Рішення

від 21.10.2020 по справі 914/1195/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2020 справа №914/1195/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Дяговець Романа Анатолійовича

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Південьзахіделектромережбуд

про: стягнення 106746,34грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Дяговець Романа Анатолійовича до Приватного акціонерного товариства Південьзахіделектромережбуд про стягнення 106746,34грн.

25.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Фізичної особи-підприємця Дяговець Романа Анатолійовича про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задовольнити; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 24.06.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання.

У судове засідання 24.06.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 24.06.2020р. судове засідання відкладено на 15.07.2020р.

Крім того, ухвалами від 26.06.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

Подальший розгляд цієї справи Господарським судом Львівської області відображено у відповідних ухвалах суду.

Зокрема, враховуючи те, що у зв`язку із відпусткою судді Король М.Р., відкладене на 09.09.2020р. судове засідання у вищевказаній справі не відбулося, 22.09.2020р. Господарський суд постановив ухвалу, відповідно до якої, ухвалив призначити судове засідання на 21.10.2020р.

21.10.2020р. на електронну адресу суду надійшла сканкопія заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача. Підписантом вищевказаної заяви зазначено представника позивача - Дяговець Р.А.

Суд звертає увагу, що учасники справи вправі подавати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо), в тому числі клопотання про відкладення розгляду справи, зокрема, але не виключно, шляхом надіслання таких на електронну адресу суду. Водночас, такі документи слід надсилати з урахуванням вимог Закону України Про електронні документи та електронний документообіг та Закону України Про електронні довірчі послуги . На необхідність дотримання вимог вищевказаних законів при надсиланні документів на електронну адресу суду вказує також і Верховний Суд в ухвалах від 18.05.2020р. у справі №917/1369/17, від 14.05.2020р. у справі №910/32643/15, від 12.05.2020р. у справі №908/1083/19, від 07.05.2020р. у справі №922/2283/19.

Так, в розумінні ч.1 ст.5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст.7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги .

Частина 4 ст.18 Закону України Про електронні довірчі послуги передбачає, що саме кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Вказаний Закон визначає кваліфікований електронний підпис як удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, який видається кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, засвідчувальним центром або центральним засвідчувальним органом і відповідає вимогам цього Закону.

Відтак, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), які подаються до суду шляхом їх направлення на електронну адресу суду, долучаються до матеріалів справи та розглядаються судом у разі їх підписання уповноваженою особою з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 07.08.2020р. у справі №906/674/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90827145).

Враховуючи наведене, судом не надано оцінку сканкопії заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача, яка надійшла на електронну адресу суду, оскільки, така заява не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 28.12.2019р. у справі №922/788/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426143).

У судовому засіданні 21.10.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Так, згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження сторін та суду, у випадку здачі сторонами до установи зв`язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, з моменту постановлення судом ухвали від 21.09.2020р. від сторін на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки (в тому числі і для подання відзиву на позовну заяву), які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і строк для подання відзиву на позов, закінчилися 07.08.2020р.

Відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2020р., з врахуванням продовження такого у зв`язку із запровадженням карантинних заходів на території України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав порушення відповідачем строків виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного 26.09.2017р. договору на виконання підрядних робіт №104, щодо оплати вартості виконаних та прийнятих згідно Акту №6 від 28.12.2018р. робіт, звернувся до суду з позовом про стягнення 85500грн. основного боргу.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем вищевказаного зобов`язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 15179,17грн. пені, 3242,16грн. інфляційних втрат та 2825,01трьох процентів річних.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:

26.09.2017р. між Приватним акціонерним товариством Південьзахіделектромережбуд (надалі по тексту - Генпідрядник ) та Фізичною особою-підприємцем Дяговець Романом Анатолійовичем (надалі по тексту - Субпідрядник ) укладено договір на виконання підрядних робіт №104 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов`язується виконати наступні роботи (надалі по тексту - Роботи ): прорізка лісових коридорів для проходження лінії електропередач, згідно проекту будівництва ПЛ-750 кВ Запорізька АЕС - Каховська. Прорізка лісових коридорів включає: порізку дерев, викорчовування пнів по всій санітарній зоні, екологічну утилізацію пнів і хмизу, перевезення деревини в пункти призначення, які визначені органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування відповідного регіону в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.7.3. Договору (з врахуванням внесених Додатковою угодою №1 від 28.12.2017р. змін), строк виконання робіт, передбачених Договором: початок робіт: 01 жовтня 2017 року, закінчення робіт: до 31 грудня 2017 року

Позивач зазначає, що ним, у відповідності до умов Договору виконано, а відповідачем прийнято роботи, що підтверджується долученими до позовної заяви актами наданих послуг.

