Рішення

від 26.10.2020 по справі 904/4205/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4205/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кармазіної Л.П., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-М", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА", м. Дніпро

про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 19 920,33 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСП-М" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" про стягнення 19 920,33 грн., з яких: 11 097,26 грн. пені, 4059,30 грн. 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 4 763,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №СТМ1141 від 06.12.2016, в частині своєчасної оплати товару. Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №СТМ1141 від 06.12.2016 встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 у справі №904/3581/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020. Вказаним рішенням суду було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-М" суму основної заборгованості у розмірі 168 560,08 грн., пеню у розмірі 18 029 грн. за період з 20.04.2019 по 09.08.2019, 3% річних у розмірі 1551,68 грн. за період з 20.04.2019 по 09.08.2019, інфляційну складову у розмірі 331,22 грн. за період з травня 2019 по червень 2019 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 827,08 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що основну заборгованість, стягнуту рішенням суду, у розмірі 168 560,08 грн. відповідачем було сплачено лише 29.05.2020, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом та просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 10.08.2019 по 20.10.2019, 3% річних та інфляційні втрати за період з 10.08.2019 по 28.05.2020.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними у справі матеріалами.

31.08.2020 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував у повному обсязі зазначивши, що при розрахунку пені, 3% річних, інфляційних витрат позивачем не надано жодного належного доказу, який підтверджує факт порушення грошових зобов`язань відповідачем саме з періоду зазначеного у позовній заяві. Також відповідач вказав, що на момент подання позовної заяви позивачем основна сума заборгованості у розмірі 168 560,08 грн. сплачена відповідачем в повному обсязі.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України просив суд поставити директору або іншій посадовій особі позивача питання, які на переконання відповідача мають значення для справи.

Також, 31.08.2020 відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені, в якому відповідач просив суд зменшити на 95% розмір пені до 554,86 грн., які заявлені до стягнення у цій справі.

Крім того, відповідачем 31.08.2020 було подано до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2020, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання, в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

15.09.2020 позивач подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішує спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У зв`язку із перебуванням судді Кармазіної Л.П. на лікарняному в період з 29.09.2020 по 23.10.2020, рішення у даній справі прийнято 26.10.2020, з урахуванням розумності строків розгляду справи.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині сплати заборгованості за договором поставки №СТМ1141 від 06.12.2016, яка була стягнута рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 у справі №904/3581/19.

З матеріалів справи вбачається, що 06.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСП-М" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омега" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №СТМ1141.

Відповідно до п. 1.3 договору, постачальник зобов`язується в порядку та строки, передбачені даним договором, виготовити, поставити та передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити товар, у відповідності до умов цього договору.

Пунктом 1.4 договору визначено, що товаром за цим договором є продукція, яка вказана у специфікації постачальника (надалі - специфікація), яка узгоджується з покупцем та підписується сторонами. Специфікація погоджується сторонами у встановленій формі (додаток № 1 до цього договору) і є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 7.1 договору, загальна вартість договору складається із сум товарів, вказаних в накладних.

Пунктом 7.3 договору встановлено, що покупець здійснює оплату за товар через 21 календарний день від дати прийняття до оплати видаткової накладної у Центрі обробки накладних, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. А. Поля, буд. 104-а.

Для постачальника підтвердженням про прийняття вказаних вище документів є підписаний реєстр, який формує оператор у Центрі обробки накладних.

У випадку надання переліку коректних документів у встановлений строк, датою приймання до сплати видаткової накладної вважається дата фактичної передачі товару покупцю.

Згідно з п. 14.1 договору (в редакції додаткової угоди від 27.12.2018), договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2019.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 у справі №904/3581/19, встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №СТМ1141 від 06.12.2016 щодо оплати поставленого товару та наявність на момент прийняття рішення судом заборгованості за товар на суму 168 560,08 грн.

Крім того, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 у справі №904/3581/19, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-М" суму основної заборгованості у розмірі 168 560,08 грн., пеню у розмірі 18 029 грн. за період з 20.04.2019 по 09.08.2019, 3% річних у розмірі 1 551,68 грн. за період з 20.04.2019 по 09.08.2019, інфляційну складову у розмірі 331,22 грн. за період з травня 2019 по червень 2019 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 827,08 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі №904/3581/19, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 у справі №904/3581/19 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

На час розгляду справи, рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3581/19 від 28.01.2020 набрало законної сили, що, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи №904/3581/19.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач зазначив, що основну заборгованість, стягнуту рішенням суду, у розмірі 168 560,08 грн. відповідачем було сплачено лише 29.05.2020, що не заперечувалось і самим відповідачем, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом та просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 10.08.2019 по 20.10.2019 у розмірі 11 097,26 грн., 3% річних у розмірі 4 059,30 грн. за період з 10.08.2019 по 28.05.2020 та інфляційні втрати за період з 10.08.2019 по 28.05.2020 на суму 4 763,77 грн.

Наведені обставини стали причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору. Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 9.14 договору встановлено, що у випадку несвоєчасного чи неповного перерахування грошових коштів у відповідності до п. 7.3. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період нарахування пені, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов`язання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов`язань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що розмір нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого періоду не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі що умова договору про оплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються штрафні санкції.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3581/19 від 28.01.2020 стягнуто з відповідача пеню за період з 20.04.2019 по 09.08.2019, а тому нарахована позивачем пеня у даній справі за період з 10.08.2019 по 20.10.2019, не суперечить вимогам пункту 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є арифметично і методологічно правильним, тому позовні вимоги про стягнення пені на суму 11 097,30 грн. є обґрунтованими.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 95% до 554,86 грн., на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що позивач не підтвердив доказами обставини завдання йому збитків фактом порушення відповідачем строків проведення розрахунків за товар. Відповідач вказав, що станом на дату подання позивачем позовної заяви відповідач добровільно сплатив заборгованість у розмірі 168 560,08 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частинами другою, третьою статті 551 ЦК України передбачено, що у випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При розгляді даного клопотання судом враховано інтереси сторін, поведінку винної сторони та ступень виконання зобов`язання, а саме повну оплату суми основного боргу, відсутність в матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу та компенсацію втрат від інфляції та стягнення річних та пені.

За таких обставин суд вбачає підстави для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленого позивачем розміру пені на 15% до 9 432,70 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4 059,30 грн. за період з 10.08.2019 по 28.05.2020 та інфляційні втрати за період з серпня 2019 по травень 2020 на суму 4 763,77 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3581/19 від 28.01.2020 стягнуто з відповідача 3% річних у розмірі 1 551,68 грн. за період з 20.04.2019 по 09.08.2019, інфляційну складову у розмірі 331,22 грн. за період з травня 2019 по червень 2019.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з 10.08.2019 по 28.05.2020, суд дійшов висновку, що позивачем не було враховано, що 2020 рік має 366 днів, в зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4059,30 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 4053,66 грн.

В решті позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних на суму 5,64 грн. суд відмовляє.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з серпня 2019 по травень 2020 складають 4 763,77 грн.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача пені за період з 10.08.2019 по 20.10.2019 у розмірі 9 432,70 грн., 3% річних у розмірі 4 053,66 грн. за період з 10.08.2019 по 28.05.2020 та інфляційних втрат за період з серпня 2019 по травень 2020 на суму 4 763,77 грн.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахуванням суми на яку було зменшено розмір пені.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" про стягнення 19 920,33 грн., з яких: 11 097,26 грн. пені, 4059,30 грн. 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 4 763,77 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" (49041, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 15, код ЄДРПОУ 30982361) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП-М" (49108, м. Дніпро, вул. Янтарна, 75В, оф. 5, код ЄДРПОУ 39781158) пеню у розмірі 9 432,70 грн., 3% річних у розмірі 4 053,66 грн., інфляційні втрати на суму 4 763,77 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2101,40 грн., про що видати наказ.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.10.2020

Суддя Л.П. Кармазіна