Рішення

від 26.10.2020 по справі 922/2702/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2702/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛОГ" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 9, оф. 24) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (62495, Харківська область, смт. Васищево, вул. Овочева, 13) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛОГ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу за договором № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018 у розмірі 201613,53 грн., а також судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем умов договору № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018 в частині своєчасної оплати за послуги з оренди залізничних цистерн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2702/20. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз`яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву на позов, передбаченим ст. 251 ГПК України, не скористався.

Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" зареєстровано за адресою: 62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Овочева, 13.

Ухвала господарського суду Харківської області від 26.08.2020, яка була направлена на вищевказану адресу відповідача, повернута до суду з позначкою пошти "За закінченням встановленого строку зберігання".

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Разом з цим, суд звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Кінцевим строком вирішення даного спору, у відповідності до ст. 248 ГПК України, є 26.10.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

08.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСЛОГ (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю Васищевський завод рослинних олій (відповідачем) був укладений договір № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів (далі за текстом - Договір), відповідно з яким Позивач є Орендодавцем за договором, а Відповідач є Орендарем.

Згідно з предметом договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове оплатне користування рухомий склад - залізничні цистерни моделі 15-1433, 15-1547 , 15-1566 придатні для перевезення олії сонячної, в кількості до 20 одиниць згідно з актами приймання- передачі (далі за текстом - Вагони).

Договір був укладений строком до 31.12.2018 р., однак Додатковою угодою № 6 строк дії Договору був продовжений до 31.12.2020 року.

Як зазначено в позовній заяві, позивач приймаючи до уваги доводи відповідача щодо початку карантину в країні, викликаного пандемією коронавірусу, а також враховуючи те, що на протязі дії договору між сторонами існувала позитивна співпраця, погодився на дострокове виведення Вагонів із оренди без дотримання строків, передбачених п. 10.6. Договору.

Станом на 31.03.2020 всі Вагони були виведені з оренди, що підтверджується Актами прийому- здачі (повернення із оренди).

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно з п. 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 30.10.2019), розмір плати за оренду одного Вагону на добу складав 720,00 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно з п. 4.4. Договору розрахунок між Орендодавцем та Орендарем проводиться на умовах 100% передплати за звітний місяць оренди на підставі рахунку Орендодавця не пізніше, ніж за 15 діб до початку звітного місяця оренди, виходячи з кількості Вагонів, кількості днів оренди в місяці і плати за оренду одного Вагону на добу.

Окрім того, пунктом 4.4. Договору передбачений забезпечувальний платіж в розмірі місячної орендної плати. Забезпечувальний платіж на підставі письмового узгодження сторін зараховується у рахунок орендної плати за останній місяць оренди. Забезпечувальний платіж не може бути зарахований Орендодавцем в односторонньому порядку в рахунок поточної орендної плати, оплати ремонтів, пені, штрафів.

Як вказано позивачем у позовній заяві, орендарем не сплачувався забезпечувальний платіж, розрахунки велись на умовах передплати або фактичної оплати, що підтверджується даними бухгалтерського обліку- карткою по рахунку 361, банківськими виписками та актом звірки від 31.03.2020.

Останній Акт виконаних робіт/наданих послуг № 26 від 31.03.2020 р. був складений на суму 245 520,00 грн..

Враховуючи останню передплату від 04.03.2020 в розмірі 43 906,47 грн., сума боргу відповідача станом на 31.03.2020 за несплачені послуги з оренди залізничних цистерн за Актом виконаних робіт/наданих послуг № 26 від 31.03.2020 склала 201 613, 53 грн..

23.03.2020 Відповідач звернувся до Позивача в листі № 23-03/20-5 з проханням відстрочення оплати дебіторської заборгованості на час провадження в Україні карантину, викликаного пандемією коронавірусу, з 01.03.2020 р. по 30.04.2020 р. включно, не нараховування штрафних санкцій за прострочення зобов`язань, зниження орендної ставки, закінчення оренди з 01.04.2020р..

Позивач в своєму листі № 347 від 06.04.2020 р. зазначив, що погодився вивести орендовані вагони з оренди достроково у зв`язку з труднощами по оплаті та використанню вагонів. В свою чергу, самі обставини форс-мажору не є підставою від звільнення сторін від виконання зобов`язань за договором. Підставою для відстрочення зобов`язань за договором є обставини, які перешкоджають виконанню зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин. Відповідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України орендар звільняється від орендної плати на час карантину (форс- мажорних обставин), якщо у зв`язку з його введенням він не може реалізувати своє право користування орендованим майном від незалежних від нього причин під час дії форс-мажорних обставин. Таким чином, підстав для відстрочення сплати дебіторської заборгованості за Договором оренди № ТЛ-30 АИ від 08.02.2018 р., не існує. Вагони використовувались не залежно від встановлення форс-мажорних обставин. А несвоєчасна оплата платежів Відповідачем приведе до невиконання зобов`язань перед контрагентами Позивача також без належних причин.

В листі № 111 від 13.04.2020 Відповідач підтвердив наявність заборгованості в сумі 201613,53 грн. та зазначив, що фінансовий стан підприємства не дозволяє здійснити погашення заборгованості, що ним вживаються заходи із дофінансування підприємства за рахунок вкладів нових учасників товариства на протязі найближчих 2-3 тижнів.

Однак, враховуючи те, що станом на 19.08.2020 оплата заборгованості в сумі 201 613, 53 грн. відповідачем не була проведена, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача за Договором № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018 суму основного боргу в розмірі 201613,53 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 Господарського України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018, позивачем були надані відповідачу в оренду залізничні цистерни (вагони) придатні для перевезення олії сонячної.

Також, судом встановлено, що у зв`язку з достроковим виведенням вагонів із оренди, між сторонами був підписаний останній Акт виконаних робі/наданих послуг № 26 від 31.03.2020 на суму 245520,00 грн.

Проте, в порушення умов Договору, відповідач за оренду вагонів в повному обсязі та в установлений строк не розрахувався, внаслідок чого за ним рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 201613,53 грн., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2020, який підписаний між сторонами та скріплений печатками сторін. Існування вказаної заборгованості також відповідачем визнано у листі № 11 від 13.04.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу у розмірі 201613,53 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018.

Окрім того, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача боргу у розмірі 201613,53 грн. належно обґрунтованою та доведеною матеріалами справи.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів оплати заборгованості не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018 у розмірі 201613,53 грн. підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 3024,20 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. овочева, 13, код ЄДРПОУ 37431314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛОГ" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 9, оф. 24, код ЄДРПОУ 32244304) за договором № ТЛ-30/АИ оренди залізничних вагонів від 08.02.2018 суму основного боргу в розмірі 201613, 53 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 3024,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛОГ" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 9, оф. 24, код ЄДРПОУ 32244304).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Овочева, 13, код ЄДРПОУ 37431314).

Повне рішення складено "26" жовтня 2020 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/2702/20