Постанова

від 26.10.2020 по справі 910/18936/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18936/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.03.2020

у справі №910/18936/19 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А"

про стягнення 77 687,91 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 77 687,91 грн, у тому числі: 41 868,50 грн - основного боргу, 10 833,88 грн - пені, 5 618,27 грн - 3% річних та 19 367,26 грн - інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання природного газу №1588/1617-ТЕ-41 від 22.09.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" задоволено повністю.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 41 868 грн 50 коп. - основного боргу, 10 833,88 грн - пені, 5 618,27 грн - 3% річних, 19 367,26 грн - інфляційних втрат та 1 921,00 грн - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/18936/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог - повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" сплатило повну суму заборгованості за договором постачання природного газу 1617/2374/17ТЕ від 10.11.2017, у зв`язку з чим, будь-яка заборгованість за даним договором - відсутня.

Скаржник звертає увагу, що позивачем не було направлено жодної претензії щодо невиконання грошових або будь-яких інших зобов`язань згідно укладеного договору.

Також скарга обґрунтована тим, що позивач порушив вимоги ст. 258 ЦК України щодо позовної давності для звернення до суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020 апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

18.05.2020 та 21.05.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли однакові пояснення, в яких останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 залишити без змін.

05.06.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла відповідь на пояснення, в якій просять заявлені в апеляційній скарзі вимоги задовольнити в повному обсязі.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2002 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи 910/18936/19.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020 для розгляду справи № 910/18936/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 прийнято до провадження у складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Агрикової О.В., Шаптали Є.Ю.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи 910/18936/19.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2020 для розгляду справи № 910/18936/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2020 апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 прийняти до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/18936/19 є вимоги про стягнення 77687,91 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

22.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецжитлокомфорт" (далі - ТзОВ "Спецжитлокомфорт"/споживач) укладено договір № 1588/1617-ТЕ-41 постачання газу, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ "НАК "Нафтогаз України"" на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Згідно п. 3.4. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

У відповідності до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

10.11.2017 між АТ "НАК "Нафтогаз України"" (далі - кредитор), ТзОВ "Спецжитлокомфорт" (далі - первісний боржник) та ОСББ "Автозаводська 29А" (далі - новий боржник) укладено договір №1617/2374/17-ТЕ про переведення боргу, відповідно до якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором постачання природного газу від 22.09.2016 № 1588/1617-ТЕ-41, укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов`язанні та змінює первісного боржника у зобов`язанні.

Згідно з п. 2.1. договору сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладення даного договору дорівнює 93 588,35 грн.

У відповідності до п. 3.1. договору за цим договором до нового боржника переходять обов`язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п. 2.1. ст. 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням первісним боржником своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 22.09.2016 №1588/1617-ТЕ-41.

Пунктом 3.2. договору новий боржник зобов`язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1. ст. 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором постачання природного газу від 22.09.2016 №1588/1617-ТЕ-41.

Відповідно до п. 4.1. договору новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов`язання у розмірах, передбачених договором постачання природного газу від 22.09.2016 № 1588/1617-ТЕ-41.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 6.1. договору).

Після підписання цього договору відповідачем частково здійснювались оплати в погашення боргу за постачання природного газу, проте на час розгляду справи у відповідача наявна непогашена заборгованість в розмірі 41 868,50 грн, що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу, також пеню в розмірі 10 833,88 грн, 3% річних в сумі 5 618,27 грн та 19 367,26 грн інфляційних втрат.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснював несвоєчасно оплату та не виконував зобов`язання у визначенний договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема п. 6.1 договору.

Розглянувши апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та ТзОВ "Спецжитлокомфорт" укладено договір № 1588/1617-ТЕ-41 постачання газу від 22.09.2016, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

В подальшому, між АТ "НАК "Нафтогаз України"", ТзОВ "Спецжитлокомфорт" та ОСББ "Автозаводська 29А" укладено договір №1617/2374/17-ТЕ про переведення боргу, відповідно до якого за згодою кредитора первісний боржник перевів на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором постачання природного газу від 22.09.2016 № 1588/1617-ТЕ-41, укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник прийняв на себе борг первісного боржника у цьому зобов`язанні та змінив первісного боржника у зобов`язанні.

Так, у п. 2.1. договору сторони погодили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладення даного договору дорівнює 93 588,35 грн.

Положеннями ст. 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, судом встановлено, що після підписання договору про переведення боргу, відповідачем частково здійснювались оплати в погашення заборгованості за постачання природного газу, проте на час розгляду справи у відповідача залишився непогашений борг в розмірі 41 868,50 грн, що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи. На підтвердження зворотного відповідачем не надано суду будь-яких інших доказів.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати у повному обсязі заборгованості за договором №1617/2374/17-ТЕ про переведення боргу та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" заборгованості в розмірі 41 868,50 грн, що має наслідком задоволення цих вимог.

Доводи скаржника в частині не направленння позивачем жодної претензії щодо невиконання грошових або будь-яких інших зобов`язань згідно укладеного договору, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Вказані висновки викладені у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі 1-2/2002.