Відповідно до п.3.2.1. Договору, Субпідрядник має право отримувати оплату за виконані обсяги Робіт у розмірах, в терміни, передбачені цим Договором.

Згідно з п.2.4. Договору, Генпідрядник зобов`язаний здійснити оплату виконаних Субпідрядником робіт протягом 8 (вісім) календарних днів з моменту надання довідки про виконані роботи від Представництва ІНСТАЛАСІОНЕС ІНАБЕНСА, С.А. , згідно Договору субпідряду №Р/С09/03/005315-008А від 07.10.2014р. на будівництво ПЛ 750кВ-Запорізька АЕС - Каховська.

Проте, як зазначає позивач, оплату вартості Робіт відповідач здійснив частково, а саме, не оплатив вартість прийнятих у відповідності до акту наданих послуг №№6 від 28.12.2018р., внаслідок чого виник борг у розмірі 85500,00грн., з позовом про стягнення якого позивач звернувся до суду.

При цьому, з метою врегулювання спору в добровільному порядку, позивачем на адресу відповідача 23.07.2019р. надіслано претензію від 19.07.2019р. про сплату боргу у вищевказаному розмірі. Водночас, така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості прийнятих ним Робіт, позивач просить суд стягнути з відповідача 15179,17грн. пені, 3242,16грн. інфляційних втрат та 2825,01трьох процентів річних.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з такого:

згідно з ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як встановлено судом, 26.09.2017р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов`язується виконати визначені цим договором Роботи.

Згідно з п.п.7.1., 7.2. Договору, цей договір діє з дати його підписання до повного виконання сторонами зобов`язань по Договору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів розірвання Договору.

Отже, на підставі укладеного Договору у сторін виникли відповідні права та обов`язки.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Так, на виконання умов Договору, позивачем виконано, а відповідачем прийнято Роботи, що підтверджується актами наданих послуг №3 від 30.09.2017р. на суму 30000,00грн. (з ПДВ), №4 від 31.10.2017р. на суму 10000,00грн. (з ПДВ), №5 від 30.11.2017р. на суму 68500,00грн. (з ПДВ), №6 від 31.12.2017р. на суму 28500,00грн. (з ПДВ), №4 від 31.01.2018р. на суму 117000,00грн. (з ПДВ), №5 від 30.06.2018р. на суму 67000,00грн. (з ПДВ), №6 від 28.12.2018р. на суму 85500,00грн. (з ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи.

Оплату вартості вищевказаних Робіт відповідач здійснив частково, що підтверджується меморіальними ордерами №1501 від 28.09.2017р. на суму 30000,00грн., №1696 від 23.10.2017р. на суму 10000,00грн., платіжними дорученнями №1895 від 22.11.2017р. на суму 40000,00грн., №1945 від 30.11.2017р. на суму 28500,00грн., №2005 від 12.12.2017р. на суму 28500,00грн., №3 від 03.01.2018р. на суму 28500,00грн., №42 від 12.01.2018р. на суму 60000,00грн., №139 від 24.01.2018р. на суму 28500,00грн., №180 від 06.06.2018р. на суму 10000,00грн., №113 від 19.06.2018р. на суму 28500,00грн., №130 від 22.06.2018р. на суму 28500,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, оскільки, відповідно до вищевказаних актів надання послуг, загальна вартість Робіт становила 406500,00грн., а загальна сума здійснених відповідачем оплат вартості таких становить 321000,00грн., то залишок вартості Робіт, оплату яких відповідач не здійснив становить 85500,00грн. (406500,00-321000,00=85500,00).

Згідно з п.2.4. Договору, Генпідрядник зобов`язаний здійснити оплату виконаних Субпідрядником робіт протягом 8 (вісім) календарних днів з моменту надання довідки про виконані роботи від Представництва ІНСТАЛАСІОНЕС ІНАБЕНСА, С.А. , згідно Договору субпідряду №Р/С09/03/005315-008А від 07.10.2014р. на будівництво ПЛ 750кВ-Запорізька АЕС - Каховська.

Суд звертає увагу, що вищевказані акти приймання робіт не містять застереження щодо наявності недоліків виконаних робіт. При цьому, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів їх наявності.

Водночас, суд констатує, що включення до умов Договору умови про виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату прийнятих робіт виключно після надання третьою особою відповідної довідки не може бути розцінене як встановлення в Договорі строку, впродовж якого, відповідач зобов`язаний був здійснити відповідну оплату.

Водночас, суд звертає увагу на те, що підписання відповідачем актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і, які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані і прийняті роботи.

