Рішення

від 27.10.2020 по справі 904/4172/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4172/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кармазіної Л.П., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "ДНІПРО-ТРЕЙД", Дніпропетровська область, смт. Слобожанське

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС", Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дослідне

про стягнення боргу за виконане перевезення на суму 35 894,64 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "ДНІПРО-ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС" про стягнення боргу за виконане перевезення на суму 35 894,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №1506/20-3 від 15.06.2020, в частині оплати транспортно-експедиторських послуг.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. та витрати, понесені на правову допомогу адвоката у розмірі 4 800,00 грн. та 2000 грн. у якості гонорару успіху адвоката.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвала суду від 05.08.2020, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дослідне, вул. Яснополянська, буд.4, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішує спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У зв`язку із перебуванням судді Кармазіної Л.П. на лікарняному в період з 29.09.2020 по 23.10.2020, рішення у даній справі прийнято 27.10.2020, з урахуванням розумності строків розгляду справи.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин пов`язаних з укладенням договору, умов, строку надання послуг та строків оплати за послуги, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги з розподілу природного газу.

З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2020 між Приватним підприємство "ДНІПРО-ТРЕЙД" (перевізник - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС" (замовник - відповідач) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг про організацію перевезень вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №1506/20-3.

Відповідно до п. 1.1. договору, предметом цього договору є порядок взаємовідносини, які виникають між замовником і перевізником під час організації перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами (далі - ТЗ) перевізника та надання пов`язаних із цим різноманітних послуг.

Згідно даного договору в заявці замовник доручає перевізнику за винагороду та за рахунок власних коштів організувати, виконати або забезпечити виконання комплексу послуг з метою доставки вантажу автомобільним автотранспортом у міжнародних сполученнях та по території України в пункт призначення та оплачує їх включаючи плату виконавцю (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою замовника, засвідчується відбитком круглої печатки замовника, передається перевізнику за допомогою факсимільного зв`язку (з наступним наданням перевізнику оригіналу транспортного замовлення (заявки) у випадку акцептування замовлення (заявки) перевізником і є невід`ємною частиною договору. У разі, якщо замовлення заявка містить інші умови ніж викладені у цьому договорі, пріоритетними є умови замовлення (заявки) перед договором.

Відповідно до п. 2.5. договору, підтвердженням факту надання послуг за цим договором є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR при міжнародному перевезенні вантажів або ТТН при перевезенні вантажів по території України) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), одержувача вантажу та митних органів.

Згідно з п.п. 3.1.6 п. 3.1. замовник зобов`язаний оплатити послуги перевізника на умовах, зазначених у цьому договорі.

15.06.2020 між позивачем та відповідачем було укладено заявку №15.06.2020-3 відповідно до якої сторонами було узгоджено умови перевезення вантажу (побутової техніки) за маршрутом Вронки (Польща) - Київ (Україна), вартістю 1200 євро по курсу НБУ у день вивантаження, б/г по оригіналам документів (рахунок, акт, заявка, CMR) п`ять банківських днів.

Вказана заявка №15.06.2020-3 від 15.05.2020 підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками позивача та відповідача.

На виконання умов договору та заявки №15.06.2020-3 від 15.05.2020, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Вронки (Польща) - Київ (Україна), що підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 23.06.2020, з відмітками про завантаження вантажу вантажовідправником та про отримання вантажу вантажоодержувачем - 27.06.2020.

06.07.2020 позивач направив на адресу відповідача товарно-транспортну накладну (CMR) від 23.06.2020, що підтверджується описом вкладення від 06.07.2020, фіскальним чеком пошти від 06.07.2020 та накладною № 4908002246348.

Послуги з перевезення за заявкою №15.06.2020-3 від 15.05.2020 на суму 1200 євро, що еквівалентно 35 894,64 грн. станом на 27.06.2020 (день вивантаження вантажу), відповідач не оплатив.

Наведені обставини стали причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 193 вказаного Кодексу, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України за Договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 916 ЦКУ).

Згідно зі ст. 316 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг з перевезення.

Згідно із ст.ст. 610, 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу підтверджується матеріалами справи, а саме міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 23.06.2020, з відмітками про завантаження вантажу вантажовідправником та про отримання вантажу вантажоодержувачем.

За умовами заявки №15.06.2020-3 від 15.06.2020 вартість перевезення вантажу складає 1200 євро по курсу НБУ у день вивантаження, б/г по оригіналам документів (рахунок, акт, заявка, CMR) п`ять банківських днів.

Товарно-транспортна накладна (CMR) від 23.06.2020, була направлена на адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

13.08.2020 поштове відправлення №4908002246348 повернулось на адресу позивача з відміткою поштової установи інші причини .

Отже, враховуючи, що товарно-транспортна накладна (CMR) від 23.06.2020 направлена саме на адресу, яка відповідає адресі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але була повернута у зв`язку з неотриманням адресатом, суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав свою частину зобов`язання та надав відповідачу оригінали документів на підтвердження наданих послуг, однак відповідач ухилився від їх отримання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що недобросовісність відповідача не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку оплатити надані послуги з перевезення.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості від представників сторін не надійшло.

За даними Національного Банку України, курс продажу євро станом на 27.06.2020 складав 29,9122 за 1 євро, отже сума 1200 євро еквівалентна 35 894,64 грн.

Як встановлено судом, строк оплати наданих позивачем послуг відповідачу є таким, що настав.

На момент розгляду справи доказів оплати відповідачем вартості наданих послуг у розмірі 35 894,64 грн. до суду не надано, а тому, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 35 894,64 грн. підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Також у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, понесені на правову допомогу адвоката у розмірі 4 800,00 грн. та 2 000 грн. у якості гонорару успіху адвоката.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2020 Приватним підприємством "ДНІПРО-ТРЕЙД" (довіритель, клієнт - позивач) та ОСОБА_1 (повірений - адвокат) укладено договір про правову допомогу.

Відповідно до п. 1.1. договору, за цим договором повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: 1. Надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС". З цією метою, здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (4 год.). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (1 год.). 3. Підготувати пакет документів, необхідних для звернення до суду, підготувати позовну заяву (7 год.). 4. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді та на етапі примусового виконання судового рішення в т.ч. готувати заяви на виконання ухвали суду, заяви по суті, надавати письмові пояснення, тощо (6 год.).

Згідно з п. 2.1. договору, за здійснення дій, що визначені у п.1.1. цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 4 800,00 грн.

Розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви (п. 2.2. договору).

При задоволенні позову (отримання позитивного рішення) довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 2000,00 грн. (п. 2.3. договору).

28.07.2020 між позивачем та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем складено акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого повірений надав, а довіритель прийняв наступні послуги:

- Правова допомога у спорі, що виник з ТОВ "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС".

- Вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (4 год.).

- Проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (1 год.).

- Підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви (7 год.).

- Вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді та забезпечення примусового виконання судового рішення (6 год.).

Загальна вартість наданих послуг складає 4 800 грн. (п. 1.2. акту).

Відповідно до п. 1.3. акту, підписанням цього акту сторони підтверджують факт належного надання послуг повіреним, відповідно до положень договору та оплату наданих послуг готівкою, згідно прибуткового касового ордера (крім гонорару успіху).

Позивачем було сплачено надані адвокатом послуги правничої допомоги у сумі 5300,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №06-07 від 27.07.2020.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Судом встановлено, що згідно акту приймання-передачі наданих послуг, адвокат Лоза В.М. надав, а позивач прийняв, зокрема, такі послуги: проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (1 година); вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді та забезпечення примусового виконання судового рішення (6 годин).

При цьому суд звертає увагу, що витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, однак позивачем не доведено та не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що адвокатом проведені будь-які заходи (вчинені будь-які дії) досудового врегулювання спору щодо стягнення заборгованості за договором.

Окрім того, судом приймається до уваги, що згідно акту приймання-передачі наданих послуг, адвокат Лоза В.М. надав, а позивач прийняв, зокрема, такі послуги: вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді та забезпечення примусового виконання судового рішення.

Однак, послуги з забезпечення виконання судового рішення на стадії звернення позивача з позовом, тобто до прийняття рішення у справі та набрання ним законної сили не могли бути надані, оскільки забезпеченню виконання рішення передує його прийняття.

Враховуючи загальну вартість послуг, вказаних у акті приймання-передачі наданих послуг (4800 грн.), та кількість витраченого адвокатом часу (18 годин), суд приходить до висновку, що вартість 1 години роботи адвоката становить 266,67 грн.

Оскільки матеріали справи не містять доказів надання адвокатом послуг на суму 1866,67 грн. (7 годин), зокрема таких як: проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (1 година); вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді та забезпечення примусового виконання судового рішення (6 годин), суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката на суму 1 866,67 грн.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 933,33 грн. (4800-1866,67 = 2 933,33), надання яких обґрунтовано належними доказами.

Також, позивач просив суд, у випадку задоволення позову, стягнути з відповідача гонорар успіху адвоката в розмірі 2000,00 грн.

Судом встановлено, що у п. 2.3. договору сторонами погоджено сплату адвокату гонорару успіху в розмірі 2000,00 грн. у випадку задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху . ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У постанові від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18 Верховний Суд дійшов висновку, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №904/4507/18 зазначила, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції тлумачить гонорар успіху як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.

За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі Пакдемірлі проти Туреччини .

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху , у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Питання гонорару успіху вирішується за домовленістю сторін, що відповідає принципу свободи договору, проте, розмір гонорару успіху не може бути безумовним.

Вирішуючи питання про стягнення гонорару успіху , суд керується принципом співмірності та розумності, оцінює заявлену суму із врахуванням ціни позову, обсягом наданих послуг, складністю спору та інших обставин.

На підставі викладеного, суд враховує, що сума гонорару успіху у розмірі 2000 грн., хоча і обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, проте не може бути безумовною.

Отже, виходячи з критерію реальності і розумності розміру цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи, суд керуючись принципом справедливості вбачає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача гонорару успіху у розмірі 1000 грн.

З урахуванням викладеного, оскільки при визначенні суми відшкодування необхідно виходити із критерію реальності понесення витрат на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставин справи, встановлені вище невідповідності у наданні послуг, суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу адвоката, згідно договору про правову допомогу від 23.07.2020 року, який підлягає відшкодуванню зі сторони відповідача, становить 2 933,33 грн. та 1000 грн. гонорару успіху.

Отже загальний розмір витрат на правову допомогу адвоката, з урахуванням гонорару успіху, складає 3 933,33 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "ДНІПРО-ТРЕЙД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС" про стягнення боргу за виконане перевезення на суму 35 894,64 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "ІНТЕР ТРАНС" (52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дослідне, вул. Яснополянська, буд.4, код ЄДРПОУ 39481896) на користь Приватного підприємства "ДНІПРО-ТРЕЙД" (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. 8 Березня, буд.23, код ЄДРПОУ 31761050) суму боргу за виконане перевезення у розмірі 35 894,64 грн. , 2102,00 грн . витрати по сплаті судового збору, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 3 933,33 грн. , про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 2866,67 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.10.2020

Суддя Л.П. Кармазіна