Скаржником на стадії апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою, було подано копії платіжних доручень на суму 69 236,95 грн, згідно яких відповідачем було погашено заборгованість за природній газ згідно договору №1617/2374/17-ТЕ від 10.11.2017, проте зазначено, що подано копії платіжних доручень на суму 96 625,05 грн.

На підтвердження виконання умов договору №1617/2374/17-ТЕ від 10.11.2017, а саме погашення заборгованості за використання природного газу, відповідачем було частково сплачено грошову суму в розмірі 69 236,95 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

Платіжне доручення від 19.12.2018 № 399 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 18.11.2018 № 376 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 17.10.2018 № 356 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 19 .09.2018 № 335 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 20.08.2018 № 307 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 19.04.2018 № 194 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 18.05.2018 № 214 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 22.03.2018 № 173 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 22.01.2018 № 123 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 21.12.2018 № 91 в розмірі 5 500,00 грн;

Платіжне доручення від 05.08.2019 № 593 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 12.09.2019 № 637 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 07.11.2019 № 670 в розмірі 16 942,80 грн;

Платіжне доручення від 21.10.2019 № 650 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 05.06.2019 № 546 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 16.07.2019 № 581 в розмірі 2 461,85 грн;

Платіжне доручення від 16.05.2019 № 530 в розмірі 2 461,85 грн;

Платіжне доручення від 18.04.2019 № 495 в розмірі 2 462,85 грн;.

Платіжне доручення від 18.03.2019 № 465 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 18.02.2019 № 441 в розмірі 2 462,85 грн;

Платіжне доручення від 18.01.2019 № 420 в розмірі 2 462,85 грн;

В свою чергу, матеріали справи не містять платіжних доручень від 21.02.2018 № 150 на суму 2 462,85 грн, від 11.06.2018 № 235 на суму 2 462,85 грн, від 16.07.2018 № 273 на суму 2 462,85 грн, від 18.01.2020 №670 на суму 20 000,00 грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСББ "Автозаводська 29А" направлялась ухвала Господарського суду міста Київа від 28.12.2019, проте була повернута до суду першої інстанції з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання , в зв`язку з чим була повторно направлена на адресу відповідача, яка отримана відповідачем 17.03.2020, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції кореспонденція направлялася за адресою особи вказаній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

АТ "Укрпошта" здійснює доставку (вручення) поштових відправлень у відповідності до нормативних строків, визначених Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів від 05.03.09 № 270 (далі - Правила).

У відповідності до Правил порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв`язку за місцем обслуговування. Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об`єкта поштового зв`язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти. Водночас, саме юридична особа має обрати за договором з оператором поштового зв`язку за місцем свого обслуговування такий спосіб (порядок), за яким їй буде зручно отримувати кореспонденцію. І, як наслідок, нести негативні "ризики" в разі неотримання.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", вноситься до відомостей про цю юридичну особу. Зі змісту пункту 10 частини 2 статті 8 вказаного Закону вбачається, що Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб місцезнаходження юридичної особи.

Судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, ГПК України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі 911/3309/17).

Суд апеляційної інстанції, керуючись правами, наданими ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 124, 129 Конституції України, вирішив прийняти до розгляду на стадії апеляційного провадження нові докази - платіжні доручення на суму 69 236.95 грн, оскільки вони мають значення для встановлення стану розрахунків між учасниками спору.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неподання жодною стороною спору суду першої інстанції до моменту ухвалення відповідного рішення (12.03.2020) вказаних платіжних доручень або відомостей про часткову сплату боргу, а відтак, і зміна стану розрахунку між сторонами, не може бути згідно з ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування за наведених скаржником підстав правильного рішення суду першої інстанції. При цьому, подання суду першої інстанції відповідних відомостей покладено процесуальним законом на сторін спору, що узгоджується з приписами ст. 14, ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що наявність часткової сплати згідно платіжних доручень боргу у сумі 69 236,95 грн має враховуватись під час виконання рішення суду згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження", а також не позбавляє відповідача можливості реалізувати свої права, обумовлені ст. ст. 327, ст. 328 Господарського процесуального кодексу України або в межах судового провадження, або в межах виконавчого провадження, як сторони виконавчого провадження.

Крім того, відповідач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача пеню в розмірі 10 833,88 грн, 3% річних в розмірі 5 618,27 грн та 19 367,26 грн - інфляційних втрат.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

У відповідності до п. 3.1. договору № 1617/2374/17-ТЕ від 10.11.2017, за цим договором до нового боржника переходять обов`язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п. 2.1. ст. 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням первісним боржником своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 22.09.2016 №1588/1617-ТЕ-41.

Крім того, відповідно до п. 4.1. цього договору новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов`язання у розмірах, передбачених договором постачання природного газу від 22.09.2016 № 1588/1617-ТЕ-41.

Так, пунктом 8.2. договору від 22.09.2016 №1588/1617-ТЕ-41 передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій відповідно припиняється зі сплином 6 (шести) місяців.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами перевірено надані позивачем розрахунки та встановлено, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат, пені та 3 % річних є арифметично правильними, а тому обґрунтовано та правомірно задоволено судом в першій інстанції у відповідній частині.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/18936/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/18936/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв