Рішення

від 25.10.2020 по справі 120/4279/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 р. Справа № 120/4279/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19.08.2020 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 , 2011 року народження, до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання протиправним та скасування наказу від 10.06.2020 за № 2-11874/15-20-СГ про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 30.04.2020, подане в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 30.04.2020 позивач в інтересах свого малолітнього сина звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Проте оскаржуваним наказом відповідач відмовив у наданні вказаного дозволу, посилаючись на те, що у клопотанні не зазначено вид документації згідно із ст. 25 Закон України "Про землеустрій". Позивач вважає відмову відповідача незаконною, а тому звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 25.08.2020 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

14.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зауважує, що у поданому клопотанні позивача не було зазначено, на який саме вид документації заявник просить надати дозвіл. Водночас чинним законодавством передбачено можливість виготовлення різних видів документації щодо формування земельних ділянок. Відтак, на думку відповідача, відмова є правомірною та відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Також відповідач вказує на те, що право на звернення для отримання дозволу на розроблення проекту із землеустрою мають лише громадяни України. А оскільки у малолітнього ОСОБА_2 відсутні належні документи, передбачені Законом України "Про громадянство України", на момент звернення із відповідною заявою ОСОБА_2 не мав права на отримання безоплатно у власність земельну ділянку. Водночас законний представник малолітнього заявника жодним чином не обґрунтував інтерес дитини у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що частина земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність, вже передано іншій особі, а саме ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.08.2020 (відповідне право власності зареєстроване 20.08.2020).

Також відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб`єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Тому, на думку відповідача, суд вправі зобов`язати відповідача до виконання обов`язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити).

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав суду такі письмові докази: клопотання позивача від 30.04.2020 (вх. № М-11668/0/94-20 від 12.05.2020), доданий до нього графічний матеріал із зазначенням бажаної для позивача земельної ділянки та копію наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 за № 2-12652/15-20-СГ про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3

28.09.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Так, позивач вважає безпідставними твердження відповідача про те, що у клопотанні не зазначено виду документації, на розроблення якої позивач просив надати дозвіл. Адже клопотання містить вказівку на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою може бути тільки проект землеустрою.

Крім того, позивач зауважує, що посилання відповідача на відсутність у малолітнього ОСОБА_2 належних документів, які передбачені Законом України "Про громадянство України", та вік заявника ОСОБА_2 , не стосуються предмету позову, оскільки не були підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою.

Також позивач вказує на те, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленого та затвердженого проекту із землеустрою. Відтак доводи відповідача про передачу частину бажаної земельної ділянки у власність є необґрунтованими.

Заперечення від відповідача до суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

30.04.2020 позивач ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Серед іншого, до клопотання позивач додав графічний матеріал (викопіювання з публічної кадастрової картки) з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Наказом від 10.06.2020 за № 2-11874/15-20-СГ у надані ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено. Відмова відповідача обґрунтовується тим, що у клопотанні не зазначено вид документації згідно із ст. 25 Закону України "Про землеустрій", що свідчить про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Позивач вважає вказану відмову протиправною і такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому за захистом прав свого малолітнього сина звертається до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суб`єктв ладних повноважень, суд виходить з наступних мотивів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як видно з матеріалів справи, з метою реалізації права на безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, позивач від імені свого малолітнього сина звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

До вказаного клопотання позивач додав необхідні документи, зокрема графічний матеріал, на якму зазначено місце розташування бажаної земельної ділянки.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою стало посилання відповідача на те, що у поданому клопотанні не зазначено вид документації згідно із ст. 25 Закону України "Про землеустрій".

Перевіряючи правомірність вказаної підстави, суд враховує, що в силу положень ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Видами документації із землеустрою є:

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Водночас частиною сьомою статті 118 ЗК України унормовано, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні осіб дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому суб`єкт владних повноважень не може відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, підстави якими керувався відповідач, приймаючи наказ від 10.06.2020 № 2-11874/15-20-СГ, не можуть визнаватися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

До того ж суд враховує, що зміст клопотання та подані позивачем документи давали відповідачу змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивач просив надати дозвіл. Адже зміст клопотання та положення ст. 25 Закону України "Про землеустрій" очевидно вказують на те, що документацією із земелустрою щодо відведення у власність не сформованої земельної ділянки може бути тільки проект земелустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

У відзиві на позов відповідач наводить також інші мотиви, які, на його думку, в даному випадку є підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту земелустрою, а саме відсутність у малолітнього ОСОБА_2 права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки у зв`язку з відсутністю у нього належних документів, передбачених Законом України "Про громадянство України", а також те, що частина бажаної для заявника земельної ділянки на сьогодні передана у приватну власність іншої особи.

Проте суд зазначає, що вказані доводи відповідача не були підставою для надання позивачу відмови згідно з оскаржуваним наказом.

Отже, вони не можуть бути предметом оцінки під час розгляду цієї справи з урахуванням вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, якою визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак заперечення відповідача в цій частині судом визнаються безпідставними та при наданні оцінки спірного рішення до уваги не беруться.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.06.2020 № 2-11874/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач просить суд захистити його порушені права шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання від 30.04.2020, подане в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , та надати останньому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді. Відповідно до них, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Як передбачено пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, з матеріалів справи видно, що частина бажаної для позивача земельної ділянки на сьогодні є сформованою у земельну ділянку за кадастровим номером № 0520680200:01:005:0206 та передана у приватну власність гр. ОСОБА_3 , що підтверджується наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 за 2-12652/15-20-СГ.

Наведене свідчить про те, що частина земельної ділянки, щодо якої позиваем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту земелустрою, перебуває у власності іншої особи.

Таким чином, за результатами розгляду справи судом встановлено існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки. Проте суд не може надати оцінку таким обставинам у цій справі, оскільки вони не є предметом судового розгляду.

Водночас суд вважає помилковими твердження позивача про те, що вищевказана обставина не впливає на обов`язок відповідача надати позивачу дозвіл.

За приписами норм ч. 5 ст. 116, ч. 6 ст. 118 ЗК України безоплатно може бути приватизована лише вільна земельна ділянка державної (комунальної) власності, і у випадку, якщо бажана для заявника земельна ділянка перебуває у власності (законному користуванні) іншої особи, необхідним є отримання згоди цієї особи на безоплатну приватизацію земельної ділянки (її частини).

При цьому враховується правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а та від 06.06.2019 у справі № 804/4435/16, а також у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 у справі за № 120/3666/19-а.

Відтак суд приходить до переконання, що належним способом захисту порушених прав позивача за результатами вирішення цієї адміністративної справи є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 30.04.2020 (вх. № М-11668/0/94-20 від 12.05.2020), подане в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої в судовому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 10.06.2020 за № 2-11874/15-20-СГ про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 30.04.2020, подане в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрет у справі, суд зазначає, що при зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, хоча звільнений від сплати судового збору на підставі положень п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином, позивач помилково сплатив судовий збір, однак згідно з вимогами ст. 7 вказаного Закону переплачена сума судового збору може бути повернута за ухвалою суду тільки на підставі клопотання особи, яка його сплатила.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.06.2020 № 2-11874/15-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.04.2020 (вх. № М-11668/0/94-20 від 12.05.2020) про надання малолітньому ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Роз`яснити позивачу право на подання до суду клопотання про повернення переплаченої суми судового збору в розмірі 840,80 грн відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір".

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 );

2) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Повне судове рішення складено 26.10.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович