Рішення

від 26.10.2020 по справі 904/4309/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4309/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кармазіної Л.П., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСОПТІМА", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

до Приватного підприємства "Град Строй Інвест КР", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 175 827,90 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСОПТІМА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Град Строй Інвест КР" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 175 827,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №7 від 03.01.2017, частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвала суду від 10.08.2020, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дніпропетровське шосе, буд.15, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішує спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У зв`язку із перебуванням судді Кармазіної Л.П. на лікарняному в період з 29.09.2020 по 23.10.2020, рішення у даній справі прийнято 26.10.2020, з урахуванням розумності строків розгляду справи.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, факт поставки товару, строк оплати, наявність часткової оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати, наявність штрафних санкцій за договором.

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2017 між Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСОПТІМА" (постачальник - позивач) та Приватним підприємством "Град Строй Інвест КР" (покупець - відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №7.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується передати нафтопродукти (товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п.1.2 договору, асортимент, кількість, ціна, умови поставки та оплати товару можуть узгоджуватись сторонами у додаткових угодах. У випадках підписання додаткові угоди є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з п. 1.3. договору, оплата здійснюється покупцем за фактично поставлений товар у відповідності до накладних на поставку товару та умов встановлених договором, а у випадку якщо сторонами підписано додаткову угоду - на умовах такої угоди. Поставка нафтопродуктів, здійснені протягом строку дії договору, здійснюються по даному договору. Здійснення поставки на інших підставах повинно бути підтверджено письмово двома сторонами.

Відповідно до п. 2.7. договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі постачальником товару вантажоперевізнику або вантажовідправнику покупця або покупцю в залежності від базису поставки товару та підтверджується відповідною відміткою у залізничній накладній або товарно-транспортній накладній.

Загальна вартість цього договору визначається кількістю отриманого покупцем товару протягом строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником у рахунках-фактурах та накладних документах (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору, покупець зобов`язується оплачувати вартість товару не пізніше наступного дня після дати поставки, якщо інший строк оплати не узгоджено у додатковій угоді.

Підставою для оплати є накладна на поставку товару. Покупець зобов`язаний вказати в призначенні платежу накладну, рахунок або реквізити договору. В разі відсутності реквізитів в призначенні платежу постачальник приймає платіж, як виконання найбільш раннього грошового зобов`язання за будь-яким договором, укладених між сторонами (п. 4.3. договору).

Розрахунки здійснюються у безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Зобов`язання з оплати товару вважаються виконаними покупцем в момент зарахування грошових коштів за оплату товару на поточний рахунок постачальника (п. 4.4. договору).

Відповідно до п. 4.5. договору, всі грошові кошти, які надходять, зараховуються в оплату найбільш ранньої заборгованості за договором, незалежно від того, яка накладна або рахунок вказані в призначенні платежу.

Згідно з п. 5.2. договору, у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує на користь постачальника згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 24% річних від простроченої суми за весь період прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції (сплатити інфляційні втрати за весь період прострочення).

Відповідно до п. 7.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2017 року. Якщо за місяць до його закінчення строку дії даного договору жодна із сторін письмово не заявила про бажання розірвати договір, то він вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах. Кількість пролонгацій не обмежена.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 433 501,98 грн., що підтверджується наявними в матеріалах видатковими накладними (а.с.23-113), які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 381 685,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с.114-137).

Позивач у позовній заяві зазначив, що частина платежу за банківською випискою від 09.02.2017 у розмірі 30 793,50 грн. була зарахована в оплату найбільш ранньої заборгованості за попереднім договором поставки нафтопродуктів, що відповідає умовам п.п. 4.3, 4.5. договору. Отже, за розрахунком позивача, відповідачем не оплачені поставки товару за наступними видатковими накладними:

- № 1615 від 28.10.2017 на суму 822,69 грн.

- № 1635 від 31.10.2017 на суму 3 315,00 грн.

- № 237 від 02.11.2017 на суму 708,00 грн.

- № 1653 від 03.11.2017 на суму 5 875,00 грн.

- № 1701 від 11.11.2017 на суму 10 414,00 грн.

- № 1739 від 18.11.2017 на суму 13 741,40 грн.

- № 244 від 22.11.2017 на суму 236,00 грн.

- № 245 від 24.11.2017 на суму 510,00 грн.

- № 1780 від 25.11.2017 на суму 9 180,00 грн.

- № 246 від 27.11.2017 на суму 5 600,00 грн.

- № 1808 від 30.11.2017 на суму 5 525,50 грн.

- № 1828 від 03.12.2017 на суму 4 112,00 грн.

- № 249 від 09.12.2017 на суму 236,00 грн.

- № 1868 від 09.12.2017 на суму 8 995,00 грн.

- № 1897 від 15.12.2017 на суму 1 290,00 грн.

Заборгованість у розмірі 70 560,59 грн. відповідач не сплатив.

23.10.2019 позивач направив відповідачу претензію (а.с.141-143), в якій просив сплатити заборгованість. Вказана претензія була отримана відповідачем 08.11.2019 (а.с.144), проте залишена без відповіді та без задоволення.

Станом на час звернення позивача до суду, несплачена заборгованість відповідача становить 70 560,59 грн.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 70 560,59 грн., 24 % річних у розмірі 79 381,28 грн. за період прострочення з 04.07.2017 по 17.07.2020 та інфляційні втрати у сумі 25 886,03 грн. за період з липня 2017 по червень 2020.

Наведені обставини стали причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 193 вказаного Кодексу, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до умов договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів оплати за поставлений товар від представників сторін не надійшло.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 70 560,59 грн. підлягають задоволенню.

Також, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 24% річних на суму 79 381,28 грн. за період прострочення з 04.07.2017 по 17.07.2020 та інфляційні втрати у сумі 25 886,03 грн. за період з липня 2017 по червень 2020.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Згідно з п. 5.2. договору, у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує на користь постачальника згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 24% річних від простроченої суми за весь період прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції (сплатити інфляційні втрати за весь період прострочення).

За розрахунком позивач, 24% річних за період з 04.07.2017 по 17.07.2020 складають 79 381,28 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 24% річних, суд дійшов висновку, що позивачем не було враховано, що 2020 рік має 366 днів, в зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 24% річних у розмірі 79 381,28 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 79 356,01 грн.

В решті позовних вимог про стягнення з відповідача 24% річних на суму 25,27 грн. суд відмовляє.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з липня 2017 по червень 2020 складають 25 886,03 грн.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 70 560,59 грн., 24 % річних у розмірі 79 356,01 грн., інфляційні втрати у сумі 25 886,03 грн.

В решті позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, втрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСОПТІМА" до Приватного підприємства "Град Строй Інвест КР" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 175 827,90 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Град Строй Інвест КР" (50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дніпропетровське шосе, буд.15, код ЄДРПОУ 35229692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСОПТІМА" (50103, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Соборності, буд. 70, код ЄДРПОУ 30001532) суму основного боргу у розмірі 70 560,59 грн., 24 % річних у розмірі 79 356,01 грн., інфляційні втрати у сумі 25 886,03 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2637,05 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.10.2020

Суддя Л.П. Кармазіна