Частина 2 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 23.07.2019р. позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 19.07.2019р. про сплату 85500,00грн. боргу. Факт надіслання претензії підтверджується долученими до позовної заяви оригіналами фіскального чеку та опису вкладення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що інформація щодо отримання відповідного поштового відправлення (№7490001626690), із вкладеною до нього претензією від 19.07.2019р., на офіційному веб-сайті АТ Укрпошта відсутня.

Водночас, враховуючи адреси місцезнаходження обох сторін, а також наведені вище нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., останнім днем строку пересилання поштового відправлення на адресу відповідача був 30.07.2019р.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, перебіг 7-денного строку, наданого відповідачу для оплати 85500,00грн. вартості Робіт, почався з 31.07.2019р., а останнім днем такого строку був 06.08.2019р.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3.2.2. Договору, Генпідрядник зобов`язаний перевірити і прийняти в установленому порядку та своєчасно оплатити виконані Роботи.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Проте, оплату 85500,00грн. вартості виконаних позивачем Робіт відповідачем не здійснено, внаслідок чого у відповідача виник борг у вищевказаному розмірі.

Доказів оплати відповідачем у повному обсязі вартості виконаних Робіт сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 85500,00грн. основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

У зв`язку із допущеним відповідачем простроченням оплати вартості виконаних робіт, позивачем за період з 06.01.2019р. по 12.02.2020р. нараховано 2825,01грн. трьох процентів річних

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, останнім днем строку, наданого відповідачу для оплати 85500,00грн. вартості виконаних позивачем Робіт, був 07.08.2019р., а отже борг у вказаному розмірі виник починаючи з 08.08.2019р.

Всупереч наведеному, позивач здійснює нарахування трьох процентів річних починаючи з 06.01.2019р.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи наведене, в межах заявленого позивачем періоду, суд здійснив перерахунок суми трьох процентів:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 85500,00 08.08.2019 - 12.02.2020 189 3 % 1327,35 Таким чином, загальна сума трьох процентів річних складає 1327,35грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 2825,01грн. трьох процентів річних підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1327,35грн.

Крім того, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання щодо оплати 85500,00грн. вартості Робіт, позивачем за період з січня по грудень 2019 року нараховано 3242,16грн. інфляційних втрат.

Суд звертає увагу, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, враховуючи те, що борг виник у відповідача 08.08.2019р., то при визначенні інфляційних втрат інфляційні втрати визначаються з суми боргу, що існував на останній день серпня 2019 року, помноженої на індекси інфляції за період прострочення починаючи з вересня 2019 року. Проте, позивачем при нарахуванні інфляційних втрат враховано індекси інфляції починаючи з січня 2019 року.

Враховуючи наведене, в тому числі положення ч.2 ст.237 ГПК України, судом, в межах заявленого періоду, здійснено перерахунок інфляційних втрат: 85500*100,7%*100,7%*100,1%*99,8%-85500=86614,31491?86614,31-85500=1114,31 (грн.).

Беручи до уваги викладене, позовні вимоги про стягнення 3242,16грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення 1114,31грн.

Щодо 15179,17грн. пені, які позивач просить стягнути з відповідача, у зв`язку з порушенням останнім визначеного строку оплати вартості виконаних Робіт, суд зазначає наступне:

згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.6.3.3. Договору, за порушення грошових зобов`язань Генпідрядник сплачує на користь Субпідрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня від розміру протермінованого платежу.

Як зазначено вище, борг виник у відповідача 08.08.2019р.

Проте, сума пені, яку позивач просить стягнути з відповідача, нарахована за період з 06.01.2019р. - 25.04.2019р.

Враховуючи наведене, а також положення ч.2 ст.237 ГПК України, у задоволенні позовних вимог про стягнення 15179,17грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав квитанцію №5483320 від 15.05.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2102,00грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, в тому числі, наявність підстав для частково задоволення позову, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1731,85грн. (87948,69 (підлягає стягненню) / 106746,34 (заявлено до стягнення) * 2102,00 (сплачений судовий збір) = 1731,845292 ? 1731,85). При цьому, 370,15грн. (2102,00 - 1731,85 = 370,15) судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Південьзахіделектромережбуд (місцезнаходження: Україна, 79040, Львівська обл., місто Львів, вулиця Данила Апостола, будинок 10; ідентифікаційний код: 00114086) на користь Фізичної особи-підприємця Дяговець Романа Анатолійовича (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 85500,00грн., інфляційні втрати в сумі 1114,31грн., три проценти річних в сумі 1334,38грн., а загалом 87948,69грн., а також 1731,85грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено 26.10.2020р.

Суддя М.Р. Король