік та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за 2019 рік, датованої 31.10.2019 року, за якими загальна вартість виконаних будівельних робіт склала 3 974 369,29 грн.

Загальна вартість виконаних будівельних робіт за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року становить 12 311 918,79 грн.

Зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верхвоного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт виконання будівельних робіт у відповідному обсязі та на вказану вартість, суд вважає, що надані позивачем копії актів та довідок є належними у розумінні приписів ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік документами, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та виконання будівельних робіт.

Крім цього, керуючись приписами ст. 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару більш вірогідно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, ніж докази, надані на їх спростування.

Однак, як зазначає позивач, що не спростовано і відповідачем, останній на відміну від позивача свої зобов`язання за договором в порушення приписів чинного законодавства щодо своєчасного і повного перерахування грошових коштів за здійснені будівельні роботи виконав неналежним чином: несвоєчасно та не повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Так, з наявного у матеріалах справи Акта звіряння взаємних розрахунків за період 2019 року між ТОВ ЄВРО-БУД КОМПАНІ і ТОВ Перша спеціалізована будівельна компанія , засвідченого підписами сторін і скріпленого їх печатками, вбачається, що відповідачем в повному обсязі було сплачено грошові кошти за виконані будівельні роботи за актами б/н приймання виконаних будівельних робіт за 2019 рік, вартість яких згідно довідок від 03.06.2019 року та 27.07.2019 року склала 8 337 459,50 грн.

При цьому, вартість виконаних робіт за актом б/н приймання виконаних будівельних робіт за 2019 рік та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за 2019 рік, датованої 27.07.2019 року, до нього на суму 3 974 369,29 грн. була погашена часткова, а саме:

- 31.10.2019 року на суму 79 487,39 грн.;

- 05.11.2019 року на суму 3 000 000,00 грн.;

- 05.12.2019 року на суму 150 000,00 грн.;

- 18.12.2019 року на суму 244 881,90 грн.

Залишок заборгованості станом на 18.12.2019 року склав 500 000,02 грн.

Разом з тим, суд відзначає, що даний акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього боргу перед позивачем (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

А тому, наявність у матеріалах справи первинних фінансових документів, якими підтверджується факт виконання будівельних робіт та їх вартість, здійснення відповідачем часткової оплати їх вартості та підписання в подальшому акту звіряння взаємних розрахунків з позивачем, свідчить про визнання відповідачем наявності зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт.

Крім того, згідно викладених у змісті позовної заяви доводів позивача, а також наданих ним виписки по рахунку Картка рахунку 361 за 01.01.2019 - 07.07.2020 та оборотної сальдової відомості по рахунку 361 за січень 2019 р. - серпень 2020 р., відповідачем в якості погашення заборгованості за договором було здійснено 24.01.2020 року платіж на суму 100 000,00 грн. та у період з січня по серпень 2020 року платіж на суму 200 000,00 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що 07.09.2020 року позивачем було зроблено ще один платіж у розмірі 10 000,00 грн.

Тобто, станом на 07.09.2020 року відповідач оплатив вартітсь виконаних будівельних робіт на загальну суму 12 121 918,77 грн., при цьому, оплата за виконані роботи на суму 190 000,02 грн. внесена не була.

Факт внесення платежів у вказані дати та у відповідних розмірах в рахунок погашення заборгованості за договором не заперечувався і відповідачем по справі у змісті відзиву на позовну заяву, - а тому він не підлягає доказуванню в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України, як такий, що визнається сторонами по справі та який суд не має обґрунтованих підстав вважати недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

При цьому, відповідач посилається на те, що 18.09.2020 року ним було сплачено частину основної заборгованості за договором у розмірі 10 000,00 грн. на підтвердження чого надає односторонній акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2020 року по 23.09.2020 року, згідно якого 18.09.2020 року відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у сумі 10 000,00 грн., в результаті чого заборгованість за договором склала 180 000,02 грн.

