Постанова

від 12.10.2020 по справі 910/18725/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18725/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання: Нікітенко А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Камишева К.В.;

від відповідача: адвокат Яковенко О.О.;

від третьої особи: не з`явились;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 (повний текс складено та підписано 20.07.2020)

у справі № 910/18725/19 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані"

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про визнання договору поруки недійсним

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" з вимогами до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки від 20.10.2016 № 4Ф13811И/П недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір поруки від 20.10.2016 № 4Ф13811И/П вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" з вимогами до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки від 20.10.2016 № 4Ф13811И/П недійсним відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 10.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить задовольнити клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, прийняти подану апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19, прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги про визнання договору поруки №4Ф13811И/П від 20.10.2016 недійсним.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що відповідач навмисно ввів в оману ТОВ Дрім-компані про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями ТОВ Форса ЛТД та спонукав позивача до укладення пов`язаних між собою кредитного договору № 4Д16092Г від 20.10.2016 та оскаржуваного договору поруки № 4Ф13811И/П від 20.10.2016, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України. Відповідач ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед відповідачем. Така поведінка відповідача, на думку скаржника, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що відповідач свідомо ввів в оману позивача при отриманні кредитних коштів за кредитним договором № 4Д16092Г від 20.10.2016;

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/18725/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 12.10.2020.

29.09.2020 від відповідача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечив проти її доводів, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 залишити без змін, вказує на те, що кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, а матеріали справи не місять жодного доказу, який би вказував, що позивач укладав кредитний договір/договори поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, та взагалі взаємозв`язок таких угод з трансформацією кредитного портфелю відповідача.

Представник третьої особи відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду, у зв`язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18725/19.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/18725/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2020 прийнято справу № 910/18725/19 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Представники третьої особи у судове засідання 12.10.2020 не з`явились.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні 12.10.2020 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19, прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги про визнання договору поруки № 4Ф13811И/П від 20.10.2016 недійсним.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.10.2020 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених зокрема у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.10.2016 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 4Д16092Г.

В подальшому, 20.10.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір поруки № 4Ф13811И/П, предметом якого є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання третьою особою (ТОВ "Форса ЛТД") своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2013 № 4Ф13811И (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1.

Відповідно до п. 2 договору позивач відповідає перед відповідачем за виконання обов`язку третьою особою за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п.п. 4-10 договору у випадку невиконання третьою особою зобов`язань за кредитним договором, третя особа та позивач відповідають перед відповідачем, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання третьою особою обов`язку пункту 1 цього договору відповідач направляє на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Позивач зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі відповідача, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У випадку порушення позивачем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, відповідач та позивач прийшли до згоди, що відповідач має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать позивачу і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. До позивача, що виконав обов`язки третьої особи за кредитним договором, переходять всі права відповідача за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань третьої особи перед відповідачем за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. У випадку невиконання позивачем обов`язку третьої особи за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги відповідача, зазначеної в п. 5 цього договору, позивач сплачує на користь відповідача пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє позивача від виконання зобов`язань за цим договором. Відповідач зобов`язаний у випадку виконання позивачем обов`язку третьої особи за кредитним договором передати позивачу впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки третьої особи за кредитним договором.

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами (пункт 17 договору).

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, при цьому, за твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, дії товариства із отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4С16092Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

За твердженнями позивача, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

Так, на виконання вищезазначених домовленостей згідно із планом "трансформації" 20.10.2016 між сторонами укладено договори поруки, зокрема й договір № 4Ф13811И/П.

Позивач вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним, як поручителем, перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 3 394 633 143,15 грн.

Разом з тим, у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору, тому позивач вважає, що відповідач ввів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням третьої особи у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Так, статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вже зазначалось, 20.10.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір поруки № 4Ф13811И/П, предметом якого є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання третьою особою (ТОВ "Форса ЛТД") своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2013 № 4Ф13811И (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі статті 230 ЦК України.

Так, позивачем не доведено, що представниками відповідача при укладенні спірного договору поруки повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Як слідує із умов укладеного між сторонами кредитного договору № 4С16092Г від 20.10.2016, на який посилається позивач, останній укладений для фінансування поточної діяльності позивача.

Жодних доказів укладення даного договору з метою з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 17.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Також у п. А.2. кредитного договору сторони погодили мету кредитування: фінансування поточної діяльності позивача.

При цьому, вказане техніко-економічне обґрунтування та кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або спірного договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови Кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

Позивач обґрунтовував укладення ним кредитного договору із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані старими боржниками у забезпечення виконання ними зобов`язань перед відповідачем. Водночас, як наголошує скаржник, невиконання відповідачем зобов`язання за договорами поруки щодо передачі позивачу підтверджуючих документів щодо активів таких боржників і є доказом введення позивача в оману при укладенні кредитного договору та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи старих боржників.

Так, позивач наголошує, що ч. 2 ст. 556 ЦК України передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання.

Однак, колегія суддів зазначає, що ненадання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні спірного договору поруки згідно з положеннями ст. 230 ЦК України.

Отже, доводи позивача про мету укладання сторонами Кредитного договору № 4С16092Г від 20.10.2016 та договору поруки №4Ф13811И/П від 20.10.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного договору поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Дрім-компані" у даній справі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/18725/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані".

4. Справу № 910/18725/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 23.10.2020.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім