Рішення

від 27.10.2020 по справі 317/1484/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 317/1484/20

Провадження № 2/317/664/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Нікітіна В.В.

за участю:

секретаря судового засідання Московкіної І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька районна державна нотаріальна контора, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області) про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку.

В обгрунтування позову зазначила наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дочка позивача - ОСОБА_3 . Після її смерті залишилося спадкове майно, в числі якого земельна ділянка площею 19,2 га, розташована на території Августинівської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Заповіту ОСОБА_3 не залишала. Позивач є спадкоємцем за законом першої черги як рідна матір померлої. Позивач прийняла спадщину, відкриту після смерті дочки у встановленому законодавством порядку, шляхом звернення до Запорізької районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за законом. При оформленні її спадкових прав на зазначену земельну ділянку з`ясувалось, що отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі не виявляється можливим. Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.05.2020 р. №290/02-31 позивачці відмовлено державним нотаріусом Кравцовою Л.М. у видачі свідоцтва по право на спадщину після смерті дочки, оскільки ОСОБА_3 прийняла спадщину після свого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте не оформила своїх спадкових прав. У позивача відсутні документи для вчинення нотаріальної дії. Оформити свої спадкові права в нотаріальній конторі позивач не може через відсутність регламентної процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею.

У зв`язку з вищевказаним позивач була вимушена звернутися до суду з цією позовною заявою.

У судове засідання позивач не з`явилась, представник позивача надала заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позов визнала в повному обсязі та просила задовольнити.

Третя особа - Запорізька районна державна нотаріальна контора - в судове засідання свого представника не направила, надала заяву про розгляд справи без їх участі, заперечення до позовної заяви відсутні.

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - в судове засідання свого представника не направила, заяви про відкладення розгляду справи не надала. Третьою особою було надано письмові пояснення по справі, з яких вбачається, що вони не згодні з обставинами, на яких грунтуються позовні вимоги. Право довічного успадковуваного володіння землею було передбачено Земельним кодексом УРСР від 18 грудня 1990 року, а от Земельний кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справу на засадах змагальності сторін в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, та повністю підтверджується матеріалами справи, а саме документами, наданими позивачем, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а їх оригінали були досліджені судом в судовому засіданні, що відповідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Августинівською сільською радою Запорізького району Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла донька позивача ОСОБА_3 .

Факт родинних відносин ОСОБА_1 зі ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданим 23.06.1981 Августинівською с/радою Запорізького району Запорізької області, актовий запис № 22.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається після смерті особи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно у вигляді земельної ділянки розміром 19,2 га, яка розташована на території Августинівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Право власності спадкодавця на спадкову земельну ділянку підтверджується копією державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею. Вказаний державний акт був виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Августинівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09.09.1992 за №16. Вказану земельну ділянку надано ОСОБА_4 у довічне успадковуване володіння для ведення фермерського господарства.

Як вбачається зі Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 , виданого 11.07.2001 Августинівською сільською радою Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 37.

Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 , виданим 24.02.1997 Августинівською сільською радою Запорізького району Запорізької області.

Факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим 23.06.1981 Августинівською сільською радою Запорізького району Запорізької області.

Факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 від 06.01.1973 року, свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_6 від 17.08.1991 року.

Згідно п. 4 Заключних та перехідних положень ЦК України 2003 року, до правовідношень, які виникли до вступу в законну силу діючого ЦК, застосовуються норми цивільного кодексу України від 18.07.1963 року.

Відповідно до ст.524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом або заповітом.

Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР визнається, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР, спадкоємцями за законом першої черги є в рівних долях є діти, батьки та дружина (чоловік) померлого .

Судом була витребувана спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 (02р.), відкрита 03.01.2002 на підставі заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Свідоцтво про право на спадщину за законом 24.06.2020 на Ѕ частку 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 видане ОСОБА_2 .

Судом була витребувана спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 №40/2020, відкрита 21.02.2020 на підставі заяви ОСОБА_1 Свідоцтво про право на спадщину за законом 24.06.2020 на 13/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 видане ОСОБА_1 .

Згідно з відомостями, вказаними у довідці Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області №979 від 19.02.2020 ОСОБА_4 був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали та були зареєстровані дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 .

Згідно з відомостями, вказаними у довідці Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області №980 від 19.02.2020 ОСОБА_3 була зареєстрована на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживала та була зареєстрована мати ОСОБА_1 .

За змістом статей 6, 50 Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Тобто, Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 року передбачалось право громадян на довічне успадковуване володіння землею (ст. 6 зазначеного Кодексу), а Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 р. №889 Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок , які втратили чинність, затверджено форму державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права.

Однак, в подальшому, редакція Земельного Кодексу зазнала змін і поняття довічного успадковуваного володіння було виключене, натомість було закріплено поняття право власності та право користування , хоча Кодекс не містив будь-яких положень, що обмежували б право користування земельною ділянкою без переоформлення її правового титулу.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Разом з тим, підпунктом другим п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року № 562 Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР передбачалося, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, наданні їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до п.8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 року №2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. №563 Про земельну реформу визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994 оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.02.2004 р. №1492 дію вказаного пункту продовжено до 01.01.2008 року.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, володіння та не зобов`язані переоформити його на право власності або укласти договір оренди земельної ділянки.

В мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року, суд зазначав, що визнавши право приватної власності громадян на земельні ділянки, які були надані в постійне користування, встановивши порядок набуття цього права у зазначених нормативно-правових актах шляхом безоплатної передачі, держава має вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення безперешкодного набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки.

Відповідно до ст. 399 ЦК України, право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Разом з цим, ні ст. ст. 27, 114 Земельного Кодексу України редакції 1990 року, ні ст. 141 Земельного кодексу України редакції 2001 року не передбачено, що право довічного успадковуваного володіння землею припиняється в зв`язку зі смертю особи.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

У відповідності з вимогами ст. 1218 ЦК України ( як загальної норми права) до складу спадщини входять усі права та обв`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилося внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою.

Право володіння земельною ділянкою на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не є особистим немайновим правом.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 Про практику у справах про спадкування право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Закон України Про фермерське господарство є спеціальним законом в якому на відміну від Земельного кодексу України по іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, їх успадкування. (Постанова ВСУ у справі № 6-248цс16).

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Згідно статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно з ч.1 ст.20 даного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства .

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, нормативно правовими актами не передбачено такої підстави припинення права землекористування набутого до 2001 року на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, як смерть особи - власника державного акту.

Рішенням Августинівської сільської Ради народних депутатів №16 від 03.09.1992 року ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського /фермерського/ господарства земельну ділянку в розмірі 20 га.

Разом з цим, відповідно до розпорядження Запорізької районної адміністрації Запорізької області від 19.06.1997 року №364 перереєстровано селянське /фермерське/ господарство Вікторія-2 фермера ОСОБА_4 , Августинівської сільської ради народних депутатів, яке являється правоприємником /фермерського господарства Вікторія , зареєстрованого розпорядженням Представника Президента України у Запорізькому районі від 12.02.1993 року №84/4, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація.

Запорізькою районною адміністрацією від 19.06.1997 зареєстровано селянське (фермерське) господарство Вікторія-2 , ідентифікаційний код юридичної особи 22133121, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №515157.

Відповідно до нової редакції Статуту ФГ Вікторія-2 за 1997 рік та Витягу з ЄДРПОУ станом на травень 2020 року, дане господарство розташоване в АДРЕСА_1 , його засновником є ОСОБА_4 .

Рішенням Запорізького районного суду Запорізького району Запорізької області від 03.12.2007 №2-1937 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на корпоративне право (право управління та отримання відповідної частки прибутку, а також активів у разі його ліквідації відповідно діючого законодавства) на селянське фермерське господарство Вікторія-2 .

Таким чином, стосовно права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

В зв`язку з чим необхідно зробити висновок про те, що право довічного успадковуваного володіння землею, яке особи набули до набрання чинності Земельним Кодексом України редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню. Зазначений висновок відповідає принципу Верховенства права.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного суду України у своїй постанові від 20.11.2019 року у справі №368/54/17 провадження №14-487цс19.

Враховуючи, що відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №000580, виданого на ім`я ОСОБА_4 , він мав право довічного успадкованого володіння вищевказаною земельною ділянкою, а тому саме це право може бути успадковане і його спадкоємцями.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Заповіт за своє життя ОСОБА_3 не складала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України встановлено обовязок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Позивач на частину спадкового майна отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

В матеріалах справи міститься також постанова про відмову у вчинені нотаріальних дій від 14.04.2020.

Підставою відмови у вчинені нотаріальних дій зазначено, що спадкоємцем не було надано в повному обсязі правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Суд не піддає сумніву достовірність документів, наданих стороною позивача як доказів та визнає, що позивачем по справі обраний вірний спосіб захисту свого права а тому вважає що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4,5,8,10,12,17,18,28,76-81, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 399,1216, 1218, 1220,1261, 1268,1269,1297 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , Закону України Про фермерське господарство , ст. 141 ЗК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 19,2 га для ведення фермерського господарства, розташовану на території Августинівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, згідно державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №000580, в межах згідно з планом, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №6/192, виданого на підставі рішення Августинівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 03.09.1992 №16, затвердженого рішенням Запорізької районної ради від 29.01.1993 №12.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Запорізького апеляційного суду через Запорізький районний суд Запорізької області відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя В.В.Нікітін