Однак, суд не може взяти до уваги вказаний акт звіряння у якості належного та допустимого доказу погашення 18.09.2020 року заборгованості за договором у розмірі 10 000,00 грн., оскільки він не містить підпису сторони позивача, що могло б свідчити про погодження його з існуванням заборгованості у вказаному розмірі. Більш того, вказана копія акту звіряння не може бути взята судом до уваги у якості належного та допустимого доказу, оскільки подана без дотримання вимог абз. 2 ч. 5 ст. 91 ГПК України, оскільки не засвідчена належним чином, а саме: не містить дати її засвідчення.

При цьому, до акту звіряння не додано жодних первинних документів, якими підтверджувалося б здійснення відповідачем відповідного грошового платежу.

Так, факт належного виконання зобов`язання повинен підтверджуватися первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

Згідно із ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність.

Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, у суду відсутні будь-які належні у розумінні приписів ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік первинні документи, якими підтверджувалося б здійснення 18.09.2020 року відповідачем на користь позивача грошового платежу у розмірі 10 000,00 грн. в рахунок погашення основної заборгованості за договором.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було зазначено вище, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором субпідряду, зміст і умови якого визначені Главою 61 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Тобто, у договірних правовідносинах субпідряду генеральний підрядник виступає замовником, а субпідрядник відповідно підрядником відносно нього.

За ч. 1 ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

Порядок оплати роботи за договором підряду (субпідряду) урегульований положеннями ст. 854 ЦК України, в силу ч. 1 якої якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як з`ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору субпідряду позивачем було виконано роботи на загальну суму 12 311 918,79 грн., а останнім відповідачем як замовником їх прийнято, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів та довідок до них, підписаних сторонами без зауважень.

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплати їх вартості. Однак, відповідачем не було здійснено у повному обсязі оплату вартості прийнятих робіт, недоплата склала 190 000,02 грн.

При цьому, в договорі сторони не узгодили конкретного строку з оплати вартості виконаних робіт. В п. 4.1 договору лише вказано, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно проміжними платежами по мірі виконання робіт/послуг на підставі підписаних актів виконаних робіт форм КБ-2в. При цьому, остаточні розрахунки за виконані роботи/послуги з Субпідрядником здійснюються після виконання і приймання всіх передбачених Договором робіт та підписання акту виконаних робіт форми КБ-2в (п. 4.2. Договору).

Остання довідка про вартість виконаних та прийнятих будівельних робіт датована 31.10.2019 року. Факт остаточно прийняття робіт у вказаний день не заперечувався і відповідачем по справі.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, положеннями ч. 1 ст. 854 ЦК України встановлено, що замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Тобто, враховуючи положення ст. 854 ЦК України відповідач зобов`язаний був оплатити виконані та прийняті будівельні роботи на наступний день після їх остаточного прийняття, тобто - 01.11.2019 року. Проте відповідач у вказані строки оплату в повному обсязі не здійснив, прийняті роботи оплатив лише частково на суму 12 121 918,77 грн.

За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати у повному обсязі вартості виконаних будівельних робіт не виконав у встановлений законом строк, то він відповідно вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Так, враховуючи викладене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з повної оплати вартості виконаних будівельних робіт, вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим він має право на стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 190 000,02 грн.

З`ясувавши вищевикладені обставини справи, суд вважає доцільним перейти до з`ясування питання щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 59 928,00 грн., а також у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних з простроченої суми у розмірі 8 537,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 200,00 грн. за відповідні періоди прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій визначених законом та/або договором і захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Частинами 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу приписів ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню на підставі ст. 1 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за загальний період з 03.12.2020 року по 31.07.2020 року у розмірі 59 928,00 грн., з яких:

за період з 03.12.2019 року по 04.12.2019 року на суму заборгованості у розмірі 894 881,90 грн. у сумі 1 520,07 грн.;

за період з 05.12.2019 року по 17.12.2019 року на суму заборгованості у розмірі 744 881,90 грн. у сумі 7 816,15 грн.;

за період з 18.12.2019 року по 23.01.2020 року на суму заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. у сумі 15 534,25 грн.;

за період з 24.01.2020 року по 08.07.2020 року на суму заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. у сумі 33 545,20 грн.;

за період з 09.07.2020 року по 31.07.2020 року на суму заборгованості у розмірі 200 000,00 грн. у сумі 1 512,33 грн.

Відповідно до п. 11.10 договору, у випадках, не передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, положеннями даного Закону не встановлюється конкретний розмір пені, а лише вказується про те, що її розмір встановлюється за згодою сторін, а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені. Однак, сторонами у договорі не було узгоджено відповідного розміру пені.

Разом з тим, положення ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначають лише граничний розмір пені, яка може бути стягнута за порушення грошового зобов`язання.

Крім того, положення ч. 6 ст. 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Разом з тим, на відміну від, наприклад, ч. 2 ст. 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. Однак, сторонами не було узгоджено у договорі розміру пені, яка підлягає стягненню за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості виконаних будівельних робіт.

Між тим, ч. 6 ст. 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України).

У свою чергу, у разі, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Проте у даному випадку розмір штрафних санкцій, у тому числі у вигляді пені, у разі порушення грошового зобов`язання у виниклих між сторонами правовідносинах законом не визначено.

Таким чином, умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а положення ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та інших законодавчих актів також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення у даному випадку пені, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як штрафна санкція у вигляді пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

А тому, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Подібних правових висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 року у справі №904/4156/18.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача трьох відсотків річних з прострочених сум у розмірі 8 537,51 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 200,00 грн. за відповідні періоди прострочення.

З метою визначення сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат за відповідні періоди прострочення позивачем було зроблено відповідні розрахунки.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений правовий висновок, відповідно до якого, з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Беручи до уваги викладене, судом було здійснено власні розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат у визначених позивачем межах, протягом яких, на його думку, мало місце невиконання основного зобов`язання, та з урахуванням вказаних ним розмірів заборгованості протягом зазначених періодів прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідачем несвоєчасно виконувались умови договору щодо оплати вартості поставленного товару, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача проценти річних від простроченої суми у встановленому законом розмірі.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних в сумі 8 537,51 грн., а саме:

за період з 03.12.2019 року по 04.12.2019 року на суму заборгованості у розмірі 894 881,90 грн. у сумі 147,10 грн.;

за період з 05.12.2019 року по 17.12.2019 року на суму заборгованості у розмірі 744 881,90 грн. у сумі 795,90 грн.;

за період з 18.12.2019 року по 23.01.2020 року на суму заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. у сумі 1 726,02 грн.;

за період з 24.01.2020 року по 08.07.2020 року на суму заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. у сумі 5 490,41 грн.;

за період з 09.07.2020 року по 31.07.2020 року на суму заборгованості у розмірі 200 000,00 грн. у сумі 378,08 грн.;

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування відсотків річних на суму основного боргу, суд здійснив власний розрахунок трьох відсотків річних за відповідні періоди прострочення та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню три відсотки річних у сумі 8 313,43 грн., з яких:

за період з 03.12.2019 року по 04.12.2019 року на суму заборгованості у розмірі 894 881,90 грн. у сумі 147,10 грн.;

за період з 05.12.2019 року по 17.12.2019 року на суму заборгованості у розмірі 744 881,90 грн. у сумі 795,90 грн.;

за період з 18.12.2019 року по 23.01.2020 року на суму заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. у сумі 1 517,97 грн.;

за період з 24.01.2020 року по 08.07.2020 року на суму заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. у сумі 5 475,41 грн.;

за період з 09.07.2020 року по 31.07.2020 року на суму заборгованості у розмірі 200 000,00 грн. у сумі 377,05 грн.

А тому суд прийшов до висновку про обґрунтованість і законність стягнення з відповідача трьох відсотків річних за вказані періоди прострочення, нараховані на відповідні суми заборгованості з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 8 313,43 грн.

Крім того, позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат у наступних розмірах:

нарахованих на суму заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. за період з 18.12.2019 року по 23.01.2020 року у сумі 1 000,00 грн.;

нарахованих на суму заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. за період з 24.01.2020 року по 08.07.2020 року у сумі 7 200 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Індекс інфляції визначається Державною службою статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Верховний Суд у справах №910/5625/18, №924/312/18 дійшов висновку, що якщо прострочення виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України (стягнення інфляційних втрат), а тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг.

Разом з тим, при розрахунку інфляційних втрат судом враховується позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19, відповідно до якої задля правильності визначення величини приросту індекс споживчих цін має визначатися шляхом заокруглення до десяткового числа після коми. При цьому, вказано, що саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

За здійсненим судом розрахунком інфляційні втрати нараховані на суму заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. за період з 18.12.2019 року по 23.01.2020 року стягненню не підлягають, оскільки позивачем визначено періоди прострочення, які становлять неповний місяць. При цьому, нараховані на суму заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. за період з лютого - червня 2020 року складають 7 200,00 грн. Разом з тим, позивач помилково вважав можливим стягнення інфляційних втрат нарахованих на вказану суму заборгованості за січень та липень 2020 року, періоди прострочення в яких є меншими за місяць.

Отже, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 7 200,00 грн.

При цьому, суд критично ставиться до заперечень відповідача викладених у змісті відзиву на позовну заяву щодо неможливості стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки згода щодо їх нарахування та сплати не була досягнута сторонами у договорі. Суд вважає таку позицію відповідача безпідставною і необґрунтованою, так як право позивача на їх стягнення виникає в силе положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц). Тобто, право на стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат ґрунтується на нормах закону та виникає незалежно від досягнення сторонами згоди щодо їх нарахування у договорі.

Разом з тим, враховуючи посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин у вигляді спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, як на підставу звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань з оплати вартості виконаних за договором робіт, вважає необхідним відзначити наступне.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК кореспондуються із нормами ст. 218 ГК, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Водночас ст. 625 ЦК встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статею 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).

Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості виконаних робіт є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 3-1462гс16.

Щодо тверджень відповідача про порушення позивачем умов досудового врегулювання спору, суд звертає увагу на те, що норма ст. 188 ГК України є матеріально-правовою, а не процесуальною. Тому передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні ч. 3 ст. 124 Конституції України. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на стягнення заборгованості за договором та вирішити існуючий конфлікт у суді.

Право особи на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договором у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (примусове виконання обов`язку в натурі) та не може ставитися в залежність від волевиявлення іншої сторони.

Подібну правову позицію висловлено Великою Палатаю Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 року у справі №914/2649/17.

У свою чергу чуд наголошує, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (див. позицію Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 року у справі № 916/1345/18).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості відповідачем суду не надано.

Таким чином, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, яке виявилося у простроченні оплати вартості виконаних будівельних робіт, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за виконані роботи у розмірі 190 000,02 грн.; трьох відсотків річних у сумі 8 313,43 грн. та інфляційних втрати у розмірі 7 200,00 грн., що разом складає 205 513,45 грн.

За таких обставин позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Перша спеціалізована будівельна компанія до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ про стягнення заборгованості за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року у розмірі 266 665,53 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-БУД КОМПАНІ (93405, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, 37-Б, ідентифікаційний код 41182929) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Перша спеціалізована будівельна компанія (84206, Донецька область, м. Дружківка, вул. Театральна, буд. 5, ідентифікаційний код 41189368) заборгованість за договором субпідряду №06/19 від 29.03.2019 року у розмірі 205 513,45 грн., з яких 190 000,02 грн. - сума основного боргу за виконані роботи, три відсотки річних у сумі 8 313,43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7 200,00 грн. за відповідні періоди прострочення; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 082,70 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 26.10.2020 року.

Суддя О.В. Тацій